Лекція № 3 Функції та правовий статус підприємця

Підприємець є визначальною особистістю у підприємництві, ключовою (центральною) фігурою у ринковій економіці. Підприємець – це людина, яка здійснює самостійну, систематичну, ініціативну, ризикову діяльність, спрямовану, на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку або особистого доходу і передбачає здійснення нововведень. Отже, підприємець – це суб’єкт, що поєднує у собі комерційні, організаторські та новаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їх нових якостей, нових сфер застосування капіталу.

Саме ініціатива, самостійність, творчість та динамізм, дозволяють енергійним людям, якими і є підприємці, перетворювати цікаві ідеї на реальність. Успіх підприємницької діяльності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це власне й робить підприємця центральною постаттю ринкової економіки в цілому.

Підприємця від інших суб’єктів господарювання відрізняють специфічні функції, які він виконує (повинен виконувати) та визначальні (характерні) ділові якості його особистості.

Він виконує чотири функції, властиві саме цьому виду діяльності: ресурсну, управлінську, інноваційну, ризикову.

Ресурсна функція полягає у тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання фінансових, виробничих, матеріальних, сировинних, людських, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів у процесі виробництва товару чи надання послуг, організовує виробництво, розподіляє засоби виробництва і трудову діяльність.

Управлінська функція підприємця полягає у прийнятті управлінських рішень на всіх стадіях виробничої та збутової діяльності, здійснення організації, планування, мотивації та контролю виробництва.

Інноваційна функція передбачає здійснення інновацій (нововведень), освоєння нової продукції, нових технологій та нових форм організації виробництва і праці, пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення потреб споживача, перехід від традиційних до нових форм господарювання, які не мають аналогів у господарській діяльності.

Ризикова функція полягає в необхідності прийняття рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але не гарантують його через невизначеність та мінливість економічної ситуації. Підприємець ризикує не лише своєю власністю, вкладеними коштами, а й своєю працею, часом, діловою репутацією.

Функції підприємця є підставою для виділення підприємницької діяльності у самостійний фактор виробництва. Ось чому ми стверджуємо, що існує чотири фактори виробництва: земля, праця, капітал та здатність до підприємницької діяльності. Кожний фактор виробництва дістає винагороду. Так, земля – земельну ренту, праця – заробітну плату, капітал – відсоток, а підприємець за здатність до підприємництва – підприємницький доход.

Підприємницькій доход складається з двох частин: нормального (звичайного) прибутку та економічного прибутку (надприбутку). Нормальний (звичайний) прибуток – це відшкодування підприємцю за його працю з організації ресурсів та управління виробництвом, що пов’язано з ресурсною та управлінською функціями. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво. Економічний прибуток (надприбуток) – це специфічна частина підприємницького доходу, одержання якого пов’язано з функціями ризику і особливо інновації. Це – винагорода за інноваційно-підприємницьку діяльність. (рис. 4.1.).

Рис. 4.1. Складові підприємницького доходу

Характер підприємницької діяльності висуває певні вимоги до особистості підприємця. Тому підприємець повинен мати не лише бажання або нахил до підприємництва, а й певні ділові якості й риси характеру. За даними п’ятирічного проекту виявлення “профілю підприємця”, організованого американською фірмою “Мак-Бер енд Компані”, виділено 21 найважливішу рису “оптимального типу підприємця”. Найбільш важливі серед них:

n організаційно-господарське новаторство;

n готовність та здатність до ризику;

n пошук нових можливостей та ініціативність;

n орієнтація на ефективність та якість продукції і обслуговування;

n майнова відповідальність та цілеспрямованість;

n висока інформованість та постійне спостереження;

n здатність до “жертв” в інтересах справи;

n чіткість, планомірність у роботі;

n здатність переконувати людей, комунікабельність, чесність, надійність тощо (рис. 4.2.).

Рис. 4.2. Найважливіші характерні риси підприємця

Отже, деякі найважливіші характерні риси підприємця є результатом навчання та досвіду, а інші – продуктом розвитку природних даних людини.

Великої ваги набуває чітке визначення правового статусу підприємця, тобто його прав, обов’язків і відповідальності, особливо визначення правового статусу підприємця в умовах формування підприємницького сектору. Зокрема, це насамперед стосується України, де підприємництво робить лише перші кроки і нинішні українські підприємці ще не досягли світового рівня. Більше того, підприємництвом часто називають діяльність, далеку від підприємництва, таку, що пов’язана з шахрайством, протизаконними діями тощо. Все це потребує розроблення законодавчих актів, у яких були б визначені права, обов’язки та відповідальність підприємців.

Сьогодні в Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування визначені певні права, обов’язки і відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності.

Розглянемо більш детально правовий статус підприємця, тобто його права, обов’язки та відповідальність.

Права підприємця. Право – це нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб’єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

n створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

n купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

n самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

n укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці (контракти, угоди);

n самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

n отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий доход;

n брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

n користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов’язки підприємців. Обов’язки – це правові норми (правила), що підлягають обов’язковому виконанню. Основні обов’язки підприємців полягають у тому, щоб:

n укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом;

n здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

n забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

n дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);

n отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця. Відповідальність – це правове та етичне відношення підприємців до суспільства (до господарюючих суб’єктів, до споживачів тощо), яке характеризується виконанням правових норм (правил). Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

n за зобов’язаннями, пов’язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;

n за охорону навколишнього середовища;

n за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;

n за заподіяну шкоду і збитки.

Суб’єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вистачає для покриття заборгованості й немає перспектив для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і в порядку, передбачених законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну й адміністративну відповідальність підприємця. Воно несумісне з втратами, некомпетентністю, крадіжками. У підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце в цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах займають чесність і порядність.

Для входження у світ підприємництва підприємцям-початкивцям необхідні знання, ентузіазм, велике вміння та бажання знайти своє місце у складному світі бізнесу. Велике значення у цьому має знання таких основних заповідей підприємця.

1. Постійно генеруйте ідеї.

2. Вмійте збагачувати власність.

3. Не бійтесь конкуренції.

4. Працюйте на споживача, його вимоги.

5. Не бійтеся зменшити ціну, бійтесь її збільшити.

6. Створіть команду довірі.

7. Складіть бізнес-план.

8. Рекламуйте не стільки товар, скільки імідж своєї фірми.

9. Не бійтесь брати кредити (якщо їх дають).

10. “Не тримайте всі яйця в одному кошику” (здійснюйте диверсифікацію виробництва).

11. Будьте доброзичливі.

12. Безперервно вчиться і творіть.

13. Пам’ятайте, найголовніший ваш капітал – це ви самі.

За своєрідним “соціальним походженням” сучасних вітчизняних підприємців можна поділити (хоч дещо і умовно) на дві категорії – номенклатурні і люмпенізовані.

Представники номенклатурного бізнесу – це переважно колишні працівники партійних і комсомольських органів, тобто апаратно номенклатурні спеціалісти. Їм притаманні організаторські здібності, ділова хватка, широка мережа неформальних зв’язків, а також знання організаційних основ підприємництва.

Люмпенізовані підприємці сформувались в основному з тих особливостей, які не спромоглися зробити професійної кар’єри й тому залишили попередні посади, а також з тих, хто з різних причин не має професії взагалі.

У більшості випадків обидві категорії бізнесменів з накопиченими “тіньовими” грошима прийшли у легальний бізнес, започаткували й офіційно зареєстрували власні фірми. Разом з тим як ті, так і інші не уявляють собі ні загальної суті, ні, тим більше, суті культури й етики сучасного бізнесу.

До конкретних дій підприємця господарська реальність висуває не менш важливі вимоги (критерії оцінки діяльності) морально-етичного і духовного характеру. Йдеться про те, що у своїй діяльності підприємець має обов’язково керуватися усталеними у всіх цивілізованих країнах нормами поведінки.

Ясна річ, підприємницька діяльність значною мірою регулюється комплексом норм законодавства (трудового, господарського тощо). Проте далеко не всі норми можуть бути строго (точно, достатньо, достатньо повно) сформульовані. У практичний діяльності підприємця великого значення набувають неформальні контакти між бізнесменами, створення особливої атмосфери довіри, чесності та порядності у ділових стосунках, вірність слову, поважання законів і традицій, тобто тих неписаних правил поведінки і дій, котрі становлять суть поняття “етика підприємництва”. Без чесності і порядності в системі відносин між фірмами, банками та окремими фізичними особами ефективна і тривала підприємницька діяльність просто неможлива.

Важливою передумовою розвитку підприємництва є економічна свобода суб’єктів господарювання. Вона являє собою свободу господарської діяльності, торгівлі, землекористування, співробітництва та ін. Економічна свобода однаково важлива як для підприємця, так і для споживача, оскільки вона створює середовище для творчої діяльності особистості, сприяє реалізації підприємницької ініціативи.

Економічна свобода на практиці означає право розпочинати або припиняти власну справу, купувати будь-які ресурси, використовувати будь-яку технологію, виробляти будь-яку продукцію і пропонувати її до продажу за будь-якою ціною, вкладати свої кошти на власний розсуд. Коли підприємство у власному володінні, то зазіхання на свободу підприємництва – це фактично зазіхання на свободу володаря власності. Без економічної свободи не може бути свободи особи.

Підприємцем може бути лише економічно відокремлений, самостійно господарюючий суб’єкт. Свобода господарської діяльності (економічна свобода) неможлива без ринку так само, як ринок не може існувати без економічної свободи. Саме ринок через різні механізми функціонування забезпечує реальні умови для економічної самостійності підприємця. Іншими словами, ринковий механізм господарювання об’єктивно передбачає свободу господарювання.

Складовими економічної свободи є: економічна самостійність, економічна відповідальність, економічна рівноправність.

Економічна самостійність полягає у наявності у підприємців права на власність, права на самостійний вибір форми власності та форми господарювання, на самостійне планування своєї фінансово-господарської діяльності, вільне розпорядження прибутком, самостійний вибір ресурсів, постачальників та споживачів виробленої продукції, встановлення різних форм, систем і, головне, розмірів оплати праці.

Економічна відповідальність полягає у відповідальності підприємця своїм майном за результати господарювання: продукцією (послугами), які підлягають реалізації на ринку, та прибутком, який залишається у розпорядженні підприємця після внесення платежів встановлених законодавством. Невиконання договірних зобов’язань за строками та якістю повинно покриватися штрафними санкціями, які включатимуть не лише прямі збитки, а й вигоду, що упущена. За завдані шкоду і збиток підприємець несе майнову та інші відповідальності, встановлені законом.

Економічна рівноправність. Йдеться про рівні (однакові) економічні умови для будь-якої господарської діяльності, незалежно від форми власності та форми господарювання. Під рівними економічними умовами маються на увазі однакові для всіх ціноутворення, оподаткування, розподіл прибутку, інвестиційна та кредитна політика, держконтракт тощо. Деякі сфери діяльності або організаційні форми мають (або можуть мати) певні пільги.

Дата добавления: 2014-01-03