Загальний економічний розвиток країн світу в період становлення монополістичного капіталізму

Чарльз Генрі Кері (1793-1879 р.р.)– засновник американської буржуазної політичної економії, створювач її методології, яка широко використовується в сучасній економічній науці США. Найвідоміші його роботи – „Принцип політичної економії” (1837 р.)і „Керівництво до соціальної науки” (1865р.).

Особливість методології Кері – метафізичний підхід до аналізу економічних відносин. Це проявляється в ототожнені ним законів розвитку суспільства з законами природи, соціальних законів з природними. Предметом політичної економії, на думку Кері, є не закономірності суспільного розвитку, а людина і її поведінка, спрямована на покращення свого положення. Вчений абстрагується від специфічно суспільної форми виробництва, розглядає виробництво взагалі, що підтверджує факт аналізу ним Робінзона Крузо й П’ятниці, які живуть на безлюдному острові, стосунки між якими стали основою для формулювання Кері законів політичної економії.

Місце Г.Ч.Кері в історії економічної науки визначається тим, що він є засновником американської школи політичної економії і виступає проти трудової вартості класичної школи політичної економії, обґрунтувавши „теорію гармонії класових інтересів”.

Завершуючи аналіз еволюції класичної школи політичної економії в першій половині XIX ст., слід підкреслити, що її представники не прийняли визначення вартості працею; висновку Д.Рікардо про суперечливість класових інтересів протиставили ідею „гармонії класових інтересів”; не визнавали об’єктивний характер економічних законів; відхиляли загальні закономірності в господарських системах, віддавши пріоритет національним особливостям соціально-економічного розвитку держави.

На початку ХІХ ст. відокремлюється критичний напрям у класичній політекономії. Економічні й соціологічні погляди французького вченого П’єра Жозефа Прудона (1809-1865 р.р.) стали основою доктрини дрібнобуржуазного соціалізму. В історії економічних учень вона одержала назву прудонізм. Головна його праця – „Філософія злиденності” (1846 р.).

Характеризуючи економічну систему П. Прудона, слід мати на увазі, що він, як і Сісмонді, захищав інтереси дрібних власників, однак, якщо Сісмонді аналізував суспільство, в якому крупний капітал тільки зароджувався, і він ще сподівався на можливість запобігання цьому процесу шляхом державного втручання, то Прудон мав можливість спостерігати вже крупний капітал, тому його реформаторські ідеї представляються не такими утопічними (як ідеї Сісмонді), а скоріше теоретично необґрунтованими і навіть реакційними.

Розуміння П. Прудоном предмету політичної економії полягає уйого визначенні: політекономія – це „наука про вічні закони розуму”. Стверджуючи, що „праця людини продовжує справу бога”, П. Прудон оцінював політекономію А. Сміта і Д. Рікардо як безглузду добірку теорій, як зачатки економічної науки й протиставляв класичній школі політекономії свою економічну теорію.

Методології П. Прудона притаманні практично всі елементи методології Сісмонді (що й об’єднує цих теоретиків в один критичний напрям політичної економії):

- ідеалізм. Він вважав, що будь-яке суспільство утворюється й змінюється за допомогою ідеї та стверджував, що експлуатація людини людиною і власність народжені „правом сильного”, а негативні сторони капіталізму (прибуток, обман під час торговельних угод тощо) мають за причину хитрість людей. Чинником же економічної нерівності людей він називав жадібність, невігластво й навіть „почуття власної гідності й значення”;

- антиісторичний підхід до аналізу суспільства й економічних категорій. В умовах, коли вже існував крупний капітал, П. Прудон не помічав впливу промислового перевороту, вважав створення фабрик хворобою століття й закликав до реформування суспільства на дрібнобуржуазних засадах. Це свідчить і про іншу особливість методології – утопізм;

- використання гегелівської діалектики. Однак, він своєрідно розумів її сутність і розглядав економічні категорії не в їх історичній послідовності, а в послідовності, що відповідає розвитку думки. У Прудона економічні категорії й виробничі відносини – прояв „абсолютного розуму”. Стверджував, що категорії виникають в результаті руху абсолютного розуму за гегелівським принципом.

Аналізуючи економічні категорії, Прудон велику увагу приділяв розподілу праці. Стверджував, що негативним проявом розподілу праці є те, що він став „джерелом злиднів”. Проблема розподілу праці цікавила Прудона і в зв’язку з процесом розвитку машинного виробництва. Він розглядав машину як антитезу розподілу праці й не зрозумів, що в результаті застосування машин розподіл праці набуває подальшого розвитку. Виступаючи за цей розвиток, він вимагав знищення машин, фабрики.

Захищаючи інтереси дрібної буржуазії, П. Прудон не міг не зупинитись на аналізі категорії „власність”. Прудон визначив її як „крадіжку”. Виступав проти крупної власності, намагався довести, що в суспільстві немає умов для отримання одними особами доходів більших, за ті, що мають інші. Вважав, що власність приречена на загибель, вона зникне, оскільки нічого не виробляє, а лише потребує доходу у відповідності з капіталом. Власність, на його думку, є правом, що суперечить природі й розуму.

Особливе місце в економічній концепції П. Прудона посідає теорія конституйованої вартості. Розуміння вартості ним вельми суперечливе: з одного боку він стверджував, що „праця, і тільки вона, створює всі елементи багатства”, з іншого, вважав вартість результатом обміну. Товари продаються відповідно конституйованої вартості, яку Прудон визначав як результат торгу покупця й продавця товару.

Гроші П. Прудон не розкрив як економічну категорію, не зрозумів сутності грошей, їх історичного характеру. Гроші, за Прудоном, - суб’єктивний елемент, впровадження держави. Він закликав відмінити гроші й ввести прямий обмін товарів, оцінку вартості яких здійснюватиме так званий народний банк відповідно витратам часу на виробництво товару.

В тісному зв’язку з розумінням грошей П. Прудон визначав капітал. Він не зміг зрозуміти соціально-економічної природи капіталу й ототожнював його з грошима. Прибуток промислових капіталістів він називав їх заробітною платою. А та частка капіталістів, що одержує позичковий відсоток, на думку П. Прудона, тільки і являється класом експлуататорів. Він сподівався, що достатньо державі відмінити гроші, як усунеться відсоток (а відтак і капітал), організується прямий товарообмін і відбудеться перетворення існуючого державного устрою. Прудон стверджував, що перетворення повинні відбутись мирним шляхом за умов співробітництва пролетаріїв і буржуазії.

Однією з форм доходів суспільства окрім заробітної плати, прибутку і позичкового відсотку, П. Прудон аналізував земельну ренту. Причому цю категорію він визначав, як й інші категорії, психологічними, моральними й правовими факторами. Чинником ренти, на думку П. Прудона, являється наявність землевласників і родючості земель. П. Прудон не розрізняв орендну плату і ренту.

Даючи оцінку місця П. Прудона в історії економічної думки, К.Маркс зазначав, що „пану Прудону належить заслуга бути науковим виразником французької дрібної буржуазії; це – дійсна заслуга, тому що дрібна буржуазія є складовою часткою всіх прийдешніх соціальних революцій”.

Таким чином, П.Ж.Прудон суттєво вплинув на робітничий рух в Західній Європі, і передусім, у Франції, і не тільки в силу значної частки дрібнобуржуазного населення в країні, а й в силу його видатних здібностей як пропагандиста.

Система поглядів німецького вченого й політичного діяча Карла Йогана Родбертуса-Ягецова (1805-1875 р.р.) займає особливе місце в історії економічної думки. Ця особливість визначається декількома моментами:

- по-перше, він стверджував, що нібито К.Маркс „вкрав його теорію прибуткової вартості”;

- по-друге, він був прибічником теорії трудової вартості в її своєрідному розумінні;

- по-третє, він був одним з авторів ідеї „державного соціалізму”.

Найвидатнішими роботами К.Родбертуса є „Соціальні листи до фон Кірх Мана” й „До пізнання нашого державно-господарчого устрою”.

Економічні погляди К.Родбертуса відобразили проблеми теорії вартості прибутку, положення робітничого класу, норми прибутку й земельної ренти.

Родбертус був прибічником теорії трудової вартості. Однак, під вартістю розумів будь-які витрати праці (не тільки суспільно-необхідні). Він пропонував забезпечити рівність ціни й вартості шляхом встановлення державою ціни на рівні трудових витрат.

На підставі ідеї створення вартості виключно працею, Родбертус прийшов до висновку, що земельна рента й прибуток дістаються власникам землі й капіталу без витрат їхньої власної праці. Механізм присвоєння цих нетрудових доходів вчений пояснював „позитивним правом”, яке ґрунтується на насильстві і, таким чином, дає можливість вилучити додатковий продукт.

Ідея „державного соціалізму” заснована Родбертусом на ідеї „трьох епох”, згідно якої протягом першої епохи панує власність на людину; протягом другої (що охоплює феодалізм і капіталізм) панує власність на землю й капітал; потім прийде третя епоха – комунізм, основою якої буде власність, що базується на праці й заробітку.

Історичну необхідність комунізму Родбертус виводив з відносин у сфері розподілу. На його думку, держава повинна забезпечити рівноцінний обмін. Соціальні реформи мають бути спрямовані на об’єднання (одержавлення) банків, залізничних доріг і торгівлі, на формування індивідуальної власності у відповідності до повної вартості продукту праці.

Таким чином, концепція К.Родбертуса мала реформаторський характер і була спрямована на регулювання обміну з метою забезпечення робітникам доходу в обсязі повної вартості створеного ними продукту. Здійснити „соціальні реформи”, за задумом К.Родбертуса, повинна „освічена держава”, що стоїть над класами.

З ім’ям видатного діяча німецького робітничого руху Фердинанда Лассаля (1825-1864 р.р.) пов’язано формування політичної партії робітничого класу. Необхідність самостійної політичної організації Ф.Лассаль пояснював інтересами робітничого класу, які, на його думку, при капіталізмі реалізувати неможливо.

Критика капіталізму та ідея переходу до „вільної народної держави” базуються на ідеї трудової вартості представників класичної школи політичної економії - на положенні А.Сміта й Д.Рікардо про зв’язок заробітної плати з вартістю коштів існування робітників, а також на „законі народонаселення” Т.Р.Мальтуса. Лассаль є автором так званого залізного закону заробітної плати: заробітна плата при капіталізмі завжди схильна до мінімуму. Подолати такий закон, на думку Лассаля, можна лише знищівши капіталізм за допомогою політичної організації робочого класу, забезпечення більшості у парламенті й, таким чином, забезпечення робочім отримання повного продукту їх праці.

Підкреслимо, що ця теза є теоретично помилковою й практично хибною, оскільки будь-яке суспільство не може існувати без додаткового продукту (який теж є результатом праці людей).

Таким чином, представники критичного напряму політичної економії аналізували капіталізм і його суперечності з позицій дрібної буржуазії й пропонували шляхом реформ перейти до справедливого суспільства, яке у деяких мислителів асоціювалося з соціалізмом і комунізмом.

ТЕМА 7 РИНКОВЕ ГОСПОДАРСТВО КРАЇН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ В ПЕРІОД МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Остання третина ХІХ ст. ознаменувала перехід до монополістичного капіталізму. Це було обумовлено попереднім розвитком продуктивних сил та виробничих відносин капіталістичного способу виробництва, тобто всією капіталістичною економічною системою. Остання третина ХІХ ст. характеризувалася значними технічними здобутками в металургійній галузі (новим способом виготовлення сталі), створенням нових видів потужного устаткування для промисловості та транспорту (дизельний двигун, парова турбіна), важливі відкриття мали місце і в хімічній промисловості. Потужним стимулом технічного прогресу було впровадження у виробничий процес електрики (використання електрозварювального апарату, електротранспорту).

Нова техніка надала можливості збільшити випуск продукції, а розвиток шляхів сполучення сприяв формуванню капіталістичних відносин в усьому світі і розвитку світової капіталістичної системи господарства. Все це створило умови для швидкої концентрації виробництва. Вирішальну роль в капіталістичному господарстві почали відігравати великі підприємства, об’єднані в монополістичні союзи – картелі, синдикати, трести та концерни.

В основі концентрації виробництва лежить концентрація і централізація банківського капіталу, який в свою чергу об’єднувався в великі монополістичні союзи – трести банків. Банківський капітал зливався з промисловим капіталом, створювався фінансовий капітал та фінансова олігархія. Потужний процес концентрації виробництва та виникнення монополії обумовив розширення вивозу капіталу.

Основні економічні ознаки монополістичного капіталізму полягають у:

· концентрації виробництва і капіталу, що сприяло формуванню монополій, які відіграють вирішальну роль в усіх сферах господарського життя капіталістичних країн;

· об’єднанні монополістичного, промислового та банківського капіталів і виникненні на базі цього фінансового капіталу та фінансової олігархії;

· вивезенні капіталу, що передує вивозу товарів;

· створенні міжнародних монополістичних союзів капіталістів та економічному розподілі світу між ними;

· завершенні територіального розподілу світу між найпотужнішими капіталістичними країнами.

Слід пам’ятати, що наприкінці ХІХ ст. перші місця за економічним розвитком в світі посідали Німеччина та США.

Дата добавления: 2014-01-03