Поняття, принципи та види планування

Найважливішою функцією управління підприєм­ством є планування його діяльності. Планування є, власне, процесом визначення цілей, що їх підприємство передбачає досягти за певний період, а також спо­собів досягнення таких цілей.

Планування об'єднує структурні підрозділи підприємства спільною метою, надає всім процесам однонапрямленості і скоординованості, що дає змогу найбільш повно й ефективно викорис­товувати наявні ресурси, комплексно, якісно та своєчасно вирішу­вати різноманітні завдання управління.

За нових умов господарювання й переходу до ринкового регу­лювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс плано­вої роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації «зверху» всієї його діяльності і надання підприємству широких прав щодо визначення та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництва, мотивації праці, а й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності нести відповідальність за кінцеві результати госпо­дарювання. Усе це має відбитися в планах діяльності підприєм­ства. Відкрита система підприємства як його нова якість за ринко­вих умов і пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування зумовлюють необхідність створення системи планування та управ­ління підприємством, здатної швидко й ефективно реагувати на ринкові потреби.

Поряд із загальними принципами управління та планування (оскільки останнє є функцією першого) існують і специфічні принципи планування, а саме:

v цільова напрямленість (цілепок-ладання),

v системність,

v безперервність,

v збалансованість,

v оптимальність використання ресурсів,

v адекватність об'єкта та пред­мета планування.

· Найважливішим принципом планування є вибір та обґрунтування цілей (цілепок-ладання), кінцевої мети, результатів діяль­ності підприємства. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пун­ктом планування. Беручи загалом, виокремлюють п'ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

— господарсько-економічну, зумовлену вимогами забезпечен­ня високої ефективності виробничої системи, випуску суспільно необхідної конкретної продукції;

— виробничо-технологічну, що відображає основне функціо­нальне призначення підприємства — випуск певної продукції на­лежної якості;

— науково-технічну, тобто постійне прискорення науково-тех­нічного прогресу, що матеріалізується в постійному поліпшенні продукції та оновленні технічної бази виробництва;

— соціальну — якомога більш повне забезпечення матеріаль­них і духовних потреб працівників підприємства;

— екологічну — забезпечення вимоги відтворюваності ресурсів та виготовлення екологічно безпечної (чистої) продукції.

· Ефективність і реальність планів значною мірою залежить від
ступеня реалізації принципу системності. Цей принцип передба­чає, щоб планування охоплювало всі сфери діяльності підприємства, усі тенденції, зміни та зворотні зв'язки в його системі. Сис­темний підхід треба використовувати для обґрунтування й розв'я­зування планових завдань на будь-якому рівні управління. За до­помогою системного аналізу можна відповісти на такі важливі питання, як: визначення цілей та їхньої субординації, можливість знайдення альтернативних шляхів та способів досягнення цілей, що різняться за складністю, термінами реалізації, соціальними на­слідками тощо.

· Важливою проблемою та вагомою передумовою реалістич­ності планування є забезпечення його безперервності. Принцип безперервності означає:

— підтримування безперервної планової перспективи, форму­вання й періодичну зміну горизонту планування, що залежить від загальних соціально-політичних та економічних передумов, темпів науково-технічного прогресу в галузі, тривалості впливу управлі­нських рішень, вірогідності передбачення майбутнього;

— взаємопогодження довго-, середньо- та короткострокових планів;

— своєчасне коригування перспективних і поточних планів, виходячи із одержаних сигналів щодо зовнішніх (регіон, економі­ка в цілому) та внутрішніх (усередині самого підприємства) змін умов господарювання.

· Однією із найважливіших вимог до планових рішень є забез­печення оптимальності використання застосовуваних ресурсів. Використання ресурсів підприємства має орієнтуватись на потре­би, умови та кон'юнктуру ринку, інтенсифікацію виробництва, за­провадження досягнень науково-технічного прогресу, максимально повну реалізацію наявних резервів як суто виробничих, так і орга­нізаційних тощо.

· Важливою якісною характеристикою плану є його збалансо­ваність, тобто необхідна та достатня кількісна відповідність між взаємозв'язаними розділами й показниками плану. Збалансованість — це визначальна умова обґрунтованості планів, реальності їхнього виконання. Головним її проявом є відповідність між потребами в ресурсах та наявністю таких.

За ринкових умов, коли постійно змінюється зовнішнє й внутрішнє середовище діяльності підприємства, украй важливо створити передумови для адекватної динамічної збалансованості та мобільності виробництва. Навіть ідеально збалансований за його складання план не гарантує, що в процесі виконання не виникне диспропорцій під впливом різноманітних чинників. Принцип зба­лансованості потребує також планування ресурсного забезпечення можливості швидкої та адекватної реакції на зміни в умовах гос­подарювання.

· Принцип адекватності системи планування щодо об'єкта та
умов його діяльності виходить із того, що, оскільки ринкове середовище зумовлює постійну зміну номенклатури продукції підприєм­ства, його виробничої та організаційної структури, технологій і фак­торів виробництва, остільки методи планування, показники та роз­діли планів, організація самого процесу їхньої розробки підлягають постійному перегляду, а за необхідності — застосуванню поліпше­них або принципово нових методів та процедур планування.

Залежно від тривалості планового періоду планування поділяєть­ся на перспективне й поточне.

Перспективне планування на підприємстві охоплює довгостро­кове (стратегічне) і середньострокове. Залежно від горизонту пла­нування перспективний план розробляється із різним ступенем деталізації.

Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Він має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування названих рішень. Найважливішими складови­ми середньострокового плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура продукції, що виготовляється, конкретніші інвестиційні та фінансові показники.

Середньостроковий план — це, власне, деталізований страте­гічний план на перші роки діяльності підприємства. Межа між дов­гостроковим і середньостроковим планами є дуже умовною і не­однозначною. Тривалість планового періоду залежить від ступеня визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належ­ності, загальної економічної ситуації в країні, вірогідності первин­ної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяль­ності на більш короткі періоди (квартал, місяць). Різновидом по­точного планування є оперативно-календарне планування, тоб­то календарне погодження виробничого процесу між структур­ними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.

Дата добавления: 2014-01-03