Інтелектуальна власність і космічна діяльність

проблеми інтелектуальної власності в космонавтиці привернули до себе підвищену увагу світового співтовариства ще наприкінці 70-х - початку 80-х років ХХ століття у зв’язку з досить складними проблемами, що постали перед міжнародним та внутрішньодержавним правом в процесі передачі космічних технологій.

Промислова та інтелектуальна власність є визначальним чинником для гострих дискусій в рамках КВКП та його Науково-технічного і Юридичного підкомітетів з приводу одного з основних положень Договору про космос, а саме щодо міжнародного співробітництва в космосі, а також стосовно принципу про використання космосу в інтересах і на благо усіх країн.

На думку деяких делегацій на форумах КВКП та його під-комітетів при обговоренні умов розширення взаємовигідного спів-робітництва в космосі (що безумовно сприяє активізації діяльності на світовому космічному ринку) намагання застосування зазначених принципів до співпраці держав призводить до того, що інтелектуальна власність виступає засобом контролю за передачею технологій, а також чинником монополізації космічних технологій окремими країнами світу.

Додаткової уваги ця проблема набуває десятиліттям пізніше, після прийняття рішення держав-учасниць наймасштабнішого з проектів в історії людства зі створення МКС щодо активізації співпраці в цій галузі, а також реальної оцінки можливостей початку побудови МКС і перспектив комерційного використання МКС вже найближчим часом.

Протягом переговорів (які завершились у вересні 1988 року) держав-партнерів (США, Канади, Японії та держав-членів ЄКА) стосовно укладення Міжурядової угоди про співробітництво в створенні МКС та підписання перших трьох з п’яти міжагентських меморандумів щодо створення МКС [15] виявилося, що проблеми інтелектуальної власності відіграють важливу роль щодо встановлення юрисдикції та контролю над елементами станції, а також визначення прав власності на винаходи та відкриття, які здійснюватимуться на борту постійно діючої лабораторії в космосі. Ці дискусії стосувалися проблем права промислової власності, особливо щодо гармонізації патентного законодавства, інших питань патентного права.

Дві перші конференції ООН з космосу (відповідно у 1968 та 1982 рр.) в своїх рекомендаціях основну увагу співтовариства зосередили на вигодах, які може принести космічна діяльність країнам, що розвиваються. Проблема в отриманні цих вигод полягала в тому, щоб втілити в життя положення статті 1 Договору про космос, оскільки вони були сформульовані настільки загально, що практично не мали наслідком конкретно визначених зобов’язань: “Дослід-ження і використання космічного простору мають здійснюватися на користь і в інтересах усіх країн, незалежно від рівня їх економіч-ного та наукового розвитку, і повинні бути справою усього людства... Космічний простір... відкритий для дослідження і використання всіма державами без будь-якої дискримінації на основі рівності і згідно з міжнародним правом..., вільний для наукових досліджень, і держави сприяють і заохочують міжнародну співпрацю в таких дослідженнях” [7].

Тоді ж, у 1982 році вперше в контексті космічної діяльності та міжнародного співробітництва інтелектуальну власність було пов’язано з нормами космічного права (право передруку та суміжні права знайшли своє місце в резолюції ГА ООН про Принципи, що регулюють використання державою ШСЗ для міжнародного без-посереднього телерадіомовлення [13]).

Після багаторічних подальших дискусій на форумах ООН у 1996 році було прийнято Декларацію про міжнародне співробітництво в дослідженні та використанні космічного простору на користь і в інтересах усіх держав, з особливим урахуванням потреб країн, що розвиваються. У цій Декларації знову було зроблено наголос на статтю 1 Договору про космос, на додаток до якої зазначалось: “Держави вільні у визначенні всіх аспектів міжнародного співробітництва в галузі дослідження та використання космічного простору на засадах рівноправності та взаємної згоди. Договірні умови здійснення коопераційних заходів мають бути чесними та відповідати здоровому глузду, а також не порушувати прав і законних інтересів сторін, у тому числі й права інтелектуальної власності” [16].

Третя Конференція ООН з космосу, наголошуючи на тих нових аспектах, що їх несуть комерціалізація та приватизація космічної діяльності, серед інших виносить на порядок денний і проблему інтелектуальної власності. В підсумковому звіті Конференції, розділі ІІ “Загальні відомості та рекомендації” світовий космічний форум проголошує: “Враховуючи значення належного доступу до космічної техніки та прикладних технологій, які можуть використовуватися в рамках програм сталого розвитку в країнах, що розвиваються, а також взаємну комерційну вигоду як для постачальників технології, так і для її одержувачів і користувачів, державам-членам належить надати особливу увагу налагодженню міжнародної співпраці в галузі передачі космічної технології та її побічних вигод. У зв’язку з цим особливе значення для стимулювання міжнародного співробітництва в галузі космічної техніки та побічних результатів набувають відповідні міжнародно-правові рамки та міжнародні угоди, що розроблюються органами та установами ООН, які охоплюють такі питання, як права інтелектуальної власності, торговельні знаки, авторські права та іноземні інвестиції” [1].

Практикум з космічного права в рамках ЮНІСПЕЙС-ІІІ, реально оцінюючи стан досконалості міжнародного права, що регулює космічну діяльність ери комерціалізації та приватизації, закликав продовжити вивчення багатьох аспектів сучасного права, “...зокрема, щодо прав інтелектуальної власності та питань передачі технологій, у зв’язку з якими може знадобитись особливий режим для глобальної уніфікації на практиці” [74].

Дата добавления: 2014-01-03