Правоздатність: поняття, види

Правосуб'єктність як об’єднувальна категорія. Поняття правоздатності та дієздатності.

Правосуб'єктність являє собою сукупність правоздатності та дієздатності. Це поняття відображає ті ситуації, коли правоздатність і дієздатність нероздільні у часі, органічно об'єднані, наприклад, у організацій чи дорослих осіб, коли вони одночасно і правоздатні, і дієздатні. Не існує правоздатних, але недієздатних колективних суб'єктів.

Багато із прав, що належать громадянам, не можуть передаватися, їх не може здійснити за недієздатну інша особа (наприклад, укласти шлюб, одержати освіту тощо). На відміну від майнових прав їх повинен реалізовувати сам носій права.

Правосуб'єктність — об'єднувальна категорія. На думку деяких вчених, вона включає в себе чотири елемента: 1) правоздатність; 2) дієздатність; 3) деліктоздатність, тобто здатність відповідати за цивільні правопорушення (делікти); 4) осудність — умова кримінальної відповідальності.

У цілому правосуб'єктність є однією з обов'язкових юридичних передумов правовідносин. Правосуб'єктність — це можливість чи здатність особи бути суб'єктом права з усіма відповідними наслідками.

Для того, щоб особа чи організація мали право повністю розпоряджатися своїм майном, самостійно укладати угоди, бути учасником правовідносин, вони неодмінно повинні мати правоздатність і дієздатність.

Правоздатніст ь означає встановлену законом здатність особи чи організації бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вона виступає в якості первинної умови, загальної підстави для участі у правовідносинах.

У сучасному цивілізованому суспільстві немає і не може бути людей, не наділених загальною правоздатністю.

Правоздатність відрізняється від суб'єктивного права тим що: а) вона невіддільна від особи (людину не можна позбавити правоздатності), її не можна «відібрати» або «обмежити»; б) вона не залежить від віку, професії, статі, національності, місця проживання, майнового стану та інших життєвих обставин; в) вона не може передаватися, її не можна делегувати іншим; г) стосовно суб'єктивного права вона первинна, вихідна, відіграє роль передумови; д) суб'єктивне право конкретне, а правоздатність абстрактна.

Загальність правоздатності полягає у тому, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїх громадян однією загальною властивістю — юридичною здатністю бути носіями відповідних прав і обов'язків, передбачених законом. Зрозуміло, що фактична можливість мати ті чи інші права внаслідок різних причин настає у різний час.

У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності: загальну, галузеву, спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність будь-якої особи чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона визнається державою за особами з моменту їх народження.

Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі права. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими.

Спеціальна правоздатність — здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент, суддя, член парламенту) чи приналежності особи до певної категорії суб'єктів права (робітники ряду транспортних засобів, правоохоронних органів та ін.)

Дата добавления: 2014-01-03