Тема 12. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної ситеми та його трактування в економічній думці

11.4

11.3

Пануючий з початку 80-х років у розвинених капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрями нової неокласики:

1) монетаризм, пов'язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу. Лише послідовна політика забезпечення господарства грошима, на думку монетаристів, може створити впевненість економічних агентів у неінфляційному розвитку економіки та сприяти рівномірному інвестуванню з мінімальним ризиком;

2) економічну теорію пропозиції, згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить, таким чином, до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

3) теорію раціональних очікувань, згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, тому що заздалегідь ураховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду. Найрішучіше проти Дж. М. Кейнса і кейнсіанців ви ступив Мілтон Фрідмен, представник чиказької школи. В економічній літературі цей виступ дістав назву неокласичної (монетаристської) контрреволюції (на противагу кейнсіанській революції). У широкому розумінні монетаризм — це всі економічні доктрини, що надають грошам першочергового значення та пов'язані з розробкою грошово-кредитної політики, спрямованої на регулювання грошотп маси в обігу. Саме такі концепції реалізуються сьогодні в різних фор мах у господарській політиці США та інших розвинених країн. Про те "монетаристське відродження" не було випадковою відповіддю на жорстку інфляцію 70-х років чи просто реакцією на кризу кейнсіанства. В основі сучасних монетаристських концепцій лежить кількісні теорія грошей, яка виникла ще в XVI ст. та згідно з якою рівень товарних цін тим вищий, чим більше грошей у обігу. Монетаризм значно розширив можливості неокласичної теорії, додавши до неї емпіричні дослідження на основі економіко-статистичних моделей.

Висновок про вирішальний вплив грошових факторів на загальноекономічні процеси був обґрунтований М. Фрідменом і А. Шварц у праці "Монетарна історія Сполучених Штатів, 1867—1960" і сформульований так:

• зміна кількості грошового запасу тісно пов'язана зі змінами економічної активності, грошового доходу й цін;

• зв'язок між грошовими та економічними зрушеннями був (в означені роки) стабільним;

• грошові зміни часто мали незалежне походження, а не були відображенням змін економічної активності.

Нові монетаристські підходи зводяться до таких основних положень:

1)критики втручання держави в економіку (ідеться не про принципове заперечення державного втручання, а про неприйняття конкретної економічної політики, яка базується на кейнсіанських методах державного регулювання);

2)ставки на політику регулювання грошової маси як основний інструмент управління економікою;

3)проголошення приватного підприємництва єдиною рушійною силою економічного розвитку;

4)реабілітації закону Сея, у результаті чого кейнсіанська концепція управління попитом повинна поступитися місцем теорії, що орієнтується на пропозицію.

У сфері практичної реалізації монетаристських концепцій також можна виокремити кілька елементів, а саме: перебудову бюджетного механізму, відмову від бюджетного впливу на виробництво, зменшення бюджетних витрат, дерегулювання певних сфер господарства, послаблення юридичної регламентації господарської діяльності, приватизацію окремих секторів економіки, скорочення соціальної інфраструктури та соціальних програм.

Економічна теорія пропозиції вивчає вплив бюджетно-податкових важелів на підприємницьку активність й ефективність господарської діяльності. Основні положення концепції економіки пропозиції:

- орієнтованість економіки на виробництво та пропозицію;

- зниження податків з виробників з метою вивільнення частини прибутків для інвестування;

- зниження податків з фізичних осіб для стимулювання заощаджень населення;

- приватизація;

- скорочення державних витрат у соціальній сфері;

- регулювання пропозиції грошової маси;

- невтручання держави в економіку.

Рівень виробництва, згідно з неокласичною теорією, залежить від пропозиції праці та капіталу.

Пропозиція праці визначається вибором індивідів між працею і дозвіллям. Відомо, що зростання податків на заробітну плату означає її фактичне зменшення й призводить до скорочення пропозиції праці. Система державних соціальних допомог, зокрема у зв'язку з безробіттям, також знижує привабливість праці скорочуючи кількість бажаючих працювати. Тому зменшення граничного оподаткування трудових доходів сприяє розширенню пропозиції робочої сили вже працюючих та стимулює залучення додаткових працівників, для яких гранична корисність одержуваної заробітної плати буде перевищувати граничну корисність дозвілля. Таким чином, приріст трудових ресурсів буде забезпечувати подальший процес нагромадження капіталу, а у підсумку — підвищення норми нагромадження і прискорення економічного зростання в цілому по економіці.

Пропозиція капіталу (обсяг інвестицій), згідно з неокласичними уявленнями, є функцією заощаджень, рішення про які залежать від вибору індивіду між споживанням сьогодні або у майбутньому. Стимулювати прийняття рішення про заощадження можуть такі заохочувальні заходи економічної політики як: зниження податків на прибуток корпорацій та запровадження щодо них податкових і амортизаційних пільг. При цьому чітко окреслюються два шляхи прискорення інвестиційного процесу:

1) формування додаткових джерел внутрішніх ресурсів нагромадження через збільшення амортизаційних відрахувань;

2) залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів шляхом збільшення ринкової вартості активів корпорацій — зростання рівня виплачуваних дивідентів і привабливості корпоративних цінних паперів.

Одним з варіантів нової неокласики є теорія раціональних очікувань, яка повністю ігнорувала державне втручання. Американські економісти Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Уоллес стверджують, що економічний індивід не тільки пасивно адаптується до попереднього досвіду, а й активно використовує великий обсяг поточної інформації для точнішого передбачення тенденцій господарського розвитку. Будь-які спроби вплинути на процес відтворення за допомогою систематичної державної макроекономічної політики ідеологи раціональних очікувань оцінюють як безплідні не тільки в довгостроковому, а й у короткостроковому аспекті. Головна ставка робиться на відродження віри в можливість раціональної поведінки економічних агентів в умовах, коли держава відіграє роль тільки джерела інформації.

Ця теорія вивчає передусім інфляційні очікування й тому певною мірою спирається на теорію адаптивних очікувань, згідно з якою очікування майбутньої інфляції формується на основі попередніх і поточних рівнів інфляції та є відносно постійним. Проте теорія раціональних очікувань має суттєву відмінність: індивіди, що діють раціонально, не тільки аналізують "учора" й "сьогодні", а й можуть передбачити та «прогнозувати "завтра", використовуючи всю доступну інформацію.

Теорія раціональних очікувань добре аргументована в теоретичному плані та підкріплена серйозною математичною базою, але практичної цінності не набрала.

Таким чином, економічні теорії, що розвивалися наприкінці ХХ та початку ХХІ століття, опікувалися проблемами невизначеності ринкового середовища, очікувань та неповноти інформації. Їх метою є створення адекватних та ефективних методів державного регулювання.

Неоконсервативний підхід до перебудови регулювання економіки передбачає, що конкуренція, ринок разом з приватно-монопополістичними елементами планування набувають пріоритетного значення, а безпосереднє втручання держави в процес виробництва, розподілу та перерозподілу має зменшитися. Проте в його рамках обґрунтовується необхідність посилення ролі держави в забезпеченні стратегічних передумов розвитку й підвищення конкурентоспроможності країни, що особливо важливо в динамічних умовах науково-технічної революції.

Економічні кризи 1975 і 1980 рр. породили кризу політичний і ідеологічний. В результаті в країнах Заходу на авансцену висувався неоконсерватизм (НК). У Великобританії до влади прийшла Маргарет Тетчер, а в США - Рональд Рейган. НК панував з другої половини 70-х до початку 90-х років, тобто майже 20 років. З приходом Біла клінтона в США почалася перебудова.

НК - буквально означає охранительство, збереження старих цінностей на новому етапі. НК в широкому сенсі -это світогляд в цілому, загальна ідеологія. Виділимо найбільш важливі цінності НК.

Першою цінністю НК є орієнтування на моногамну сім'ю. Річ у тому, що в 60-і роки на Заході пройшла сексуальна революція. Західні соціологи налічили декілька десятків форм браку. Причиною цього вони вважали сексуальну революцію, яка руйнує західні традиційні цінності. Друга цінність НК - орієнтація на церковну ідеологію, віру в бога. У 60-і роки спостерігалася тенденція байдужості до релігії. Сьогодні релігійність на Заході в шані. Навіть у армії церква нині грає важливу роль. Третя цінність НК - посилене виховання молоді на патріотичних початках. Нарешті, четверта цінність НК - акцент на права і свободи, вироблення духу заповзятливості, розрахунок на власні сили, а не на державу.

Нас цікавить перш за все НК в економічній області. Він характеризується наступними цінностями: по-перше, це упор на приватну власність і ринкову конкуренцію, на власну заповзятливість. Неоконсерватори пояснюють кризи 1975 і 1980 рр. надмірним регулюванням економіки. Воно знайшло свій вираз в дуже високих податках в цілях реалізації соціальних програм. Найвищі ставки податків були в Швеції -до 75%, в США - 55%, в Англії - 35% (на найбільшу частку доходів). На думку ідеологів НК, такі високі ставки податків повністю турбують економіку, зводять нанівець стимули займатися бізнесом. В результаті росте тіньова економіка, а державу провокує зростання мафіозних структур. По-друге, на думку ідеологів НК, держава проводить дуже широкі соціальні програми. Вони також турбують всю економіку. Ці програми породжують соціальне утриманство. На думку неоконсерваторов, при Дж. Кенеді в 60-і роки створилася обстановка розхолоджування, небоязнь безробіття і т. д., що також веде до падіння престижу економіки.

Для виходу з ситуації, що склалася, неоконсерваторы пропонували, по-перше, приватизовувати державний сектор економіки (по цьому шляху пішов уряд консерваторів Великобританії під керівництвом М. Тетчер) і, по-друге, понизити частку валового національного продукту, що перерозподіляється, через держбюджет. Ними наводилися наступні статистичні дані: у 70-х роках через держбюджет перерозподілялося 30% ВПН, а в 80-х роках - 36%. Фактично конкретні рекомендації НК зводилися до зниження податків і соціальних витрат. Одним словом, необхідно понизити загальний рівень регулювання економіки і відродити гасло вільного підприємництва. У цьому полягає суть НК в економічній області.

Виникає питання: чи є які об'єктивні причини тієї, що "пробуксувала" кейнсіанства? Так, є. На початку 60-х - середині 70-х років почався новий етап науково-технічної революції (НТР) - революція в технології або технологічна революція, результатом якої з'явилися комп'ютеризація, робототизация і мініатюризація виробництва. Західними економістами була уловлена межа керованості високоскладними виробництвами і економічними системами. Одна справа, економічні системи 50-60-х років. Вони характеризувалися нечисленними крупними підприємствами, які перевершували за всіма показниками дрібний бізнес. Але результати технологічної революції (комп'ютеризації і так далі) опинилися застосовні і на дрібних підприємствах, які сталі ефективніші, ніж крупні малорухливі виробництва. В результаті в 70-і роки дрібний бізнес почав вигравати у великого. У ситуації, що склалася, почало складно управляти економікою з єдиного економічного центру. Сьогодні багатомільйонна номенклатура виробів, що випускаються, дуже рухома. Через 2-3 роки вона оновлюється наполовину. Настав час об'єктивно перенести акцент від централізації на автономізацію.

Назвемо і другий раціональний момент, який уловили неоконсерватори. Вони виходили з розуміння того, що людська праця - справа нелегка. Вона не може бути першою життєвою потребою. У людині не закладена потреба трудитися. Тому, на думку НК, економічна система повинна бути завжди достатньо жорсткою.

Є, проте, і негативні моменти у НК в економічній області. Перший момент. Якщо П. Самуельсон ставив на перший план змішану економіку (неокласичний синтез), то НК зробили крен виключно на частнособственничество. Вони пропонували приватизовувати залізниці, міський транспорт, будувати приватні в'язниці і так далі Це, звичайно, догматорство. Другий момент. НК поставили питання про те, що всі безробітні - це добровільні безробітні (ідея узята у Л. Вальраса). Дж. М. Кейнс же вважав, що в основному безробіття - вимушене явище. Третій момент - відношення до соціальних витрат. НК поставили питання про те, що соціальні витрати розкладають всю економічну систему. Вони не мають рацію. Людському суспільству об'єктивно властива система соціальних гарантій, особливо для старезних, інвалідів і дітей малозабезпечених батьків. До речі, за період правління НК ні в одній західній країні соціальні витрати не скоротилися. Це - не загравання з населенням, а об'єктивна вимога, продиктована економікою.

1. Народне господарство України під час I-й Світової і Громадянської війн (1914-1920 рр.).

2. К. Маркс та його економічні погляди.

3.НЕП і відновлення народного господарства України в 20-х рр. Ленінська теорія соціалізму.

4. Індустріалізація і колективізація: позитивні і негативні наслідки. Економічні погляди М. Соболєва, Б. Брускуса.

5. Господарські реформи Н.С.Хрущева в Україні

6. Реформи в 1965-80 роках в промисловості, сільському господарстві, їх результативність.

Дата добавления: 2014-01-03