Періодизація й структура курсу

Предметом історії економічних учень є процес виникнення, розвитку, боротьби й зміни систем економічних поглядів різних суспільних класів, соціальних прошарків населення в різних державах на різних етапах їх становлення й існування.

Предмет, метод та функції історії економічних учень

Економічне мислення – це властивість людини. Економічно мислити вона починає на ранніх етапах свого розвитку. Однак тривалий час процес економічного мислення не усвідомлюється людиною. Економічна свідомість – продукт розвитку суспільства.

Коли економічні думки починають віддзеркалювати соціальні інтереси, формується економічне вчення. А коли економічні учення формулюють предмет і метод дослідження, виникає економічна наука. Першою економічною наукою стала політична економія. Вона склалась на початку XVII століття, коли предметом економічного аналізу стало багатство, його форми й способи накопичення.

Автором терміну „політична економія” є француз Антуан Монкретьєн. У його роботі „Трактат політичної економії” (1615) вперше використано поняття „політична економія”. Воно складається з трьох давньогрецьких слів „oikos” – господарство, „nomos” – закон і „politika” – державні або суспільні діла. Таким чином, первісно політична економія була наукою про законі господарювання й про державну політику, що ґрунтувалась на цих законах.

Головною складовою частиною історії економічних учень є історія політичної економії.

Відзначимо, що будь-яка наука досліджує свій предмет за допомогою визначених методів. Система економічних поглядів, суспільні відносини не піддаються фізичним, хімічним, біологічним методам аналізу. Метод, за допомогою якого суспільствознавчі науки вивчають свій предмет, сформувався в результаті тривалої історії і являється загальнофілософським методом пізнання.

Основним методом історії економічних учень є загальний метод пізнання – історичний, діалектичний, матеріалістичний підхід до аналізу економічної теорії. Цей метод являється одним з найваголовніших досягнень науки.

Діалектичний метод пізнання полягає в просуванні від конкретного до абстрактного і від нього знову до конкретного.

Метод наукової абстракції – метод поглибленого пізнання дійсності. Абстрагування дозволяє виділити найтиповіше, стале, сутність явища, сформулювати категорії й законі науки, що виражають її сутність.

Метод аналізу і синтезу полягає у вивченні спочатку окремих сторін явища, а потім вивчення явища в сукупності його сторін. Цей метод близький до сходження від простого до складного.

У системі методів суттєве місце посідає єдність кількісного і якісного аналізу. Розвиток кількісної сторони явищ призводить до виникнення нової якості.

Всі перераховані елементи методу пізнання зумовлюють й емпіричний (від грец. empeіria – досвід) метод, тобто накопичення фактів.

І, звичайно ж, з розвитком математики та впровадженням її в економіку все більше використовуються методи математичного аналізу.

Слід звернути увагу на принцип системності аналізу. Він витікає з всього сказаного: істину можна одержати лише як системне знання.

Емпіричні, статистичні, математичні методи відіграють роль допоміжних інструментів всезагального методу пізнання.

Серед функцій історії економічної думки найбільш загальними є наступні: пізнавальна, освітня, теоретична (методологічна), практична, виховна й ідеологічна.

Пізнавальну функцію виконують всі науки. Яким би не був предмет тієї або іншої науки, вона передусім надає інформацію про проблеми, що розглядаються, озброює більш або менш достовірним знанням про досліджуваний предмет і у цьому розумінні для кожної людини відіграє роль підвищення освіти. Саме тому пізнавальну й освітню функції будь-якої науки слід розглядати в єдності.

Теоретична (методологічна) функція міститься в систематизації знань про той або інший „фрагмент” дійсності, у розробці принципів і прийомів дослідження, що використовуються в будь-якій науці, у подальшому розвитку науки.

Складніше зрозуміти ідеологічну функцію. Ідеологія (від грец. idea – погляд, ідея і logos – слово, учення) – це система поглядів й ідей, у яких осмислюються й оцінюються ставлення людей до дійсності. Оскільки різні соціальні прошарки суспільства відрізняються не тільки рівнем їх матеріального добробуту, але й мають різні економічні інтереси, остільки їхні економічні ідеї розрізняються, а це означає, що завжди буде існувати боротьба ідей. І перемагати буде та, яка найбільше відповідає об'єктивній дійсності.

У сучасному житті нашого суспільства, в умовах становлення різних форм власності ми реально спостерігаємо гостроту ідеологічної боротьби.

Від ідеологічної функції науки слід відрізняти ідеологізацію - процес навмисного протиставлення якої-небудь однієї системи поглядів (теорії), як єдино вірної відносно всіх інших.

Практична функція спрямована на розробку рекомендацій в області економічної політики. Практична функція політичної економії реалізується в найвищій мірі ефективно, якщо ідеологія наукова. Тільки це може забезпечити поступальний розвиток суспільства.

З моменту появи економічної історії як науки вживали численні спроби її періодизації, тобто встановлення певних хронологічно послідовних етапів (періодів) в економічному розвитку суспільства, що припускає наявність загальних для всіх або ряду країн рис історичного розвитку.

В основу кожного періоду повинні бути покладені загальні для всіх або ряду країн риси історичного розвитку.

Так російський історик-економіст Л. І. Мечніков в основу періодизації поклав географічний фактор. Він вважав, що головним фактором розвитку суспільства є водні шляхи сполучення й розрізняв в історії людства такі періоди: річковий (цивілізації древніх народів); середземноморський (середньовіччя); океанічний (новий і новітній час).

Німецький економіст і статист Б. Гильдебранд в основу періодизації поклав історію грошей. Він виділяв три періоди в економічній історії: натуральне господарство (продукти обмінюються безпосередньо без участі грошей); грошове господарство (обмін здійснювався за допомогою грошей); кредитне господарство (в обміні бере участь кредит).

В основі періодизації економічної історії К. Бюхера лежить "мінова концепція", відповідно до якої в історії народного господарства виділяються такі періоди: замкнуте домашнє господарство, що споживає продукт власного виробництва; міське господарство, що характеризується переходом продукту від виробника до споживача; народне господарство з типовою безліччю обміну.

Англієць Тойнбі в основу періодизації поклав культуру й релігію.

Марксистська література містила запропоновану типологію суспільно-економічних формацій: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний й комуністичний лад.

У сучасній суспільно-економічній літературі економічна історія розглядається на етапах первісної епохи, перших цивілізацій, середньовіччя, індустріального й постіндустріального суспільства.

Прихильники постіндустріального розвитку суспільства: Белл, Кант, Бзежинський, - підрозділяють історію на:

§ доіндустріальне суспільство (аграрно-ремісниче, традиційне);

§ індустріальне суспільство (прогресуюче);

§ постіндустріальне суспільство.

В основу такого поділу покладений критерій рівня розвитку виробництва й подолу праці. Згідно із цією концепцією в історичному аспекті послідовно домінують наступні сфери:

-первинна сфера господарської діяльності (сільське господарство);

-вторинна сфера економічної діяльності (промисловість);

-на сучасному етапі - третинна сфера - це сфера послуг й інформатизації.

Дата добавления: 2014-01-03