Види мита

Поняття мита.

Мито являє собою вид державних грошових зборів, стягнутих з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей та інших предметів, що пропускаються через митний кордон країни під контролем митних служб, а також із різних міжнародних поштових операцій. Раніше мито застосовувалося, як правило, лише у фіскальних цілях, тобто як джерело прибутків для державної скарбниці. Нині воно використовується також як інструмент митної політики держави.
Серед економічних функцій мита можна виділити такі: протекціоністська – для захисту національного виробництва від припливу в країну іноземних товарів; преференційна – для стимулювання імпорту товарів із певних країн і районів; статистична – для більш точного урахування зовнішньоторговельного обороту; зрівняльна – для вирівнювання цін на імпортні товари, товари місцевого виробництва тощо.

За способом обчислення мито поділяється на адвалорне, яке обчислюється у відсотках до ціни оподатковуваного товару; специфічне – стягнуте у твердій ставці за одиницю виміру товару: тонни, метра, штуки або якоїсь іншої одиниці виміру; змішаного типу, за якого до основної ставки мита, установленої за одиницю товару, додають мито, обчислене у відсотках до ціни. Наприклад, мито з ціни товару (тобто адвалорне) встановлене в Єдиному митному тарифі Європейського економічного співтовариства.
За об’єктом стягнення найбільш поширені у міждержавних відносинах є такі види мита.
“ Ввізне”, або “імпортне”, мито стягується митними органами країни ввозу а товарів іноземного виробництва на прикордонних митних пунктах або під час відпускання цих товарів із митних складів, розташованих усередині країни. Це найпоширеніший вид мита, до того ж історично він виник раніше всіх інших видів мита. Таке мито стягується за ввіз для реалізації товарів на митну територію держави або на єдину митну територію держав (наприклад єдину митну територію митного союзу).
У разі стягування ввізного мита не з товарів, а з інших предметів вони регламентуються митним законодавством країни-одержувача. Термін “митне законодавство” означає сукупність чинних правових норм, що регулюють порядок увозу, вивозу і транзиту вантажів, багажу і ручної поклажі, поштових відправлень, валюти й інших платіжних засобів і валютних цінностей, стягнення мита і зборів, а також інші розпорядження, що стосуються митних питань.
Фіскальне мито – один із різновидів увізного мита. Як правило, його ставки досить низькі. Установлюється це мито тільки на споживчі товари, що на даній митній території не виробляються (наприклад, апельсини, кава, вина та ін.).
“Вивізне”, або “експортне”, мито стягується митними органами держави з товарів національного виробництва або з метою монополії на виробництво чи збут якогось товару, або з метою збереження національних ресурсів, із тим щоб скоротити їх вивіз до певної межі. Проте стягнення експортного мита підвищує ціну експортованих товарів, знижує конкурентоспроможність оподатковуваних ними товарів на міжнародному ринку. Тому ряд країн, що раніше стягували такий вид мита, сьогодні відмовилися від нього (наприклад Індія, Арабська Республіка Єгипет та ін.).
Транзитне мито стягується за перевезення товарів іноземного виробництва через митну територію країни. Митні тарифи більшості держав не передбачають стягнення ні ввізного, ні транзитного мита.
Антидемпінгове мито. Ним оподатковуються імпортні товари за наявності доказів, що їх поставки здійснюються за допомогою так званого демпінгу (тобто за заниженими цінами) і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країни ввозу.
Це антидемпінгове мито стягується поряд із звичайним митом у розмірі різниці між демпінговою ціною товару і ціною аналогічного товару на світовому ринку. Такий вид мита стягується державою незалежно від того, оподатковується цей товар митом за національним законодавством чи значиться в списку безмитних товарів.
Перші єдині антидемпінгові правила були сформульовані і закріплені в положеннях Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. VI і Примітка до неї).
Пізніше ці правила лягли в основу як національного митного законодавства окремих держав, так і норм міжнародного митного права.
У 1967 р. на Женевській конференції ГАТТ (“Кеннеді-раунд”) було прийнято міжнародний антидемпінговий кодекс ГАТТ, а в 1968 р. на його основі – Єдиний звід антидемпінгових правил ЄЕС, що набрав чинності з 1 січня 1980 р. Правила передбачають можливість стягнення країнами – членами Співтовариства антидемпінгового мита із будь-яких товарів, імпортованих на територію країн – членів митного союзу ЄЕС із третіх країн, за наявності доказу, що їх поставки в країни – члени “Загального ринку” здійснюються шляхом так званого демпінгу і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країн Співтовариства.
Відповідно до Єдиного зводу антидемпінгових правил Європейського економічного
Компенсаційне мито стягується у разі:
* увозу на митну територію тієї або іншої країни товарів або інших предметів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації і розширенню виробництва подібних товарів;
* вивозу з митної території тієї або іншої держави товарів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам.
Ставка компенсаційного мита, як правило, не перевищує виявленого розміру субсидій.
Спеціальне мито стягується:
* як захисний захід, якщо товар увозиться на митну територію тієї або іншої держави в таких обсягах або на таких умовах, що завдають або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;’,’
* як захід попередження учасників зовнішньоекономічних зв’язків, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як запобіжний захід недобросовісної конкуренції у випадках, зазначених у національному митному законодавстві.
Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.
“Сезонне”, або “тимчасове”, мито стягується з ввозу або вивозу окремих товарів і предметів протягом певного періоду (звичайно він не перевищує трьох-чотирьох місяців). Цей вид мита забезпечує захист внутрішнього ринку держави в сезонний період, наприклад у сезон збору місцевого врожаю.
“ Протекціоністське” мито встановлюються державою (або групою держав) для захисту національної промисловості і сільського господарства від конкуруючих імпортних товарів іноземного походження.
Проте відповідно до принципів Підсумкового акта першої Конференції ЮНКТАД право на стягнення протекціоністських ставок митного оподаткування було надано лише країнам, що розвиваються.

Дата добавления: 2014-01-03