Внутріпартійна

Конфлікт, який існує тривалий час, спричинює кризу.

Політична криза — фаза політичного процесу, яка характеризується порушенням політичної стабільності в суспільстві, неможливістю ефективного функціонування політичної системи; гострий, важкий політичний стан суспільства, державно-правової системи, партій.

Політична криза веде або до нового етапу, нового ступеня суспільного розвитку, або до катастрофічної ситуації, яка має свою логіку — крах усього, що прогнило.

Частковими політичними кризами в суспільстві є:

▪ конституційна,

▪ парламентська,

▪ урядова,

Найтяжчою є політична криза суспільства. Шляхи виходу з неї різні і залежать від ступеня розвитку демократії в суспільстві, від бажання й готовності сторін піти на взаємні поступки з урахуванням їхніх меж і характеру, можливих компенсацій за них. Вихід із політичної кризи передбачає усвідомлення причин її виникнення, формування уряду, який користувався б довірою народу, консолідацію мас навколо програми виходу зі складного становища. За політичної кризи можлива ситуація, яка вимагає відновлення стабільності в суспільстві, відвернення екстремістських дій, грубих порушень правопорядку й законності. Правомірним тоді є впровадження згідно з чинним законодавством особливого (надзвичайного) стану.

У сучасній політичній практиці під час вирішення спірних суспільно-політичних проблем чимраз частіше виявляється прагнення сторін до політичного консенсусу — досягнення загальної згоди. Мета його — врахування інтересів усіх сторін і досягнення позитивного результату. Основною умовою консенсусу є визнання чужих інтересів як гарантії для здійснення інтересів власних. У цьому полягає його гуманізм. Консенсусне рішення є конструктивним, бо всі сили тих, хто домовляється, будуть спрямовані на його виконання, а не на боротьбу зі своїм противником. В основі консенсусної системи — спрямованість на досягнення позитивного результату. Коли йдеться про консенсус, про можливості його досягнення, необхідно брати до уваги стан суспільства. За сприятливого суспільного стану для досягнення консенсусу не слід відкидати пропозиції іншої сторони якою б неприйнятною вона не видавалася, а заручитися згодою того, хто вніс пропозицію на спільний пошук способів вирішення проблеми.

Важливим завданням політичної діяльності е забезпечення стабільності суспільно-політичного життя.

Політична стабільність — стан динамічної рівноваги політичних сил.

Вона досягається завдяки інтеграції суспільства на засадах спільних для всіх громадян цінностей і норм, універсалістської правової системи, розширення прав членів суспільства.

Серед способів досягнення політичної стабільності:

▪ позитивна інтеграційна ідея суспільного розвитку;

▪ вирішення соціально-економічних проблем певних соціальних груп населення або населення певних регіонів;

▪ розв'язання територіальних і національних конфліктів;

▪ підписання акта про національне примирення;

▪ проведення «круглого столу» всіх політичних сил;

▪ встановлення мораторію на страйки тощо.

Невід'ємним компонентом, нормою демократичного суспільства є політична опозиція.

Політична опозиція — легальна форма протистояння, протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсові.

Вона бореться або за владу, або за вплив на неї, за симпатії виборців.

Опозиція — це й угруповання партій, парламентських фракцій, які протистоять правлячим політичним силам.

Загалом вона обмежує монополію влади, є необхідною противагою їй, своєрідним контролем за нею з боку суспільства, здійснюваним із допомогою критики, гласності. Опозиція стимулює політичну діяльність влади в інтересах усього суспільства.

Дата добавления: 2014-01-03