Національний ринок України і його проблеми

ТЕМА 6. ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ

Національний ринок – система постійних товарно-грошових відносин між суб’єктами виробництва і суб’єктами споживання продукту країни, які встановлюються та регулюються конституцією, законами країни в межах державних кордонів.

Національний ринок є індикатором стану національної економічної системи загалом. Наприклад, структура, якість запропонованих товарів і послуг відображають стан сфери виробництва і послуг, динаміка виробництва — механізм капіталовкладень і стимулів виробництва, структура і динаміка споживання — рівень і динаміку доходів грішми споживачів, динаміка цін — рівень збалансованості та стабільності економічної системи. А національна грошова одиниця, зокрема її обмінний курс, реалізація нею функцій засобу платежу і заощадження значною мірою характеризує особливості політичного й економічного мислення уряду, банків, виробників, населення загалом. Вартість, обіг національної валюти відображають рівень ефективності, динаміку, структуру виробництва товарів і послуг, їхню конкурентоспроможність на національному і міжнаціональному ринках.

Загалом аналіз національного ринку розкриває обширну інформацію про країну, націю, особливості їх господарської діяльності, рівень економічного мислення, інтегрованості у світогосподарські зв'язки. Важливим він є і для висновків про господарську культуру, ментальність нації тощо.

Контрольовану та прозору економіку, рух ресурсів і товарів якої дотичний до бюджетної системи, вважають офіційною. Однак існує економічна діяльність, яку не контролюють органи державних фінансів і статистики, а тому вона не оподатковується, не враховується у системі національних рахунків, тобто є неофіційна.

Тіньова економіка — сукупність не облікованих і протизаконних, нелегальних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).

"Тіньова" економіка, за оцінками, становить майже половину загального обсягу виробництва в Україні. У промисловості ця частка, очевидно, значно вища, особливо серед малих та середніх підприємств. Але ця проблема поширена і серед великих підприємств, які, хоч і сплачують податки, але, продаючи готову продукцію нижче собівартості "дочірнім" підприємствам, що функціонують у "тіньовій" економіці "перепомповують" прибутки до тіньового сектора, де вони недосяжні для податкових органів. В офіційній документації таке підприємство вважається збитковим.

"Тіньова" економічна діяльність стає серйозною загрозою для розвитку промисловості. Вона не дає змоги забезпечувати економічне зростання і задоволення людських потреб. Малі підприємства зацікавлені й надалі залишатися у категорії малих. Серйозні інвестори утримуються від входження у сектори, де переважає тіньова діяльність, оскільки їм або доведеться мати справу з нечесною конкуренцією з боку неплатників податків, або йти на численні ризики. Домінування "тіньової" економічної діяльності в Україні може бути основною причиною тривалого економічного спаду.

Водночас "тіньова" економіка життєво важлива для багатьох людей, позаяк створює робочі місця, товари та послуги. Без неї життєвий рівень в Україні був би ще нижчий. Вона навіть забезпечує певне економічне зростання. Але тіньовики "висмоктують" сили економіки, і якщо це триватиме й надалі, то може призвести до руйнування цивілізованого українського суспільства, оскільки:

- подальша втрата податкових надходжень сприяє дефіциту бюджету, що загострює фінансову та економічну кризи;

- втрата надходжень до бюджету не дає змоги надавати основні державні послуги: освіту, охорону здоров'я, державну безпеку, охорону довкілля тощо;

- ухилення від сплати податків виробників, які діють у секторі "тіньової" економіки, призводить до зростання податкового тиску на ділові кола офіційного сектора, що дедалі більше знижує їхню спроможність створювати робочі місця, здійснювати капіталовкладення, зростати;

- тіньова економіка сприяє беззаконню.

Одним із чинників "тіньової" економіки є бартер, який ускладнює процес відстежування і оподаткування фінансових потоків.

За період 1992—1995 років Україна пережила одне з найруйнівніших соціально-економічних лих — інфляцію. Насправді це була гіпертрофована інфляція, гіперінфляція.

Інфляція — знецінення грошей унаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в обігу, суми цін товарів і послуг, що породжує стрімке зростання цін.

Інфляцію трактують як загальне підвищення цін, наприклад, на І, 2, 3, 5, 10 і т. д. відсотків, гіперінфляцію — як загальне підвищення цін на десятки і сотні відсотків. З 1996 до початку 2001 р.інфляція в Україні перебувала на рівні 20—ЗО відсотків на рік. Подолати її дуже тяжко, позаяк інфляція є наслідком загального стану виробництва і рівня доходів, які не задовольняють потреби людей.

Інфляцію справедливо вважають найвідчутнішою соціальною проблемою. Від неї найбільше потерпає населення, оскільки зростання цін на споживчому ринку вичерпує їхні доходи. Вона є найважчим непрямим податком, який населення змушене сплачувати через придбання товарів на споживчому ринку.

Ціна — співвідношення, в якому гроші обмінюються на товари і послуги.

Інфляція тісно пов'язана із суттю та функціями грошей, з чинниками, які впливають на них та на пропозицію і попит.

Національний банк України змушений скуповувати іноземну валюту для підтримання незмінного її курсу до гривні, друкуючи гривні і запускаючи їх через валютні біржі на гуртовий і споживчий ринки. Інакше курс долара різко знизився б, і підприємства, що працюють на експорт, збанкрутували б, тобто зупинилися б. А того допустити не можна, бо створилися б умови для припливу імпорту, що могло б спричинити зупинку всіх українських підприємств.

Дата добавления: 2014-01-03