Державне регулювання господарської й підприємницької діяльності

Держава застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:

1) державне замовлення, державне завдання;

2) ліцензування, патентування і квотування;

3) сертифікація й стандартизація;

4) застосування нормативів та лімітів;

5) регулювання цін і тарифів;

6) надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

7) надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій і субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку.

Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обся­гів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розмі­щення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (ви­конання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їхньої форми власності.

Державний контракт — це договір, укладений державним замовни­ком від імені держави з суб'єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зо­бов'язання сторін і регулюються їхні господарські відносини.

Ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарю­вання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства й окремих споживачів.

Ліцензія — документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання — ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти, обміном готів­кових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіж­ними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними карт­ками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємниць­кої діяльності суб'єктів господарювання.

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до законодавства України.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встано­влюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг.

У сфері господарювання застосовуються:

Ø державні стандарти України;

Ø кодекси усталеної практики;

Ø класифікатори;

Ø технічні умови;

Ø міжнародні, регіональні й національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних до­говорів України).

Застосування стандартів чи їхніх окремих положень є обов'язко­вим для:

1) суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нор­мативно-правових актах;

2) учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

3) виробника чи постачальника продукції, якщо він склав деклара­цію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

4) виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано за вимогами стандартів.

З метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, що не­безпечні для життя, здоров'я, майна громадян і довкілля, сприяння спо­живачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів госпо­дарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві й міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.

Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на під­тримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на ви­робництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілі­тації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-еконо­мічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їхньої діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

Система оподаткування будується за принципами економічної до­цільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.

З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних зав­дань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів гос­подарювання, повинні передбачати:

1) оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій опо­даткування;

2) стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних пра­вил оподаткування;

3) усунення подвійного оподаткування;

4) узгодженість із податковими системами інших країн.

Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встано­влюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.

Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятися з суб'єктів господарю­вання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до законодавства входять до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їхню собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їхньої господарської діяльності.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади:

1) надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

2) сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного за­безпечення та інформаційного обслуговування їхньої діяльності, підготовці кадрів;

3) здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єк­тами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або пе­редачею їх підприємцям;

4) стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

5) надають підприємцям інші види допомоги.

Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для цього.

Уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється державна політика у сфері економічної кон­куренції, обмеження монополізму в господарській діяльності й захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

Ø збереження й витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин — за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

Ø фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарю­вання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, по­даткової дисципліни;

Ø цін і ціноутворення — з питань додержання суб'єктами господа­рювання державних цін на продукцію і послуги;

Ø монополізму та конкуренції — з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

Ø земельних відносин — за використанням і охороною земель, вод­них відносин і лісового господарства — за використанням та охо­роною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

Ø виробництва і праці — за безпекою виробництва і праці, додер­жанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

Ø споживання — за якістю і безпечністю продукції та послуг;

Ø зовнішньоекономічної діяльності — з питань технологічної, еко­номічної, екологічної та соціальної безпеки.

Органи державної влади і посадові особи уповноважені здійснювати державний контроль і державний нагляд за господарською діяльністю. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади і їхніх посадо­вих осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду, заборо­няються. Органи державної влади і посадові особи зобов'язані здійсню­вати інспектування та перевірки діяльності суб'єктів господарювання неупереджено, об'єктивно і оперативно, дотримуючись вимог законодав­ства, поважаючи права і законні інтереси суб'єктів господарювання.

Суб'єкт господарювання має право на одержання інформації про результати інспектування і перевірок його діяльності не пізніш як через тридцять днів після їх закінчення, якщо іншого не передбачено зако­ном. Дії та рішення державних органів контролю й нагляду, а також їхніх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодав­ством порядку.

Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський обліки результатів своєї роботи, скла­дати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог законодавства фінансову звітність і статистичну інформацію про свою господарську діяльність. Забороняється вимагати від суб'єктів господа­рювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбаче­них законодавством.

Дата добавления: 2014-01-03