Вибори як вид політичного процесу

Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи влади (президент, віце-президент, парламент) та органи місцевого самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та зовнішньої політики, а результати голосування громадян визначають курс майбутнього уряду всередині країни та на міжнародній арені. Вибори супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.

Відбуваються вони за певними виборчими системами, які є важливими суспільними інститутами, тісно пов'язаними з політичною культурою і традиціями країн, відображають історію, характер суспільства, його потреби.

Виборчий процес базується на трьох принципах:

· рівність,

· лояльність,

· нейтралітет державного апарату.

Виборча система — сукупність правил і прийомів, які забезпечують певний тип участі суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових виконавчих органів, втілення волі тієї частини суспільства, котрої, згідно із законодавством, достатньо для визнання виборів дійсними.

Виборча система у вузькому розумінні — це механізм розподілу представницьких мандатів відповідно до підсумків голосування, механізм визначення «середньої» волі виборців.

Існують такі види виборчих систем :

· мажоритарна,

· пропорційна,

· змішана.

Мажоритарна виборча система — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окрузі.

Розрізняють мажоритарну систему абсолютної більшості, коли для обрання необхідно отримати більше половини голосів (теоретично: 50% + один голос) і відносної більшості, коли достатньо зібрати більшу кількість голосів порівняно з іншими кандидатами.

Мажоритарна виборча система відносної більшості працює на великі партії, дає двопартійну систему і протидіє появі третьої партії або відсторонює її. В цілому мажоритарну систему нині використовують у 76 країнах світу. Усунути невідповідність між кількістю поданих за партію голосів і кількістю отриманих нею депутатських місць значною мірою дає змогу пропорційна виборча система.

Пропорційна виборча система — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Для проведення виборів за пропорційною системою створюються великі за кількістю виборців округи.

Кожна партія подає на вибори списки кандидатів.

В країнах де існує багато політичних партій, часто встановлюється прохідний бар’єр тобто визначається мінімум голосів, які повинна набрати партія, щоб пройти до парламенту.

В Україні у 2007 році на виборах до Верховної Ради проходили лише ті партії, які набрали понад 4% голосів.

Розподіл мандатів усередині списку партії здійснюється або відповідно до порядку, у якому розташовані в списку прізвища кандидатів, або визначається кількістю голосів, відданих за кандидатів виборцями.

Пропорційна система дає змогу повніше відобразити розстановку політичних сил у країні, дає можливість невеликим за чисельністю і впливом політичним партіям отримати парламентське представництво, сприяє в цілому збільшенню кількості головних, впливових партій, а також появі коаліційних урядів. Щоправда, за цієї системи невід'ємними рисами політичного життя країни стають труднощі у формуванні парламентських коаліцій, нестабільність уряду. За пропорційною системою вибори відбуваються в 48 країнах світу

Змішана виборча система (мажоритарно-пропорційна система) — такий порядок визначення результатів голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної систем.

Ця система здатна забезпечити конфігурацію політичних сил у парламенті відповідно до співвідношення сил у суспільстві на час виборів, реалізуючи переваги та певною мірою долаючи недоліки мажоритарної та пропорційної систем.

За змішаної системи до однопалатного парламенту найчастіше одну половину обирають за пропорційною системою, іншу — за мажоритарною; до двопалатного законодавчого органу одну палату, здебільшого ту, яка складається з представників адміністративних територій, обирають за мажоритарною системою, другу — за пропорційною.

Виборець, отримавши два бюлетені, одним голосує за особу, іншим — за партію. Ця система сприяє укрупненню партій та їхніх блоків і водночас істотно не порушує представництва населення та принципів пропорційності.

В Україні, з часу набуття незалежності, вибори відбувалися за усіма названими системами.

Вибори до Верховної Ради у 2007 році проходили за пропорційною системою.

Виборча система впливає на формування типу партійної системи. Французький вчений Моріс Дюверже сформулював “три соціологічних закони” щодо впливу виборчої системи на кількість партій у суспільстві й на відносини між ними.

1. Пропорційна виборча система веде до партійної системи з численними партіями, які мають жорстку внутрішню структуру і не залежать одна від одної.

2. Мажоритарна виборча система голосування в два тури (абсолютної більшості) зумовлює появу партійної системи, до якої належать кілька партій, що мають гнучкі позиції і прагнуть до взаємних контактів і компромісів.

3. Мажоритарна виборча система голосування в один тур (відносної більшості) неминуче породжує партійну систему, яка характеризується суперництвом двох партій.

Мандат (представницький. депутатський) (лат. мandatum – доручення) – юридичне відношення представництва, а також документ, який закріплює законність даного представництва.

Депутатський мандат – це документ, який підтверджує законність і об’єм повноважень депутата, а також публічна функція, яка покладається на депутата парламенту або іншого представницького органу влади виборами і зміст якої (характер мандата) визначається Конституцією та іншими конституційно-правовими актами. Мандат визначає також характер взаємовідносин депутата і його виборців. В сучасних демократичних державах прийнятий загальнонаціональний мандат, в силу якого депутат вважається представником всієї нації, а не якого-небудь виборчого округу. В своїй діяльності він не може бути пов'язаний ні з яким наказом (імперативним мандатом) і не підлягає відзиву до закінчення терміну його мандата.

Імперативний мандат — правило, згідно з яким депутат представницького органу влади зв'язаний наказами виборців і протягом усієї своєї діяльності відповідальний перед ними. При цьому законодавчо закріплено можливість дострокового відкликання депутатів, що не виправдали довіри виборців. Імперативний мандат існує, в основному, в соціалістичних (на початку XXI ст. соціалістичних держав залишилось п'ять: В'єтнам, Куба, КНДР, КНР і Лаос), але подекуди і в деяких інших країнах. У державах ліберальної демократії імперативний мандат, як правило, не застосовується через його протиріччя принципу національного представництва. Одним з винятків є імперативний мандат в одній з палат парламенту Німеччини — бундесраті, що формується не виборцями, а урядами земель федерації: депутати зобов'язані дотримуватися рекомендацій своїх урядів.

Імперативний мандат в Україні: в оновленій Конституції України пункт 6 стаття 81 говорить про те, що повноваження народного депутата припиняються достроково, в разі його невходження в жодну з фракцій, або в разі виходу зі своєї фракції.

Крім того, підставами для дострокового припинення депутатських повноважень є: виїзд за кордон на постійне місце проживання, заява про складання повноважень, вступ в дію обвинувачувального вироку, визнання судом депутата недієздатним, у випадку занять, що несумісні з депутатським статусом, а також у випадку смерті.

Але поки що положення про позбавлення повноважень за невходження у фракцію або вихід із фракції фактично не діють, бо не прийнято закон про механізм такого припинення повноважень, а Конституція України вимагає, щоб це відбувалося лише на підставі закону.

Що ж до депутатів місцевих рад, то 12 січня 2007 року Верховною Радою України був прийнятий закон про імперативний мандат для цих депутатів.

Щодо депутатів Верховної Ради Автономної республіки Крим, то, відповідно до закону, повноваження такого депутата припиняються достроково, без рішення Верховної Ради Автономної республіки Крим, у разі відкликання його політичною партією, (виборчим блоком політичних партій), за виборчими списками відповідної організації якої його обрано депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим." При цьому депутат може бути відкликаний виборцями та відповідною політичною партією на підставі:

· порушення депутатом Конституції і законів України, інших актів законодавства України, Конституції та нормативно-правових актів Автономної Республіки Крим;

· незадовільне виконання депутатських обов'язків, визначених цим Законом та іншими законами України;

· використання депутатського мандата в особистих та корисливих цілях, систематичне порушення норм етики і моралі.

План практичного заняття №7:

1. Механізм прийняття і реалізації політичних рішень;

2. Форми політичної участі;

3. Представництво та вибори;

Завдання для самостійної роботи:

1. Визначить структуру політичного процесу та його стадії.

2. Розкрийте зміст поняття “політична діяльність”?

3. Назвіть найпоширеніші форми політичної участі.

4. Масові політичні дії та масова політична участь.

5. Як здійснюється прийняття рішення у політичному процесі?

6. Які соціально-економічні фактори обумовлюють вибір технології прийняття політичних рішень.

7. Що таке політичне маніпулювання і у яких формах воно здійснюється?

8. Назвіть основні виборчі системи та зробіть їх порівняльний аналіз.

9. Вкажіть у які етапи пройшло становлення виборчої системи в Україні?

10. Розкрийте зміст понять «політичний маркетинг» і «політичний менеджмент».

Література: [3; 4; 15; 23; 38-40]

Дата добавления: 2014-01-03