Лекція 1. Іслам: особливості віровчення і культу

Тема 7. Іслам

1. Історико-соціальні фактори виникнення і розвитку ісламу

2. Джерела віровчення: Коран, Сунна, Шаріат

3. Головні догмати віри

4. Течії та секти в ісламі

5. Іслам в Україні

Основні поняття: халіф, Коран, Сунна, султан, імам, шаріат, сунізм, шиїзм, харіджити, суфізм, хадіс, аш-шахада, ракат, ас-салат (намаз), ас-саум (піст), хадж, ураза, закят, джихад, мінарет, мечеть, мул­ла, муедзін, курбан-байрам, ураза-байрам, аят, умма, фікх, іджма.

Література

1. Бойцова Є.Є. Іслам в Криму// Українське релігієзнавство. – 1997. - № 7, 8.
2. Болотова В.В. Релігієзнавство: Методичні рекомендації до вивчення дисципліни. – Севастополь: СВМІ, 2005.
3. Генкевич В.Ю. Крымско-татарские школы - мектебе// Педагогика.–1998. -№ 1.

4. Глушак А.С. Методичні рекомендації до семінарських і практичних занять з релігієзнавства. - Севастополь: СВМ1 ім. П.С.Нахімова,2001.

5. Глушаков О.Р. Релігієзнавство. Курс лекцій. - Севастополь: СВМІ, 2003.

1. Гусейнов Ч. Миг земной в небесном отражении: Иcлам// Наука й религия. – 1999. - № 11.
2. Гусейнов Ч. Рухнувшая мечеть: Понять ислам// Наука й религия. – 2000. - № 6.
3. Еремеев Д. Возникновение ислама// азия и Африка сегодня. – 1991. - №1, 2, 3.
4. Еремеев Д. Философские аспекты мусульманского мышления// Азия и Африка сегодня. – 1991. -№6. – С. 24-26.
5. Житие пророка Мухаммеда.- М., 1992.
6. Зубарев Н. Исламский фактор в Севастополе// Слава Севастополя. – 2002. – 16 января.
7. Игнатенко А. Восток - дело тонкое или интрига в мусульманском мире: Ислам// Наука й религия, 2001, № 5-7.
8. Ирвинг В. Жизнь Магомета.- Ставрополь, 1992.
9. Ислам в истории народов Востока. - М., 1981.
10. Ислам. Краткий справочник.- М., 1986.
11. Ислам: Религия. Общество. Государство. - М., 1984.

17. Калінін Ю.А, Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. - К., 2000.

1. Климович Л.И. Книга о Коране, его происхождении и мифологии.- М., 1986.

19. Колодний А. Релігієзнавство. - К., 1987.

20. Колодний А. Релігієзнавчий словник. - К., 1998.

1. Кондрашов А. Основные обряды в исламе. - М., 2000.
2. Коран (Пер. с араб. акад. И.Ю. Краковского).- М., 1990.
3. Лубський В.І. Релігієзнавство.- К., 1997.
4. Пиотровский М. Легенды и сказания о Коране// Наука и религия. – 1990. - №11. – с. 38-41.; 1991. -№1, 4, 7.
5. Суна пророка Мухаммеда// Наука й религия. – 1996. - №5,6,10.
6. Тихонравов Ю.В. Религии мира.- М., 1996.
7. Тур В.Г. Очерки истории религий.- Симферополь, 1998.
8. Шукуров Ш. Что есть мусульманский храм// Наука и религия. – 1995. -№1. – С. 46
9. Юрченко А. О роли исламского фактора в современном мире // Зарубежное военное обозрение.- 2000. - № 9.
1. Історико-соціальні фактори виникнення і розвитку ісламу

Іслам (покірність) - друга за чисельністю після християнства світова монотеїстична релігія. Її сповідують від 800 тис. до 1 млрд мусульман. Наймолодша зі світових релігій, вона існує з 580 р. н. е. (зелений прапор є символом молодості та вічності цієї релігії).

Поширений іслам здебільшого в країнах Ближнього та Середнього Сходу, Північної Африки та Південно-Східної Азії. Із 120 країн світу, в яких є мусульманські громади, у 35 країнах мусульмани становлять більшість населення: понад 80% населення в усіх країнах Північної Африки та Західної Азії (Сенегал, Сомалі, Нігерія, Пакистан, Індонезія та ін.). У 10 афро-азіатських країнах послідовників ісламу налічується від 50 до 80%. Значна кількість мусульман живе в окремих країнах Європи (Югославія, Боснія, Албанія, Македонія) та Америки. У 28 афро-азіатських державах іслам визнано державною (або офіційною) релігією, зокрема в Єгипті, Кувейті, Ірані, Пакистані. У деяких країнах слово "ісламський" є частиною офіційної назви (Мавританія, Туніс тощо).

Сучасний іслам досить активно впливає на всі аспекти життя цих країн. Під гаслами ісламу в багатьох країнах здійснюються: політичний рух за повернення до мусульманських правових норм у державному житті (ісламізація); вибір нособливого апрямку економічного розвитку, що визначвіся б виключно соціальними та моральними нормами ісламу (ісламська економіка); рух за перебудову міжнародних господарських відносин за принципами ісламу (ісламський новий економічний порядок) та ін. Протягом останніх років ісламський чинник стає дедалі помітнішим у міжнародній політиці.

Іслам виник на початку VII ст. н.е. в Західній Аравії в епоху переходу від первіснообщинного до феодального ладу в арабів. Формування фео­далізму вимагало відповідної ідеології - моно­теїстичної релігії, яка об'єднала б арабські племе­на - кочівників-скотарів (бедуїнів), серед яких панував племінний політеїзм.

Попередником ісламу був ханіфізм. Ханіфи на­зивали себе пророками та боролися за об’єднання арабських племен і встановлення єдинобожжя. Се­ред них був і житель Мекки Мухаммед (близько 570-632). Син Абдаллаха замолоду брав участь у караванній торгівлі. У віці 40 років (близько 610 р.) почав проповідувати віровчення про єдино­го бога Аллаха, про необхідність покірно служити йому, про те, що Аллах вибрав його своїм проро­ком, посланником до людей і тому він повинен проповідувати могутність Бога. Але у Мухаммеда в Мецці попервах було небагато послідовників, і проповіді майбутнього Пророка успіху не мали.

У 622 р. Мухаммед і його послідовники пересе­лилися до Ясріба. Перший день року цього пересе­лення (хіджра) у культурі арабів уважається по­чатком мусульманського літочислення. Незабаром Ясріб стали* називати Мединою — містом пророка. Тут було сформовано основні риси мусульмансько­го віровчення, культу, ритуалів, а також заснова­но першу мечеть, встановлено правила молитви, правила наслідування і поділу поживи, правил» сплати релігійного податку і подання милостині. Були оголошені заборони на лихварство, вживан­ня вина, азартні ігри. З 624 р. по 629 р. Мухаммед вів боротьбу проти мекканців. У 630 р. мусульма­ни на чолі з пророком захопили Мекку, знищили язичницьких ідолів. Відтоді іслам швидко поширився на півострові, під владу пророка перейшла більшість аравійських племен. Сам же Мухаммед зосередив у своїх руках і керівництво релігійними громадами, і верховенство світської влади.

Після смерті Мухаммеда його заступив обраний віруючими Абу Бекр, який прийняв титул халіфа. За часів його правління почались арабські завоювання, що були продовжені халіфами Омаром (634-644 рр.), Османом (644-656 рр.), Алі (помер 661 р.). Халіфи фактично стали імператорами, а Арабський халіфат перетворився на величезну імперію, яка в середині VII ст. поширилася на Ближній Схід і Північну Африку. З 661 р. верховна влада перейшла до династії халіфів із мекканського роду Омейядів, а 750 р. їх заступили халіфи Аббасиди. Іслам запанував від кордонів Китаю до півдня Франції. Чимало народів мусульманської держави - халіфату спершу просто скорилися завойовникам, а потім більшість із них прийняла іслам.