Виробничий та інвестиційний потенціали

Спроможність галузей господарства країни виробляти товари та послуги для населення та виробництва називають виробничим потенціалом. Основою теорії виробничого потенціалу є головне економічне відношення вартості створеного продукту до вартості витрат, які забезпечили його створення.

Кожен рівень економічної системи — підприємство, галузь, peгіон, національна економіка загалом — володіють чинниками виробництва, зазначеними як параметри виробничої функції. Кожен рівень економічної системи має власні значення параметрів виробничої функції і, відповідно, власні остаточні результати випуску. Для їх забезпечення виробничий потенціал досліджують як:

- фрагмент виробничої функції, зокрема чисельність і якість праці, наявність основного капіталу, час роботи тощо;

- окремі аспекти, властивості, відносини, які можуть впливати на результат виробничої функції;

- результат виробничої функції та її складові частини, тобто кількість і структуру товарів, робіт, послуг та ціни.

Найбільшим виробничим потенціалом серед сфер-складових господарського комплексу в Україні характеризується промисловість, що орієнтується як на внутрішній, так і на зовнішній ринки У промисловості створюється майже половина національного доходу країни. Вона характеризується складною, розвиненою галузевою структурою, представлена потужним паливно-енергетичним і металургійним комплексом, сучасним багатогалузевим машинобудуванням, хімічною і нафтохімічною промисловістю, виробництвом будівельних матеріалів, легкою, харчовою галузями тощо.

Під виробничою інфраструктурою слід розуміти сукупність галузей, тобто організаційно відокремлених об'єктів, які забезпечують нормальний хід суспільного виробництва через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва. Зокрема, до інфраструктури належать підприємства і організації електро-, тепло- і газопостачання, транспортні різних видів, матеріально-технічного постачання і збуту продукції, інформаційного та ділового обслуговування тощо.

Суспільна криза в Україні на зламі ХХ-ХХІ століть призвела і до зниження її виробничого потенціалу. Назріла гостра необхідність розробки такої державної політики, яка б, насамперед, поставила вирішення комплексу економічних, організаційних і технічних проблем з відродження і розвитку виробничого потенціалу як матеріально-технічної бази економіки країни.

Інвестиційний потенціал. Розроблення інвестиційної політики значною мірою визначається макроекономічним станом національної економіки і, звичайно, обсягом вкладень, тобто інвестиційним потенціалом.

Інвестиції можна розділити на реальні, фінансові та заощадження.

До реальних інвестицій відносять: вкладення у статутні фонди підприємств і організацій, господарських товариств; позики і кредити, надані підприємствам, організаціям та установам; придбання об'єктів нерухомості; золото; предмети колекціонування.

До фінансових інвестицій відносять: акції прості і привілейовані; облігації.

До заощаджень відносять: вклади (депозити) фізичних осіб; вклади (депозити) юридичних осіб.

З погляду затрат, інвестиції характеризують напрями вкладів і виступають як об'єкти інвестиційної діяльності. Вони включають: новостворені і реконструйовані основні фонди (основний капітал), а також оборотний капітал в усіх галузях економіки; цінні папери і цільові грошові вклади; науково-технічну (інноваційну) продукцію; майнові права і права на інтелектуальну власність, що мають грошову (ринкову) оцінку.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сфери зараховують: капітальне виробництво, де здійснюються вкладення в основний і обіговий капітали галузей; інноваційна сфера, де реалізується науково-технічна продукція та інтелектуальний потенціал; оборот фінансового капіталу (грошового, позичкового і фінансових зобов'язань у різних формах).

Названі сфери здійснення капіталовкладень становлять інвестиційний потенціал країни.

Дата добавления: 2014-01-03