Тема 7. Креативність і проблема психологічної підтримки особистості

1. Рекомендації А.Маслоу з приводу підвищення креативності особистості

2. Проблема арт-терапії як засіб психологічної підтримки та впливу на особистість

3. Евристика за П. Енгельмеєром.

1. Евристика – шлях до розкутості та упорядкування мислення.

5. Евристика як проблема мислення.

Торкаючись вирішення задач з психології творчості ми само й натикаємося на проблеми. А що собою являє проблема? А проблема – усвідомлення суб’єктом неможливості вирішити труднощі і протиріччя, що з’явилися у даній ситуації, засобами наявного знання та досвіду.

А.Маслоу вважає, що коли ми остаточно переборемо цю схильність до дихотомії (розподіл чи класифікація на дві, не обов’язково рівні, частини), навчимося поєднувати частини своєї сутності в одне світосприймання, приводити їх до споконвічної цілісності, як це відбувається у здорової дитини або в здорового дорослого, або в особливо креативних людей, тоді ми приймемо, що сама схильність до подібного розщеплення, саме прагнення протиставити - патологічне. Тільки тоді закінчиться громадянська війна, що ведеться усередині багатьох з нас.

Самоактуалізовані люди вже закінчили її, вони психологічно здорові. (“Самоактуалізація” - в теорії особистості Абдрахама Маслоу – вершинний рівень психологічного розвитку, який може бути досягнутий, коли задовільнено всі базові і метапотреби та відбувається “актуалізація” повного потенціалу особистості).

Далі Маслоу в своїй роботі “Дальние пределы человеческой психики» стверджує, що психологічне здоров'я це перше, на що звертаєш увагу, спостерігаючи за такими людьми. Якщо відібрати з усього населення один відсоток або частку відсотка самих здорових у психологічному змісті людей і досліджувати їх, то виявиться, що усі вони зуміли, хто за допомогою спеціальної терапії, а хто самостійно, домогтися злиття двох внутрішніх світів, двох приналежних їм всесвітів і здорові від того, що затишно почувають себе в кожній з них. Здоровою буде людина, яка знайшла здорову інфантильність. Досить важко підібрати для цієї характеристики підходящу назву, тому що інфантильність звичайно сприймається як антонім зрілості. Якщо сказати, що зрілість припускаючи здорову інфантильність, це буде схоже на парадокс. Хоча насправді тут немає протиріччя. Більшість зрілих людей уміють радуватися, вміють отримувати задоволення. Це здається безперечним. Такі люди можуть регресувати по своєму бажанню, вони вміють звертатися з дітьми, не соромляться встати з ними на рівну ногу. Не випадково діти люблять саме таких людей і тягнуться до них, — тому що ці дорослі люди вміють спуститися до їхнього світосприймання. Несвідома регресія - дуже небезпечне явище. Свідома регресія, навпроти, говорить про психологічне здоров'я людини.

Маслоу не дає практичних порад, як досягти подібного злиття. Єдиний перевірений спосіб із усіх відомих йому, за допомогою якого можна домогтися якихось результатів, це психотерапія. Напевно, можна скористатися самоаналізом або спробувати якось інакше осягти самого себе. Усе, що може допомогти людині краще пізнати глибинні шари свого "Я", так чи інакше буде сприяти розвиткові його креативності, тому що примирить його зі світом, де зароджуються його фантазії, навчить його вільніше відноситися до абстрактного, поможе відірватися від землі і під повними вітрилами направитися геть від здорового глузду.

Здоровий глузд велить нам жити в реальному світі, а креативність протилежна реальному, вона прагне створити інший, ідеальний світ. Щоб людина могла наблизитися до цієї мети, він повинний уміти злетіти, зануритися у свою уяву, віддатися своїм фантазіям, утратити розум, "помішатися". Єдине, що можна запропонувати як практичну раду людям, що беруться керувати творчим персоналом, — намагайтеся знайти в загальній масі своїх співробітників творчих людей, бережіть їх і плекайте.

Саме так учений спробував один раз викласти свої рекомендації керівництву однієї з компаній, і думаю, що зміг допомогти. Він дав їм приблизний опис первинно-креативної особистості, виходячи з того, що по-справжньому креативні люди, як правило, створюють перешкоди, вносять занепокоєння. Він склав список тих характеристик людини, що гарантують неспокійне життя навколишньої. Вийшло, що креативні особистості не бажають підкорятися загальним правилам, вони ексцентричні, їх часто називають недисциплінованими, необов'язковими, "нездатними до наук", виходячи зі специфічного визначення науки. Їх більш компульсивні колеги схильні нарікати їм за легковажність, безвідповідальність, неприборканість удачі, нерозсудливість, зайву ризикованість, некритичність, розбещеність, гарячність і т.д. і т.п. У цілому це походило на опис ледаря, або людини богеми, або дивака. У першій фазі творчого процесу необхідно відчувати себе ледарем, необхідно бути схожим на представника богеми, необхідно відчути присмак божевілля мовою. Техніка "мозкового штурму" як успішний приклад творчої діяльності може допомогти нам у складанні рецепта підвищення креативності, — відповідно до цієї техніки люди повинні дозволити собі усі вищеописані якості на ранніх етапах рішення проблеми. Вони повинні дозволити собі стать некритичними. Їхнє завдання полягає в тому, щоб продуктувати самі неймовірні, самі божевільні ідеї. І тоді, у мить найвищого емоційного вибуху, у момент спалаху ентузіазму, вони зможуть написати геніальний вірш, або вивести формулу, або знайти математичне рішення, або створити теорію, або схему експерименту. Після цього, але тільки після цього, для них приходить час стати "вторинними" — більш раціональними, більш зваженими, упорядкованими і критичними. Якщо ви будете раціональним, зваженим і упорядкованим на першій стадії творчого процесу, то ви не вигадаєте нічого нового. Сама ідея "мозкового штурму" полягає саме в цьому — відключити внутрішнього цензора, дозволити собі вільно звертатися з абстрактним, вільно пливти по хвилях асоціацій, дозволити ідеям захлиснути себе і письмовий стіл, і тільки потім, тільки після цього, узятися за працю розділити отриманий матеріал на негідний, марний і придатний, потрібний. Якщо вас страшить божевілля такого роду, то вас ніколи не опромінить блиск воістину нової ідеї.

Зрозуміло, що богемні розваги такого роду не варто продовжувати до повної знемоги їхніх учасників. У даному випадку мова йде про людей, що здатні на нерозсудливість, коли вони хочуть цього (коли вони хочуть і в силах віддатися регресії для зміцнення свого Его, свідомій регресії, добровільному божевіллю, навмисному зануренню в несвідоме). Ці ж самі люди можуть потім надягти свої капелюхи і сюртуки і знову стати дорослими, раціональними, розумними, упорядкованими і т.д., можуть критичним поглядом подивитися на зроблене ними в хвилини великого ентузіазму, у творчій лихоманці. І тоді вони зможуть сказати: "Це здавалося таким чудовим, коли народжувалося, але цю не те", — і відкинути свою ідею. По-справжньому інтегрована особистість у стані бути і первинною і вторинною, і дитиною і дорослим. Вона може регресувати і знову звертатися до об'єктивного оцінювання, стаючи при цьому ще більш зваженою і критичною у своєму поводженні і судженнях. Ці рекомендації пішли на користь компанії або, принаймні, тій людині в цій компанії, що відповідав за творчий персонал, — адже до цього він боровся з цими, приведеними мною, якостями своїх підопічних. Він жадав від своїх співробітників неухильного виконання його розпоряджень і чекав, що вони впишуться у тверду структуру компанії.

Складно представити, яким образом менеджери з персоналу будуть керувати такими людьми. Невідомо, як це вплине на міцність бойового духу всіх співробітників і організації в цілому. Це не справа психолога. Він не повинен указувати місце таким людям у структурі організації, що повинна стабільно працювати, випливаючи один раз визначеним цілям. Адже ідея — лише початок дуже складного процесу виробництва. Проблема полягає в тім, що в найближчі 10-20 років усім нам треба буде працювати набагато напруженіше, ніж будь-де. І ми повинні це твердо усвідомити для себе. Сьогодні величезні капітали вкладаються в науку і виробництво, і керування творчим персоналом серйознішає проблемою.

В одному можна бути абсолютно впевненим: принципи, що колись дозволяли великим організаціям домагатися гарних результатів, мають потребу в рішучому переосмисленні і модифікації. Ми повинні шукати і знаходити такі підстави пристрою корпорацій, що дозволяли б співробітникам виявити індивідуальність. Невідомо, як буде вирішуватися ця проблема. Можливо, що реально це досяжне тільки шляхом варіювання структури організації виробництва, тільки методом проб і помилок, поки нарешті не буде знайдене якесь емпіричне рішення. Можна сказати тільки одне, що повинно допомогти нам у цьому пошуку, — необхідно зрозуміти, що названі характеристики є не тільки симптомами божевілля, але й ознаками креативності. До слова, Маслоу не взявся б рекомендувати кожну людину з подібними характеристиками як творчу особистість. Зустрічаються серед них і дійсні безумці.

Ми ж повинні навчитися відрізняти одне від іншого. А для цього потрібно навчитися поважати або щонайменше спокійно відноситися до людей такого роду і спробувати певним образом знайти їм місце в суспільстві. Поки такі люди, як правило, почувають себе самотніми вовками. Поки вони зустрічаються в науковому середовищі частіше, ніж у великій компанії або корпорації. Їм затишніше там, тому що там вони можуть бути собою, там дозволяється бути злегка божевільним. Від професора, від викладача навіть очікується деяка чудакуватість, нікому не здається це ненормальним. Вони, як правило, нікому і нічого не повинні, у них немає зобов'язань крім тих, що вони прийняли на себе перед своєю наукою. У них є можливість і час, щоб, витнувшись на горище або сховавшись в підвалі, вигадувати всілякі ідеї, не піклуючись про те, яку користь можуть вони принести. Виробництво ж, як правило, очікує від свого співробітника конкретного результату. Уся ця ситуація, за спогадами А. Маслоу, нагадує анекдот про двох психоаналітиків: "Зустрічаються два психоаналітика, і раптом, ні слова не говорячи, один б'є іншого по фізіономії. Той, хто отримав ляпасу якийсь час стоїть в замисленості, потім знизує плечима і говорить: "Ну, це його проблема".

У зв'язку з ведучою роллю, що видатні психологи відводять творчості в справі збереження духовного здоров'я, виникає проблема використання творчого потенціалу з метою профілактики і лікування (креатопрофілактика і креатотерапія). Професор Б.П. Юсов відзначає, що в ряді областей мистецтва і практики (наприклад, у рецептах технічної естетики або в психотерапії) давно враховується "співвідношення гами і спектра, кольору і теплового комфортного відчуття людини... Про багато подібних явищ знали в далекій давнині. На цій основі вибиралася форма культових споруджень, одяг, атрибути священиків і храмової служби, так названий храмовий синтез, що досліджував о. Павло Флоренський. Культовий ритуал з'єднує вплив рухів, неквапливих і округлих, свіч, кольору розписів і ікон, піснеспівів, форми храмового простору, прикрас, блиску металів, текстів, ритму й інтонації їхнього прочитання. Ті ж емпірично встановлені закони дотримуються й у ритуалах, що виділилися з світської практики: акустична форма концертних залів, форма і пристрій музичних інструментів, ритми і вібрації, фарбування стін, прикраси і світильники. Усе це прийнято й у побуті, в одязі, у промисловості. Багато чого сьогодні стало прозою, але це було закріплено й у підвалинах найдавнішої культури, у її джерелах, магічних, відомих лише присвяченим " [57, 37-38].

На практиці різні види творчості давно уже використовуються для лікування щиросердечних і тілесних захворювань. Так, наприклад, у статті "Арт-терапія або реабілітація творчістю" своїм досвідом ділиться запорізький лікар М.В. Левченко. В статті висвітлена дуже велика роль творчості в розвитку, корекції і реабілітації дітей із захворюваннями внутрішніх органів і систем. Як відомо, такі захворювання несприятливо впливають на психіку дитини, що у свою чергу приводить до істотних труднощів в освоєнні знань. Таким дітям властива надмірна стомлюваність, непосидючість, дратівливість, замкнутість і т.д. Часті захворювання значно обмежують коло спілкування дитини, а невдачі і промахи звужують зону успішності. Коло замикається і дуже часто учневі важко з нього вирватися. Але людська природа така, що основним мотивом поведінки є прагнення до актуалізації, бажання реалізувати свої здібності. Де ж знайти засоби для рішення цих проблем? Одним із джерел таких засобів є арт-терапія (або заняття мистецтвом у сфері медицини й утворення.) Зрозуміло, арт-терапія — це лише частина комплексної реабілітації, але саме вона в стані охопити значну частину позаурочної діяльності учнів.

За книгою Карла Роджерса "Погляд на психотерапію. Становлення людини": "Творчість — це прагнення людини реалізувати себе. Під цим прагненням я маю на увазі тягу до розвитку, розширенню, удосконаленню, зрілості, виявленню всіх здібностей організму й особистого Я. Це прагнення може бути глибоко приховано під декількома шарами психологічного захисту, за штучним фасадом небажання, але це прагнення є в кожної людини і тільки очікує сприятливих умов для звільнення і прояву. Саме воно є головним чинником мотивації творчості, коли особистість вступає в нові відносини з навколишнім світом, прагнучи найбільше повно бути собою".

На думку М.В.Левченко, першою умовою самої творчості є відсутність досвіду. Другою умовою творчості є внутрішнє оцінювання. Можливо, саме це основна умова, тому що джерело оцінки знаходиться в самій дитині. Це і дозволяє йому об'єктивно оцінювати себе, не спираючи на похвалу і критику соціального оточення. Таким чином, дитина одержує "технологію особистісного редагування" (саморегуляції) як момент реабілітації. Усе це є природним прагненням до творчості. Це і наштовхнуло на думку створення психолого-педагогічної практики в Хортицькому учбово-реабілітаційному центрі ряду творчих об'єднань, що являють собою своєрідний синтез різноманітних видів мистецтва. Учні вибирають творчі об'єднання таких напрямків: хореографія, театр пісні, телестудія, драматургія. За допомогою яких об'єднань удалося розширити зону спілкування дітей. А це, у свою чергу, дало можливість збагачення за рахунок ресурсів партнера по спілкуванню. Отримані знання і навички в тім або іншому виді мистецтва дають можливість збільшити зону успішності. Вивчаючи досвід роботи студій, можна з впевненістю сказати, що реабілітаційний ефект занять за навчальний рік можна вважати досить відчутним. Якщо дитина, прислухавшись до власного голосу, вирішує розширити "зону успішності" (а це можна зробити тільки після придбання відомих навичок і додачі максимальних зусиль), це допоможе йому в придбанні життєво важливого компонента творчості — вольових якостей. А як відомо, "людина самоактуалізується тільки в боротьбі і подоланні перешкод" (К. Роджерс).

Таким чином, можна зробити висновок: терапія творчістю є чудесним засобом звільнення від конфліктів і хвилювань, прискорювачем терапевтичного процесу, що дисциплінує і контролює силою, засобом розвитку уваги до почуттів, посилення почуття власної особистісної цінності. Необхідно відзначити, що в умовах роботи з дитячим колективом по методиках арт-терапії процес цей неможливий без навчального компонента, оскільки можливість діяти дитина одержує тільки по мірі освоєння основ визначеного ремесла або мистецтва шляхом нагромадження досвіду даної діяльності [81,99}.

Арт-терапевт московської психіатричної лікарні Е.А.Добролюбова в статті "Про терапію творчим самовираженням" описує метод доцента кафедри психотерапії Російської Академії післядипломної освіти М.Е.Бурно, що автор називає "терапія творчим самовираженням". Подробиці методу терапії творчим самовираженням викладені М.Е.Бурно в декількох книгах.

Терапія творчим самовираженням допомагає соромливим людям з депресивними розладами, важким характером пізнати себе й інших, свою і чужу емоційно-вольову розмаїтість, особливості мислення людей різних складів, сильні і слабкі сторони кожного типу — розвити і творчо застосувати сильні і навчитися коректувати (але не ламати, не "висмикувати з коренем") слабкі. Допомагає стати оптимістичними, потрібними людям, нести світло в душі, ввійти у творчий (цілющий) стиль життя або хоча б знайти свою творчу "екологічну нішу". Творчість тут розуміється як виконання будь-якої моральної справи по-своєму, у відповідності зі своєю неповторною духовною індивідуальністю. Розлади настрою розмивають її і людина не почуває себе самою собою, переживає тяжку знеособленість. Творча ж робота душі повертає людину до самої себе, відновлює її з аморфності, склеює розсипане. Аптечні ліки терапія творчим самовираженням пропонує лише по обставинах, у якості симптоматичної швидкої допомоги, що на час приглушає страждання, але і звучання неповторності душі теж. За 30 років допомоги пацієнтам М.Е.Бурно перевірив: багато з тих, хто не мислить себе поза медикаментозним лікуванням, можуть з користю для себе й інших жити без штучних лік. Вони підтримуються цілющими речовинами, що надходять у кров з "внутрішніх аптек" у процесі творчості, при переживанні натхнення, а також почуття необхідності своєї душі людям; почуття подяки — нехай невеликого кола — читачів, слухачів, глядачів їхніх творчих здобутків.

Багато років роботи з методу М.Е.Бурно переконали автора в серйозній ефективності терапії творчим самовираженням. Далі вона приводить уривок з розповіді пацієнта, що багато років страждав тяжкими розладами настрою:

"Моїй вірній подрузі.

Велике спасибі тобі за усе, що ти даєш мені. За ту радість життя, що побачив і відчув завдяки тобі. Спасибі за те, що ти завжди зі мною, коли я цього хочу. За те, що жодного разу не підвела мене і, я сподіваюся, не підведеш. Бувають дні, коли тільки ти даєш сили остаточно не розчаруватися в житті. Цю твою здатність важко і безглуздо описувати словами. Я знаю, що коли я несправедливий до тебе, забуваю про тебе або злюся за ті рамки, обмеження, у які ти мене ставиш — я караю тільки себе. Адже, як відомо, немає у світі досконалості. І я також винуватий перед тобою - за те, що жодного разу не дав проявитися усім твоїм здібностям і можливостям, хоча чудово знаю, як багато їх у тебе... Часто я ясно почуваю погано сховане бажання деяких людей увести тебе, часом самими жорстокими способами. Спасибі тобі за те, що в такі моменти ти готова відмовитися від будь-якого суспільства й усамітнитися з мною деінде у безлюдному місці. Спасибі за те, що ти завжди готова догодити моїм бажанням, часом дуже дивним і нікому більше не зрозумілим, за те, що ти зі мною незалежно від того, як я ставлюсь до тебе — як до улюбленої іграшки, лікам для душі або якось ще, більш корисливо або навіть меркантильно. Спасибі тобі за все, що я спробував описати, і за те, чого навіть не намагався. Спасибі тобі, моя фотокамера фірми "Никон".

Тут доречно згадати про те, що чудовий педагог-дослідник Т.І.Сухова, розглядаючи фотографування як фотомистецтво, вважала: педагогічна діяльність доводить необхідність перегляду відносини до цього виду мистецтва убік посилення уваги до нього.

Цікавою, на нашу думку, є публікація про творчість і креатопрофілактику — це стаття А.А. Пелипенко "Евристика (що таке евристика і її методи в підвищенні творчого потенціалу людини)" у журналі "Світ психології".

Починається вона з констатації того факту, що в вітчизняному досвіді, так і за кордоном спостерігається виразна тенденція шляхів і методів подолання різних форм духовного, соціального й екзистенціального відчуження, властивим сучасному часу. Ці специфічні форми відчуження значною мірою зв'язані з замиканням людини в обмеженому полі соціальних сценаріїв, глибокою психологічною фрустрацією, обумовленою впливом, що знеособлює, соціокультурного середовища, тією чи іншою мірою усвідомленим жалем про нереалізовані потенції і т.п. Результативне зняття напруги, відчуження вимагає кардинального рішення багатьох важливих соціальних проблем у суспільстві в цілому. У той же час в індивідуальному плані чимале місце серед способів рішення такого роду проблем займають різні тренінги, практикуми і заняття, що мають своєю метою вирішити зазначені проблеми на шляхах пробудження в людині прагнення до повноцінного і продуктивного самовираження через процес творчості.

Метод, який розробляється і практикується автором протягом уже багатьох років, може бути названий евристичним, а сама наука, що розробляє теоретичні основи практичних методик - евристикою. (Автор є кандидатом мистецтвознавства, науковим співробітником Інституту мистецтвознавства Міністерства культури Російської Федерації.) Незважаючи на те, що термін "евристичні методи в науці" має цілком вузьке і конкретне значення, саме поняття "евристичне" має більш широке поле значень, співвідносячи з уявленнями про творчість взагалі. Тому така термінологічна локалізація слова "евристика", що зв'язує його з різними видами творчості в гуманітарній області, представляється цілком коректної (В англо-американській традиції найбільш близькі методи називаються креативістикою).

Евристика — наука комплексна і чітко орієнтована на безпосередню практику. Її теоретичне поле носить міждисциплінарний характер. У цілому, можна сказати, що теоретичні основи евристики виростають з системно розуміючої культурології, де ментальність суб'єкта і культурна реальність пов'язуються ізоморфними відносинами в єдиному значеннєвому просторі.

З ким проводяться заняття евристики? Чи можна навчити творчості, і якщо можна, то кого? Давно відомо, що навчити малювати можна майже будь-кого, але це не означає зробити з нього художника. А чи можна взагалі зробити художника? Тут думки розходяться. У всякому разі, необхідним і достатнім набором для продуктивного розвитку можна вважати наявність визначених здібностей і внутрішнього імпульсу до їх розвитку. Люди, цілком позбавлені якихось здібностей, явище більш часте, ніж геній. Однак головною проблемою на шляху творчої самореалізації виступає частіше відсутність імпульсу до саморозвитку.

Сфера гуманітарної творчості, де принципово можливе застосування евристичних методів, досить широка. До неї можна віднести літературу, образотворче мистецтво, музику, танець, акторську, режисерську і сценарну майстерність, і багато суміжних областей. Досвід автора як методолога-евриста розвертається головним чином в області літератури й образотворчого мистецтва. Продуктивний результат нерідко досягається при сполученні того й іншого в роботі з тим самим людиною або групою. Вже порівняльний аналіз вербальних і візуальних моделей уявлення викликає особливий інтерес.

Людина — істота мисляча. Творча людина — не виключення. Усяка діяльність — це діяльність мислення, що протікає або на свідомому, або на несвідомому рівні. Активність поза мисленням — не є діяльність. Відповідно всі проблеми — це проблеми мислення. Основні напрямки локалізації цих проблем такі — інтеграція й упорядкованість усього ментального континуума, найважливішим індикатором якого виступає картина світу, область ціннісних (аксіологічних) установок, область рефлексії, форми усвідомлення і реалізації волі. Тому найважливішою задачею творчого процесу є досягнення комплексних змін мислення насамперед по цим напрямкам.

Результатом евристичних занять є комплексна зміна особистості. Розширення границь клітки звичного культурного досвіду і язикових форм його вираження пов'язано з досягненням стану розкутості і виходом на якісно інший рівень внутрішньої волі. Відбувається інтеграція й упорядкування мислення: культурного досвіду, картини світу, рефлексії, моделі уявлення і поведінки.

Таким чином, мова не йде про примітивну раціоналізацію уявлень. В глобальному плані інтеграція ментальності здійснюється як на свідомому, так і на несвідомому рівні, що в значній мірі сприяє твердженню почуття особистої автономності і духовної незалежності. Останнє й дає можливість підтримувати здоровий психологічний стан та забезпечувати високий рівень здатності до творчої діяльності.

Дата добавления: 2014-01-03