Правові відносини щодо питань земельного впорядкування та функціонування об’єктів та територій ПЗФ

Ч. 1 ст. 4 Закону «Про ПЗФ України» відносить території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, до власності Українського народу.

У власності українського народу можуть перебувати також регіональні ландшафтні парки, зони — буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Ці ж об'єкти можуть перебувати і в інших формах власності, передбачених законодавством України (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про ПЗФ України»).

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України, — у державній, комунальній та приватній власності. Виходячи зі змісту ст. 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», до державної власності можуть бути віднесені території та об'єкти ПЗФ загальнодержавного значення, а до комунальної — місцевого значення. Водночас, законодавство не допускає приватизації ботанічних садів, дендрологічних парків та зоологічних парків, які були створені до прийняття закону «Про ПЗФ України» (ч. З ст. 4 Закону України «Про ПЗФ України»).

Із земельною реформою, прийняттям нового Земельного кодексу виникло багато проблемних питань у сфері розвитку ПЗФ. Адже проголошена новим Земельним кодексом України можливість існування приватної власності на землі ПЗФ фактично означає і можливість мати на праві приватної власності й ті цінні об'єкти, які знаходяться на цих землях. Зрозуміло, що за умов недостатньо розвинутої правової культури населення й панування корупційних схем у землекористуванні це може спричинити заподіяння непоправної шкоди безцінному суспільному національному багатству країни.

За значенням вимоги використання територій та об'єктів ПЗФ поділяються на вимоги основного і додаткового використання.

Основне використання здійснюється з метою реалізації цільового призначення території чи об'єкта ПЗФ, а додаткове має здебільшого утилітарне призначення і може бути дозволене лише у тому випадку, якщо така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об'єктів ПЗФ, встановленим вимогам щодо їх охорони, відтворення та використання.

Відповідно до ст. 9 Закону «Про ПЗФ України», основне використання може здійснюватися: у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях, в освітньо-виховних цілях, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. До додаткових видів використання належать заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання.

За характером земельних відносин використання територій та об'єктів ПЗФ може здійснюватися:

1) з вилученням ділянок землі та водного простору з усіма природними ресурсами з господарського використання і наданням установам ПЗФ у порядку, встановленому законодавством України (є обов'язковою умовою для природних заповідників, заповідних зон біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків);

2) без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів (для заказників, пам'яток природи і заповідних урочищ);

3) з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів (для регіональних ландшафтних парків та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва).

За ступенем заборони вимоги заповідного режиму поділяються на:

вимоги-заборони, згідно з якими на території природно-заповідної категорії забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню цієї території чи об'єкта ПЗФ, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу шкідливого впливу на природні комплекси та об'єкти. Ця вимога є спільною для всіх без винятку територій та об'єктів ПЗФ України.

вимоги умовно-допустимих дій, що не суперечать цільовому призначенню території чи об'єкта ПЗФ і допускаються з конкретною метою. Так, для збереження і відтворення корінних природних комплексів, проведення науково-дослідних робіт та виконання інших завдань у природному заповіднику, відповідно до проекту організації його території та охорони природних комплексів, допускається: виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, здійснення заходів щодо запобігання змінам природних комплексів заповідника внаслідок антропогенного впливу - відновлення гідрологічного режиму, збереження та відновлення рослинних угруповань, що історично склалися, видів тварин і рослин, які зникають, тощо, а також проведення інших заходів, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону «Про ПЗФ України». У виключних випадках Закон дозволяє здійснення на території природних заповідників термінових та особливо термінових заходів (чч. 5, 6 ст. 16);

вимоги безумовно-обов'язкових дій, що спрямовані на реалізацію цільового призначення, тих завдань, для яких, власне, і створювалися території чи об'єкти ПЗФ, а саме:

- діяльність природоохоронного характеру, що полягає у збереженні природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. Природоохоронна діяльність є обов'язковою для всіх без винятку територій та об'єктів ПЗФ, оскільки вони є природоохоронними за своїм цільовим призначенням;

- науково-дослідна діяльність, що є обов'язковою для всіх установ ПЗФ, за якими закріплено статус науково-дослідних (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення, ботанічні сади та дендрологічні парки місцевого значення, яким у встановленому порядку надано статус науково-дослідної установи) або коли наукові цілі є метою їх оголошення (парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно із ч. 5 ст. 42 Закону «Про ПЗФ України», на території заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ та інших територіях і об'єктах ПЗФ, де не створені спеціальні наукові підрозділи, дослідження організовуються ПЗ, БЗ, НПП, ботанічними садами та дендрологічними парками загальнодержавного значення, розташованими у цих регіонах.

- еколого-освітня діяльність є обов'язковою для установ ПЗФ, яким надано статус культурно-освітніх (національні природні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення), або вона визначається в якості мети їх створення, або належить до основних завдань їхньої діяльності (ботанічні сади, природні заповідники, біосферні заповідники).

«Стаття 43 і. Екологічна освітньо-виховна робота природно-заповідних установ

Природно-заповідні установи є центрами організації екологічної освіти та виховання, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку і діяльність населення з метою формування екологічної свідомості та залучення людей до збереження природної спадщини.

Організація та проведення природно-заповідними установами виховної роботи визначається Положенням про екологічну освітньо-виховну діяльність природно-заповідних установ, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів».

- рекреаційна діяльність, що є обов'язковою для установ ПЗФ, яким надано статус рекреаційних (національні природні парки, регіональні ландшафтні парки) або які створюються з метою рекреаційного використання (дендрологічні парки).

Важливим питанням є здійснення туристичної діяльності в межах територій та об'єктів ПЗФ України. Моделлю збалансованого використання природних ресурсів і збереження біорізноманіття та залучення підприємницьких структур до цієї справи може стати екотуризм, який здійснюється на рекреаційних територіях національних природних парків, біосферних заповідників тощо.

Заповідний режим є засобом правової охорони територій та об'єктів ПЗФ, що вказує на їхню специфіку порівняно з іншими особливо охоронюваними природними територіями, оскільки в основу заповідного режиму покладено загальну ідею заповідності, яка означає встановлення недоторканності, повне або часткове вилучення ділянок землі і водного простору з усіма природними ресурсами з господарського використання.

Дата добавления: 2014-01-03