Предмет, методи, принципи і функції історії України

План

Історія України як наука та навчальний предмет. Стародавня історія України. Київська Русь і Галицько-Волинська держава.

1. Предмет, методи, принципи і функції історії України

2. Періодизація, історіографія, джерела історії України

3. Дослов’янські поселення на території України

4. Походження, розселення та устрій східних слов’ян

5. Утворення Київської Русі, її державний устрій

6. Соціально-економічний розвиток і духовне життя Київської Русі

7. Монголо-татарська навала та її наслідки для Київської Русі

8. Галицько-Волинська держава – спадкоємиця Київської Русі

Історія України відіграє особливо важливу роль у навчально-виховному процесі кожного учбового закладу. Адже вітчизняна історія - це не лише навчальна дисципліна. але й частина національного світогляду, важлива складова загальної культури суспільства, усіх його членів.

Без знання історії не лише важко зрозуміти сучасне, передбачити й успішно розбудовувати майбутнє, але й виховати свідомого громадянина, справжнього патріота української держави. Закономірно. що інтерес до вивчення вітчизняної історії постійно зростає.

За роки незалежності вийшло у світ чимало підручників і навчальних посібників з історії України, які в переважній більшості об’єктивно, з сучасних методологічних позицій висвітлюють пройдений українським народом історичний шлях і події сучасного розвитку держави. Проте більшість з них не пристосовані до вузівської програми курсу „Історія України“, у них часто студенту важко знайти конкретну відповідь на усі передбачені програмою питання. Зокрема майже не висвітлюються питання предмета, принципів, функцій історії України, її періодизації, джерел та історіографії, чималий різнобій у трактуванні ролі історичних діячів, подій і явищ.

В основу запропонованого посібника лягли тексти лекцій, підготовлені відповідно до вимог навчальної програми вузівського курсу з історії України, які протягом десяти років читаються автором для студентів неісторичних спеціальностей педагогічного університету. В ньому за хронологічно-тематичним принципом в 11 розділах висвітлюються події від найдавніших часів до сьогодення з врахуванням сучасних досягнень історичної науки і практики викладання вітчизняної історії у вузах. Автор намагається об’єктивно осмислити наше історичне минуле, проаналізувати події і факти, роль історичних діячів без стереотипів та ідеологічних штампі в минулого, а також без новітніх „патріотичних міфів“. Зроблена спроба відібрати и стисло, але зрозуміло викласти найважливіші, найхарактерніші події і факти. При цьому чільне місце відводиться проблемам українського національно-визвольного руху, української державності, боротьбі за її утвердження в несприятливих умовах постійного тексту сусідніх держав, зростання національної самосвідомості українського народу на різних етапах його героїчної і трагічної історії. Більше уваги приділено політичному і соціально-економічному розвитку українських земель і релігії, які вивчаються студентами в окремих нормативних курсах. Кожне питання, викладене в посібнику, завершується невеликими, але чіткими висновками.

До кожного розділу навчального посібника подані карти України, найважливіші історичні документи або витяги з них, персоналії (фотопортрет і автобіографічні дані про найвидатніших політичних, державних чи культурних діячів того періоду), а також списки рекомендованої літератури, що сприятиме поглибленню і закріпленню навчального матеріалу, виробленню у студентів навичок самостійного оволодіння знаннями, аналізу складних історичних процесів, формуванню історичного мислення.

Цій же меті слугуватимуть і додатки: списки керівників держав, які діяли на українських землях в той чи інший період вітчизняної історії - від князів Київської Русі і Галицько-Волинської держави - до керівників незалежної України із зазначенням часу перебування їх при владі.

Історія походить від грецького слова historia, що означає розповідь про минуле, дослідження минулого. Отже історія, як одна з суспільних наук (наука про суспільство) вивчає минуле людства в усій його конкретності і різноманітності з метою розуміння сучасного і перспектив розвитку.

У найбільш стислому вигляді предмет історії України – це вивчення виникнення й розвитку людського суспільства на всіх українських землях з найдавніших часів до сьогодення.

Це – аналіз розвитку суспільно-економічних формацій на українській території, продуктивних сил, способів виробництва і виробничих відносин між людьми в кожний конкретний період.

Це й висвітлення героїчної боротьби українського народу за утвердження і розбудову на своїй землі незалежної держави.

Предмет історії України включає: політичні інститути, культуру, мораль, право, звичаї, побут народу, визначення ролі та місця його історичних діячів.

Отже предмет історії України – це не лише перелік основних подій і явищ, але й розуміння історії як безперервного процесу її пізнання, в якому сплелися закономірності і суперечності, геополітичне положення і ментальність народу, геніальні прозріння й помилки його вождів, впливи близьких і далеких сусідів – усе те, що вважають історичною долею народу.

Історія України – це не лише наука і навчальна дисципліна. Це – частина національного світогляду, складова загальної культури кожної людини.

У вивченні і викладанні історії України застосовують ті самі методи, що й у вивченні інших дисциплін гуманітарного циклу: історико-хронологічний, порівняльний та синхронний аналізи подій і явищ. Названі методи вивчення історії України застосовуються у взаємозв’язку з принципами об’єктивності та історизму.

Ці принципи вимагають у вивченні історії України опиратися на конкретні факти, документи, історичні джерела, причому брати їх у сукупності і взаємозв’язку – як позитивні, так і негативні (не „висмикувати” лише окремих фактів, не „підтасовувати” їх залежно від політичної кон’юнктури, як це часто траплялося в нашій історії).

Принцип історизму дозволяє побачити, як та чи інша подія, історичне явище виникли, який шлях у своєму розвитку пройшли і чим вони завершились.

Порівняльний принцип дозволяє порівняти, як було і як є, порівняти історичні процеси в Україні та в інших країнах, що дає можливість детальніше оцінити здобутки чи прорахунки, стан української держави, суспільства в конкретний історичний період.

У зв’язку з цим у дослідженні історії України особливо актуально звучать слова-звернення безсмертного Кобзаря прийдешнім поколінням:

Прочитайте лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова.

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тоді себе: що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

Отже, без глибокого пізнання нашого історичного минулого неможливо зрозуміти сучасне, передбачити, а тим більше успішно будувати майбутнє.

Звідси й випливають основні функції історії України.

Це по-перше, пізнавальна (інтелектуально-розвиваюча). Не можна бути освіченою людиною і не знати „свого роду, племені”, історії своїх батьків, дідів, прадідів, свого народу, своєї Батьківщини. Це особливо важливо для майбутніх учителів.

По-друге, – практично-політична. Ця функція дозволяє розглядати історичний процес в єдності минулого, сьогодення і майбутнього. Адже в історії народу – великий позитивний і негативний досвід, багаті культурні традиції тощо і, щоб рухатися вперед з меншими втратами і прорахунками, треба знати історію. Без історичного досвіду кожне покоління повинно було би повторювати і відкривати те, що було зроблено їх попередниками.

І по-третє, світоглядна функція. Вона формує погляд на світ, суспільство, закони його розвитку, сприяє вихованню патріотичних почуттів, любові до своєї Вітчизни, гордості за Україну, її народ та його героїчну історію, яка є основною складовою світової цивілізації.

Дата добавления: 2014-01-03