Підходи та моделювання економічного зростання

Проблеми моделювання економічного зростання завжди були предметом досліджень економістів країн ринкових економік. Такі проблеми виникали через тенденції нерівномірного і незбалансованого розвитку їхніх економік.

Загальна характеристика моделей економічного зростання. Ще у 1950-х роках Р. Харрод і Е. Домар відзначили деякі відмінні риси кейнсіанського підходу до аналізу проблем економічного зростання. Зокрема, вважали, що:

- попит автоматично не дорівнює пропозиції, а заощадження— інвестиціям (капіталовкладенням);

- найважливішу роль в економічному зростанні відіграє формування попиту, насамперед попиту на інвестиції;

- основні технологічні коефіцієнти і пропорції (наприклад, відношення "капітал — продукт", "праця — капітал" та Ін.) не змінюються унаслідок негнучкості цін і визначаються технічним прогресом, якщо він не впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів.

Відповідно до кейнсіанських моделей норма нагромадження (заощадження) — головний стратегічний фактор і основний параметр регулювання довгострокового зростання економіки. Це зростання стійке, якщо стійкі частка заощаджень у доході й відношення "капітал — продукт" (це — гарантований темп зростання). Однак така стійкість не досягається автоматично. Відхилення Гарантованого від природного темпу зростання, тобто темпу, що відповідає темпові зростання населення, викликає тривалі негативні тенденції у формі економічної стагнації або інфляції. Підтримка стійкого зростання економіки потребує державного втручання — регулювання нагромадження і споживання з допомогою заходів податкової і бюджетної політики.

З кінця 1950-х років проблемами економічного зростання почали займатися економісти неокласичного напряму, до представників якого належать Д. Піке, Д. Miд, P. Солоу, М. Браун і ін. Вони виходили з того, що:

- попит автоматично дорівнює пропозиції;

- у процесі економічного зростання головну роль відіграє пропозиція економічних ресурсів і ефективність їх використання;

- основні технологічні коефіцієнти змінюються залежно від цін виробничих факторів і характеру технічного прогресу.

Важливою передумовою неокласичної теорії була ідея про наявність вільної конкуренції і встановлення цін виробничих факторів на рівні їх граничних продуктів, що забезпечувало стійкість економічної рівноваги. На базі цих передумов економісти неокласичного напряму запропонували свій варіант моделі економічного зростання. Це — виробнича функція Кобба-Дугласа (В = F(T_K,K)). Була запроваджена система показників, що характеризувала залежності між затратами і випуском продукції (коефіцієнти еластичності випуску за ресурсами), між самими затратами (гранична норма заміщення і еластичність заміщення ресурсів); була дана система кількісних характеристик для економічного обґрунтування технічного прогресу: нейтрального, але такого, що впливає на співвідношення ефективності виробничих факторів, матеріалізованого, тобто втіленого в засобах виробництва, і не матеріалізованого, але втіленого в засобах виробництва.

Емпірична оцінка параметрів виробничої функції — важливий апарат аналізу кількісних взаємозв'язків, що визначають потенційно можливий випуск продукції. На основі цих оцінок був зроблений, зокрема, висновок, що головними стратегічними факторами довгострокового економічного зростання став технічний прогрес, і особливо умови, що його визначають: підвищення якості устаткування, зростання кваліфікації працівників і рівня організації виробництва.

Економісти неокласичного напряму використовували виробничу функцію не лише для отримання емпіричних оцінок, а й як відповідну математичну форму для трактування проблем динамічної рівноваги економіки. Вони намагалися довести, що економіка внутрішньо стійка і має необхідні механізми для автоматичного відновлення порушеної рівноваги. Державне втручання в економіку, на їхню думку, повинно зводитися до мінімуму й обмежуватися переважно сферою кредитно-грошової політики. Що ж стосується механізму розподілу національного доходу, то за цією теорією кожен виробничий фактор (праця — Т_к і капітал — К) отримують частку продукції відповідно до своїх обсягів і граничної продуктивності. Зміна цих часток відбувається лише під впливом нейтрального технічного прогресу.

Кейнсіанські моделі. Це найпростіші моделі, які використовуються як математичний інструментарій для вивчення економічної динаміки і факторів, що її визначають, а також для побудови прикладних економічних моделей та опису зв'язку глобальних економічних показників. Очікуваними величинами виступають обсяг національного доходу і темпи його зростання. Обмежувальними факторами тут беруть обсяг затрат капіталу і чисельність зайнятих у виробництві працівників, умовно прирівняних до чисельності населення країни. Головну увагу автори надають проблемам забезпечення повної зайнятості і підтримці стійких урівноважених темпів зростання економіки.

В моделі використовуються такі параметри:

- обсяг випуску продукції за певний період — В;

- обсяг поточних заощаджень — 3;

- обсяг інвестицій — K_t;

- приріст загального випуску продукції за якийсь одиничний період, виражений у вигляді частки всього випуску — В;

- частка доходу, що йде на заощадження (гранична схильність до заощадження) — d3;

- потреба в капіталі, зумовлена зростанням випуску продукції — К;

- потреба в капіталі, викликана приростом капіталу на виробництво одиниці продукції — к_в.

Якщо не відбувається збільшення розмірів капіталу, необхідного для виробництва одиниці продукції, або капіталу, що необхідно на дану масу зайнятих, система рівнянь моделі матиме вигляд:

Наведені рівняння дають можливість вирішувати два типи завдань:

- по-перше, можна визначити траєкторію зростання загального випуску продукції при заданих величин норми заощаджень і коефіцієнта потреби в капіталі;

- по-друге, вважаючи заданими темпи приросту обсягу випуску продукції, можна розрахувати норму заощаджень (при заданому коефіцієнті потреби в капіталі) чи потребу в капіталі, зумовлену зростанням випуску продукції (при заданій нормі заощаджень).

Неокласичні моделі. Загальне уявлення про сутність і зміст неокласичного напряму дає модель загальної рівноваги економічної системи К Кожікзю. Його модель охоплює 10 параметрів: 5 екзогенних (заданих ззовні) і 5 ендогенних (розрахункових, очікуваних).

Екзогенні параметри:

t — індекс року;

d3 — норма заощаджень;

к_д — коефіцієнт (норматив) капіталомісткості доходу;

т_д — коефіцієнт (норматив) трудомісткості доходу;

п — темп приросту, (1 + n) — темп зростання населення, умовно прирівняний до темпів зростання зайнятих у виробництві.

Ендогенні параметри:

В — обсяг доходу;

З — обсяг заощаджень (нагромадження);

К_і — обсяг інвестицій;

Н — чисельність населення країни, умовно прирівняна до чисельності зайнятих у виробництві Т_к (Н = Т_к);

К — обсяг капіталу (основних фондів).

Балансові співвідношення моделі такі:

Крім уже наведеної моделі відомі моделі Р. Соллоу, Н. Бреттона, А. Смізіса, Н. Кальдора, Е. Фелпса, Д. Робінзона та багато інших. Здебільшого вони побудовані на продуктивній функції Кобба-Дугласа, яка містить коефіцієнти еластичності кінцевого продукту щодо праці і капіталу. Кожен з них показує, наскільки зросте обсяг кінцевого продукту при збільшенні обсягу одного з обмежених ресурсів і за постійного рівня затрат іншого.

Дата добавления: 2014-01-03