Суспільні форми організації виробництва

Диверсифікація виробництва.

Кооперування виробників

Конверсія виробництва.

Спеціалізація виробництва.

Суспільні форми організації виробництва

Тема: Форми організації виробництва

5. Комбінування виробництва. (вертикальне – поєднання послідовних стадій обробки сировини), горизонтальне – на базі комплексного використання вихідної сировини, змішане)

На різногалузевих підприємствах під впливом науково-техніч­ного прогресу відбуваються складні й суперечливі процеси даль­шого усуспільнення й суспільного поділу праці. Ці процеси вияв­ляються в еволюційному розвитку низки суспільних форм органі­зації виробництва. Серед них провідна роль належить концентрації виробництва, на засаді якої створюються й розвиваються інші фор­ми його організації — деконцентрація., спеціалізація, конверсія, ко­оперування, комбінування і диверсифікація, кожна з яких має свої об'єктні види та показники рівня розвитку.

Концентрація і деконцентрація виробництва.

Концентрація виробництва означає його усу­спільнення через збільшення розмірів під­приємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.
У господарській практиці виокремлюють три основні види концентрації:

агрегатну — збільшення одиничної потужності або продуктив­ності технологічних установок, агрегатів, устаткування;

технологічну — укрупнення виробничих одиниць (цехів, відділів, виробництв) підприємства;

заводську (фабричну) — процес збільшення розміру самостійних підприємств (заводів, фабрик, комбінатів, виробничих та інших об'єднань), що здійснюється на засаді агрегатної та технологічної концентрації виробництва.

Заведено розрізняти абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва. Перший характеризується середнім розміром під­приємств тієї чи тієї галузі народного господарства, другий — ча­сткою великих підприємств за певним показником.

Для визначення відносного рівня концентрації виробництва всі підприємства групують за їхніми розмірами. Групувальною озна­кою може бути чисельність персоналу, вартість основних фондів, обсяг продукції. Однак треба усвідомлювати, що чисельність пер­соналу (особливо за умови високомеханізованого й автоматизова­ного виробництва) не спроможна дати вірогідну характеристику рівня концентрації, а вартість основних фондів лише опосередко­вано характеризує розмір підприємства. Інакше кажучи, тільки обсяг чистої продукції найбільш точно й повно відображає рівень концентрації виробництва.
У монопродуктових галузях розмір підприємств доцільно ви­значати за обсягом продукції в натуральному виразі, а в галузях з однорідним устаткуванням, але широким асортиментом продук­ції, — за кількістю встановленого устаткування (наприклад, у тек­стильній промисловості — за кількістю ткацьких верстатів або веретен). У сезонних галузях (наприклад, цукровій промисловості) розмір підприємств обчислюють за показником середньодобової переробки сировини.

Підвищення рівня концентрації виробництва має забезпечувати зростання його внутрішньої ефективності. Зі збільшенням розмірів підприємств поліпшуються, як правило, усі техніко-економічні їхні показники: зменшуються питомі капітальні вкладення, зростають фондовіддача й продуктивність праці, ліпше використовуються матеріальні ресурси, знижується собівартість продукції, зростає рентабельність.

Це зумовлюється тим, що вартість сконцентрованих засобів виробництва зростає повільніше, ніж економічний ефект від їхнього спільного використання.
Проте рівень концентрації має верхню економічну межу, пере­вищення якої унеможливлює дальше зростання ефективності ви­робництва.

Створення і функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренції продуцентів на світово­му й національному ринках. Тому в період переходу до ринкових відносин між виробниками і споживачами більш важливим стає зворотний процес — деконцентрація виробництва. Такий процес повинен здійснюватись завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств. Світовий досвід свідчить про те, що малі підприємства (фірми) є технічно (технологічно) передовими, спеціалізованими, мобіль­ними та економічно ефективними виробництвами, які домінують передовсім у науково-виробничій сфері діяльності. Наприклад, у США в науково-дослідно-конструкторській сфері близько 90% усіх компаній — це малі фірми, так звані венчурні (ризикові) органі­зації, які на одиницю витрат створюють новин і реалізують ново­введень у кілька разів більше, ніж великі концерни; понад 80% несільськогосподарських підприємств належать до дрібних і се­редніх (з чисельністю робітників менше 500 осіб, а на більшості з них — навіть менше 50 осіб), їхня частка в загальній кількості ро­бочих місць становить понад 45%.

Дата добавления: 2014-01-03