Вільні економічні зони та їх особливості

Вільні економічні зони (БЕЗ) з'явилися наприкінці 50-х - початку 60-х років XX століття і мають широке розповсюдження. На початку 90-х років, за різними оцінками, у світі нараховували понад тисячу таких зон. Через них проходить 1/10 світового торгового обороту, роботою забезпечено більше 3 мільйонів осіб. У загальному визначенні - це територія, що має вигідне географічне розташування, має свій політичний центр, більш пільговий, у порівнянні з загальноприйнятим для даної держави, режим господарської діяльності. Вперше офіційне конкретне визначення вільної економічної зони було надане в Кіотській конвенції від 18 травня 1973 року: під вільною економічною зоною треба мати на увазі частину території держави, на якій ввезені товари зазвичай розглядаються як товари, що знаходяться за межами митної території щодо права імпорту і відповідним податкам і не піддаються звичайному митному контролю. З цього визначення видно, що вільною ця територія є лише в тому сенсі, що завезені на неї товари звільняються від митних зборів, податків на імпорт і інших видів контролю за імпортом, відповідно до митного законодавства країни, яке застосовується до імпортованих товарів на інші території цієї країни. Це означає, що товари, ввезені у вільну економічну зону через кордон, не декларуються як ввезені на територію приймаючої країни. Але в той же час закони не звільняють товаровласників і інвесторів від визначеного економічного правопорядку, а лише полегшують його.

Найбільш поширеними у світовій практиці є ВЕЗ сталого виробничого спрямування, створення яких повинно розв'язати питання:

• стимулювання промислового експорту й одержання внаслідок цього валютних коштів;

• зростання зайнятості населення;

• перетворення зони у полігони з випробування нових методів господарювання, впровадження інноваційних технологій та сприяння росту національного господарства.

Визначення ВЕЗ як механізму залучення держави до світового господарства шляхом стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів у всіх напрямах розвитку території дає додаткові можливості у визначенні сфери спеціалізації держави.

Таблиця 12.1

Цілі формування ВЕЗ та шляхи їх реалізації

Цілі формування ВЕЗ	Шляхи реалізації
1. Насичення внутрішнього ринку високоякісною продукцією (у першу чергу імортозамінюючими товарами)	За допомогою іноземного капіталу організується імпортозамінююче виробництво.
2. Включення в міжнародний поділ праці у виробничій сфері, сфері туризму, культури і т.д., що веде до збільшення валютних надходжень.	Залучення іноземних інвесторів, дозвіл наймати нерезидентів країни функціонування ВЕЗ, спрощення режиму в'їзду і виїзду іноземних громадян.
3. Впровадження у виробництво вітчизняних і іноземних науково-технічних розробок та інноваційних інструментів.	Пільговий режим оподаткування інноваційних проектів, стимулювання науково-технічних розробок, система державного інвестування, преференційні державні кредити.
4. Навчання і підготовка кваліфікованих робітників, інженерів, господарських і управлінських кадрів.	Адаптація до закордонного досвіду, знання сучасних технологій та адміністративного менеджменту.
5. Стимулювання економічного розвитку території чи конкретної галузі виробництва.	Пільговий режим оподаткування, свобода господарської діяльності.
6. Залучення іноземного капіталу (для слаборозвинених держав).	Пільговий режим оподаткування, сприятливі валютно-фінансові умови, можливість виходу іноземних інвесторів на новий ринок, спрощення режиму в'їзду і виїзду іноземних громадян та процедур реєстрації підприємств.
7. Стимулювання промислового експорту.	Митні пільги, сприятливі валютно-фінансові умови.
8. Зменшення безробіття.	Створення нових гюбочих міснь.

 

Аналіз світового досвіду показав, що основними концептуальними підходами до створення ВЕЗ є територіальний і функціональний. Незважаючи на те, що в їх основі лежить схожий принцип надання преференційного режиму господарювання, проте, істотні відмінності визначають вибір одного з них.

Таблиця 12.2

Особливості територіального і функціонального підходів до створення ВЕЗ

Критерії	Підходи до створення ВЕЗ
Територіальний	Функціональний
1. Суб'єкт пільгового режиму	Підприємства й організації, розташовані на відособленій території.	Підприємства й організації, що займаються певними пріоритетними (визначеними) вадами діяльності незалежно від місцезнаходження
2. Мета застосування	Вирішення проблеми розвитку певного регіону чи території.	Загальна структурна перебудова економіки держави чи її окремих економічних сфер.
3. Особливості застосування	Захищає інтереси держави, більш прибутковий на державному рівні.	Гнучкий підхід, більш зручний для інвесторів.

 

Територіальний підхід є традиційним, загально усвідомленим, зменшує ризики держави, на території якої створена спеціальна зона. Як варіант територіального підходу можна розглядати і формування зони вільної регіональної торгівлі ВАСЕАН, до якої входять Японія, Південна Корея, Китай, Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Філіпіни, В'єтнам, Лаос.

Результатом функціонального підходу є «точкові» зони, представлені окремими підприємствами (офшорні фірми, магазини «дьюті фрі»). Гнучкість та мобільність функціонального підходу більше відповідає сучасним умовам розвитку світового господарства та інтересам міжнародних інвесторів, не обмежуючи їх місцем розташування відповідної фірми в країні.

У науковій літературі виділяють до 30 різновидів ВЕЗ. Треба зауважити, що загальноприйнятої типології цього розповсюдженого інструмента інвестиційно-інноваційної політики долучення національної економіки до світового господарства дотепер немає.

Таблиця 12.3

Види поширених ВЕЗ і їх особливості

Види ВЕЗ	Особливості зон даного виду
Зони вільної торгівлі (вільні торгові зони)	Вільні торгові зони (ВТЗ) чи зони вільної торгівлі (ЗВТ) – обмежені ділянки території морського порту чи аеропорту, розташовані в безпосередній близькості від них, виведені за межі національного митного простору. Тут можуть здійснюватися операції по складуванню, збереженню, сортуванню, пакуванню, маркуванню та ін. Передбачена можливість демонстрації товарів у виставкових центрах з метою подальшого розпродажу (але тільки гуртом). Роздрібна торгівля допускається лише для екіпажів і пасажирів морських і повітряних судів, а в інших випадках забороняється. Ці зони не вимагають значних інвестицій і швидко окупають вкладені кошти.
Вільні митні зони	Ці зони, як і ВТЗ (ЗВТ) відносяться до зон першого покоління. Існують з ХУІІ-ХУШ ст. Це обмежена ділянка митної території країни, де встановлюється особливий режим підприємницької діяльності. Відповідно до митних кодексів різних країн, іноземні товари розміщуються і використовуються у вільній митній зоні без стягнення митних зборів та податків, а національні товари розміщуються і використовуються на умовах, застосовуваних до вивозу відповідно до митного режиму експорту.
Промислово-виробничі зони	Ідея безмитного режиму зовнішньоторговельної діяльності, характерного для ВТЗ (ЗВТ), наприкінці 50-х рр. була застосована для заохочення промислового, виробництва в окремих країнах. Експортно-виробничі зони (ЕВЗ) сформувалися внаслідок заохочення експортного виробництва на анклавній території деяких країн. Розвиток ЕВЗ забезпечує зростання обсягу її експорту, підвищення рівня зайнятості, проведення промислової модернізації і прискорене освоєння нових технологій як виробництва, так і управління.
Техніко-впроваджувальні ВЕД	Широке визнання одержали на початку XXI ст. Техніко-впроваджувальні чи науково-технологічні зони мають національні особливості і оригінальні назви - технопарки, технополіси, інноваційні центри і т.п. Створюються навколо певного наукового ядра з особливою інфраструктурою, що забезпечує процес прискорення впровадження нових технологій в промисловість.
Техніко-впроваджувальні ВЕД (продовження)	Технополіс - місто і прилегла до нього територія, де розміщені органічно пов'язані підприємства високотехнологічних галузей промисловості, науково-дослідні інститути, вузи, що готують для технополісу наукові та інженерні кадри, житлова забудова із сучасною виробничою і соціальною інфраструктурою. Основна мета їх створення - перерозподіл промисловості з центра до периферії; інтенсифікація наукових розробок за рахунок активізації діяльності місцевих університетів; переорієнтація промисловості на розвиток наукомістких і енергозберігаючих технологій; прискорення процесу впровадження розробок та ін.
Спеціальні (сервісні) економічні зони	Створені для розвитку одного виду діяльності - банківська, аграрна в агрополісах, екологічна в екопарках, туристична, ін. Наприклад, зона одного виду діяльності розташована в Ізраїлі біля Тель-Авіва створена для торгівлі алмазами і функціонування алмазної біржі країни. Але найбільш розповсюдженим видом сервісних ВЕЗ є офшорні зони. Офшорні операції за своїм змістом становлять собою фінансовий інструмент, що, не порушуючи чинне законодавство, використовується для планування і мінімізації оподатковування та для захисту комерційної таємниці. Крім усунення подвійного оподаткування для стимулювання міжнародного комерційного обороту використовується принцип мінімізації податків на легальній основі.
Інші види ВЕД	Зони багатогалузевого призначення або комплексні зони – поєднують характерні риси всіх інших зон (наприклад, зона «Манаус» у Бразилії). Єврорегіони - добровільне об'єднання прикордонних областей різних держав, насамперед у господарській сфері, з метою інтенсифікації зв'язків один з одним не на міждержавному, а на регіональному рівні. Вищі органи влади кожної країни, які здійснюють свою діяльність у рамках єврорегіону, делегують даній області повноваження, що сприяють інтенсифікації прикордонних зв'язків. Активну участь створенні єврорегіону приймають Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, а також Україна і Бєларусь.

 

Кількість різних типів ВЕЗ в економічно розвинутих країнах Заходу вже перевищує 250, приблизно 90 з них знаходяться в Західній Європі. У США загальне число ВЕЗ перевищує 130. Країни Східної Європи почали застосовувати ВЕЗ як форму інтеграції до світового господарства наприкінці 70-х - початку 80-х років і до кінця 80-х років нараховували їх вже більш 40, в основному в Югославії й Угорщині, але також у Польщі, Болгарії.

Наприкінці 90-х років основною формою інтеграції України у світове господарство було обрано створення територій пріоритетного розвитку і формування вільних економічних зон. Станом на 1.11.2001 року в Україні було зареєстровано 11 ВЕЗ і 9 ТПР. Загальна територія, на яку розповсюджувався режим ВЕЗ і ТПР 6360 тис. га (10,5% території України).

Основні характеристики ВЕЗ України (табл. 12.4) надано нижче.

Таблиця 12.4

Галузеві пріоритети розвитку вільних економічних зон України

ВЕЗ	Дата початку/ закінчення терміну дії	Розташування	Пріоритетні види діяльності	Фактичні сфери залучення інвестицій
"Донецьк"	21.07.98/ 21.07.58	м. Донецьк, Донецька обл.	Машинобудування, приладобудування, електротехнічна промисловість, інноваційні проекти зі створення нових матеріалів і виробничих систем	Виробництво побутової техніки, виробництво м'ясопродуктів.
"Азов"	21.07.98/ 21.07.58	М. Маріуполь, Донецька обл.	Експедиційно-складська, транспортно-сервісна, виробнича діяльність	Розвиток транспортної і виробничої інфраструктури
"Закарпаття"	09.01.99/ 09.01.29	Ужгородський і Мукачівський р-ни Закарпатської обл.	Транспорт, експедиторська діяльність, митні послуги, обслуговування і збереження транзитних вантажів, пов'язані з цим фінансові послуги	Переробка вантажів, надання експедиторських і складських послуг
"Інтерпорт Ковель"	01.01.00/ 01.01.20	м. Ковель, Волинська обл.	Транспортна, експедиторська діяльність, митні послуги, обслуговування і збереження транспортних вантажів, пов'язані з цим фінансові послуги
"Миколаїв"	01.01.00/ 01.01.30	м. Миколаїв, суднобудівні підприємства	Машинобудування, суднобудування, приладобудування, обробка деревини і виготовлення виробів, виробництво промислових газів, переробка пластмаси, будівництво, енергетика, зв'язок
"Порто-Франко"	01.01.00/ 01.01.25	м. Одеса, частина Одеського морського торгового порту	Обслуговування транзитних вантажів, збереження, сортування, пакування, доопрацювання, надання транспортно-експедиційних і агентських послуг	Перевезення вантажів, надання складських та експедиторських послуг
"Порто-Крим"	01.01.00/ 01.01.30	м. Керч, АРК	Обслуговування транзитних вантажів, їх збереження, сортування, пакування, доопрацювання, надання транспортно-експедиційних і агентських послуг	-
"Славутич"	30.06.98/ 01.01.20	м. Славутич, Київська обл.	Впровадження новітніх технологій, ринкові методи господарювання, розвиток інфраструктури ВЕЗ "Славутич", використання природних і трудових ресурсів	Лазерне приладобудування, легка харчова промисловість, виробництво будівельних матеріалів.
"Курортополіс Трускавець"	01.01.00/ 01.01.20	м. Трускавець, Львівська обл.	Лікувально-оздоровчі комплекси, виробництво мінеральних вод, рекреація, туризм, наукові дослідження у галузі охорони здоров'я	Туризм і реакреація
"Яворів"	17.02.99/ 01.01.20	Яворівський р-н, Львівської обл.	Інноваційна діяльність, видобуток вуглеводнів, харчова промисловість, легка промисловість, деревообробка, паперова промисловість, виробництво машин і обладнання, будівництво, транспорт	Будівництво сервісного комплексу, транспортні, експедиційні і митні послуги, хімічна, деревообробна, легка промисловість, виробництво будівельних матеріалів
"Рені"	17.05.00/ 17.05.30	м. Рені, Одеської обл., Ренійськии морський торгівельний порт	Обслуговування транзитних вантажів, зберігання сортування, пакування, доопрацювання, транспортно-експедиторські, агентські послуги	-

 

З 2003-2004 років активізували свою діяльність іноземні інвестори. Але, як показав час, основною формою інтеграції України до світового господарства було обрано альянс - укладання домовленостей між світовим та національним капіталом з приводу ринкової, технологічної, фінансової політики держави. Основними було обрано фактори галузевих (а правильніше ресурсних) пріоритетів. Аналіз інвестиційних потоків України того періоду свідчить про перерозподіл коштів, інвестованих в Україну, на користь третіх держав: об'єкти інвестування були зайняті пошуком власних ринків збуту і забезпеченням власних інтересів.

Водночас порівняння залучення прямих іноземних інвестицій у різних країнах свідчить, що рівень інвестування в Україні ще дуже незначний, на порядок нижчий, ніж в країнах ЄС, особливо в розрахунку на душу населення. Так, на одну особу в Україні припадає 481 дол. США. А це у 17-18 разів менше іноземного капіталу, ніж у Чехії або Угорщині, та в 7 разів менше, ніж у Литві. Відношення накопичених іноземних інвестицій до ВВП в Україні становить 4 %, у той час як у Литві - 35, а в Чехії та Угорщині - близько 50 %.

Галузями інвестування, починаючи з 2007 року, стали сфера торгівлі і громадського харчування. Потім ідуть промисловість, будівництво, комерційна інфраструктура, наука і наукове обслуговування, транспорт, зв'язок.

Під впливом тенденцій світової відкритості національній економіці України притаманні, крім функціональних, і територіальні ознаки: схід орієнтований на експорт продукції машинобудівного комплексу, захід є лідером у активізації зовнішньоекономічної діяльності, південь орієнтувався на експорт та імпорт послуг, великі міста стали центрами інвестиційного капіталу.

Оскільки іноземний капітал ставить за мету панування на обраній території і безпосередній вплив на її розвиток, держава перш за все повинна визначитися у своїх стратегіях розвитку і чітко означити межі тотемного впливу на свою діяльність. І лише після цього визначати шляхи інтеграції до світового господарства.

Досвід економічної інтеграції України у світове господарство засвідчує, що будь-які обрані форми та механізми цієї інтеграції повинні мати метою впровадження формування моделі сучасної відкритої ринкової економіки, вивченню інтересів світового господарства та світового капіталу, визначенню доцільності та ефективності інтеграції національної економіки до світової економічної системи.

 

3. ОСНОВНА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України.

2. Гринів Л.С., Кічурчак М.В. Національна економіка: Посібник. – Львів, 2008.

3. Заболоцький Б.Ф. Національна економіка: Підручник. – Лівів: «Новий світ-2000», 2009.

4. Національна економіка: навч. Посіб. Для студ. Вищ. Навч. Зал. (Біло церковець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та інш.); за ред.. В.М. Тарасовича – К.: Центр учбової літератури, 2009.

5. Національна економіка: Ученик/ Под общей редакцией акад.. РАЕН В.А. Шульги. – М.: Узд-во Рос. экон. акад.., 2002.