Введение

ПЛАН

Лекція № 13. Адміністративний процес

1. Поняття та сутність адміністративного процесу

2. Структура адміністративного процесу

3. Принципи адміністративного процесу

4. Поняття адміністративно-процесуальних норм

5. Види адміністративно-процесуальних норм

6. Поняття, ознаки та види адміністративно-процесуальних відносин

7. Склад адміністративно-процесуальних відносин

1. Поняття та сутність адміністративного процесу

На сьогоднішній день в адміністративній науці не склалося усталеного та єдиного розуміння адміністративного процесу. Можна виділити принаймні три основні підходи до його визначення.

Перший підхід (його ще називають "юрисдикційним") передбачає так зване "вузьке розуміння адміністративного процесу", згідно якого адміністративний процес - це врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок застосування заходів адміністративного примусу, і насамперед адміністративних стягнень (іншими словами, у вузькому розумінні адміністративний процес – це провадження в справах про адміністративні правопорушення). У такому розумінні адміністративний процес має виключно юрисдикційний (правоохоронний) зміст.

Відповідно до другого підходу (так званого "управлінського"), його ще називають "широким розумінням адміністративного процесу", адміністративний процес пропонується розглядати як врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок розгляду індивідуально-конкретних справ у сфері виконавчої діяльності органів публічного адміністрування, а у передбачених законодавством випадках і іншими, уповноваженими на то органами. Іншими словами, у широкому розумінні адміністративний процес – це вся сукупність адміністративних проваджень.

Нарешті, виокремлюється і третій підхід до визначення адміністративного процесу, умовно його можна назвати "судочинським", який походить від розуміння юридичного процесу виключно як форми правосуддя. Отже, адміністративний процес у даному випадку розглядається тільки як судовий розгляд публічно-правових спорів, віднесених до компетенції адміністративних судів. В рамках даного підходу також існують різні точки зору, наприклад, виділяється адміністративний процес як вид судового процесу (адміністративне судочинство) та окремо управлінський процес (правозастосовча діяльність адміністративних органів), або стверджується що адміністративний процес – це форма правосуддя, тобто адміністративне судочинство, а діяльність органів публічної адміністрації взагалі носить не процесуальний, а процедурний характер (так звані адміністративні процедури).

Враховуючи вищенаведені погляди, слід зазначити, що адміністративний процес - це урегульований правом порядок розгляду і розв'язання адміністративних справ, що реалізується в рамках діяльності органів публічної адміністрації та деяких інших владних суб'єктів.

Будь-яке явище, зокрема й адміністративний процес, глибоко пізнається тоді, коли поряд із визначенням наводяться його харак¬терні риси Це дозволяє певним чином зосередитися на основних особливостях цього явища

Характерні риси адміністративного процесу:

- це - різновид юридичного процесу, який водночас має певні суттєві відмінності від кримінального та цивільного процесів,

- це - різновид управлінської або судочинської діяльності,

- комплексний характер, що проявляється у розгляді як позитивних справ, так і конфліктних питань, у застосуванні адміністративного примусу,

- чітка регламентація адміністративно-процесуальними нормами,

- проміжні та кінцеві стадії закріплюються у спеціальних документах,

- широке коло суб'єктів здійснення.

Специфічними є мета й завдання адміністративного процесу.

Мета адміністративного процесу — це заздалегідь заплановані результати, досягнення яких можливе за допомогою відповідних засобів і способів. У свою чергу, завдання цього проце¬су становлять собою поняття, що відображають необхідність для суб'єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Таким чином, мета процесу визначає наявність комплексу відповідних завдань, розв'язання яких і дозволяє досягти наміченої мети.

Найважливішою метою адміністративного процесу є належне, таке, що ґрунтується на суворому додержанні законів, регулювання діяльності всіх суб'єктів процесу на всіх його стадіях і етапах.

Щодо адміністративного процесу доцільно виділити і його цілі:

— стратегічні;

— тактичні;

— оперативні.

За такої класифікації слід брати до уваги не тільки часову характеристику цілей (перспективні, проміжні тощо). Ці категорії несуть більше смислове навантаження, включаючи в себе також значимість результатів, на досягнення яких вони спрямовані.

До стратегічних цілей адміністративного процесу слід віднести головну його ціль — належне, засноване на суворому дотриманні законів регулювання діяльності суб'єктів процесу в ході здійснення установчих, правотворчих, правозастосовних та контрольних функцій на всіх його рівнях.

Сукупність тактичних цілей адміністративного процесу становлять цілі окремих проваджень, а також стадій цих проваджень.

До оперативних відносять цілі етапів, стадій проваджень, а також окремих процесуальних дій Як і тактичні, ці цілі мають проміжний характер.

Адміністративний процес відрізняється від інших видів юридичної процесуальної діяльності і насамперед від кримінального та цивільного процесів. Відмінності, що існують між ними, чітко виявляють специфіку адміністративного процесу.

Ці відмінності полягають у такому:

по-перше, адміністративний процес реалізується у сфері публічного управління та при здійсненні правосуддя, кримінальний і цивільний – лише при здійсненні правосуддя;

по-друге, адміністративний процес не обмежується діяльністю щодо розгляду спорів і вжиття примусових заходів, а включає також діяльність з реалізації регулятивних норм, діяльність, так би мовити, позитивного, організуючого характеру. Це пояснюється специфікою адміністрування як діяльності в основному творчої, в якій метод примусу є не основним, а допоміжним;

по-третє, адміністративний процес реалізується суб'єктами які: а) належать до різних структур державного апарату виконавчої та судової; б) різняться своєю правовою природою, оскільки серед них є як органи держави, так і органи місцевого самоврядування; в) поряд з вирішенням адміністративних справ, вони виконують не менш важливі управлінські функції, наприклад, аналітичну.

2. Структура адміністративного процесу

Найважливішими елементами структури адміністративного процесу є адміністративно-процесуальні провадження, Вони співвідносяться з адміністративним процесом як категорії особливого й загального і входять у його структуру як відособлений елемент. Структура адміністративного процесу - це сукупність окремих проваджень, кожне з яких характеризує певну послідовність процесуальних дій.

Відокремлення проваджень у рамках адміністративного процесу зумовлено низкою факторів, Насамперед, кожне провадження має свою мету і коло завдань, які розв'язуються для досягнення цієї мети. У свою чергу, функціональний характер адміністративно-процесуальних проваджень дозволяє говорити про наявність певної сукупності таких проваджень, з огляду на це можна виділити адміністративно-установчі, адміністративно-правотворчі, адміністративно-правозастосовні й адміністративно-контрольні провадження.

Поділ адміністративного процесу на відповідні процесуальні провадження відбиває об'єктивну потребу суспільного поділу праці і спеціалізації діяльності різного роду суб'єктів, уповноважених здійснювати таку діяльність. При цьому виділення конкретних проваджень у рамках адміністративного процесу пов'язане з необхідністю регулювання певних якісно однорідних суспільних відносин, що формуються в адміністративно-процесуальній сфері і набувають таким чином характеру процесуальних правовідносин.

Класифікація адміністративно-процесуальних проваджень можлива на декількох підставах.

За функціональною ознакою в структурі адміністративного процесу можуть бути виділені: а) провадження, що носять установчий характер (провадження по утворенню державних органів, суб'єктів підприємницької діяльності); б) провадження, що мають правотворчий характер (провадження по відпрацюванню та прийняттю нормативних актів); в) правоохоронні провадження (провадження в справах про адміністративні правопорушення, провадження по скаргах громадян); г) правонаділяючі провадження (провадження по реалізації контрольно-наглядових повноважень).

Стосовно поділу адміністративних проваджень залежно від характеру врегульованості, то варто зазначити, що звичайні провадження - типові варіанти проваджень, які мають усі складові частини (стадії, етапи, дії), тоді як спрощені провадження характеризуються мінімально необхідною кількістю процесуальних елементів.

Залежно від характеру індивідуально-конкретної адміністративної справи можна виділити: а) юрисдикційні провадження; б) провадження неюрисдикційного характеру.

Велика частина проваджень, які становлять структуру адміністративного процесу, спрямована на регулювання правовідносин позитивного характеру, що виникають у ході виконавчо-розпорядницької діяльності державних органів. Проте порушення вимог правових норм вимагає відповідного реагування з боку держави. Ця обставина зумовлює існування особливого роду правоохоронної діяльності, змістом якої є розгляд справ про правопорушення, правові спори по суті й ухвалення щодо них відповідних рішень. У процесі такої діяльності розв'язується юридична справа, здійснюється правовий захист порушених або тих, що оспорюються, інтересів, ухвалюється державно-владне рішення про застосування відповідної правової санкції, відновлення порушеного права.

Ця діяльність, яка має назву юрисдикційної, характерна також і для адміністративного процесу. Тому частину проваджень у структурі адміністративного процесу слід охарактеризувати як адміністративно-юрисдикційні. До них належать:

—провадження у справах про адміністративні правопорушення;

—провадження за скаргами громадян;

—дисциплінарне провадження.

До проваджень, що мають неюрисдикційний характер, слід віднести:

— провадження з випрацювання й ухвалення нормативних актів;

— провадження з ухвалення індивідуальних актів управління;

— провадження за пропозиціями і заявами громадян;

— провадження із застосування адміністративно-попереджувальних заходів;

— провадження із застосування запобіжних заходів;

— реєстраційно-дозвільне провадження;

— установче провадження;

— провадження з реалізації контрольно-наглядових повноважень;

— виконавче провадження;

— провадження з приватизації державного і громадського майна;

— провадження у земельних, екологічних, фінансово-бюджетних, податкових і інших справах;

— діловодство.

Отже, у структурі окремих адміністративно-процесуальних проваджень, адміністративного процесу загалом можна виділити відносно відмежовану, виділену в часі й логічно пов'язану сукупність процесуальних дій, спрямованих на досягнення визначених цілей і розв'язання відповідних завдань, яка функціонально погоджується з ними, відрізняється колом суб'єктів і закріплюється у відповідних процесуальних актах. Цю сукупність процесуальних дій визначимо як процесуальну стадію.

Щодо адміністративного процесу можна виділити такі його стадії:

1) стадія аналізу ситуації, в ході якої збирається і фіксується інформація про фактичний стан справ, реальні факти, оцінюється перспектива подальшого руху справи, ухвалюється рішення про необхідність такого руху. Цю стадію можна також назвати стадією порушення адміністративної справи;

2) стадія ухвалення рішення в справі, в ході якої: а) дається юридична оцінка зібраної інформації; б) повно й усебічно досліджуються матеріали справи з метою встановлення об'єктивної істини, ухвалюється конкретне рішення;

3) стадія оскарження або опротестування рішення в справі (ця стадія має факультативний характер);

4) стадія виконання ухваленого рішення, в ході якої одержує логічне завершення вся діяльність щодо адміністративної справи (варто підкреслити важливість цієї стадії, оскільки без неї все провадження в справі практично втрачає сенс, стає пустою формальністю).

Процесуальні етапи - сукупність дій, необхідних для досягнення внутрішньостадійної проміжної мети. Наприклад, на стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення мають місце такі процесуальні етапи, як підготовка справи до роз¬гляду, аналіз фактичних матеріалів, оцінювання доказів тощо.

Процесуальні дії - це конкретні дії, спрямовані на забезпечення провадження в адміністративній справі. Прикладами процесуальних дій можуть бути: а) у сфері адміністративного судочинства (судовий розгляд справи) - роз'яснення особам, які беруть участь в адміністративній справі, їхніх прав та обов'язків; б) у сфері нормотворчого провадження (законопроектна діяльність Кабінету Міністрів України) - візування Прем'єр-міністром України проекту закону України, що попередньо був схвалений Кабінетом Міністрів України.

Отож, структуру адміністративного процесу складають окремі провадження, які, своєю чергою, складаються зі стадій адміністра¬тивних проваджень, процесуальних етапів і процесуальних дій

3. Принципи адміністративного процесу

Принципи адміністративно-процесуальної діяльності — це вихідні, основні ідеї, відповідно до яких вона здійснюється. При цьому слід мати на увазі, що принципи адміністративного процесу спираються на конституційні принципи публічного адміністрування, проте при цьому відбивають специфіку адміністративно-процесуальної сфери.

Можна виділити такі принципи адміністративного процесу:

1) принцип законності;

2) принцип правової рівності;

3) принцип охорони інтересів держави та особи;

4) принцип публічності (офіційності) процесу;

5) принцип об'єктивної істини;

6) принцип гласності процесу;

7) принцип здійснення процесу державною мовою і забезпечення права користування рідною мовою;

8) принцип швидкості й економічності процесу;

9) принцип самостійності в ухваленні рішень;

10) принцип неухильної реалізації правових презумпцій невинуватості і правомірності дій громадян.

Принцип законності є найважливішим принципом адміністративного процесу і характеризується як режим відповідності суспільних відносин, що виникають у цій сфері, законам і підзаконним актам держави, як режим, атмосфера взаємодії, відносин держави й громадянина. Принцип законності виступає одночасно і як принцип діяльності центральних і місцевих державних органів і посадових осіб, і як принцип відносин держави й громадянина.

Перехід до демократичної, правової держави неможливий без суворого й неухильного дотримання законності. Утвердження цього принципу конче потребують національно-державне будівництво і моральне відновлення суспільства. Реалізація принципу законності в адміністративно-процесуальній сфері спирається на такі умови: єдність законності; гарантування прав і свобод громадян; неприпустимість протиставлення законності й доцільності; невідворотність покарання за порушення закону.

Принцип правової рівності ґрунтується на конституційному положенні про рівноправність громадян перед законом. Проте було б неправильним розглядати його однобічно в контексті застосування лише до громадян. Він повною мірою стосується й інших суб'єктів адміністративного процесу. Іншими словами, вимоги закону поширюються на всі без винятку державні органи, об'єднання громадян і посадових осіб, які здійснюють адміністративно-процесуальну діяльність. Конкретне втілення принцип правової рівності знаходить у формуванні правового статусу суб'єктів адміністративного процесу, причому особливе значення має закріплення широкого кола прав і обов'язків громадян, котрі відіграють тут роль дієвого інструмента реалізації і захисту своїх інтересів.

Зазначений принцип органічно пов'язаний із реалізацією інших принципів адміністративного процесу, зокрема принципу охорони інтересів держави та особи. Невипадково законодавець за державними органами закріпив як найважливіші завдання охорони суспільного ладу держави, встановленого порядку управління, державного і громадського порядку. Тут у наявності зворотний зв'язок. Охорона інтересів особи, громадянина — найважливіший фактор стабільності громадянського суспільства, а отже, належного функціювання державного апарата, держави загалом.

Принцип публічності (офіційності) адміністративного процесу знаходить своє відбиття в закріпленні обов'язку державних органів, їх посадових осіб здійснювати розгляд і розв'язання індивідуально-конкретних справ і пов'язані з цим дії (підбір необхідних матеріалів і доказів) від імені держави і, як правило, за державний рахунок. На відміну від цивільного процесу, в адміністративному відсутня плата за ведення процесу у вигляді мита, тобто відносини між суб'єктами будуються виключно на безоплатних засадах.

Принцип об'єктивної істини в адміністративному процесі спрямований на повне виключення з процесу проявів суб'єктивізму, однобічності в аналізі дій суб'єктів; він покликаний забезпечити встановлення й оцінку реальних фактів, що мають значення для ухвалення обгрунтованого рішення у конкретній адміністративній справі. Невипадково, наприклад, законодавець як найважливіші завдання у справі про адміністративне правопорушення закріпив необхідність своєчасного, всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, розв'язання її в чіткій відповідності з законодавством. Необхідною законодавець також вважає оцінку досліджуваних у ході розгляду справи доказів.

Впровадження принципу гласності адміністративного процесу зумовлено необхідністю широкої поінформованості суспільства про діяльність державних органів, їх посадових осіб щодо виконання адміністративно-процесуальних функцій. Поряд із правом громадян на одержання інформації про діяльність державних органів, закріпленим у ст. 43 Закону України “Про інформацію”, законодавець ставить обов'язок відповідних органів повідомляти громадян про ухвалені рішення. Так, наприклад, ч. 7 ст. 14 Закону України “Про об'єднання громадян” указує на необхідність легалізуючого органу оприлюднити в засобах масової інформації офіційне визнання об'єднання громадян.

Принцип здійснення процесу державною мовою і забезпечення права користування рідною мовою кожному з громадян, котрі беруть участь у процесі. Розгляд конкретних справ ведеться державною мовою України, але якщо громадянин, котрий бере участь у процесі, не володіє українською, він може користуватися своєю рідною мовою. При цьому йому повною мірою забезпечується одержання всієї необхідної інформації і можливість довести власну інформацію до відома органу чи посадової особи, котра розглядає конкретну справу. На це спрямована участь у процесі такої процесуальної постаті, як перекладач. Так, наприклад, ст. 268 КпАП України передбачає, що при розгляді справи про правопорушення особа, притягувана до адміністративної відповідальності, має право виступати рідною мовою і користатися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження.

Швидкість і економічність адміністративного процесу зумовлено оперативністю управлінської діяльності державних органів. Визначення конкретних, порівняно невеликих термінів розгляду адміністративних справ є, з одного боку, перешкодою для прояву тяганини, а з іншого — дозволяє упорядкувати рух справ, увести процес у визначені часові рамки. Ведення адміністративного процесу матеріально є менш обтяжливим для держави, ніж ведення кримінального й цивільного процесів.

Здійснення принципу самостійності в ухваленні рішень виключає будь-яке втручання інших органів і посадових осіб в адміністративно-процесуальну діяльність суб'єктів, уповноважених вести процес. Це дозволяє підвищити відповідальність за ухвалення рішень, сприяє їх законності й обгрунтованості. Упровадження цього принципу не дозволяє також органу чи посадовій особі перекладати обов'язки щодо розв'язання справи, які входять до їх компетенції, на нижчі інстанції.

Принцип презумпцій невинуватості і правомірності дій громадян. Дотримання зазначених презумпцій має бути вихідною посилкою для всього ходу адміністративного процесу. Це дозволить надійно захистити права і законні інтереси громадян, котрі беруть участь у процесі.

Значення цих презумпцій зумовлено визнанням в Україні людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності і безпеки вищою соціальною цінністю. Конституція України закріплює положення, що відбивають сутність презумпції невинуватості, зокрема, ст. 62 указує: “Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, поки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь”.

4. Поняття адміністративно-процесуальних норм

Найважливішим фактором, що визначає правовий характер адміністративно-процесуальної діяльності, є її урегульованість адміністративно-процесуальними нормами, які в сукупності утворюють галузь адміністративно-процесуального права.

У свою чергу, предметом регулювання адміністративно-процесуального права виступають специфічні суспільні відносини, що виникають у сфері державного управління і, відповідно, мають управлінський характер.

От чому з'ясування особливостей адміністративно-процесуальних норм і суспільних відносин, що виникають у ході їх реалізації та набувають характеру правових, слід визнати найважливішим аспектом характеристики адміністративного процесу.

Адміністративно-процесуальна норма — це встановлене державою загальнообов'язкове правило поведінки, яке регулює суспільні відносини, що виникають у процесі розв'язання індивідуально-конкретних справу сфері публічного адміністрування.

Адміністративно-процесуальним нормам притаманна низка особливостей, які дозволяють відмежувати їх від інших видів процесуальних норм.

1. Насамперед це стосується значної кількості суб'єктів, уповноважених установлювати такі правила поведінки. Якщо карно-процесуальні й цивільно-процесуальні норми встановлюються на законодавчому рівні, то адміністративно-процесуальні ухвалюються не тільки законодавчим органом держави, а й виконавчими органами різного рівня.

2. Відповідно, адміністративно-процесуальні норми реалізуються широким колом уповноважених на те суб'єктів, до числа яких належать, насамперед, органи публічної адміністрації, а при здійсненні юрисдикційних функцій і судові органи, тоді як реалізація кримінально-процесуальних і цивільно-процесуальних норм є прерогативою судових органів, органів досудового слідства і дізнання та інших суб'єктів, коло яких чітко окреслено Кримінально-процесуальним і Цивільно-процесуальним кодексами.

3. Різним є й ступінь концентрованості адміністративно-процесуальних норм і норм, що регламентують інші види процесу. Якщо в кримінальному й цивільному процесах процесуальні норми зосереджено у відповідних кодексах, то адміністративно-процесуальні норми можуть являти собою як відносно великі сукупності (наприклад, процесуальна частина КпАП або КАСУ), так і окремі процесуальні правила, що містяться в адміністративних актах матеріально-правового характеру, а також у матеріально-правових актах інших галузей права.

4. І, нарешті, слід зазначити, що адміністративно-процесуальні норми значно меншою мірою спрямовано на регламентацію правовідносин, що мають юрисдикційний характер.

5. Види адміністративно-процесуальних норм

Класифікація адміністративно-процесуальні норм:

1. за сферою дії - регламентують адміністративно-процесуальні відносини в різних галузях публічного адміністрування, адміністративно-політичній та соціально-культурній сферах, економіці;

2. за обсягом регулювання можна виділити адміністративно-процесуальні норми загального характеру і спеціальні адміністративно-процесуальні норми. Норми першого різновиду стосуються загальних аспектів адміністративно-процесуальної діяльності, їх реалізація може справляти вплив як на хід адміністративного процесу загалом, так і на окремі адміністративні провадження. До таких норм можна віднести так звані норми - принципи, наприклад, закріплення розгляду справ про адміністративні правопорушення на засадах рівності громадян перед законом і органом, який розглядає справу. Спеціальні адміністративно-ппроцесуальні норми стосуються чітко визначених адміністративних проваджень.

3. відповідно до видів адміністративних проваджень. Очевидно, що норми у провадженні у справах про адміністративні правопорушення істотно відрізняються від норм в інших адміністративних провадженнях, наприклад, у реєстраційно-дозвільному.

4. за юридичною силою. З цієї точки зору можна виділити адміністративно-процесуальні норми, які одержали своє закріплення на законодавчому рівні (наприклад, КпАП України, Закон України “Про звернення громадян” та інші законодавчі акти), і норми, які містяться в підзаконних актах (у різного роду положеннях, інструкціях, виданих виконавчими органами різного рівня).

5. за колом суб'єктів адміністративно-процесуальної діяльності процесуальні норми поділяються на норми щодо діяльності суб'єктів, уповноважених вести процес, і норми щодо діяльності суб'єктів, залучених до сфери адміністративно-процесуальної діяльності.

6. за динамікою адміністративно-процесуальної діяльності можна виділити адміністративно-процесуальні норми, пов'язані з ініціюванням адміністративного процесу, з регламентацією його ходу і результатів, із виконанням ухваленого в справі рішення.

7. за територіальними межами дії адміністративно-процесуальні норми поділяються на ті, що діють у межах усієї держави, і ті, що діють у межах конкретних адміністративно-територіальних одиниць. Так, наприклад, процесуальні норми, які визначають порядок затримання транспортних засобів, установлюються Міністерством внутрішніх справ України, а порядок зберігання затриманих транспортних засобів — обласними, Київською і Севастопольською міськими держадміністраціями. Відповідно дія перших поширюється на всю територію України, а других — на територію конкретної області чи міста.

8. за дією в часі можна виділити норми, що діють упродовж невизначеного часу, і норми, які діють упродовж визначеного, обмеженого терміну. Кількість останніх відносно невелика, а їх уведення пов'язане з необхідністю оперативного реагування на ті чи ті процеси, що виникають в управлінській сфері через об'єктивні обставини. Як правило, такі норми містяться в різних тимчасових положеннях та інструкціях.

6. Поняття, ознаки та види адміністративно-процесуальних відносин

Відносини, що виникають між суб'єктами при розв'язанні конкретних адміністративних справ і ґрунтуються на адміністративно-процесуальних нормах, набувають характер правових і можуть бути охарактеризовані як адміністративно-процесуальні.

Особливості адміністративно - процесуальних відносин:

1. Наявність адміністративно-процесуальної норми є обов'язковою умовою для виникнення відповідних правовідносин, іншими словами, це об'єктивна передумова існування самих правовідносин. Тут ситуація однозначна — немає норми, немає і відносин.

2. Іншою важливою передумовою виникнення адміністративно-процесуальних відносин слід визнати наявність відповідних адміністративних матеріальних правовідносин. Якби не було певних матеріально-правових відносин, то самі по собі процесуальні відносини втратили б сенс. Інакше кажучи, немає необхідності регулювати те, чого не існує. І якщо матеріальні правовідносини — це щось статично закріплене, то адміністративно-процесуальні характеризують динаміку впровадження в життя відносин, регульованих нормами матеріального адміністративного права та низки інших матеріальних галузей права.

3. Слід виділити ще одну особливість адміністративно-процесуальних правовідносин. Вона полягає в тому, що ці відносини мають дискретний, переривчастий характер. У ході розгляду конкретної адміністративної справи відповідні процесуальні зв'язки можуть припинятися й відновлятися. Так, наприклад, процесуальні правовідносини, які виникли на етапі порушення справи про адміністративне правопорушення, можуть не мати свого подальшого розвитку в ході розгляду справи (у випадку, якщо громадянин не виявив бажання бути присутнім при розгляді справи) і знову виникнути на стадії виконання винесеної постанови.

4. Специфіка адміністративно-процесуальних правовідносин знаходить своє відбиття й у колі суб'єктів їх здійснення. На відміну від кримінального й цивільного процесів, суб'єктами адміністративно-процесуальних правовідносин виступають численні виконавчі органи держави, а також інші суб'єкти, уповноважені здійснювати адміністративно-процесуальну діяльність.

Особливості реалізації адміністративно-процесуальних правовідносин дозволяють класифікувати їх на кількох підставах.

Традиційно в адміністративно-правовій науці їх класифікують:

1) за змістом і функціональною спрямованістю;

2) за видами адміністративних проваджень;

3) за галузевою приналежністю кореспондуючих матеріальних правовідносин;

4) за співвідношенням прав і обов'язків їх учасників.

Згідно з першим критерієм можна виділити правовідносини, що складаються в процесі реалізації управлінських функцій у різних сферах управління — оборони, охорони громадського порядку, охорони здоров'я культури, науки тощо.

Відображенням структури адміністративного процесу є поділ адміністративно-процесуальних правовідносин за видами проваджень. Не викликає сумніву відмінність процесуальних відносин, які виникають у ході провадження у справах про адміністративні правопорушення, і тих, що виникають у ході провадження з відпрацювання й ухвалення нормативних актів.

Як відзначалося раніше, адміністративно-процесуальні правовідносини виникають при реалізації як матеріальних норм адміністративного права, так і матеріальних норм інших галузей права, наприклад, земельного, екологічного, фінансового, підприємницького тощо. Відповідно адміністративно-процесуальні відносини різнитимуться за галузевою приналежністю матеріальних відносин.

За характером правовідносин, які виникають між їх суб'єктами, виділяються горизонтальні й вертикальні адміністративно-процесуальні правовідносини. Горизонтальні є характерними для суб'єктів, між якими відсутні відносини підпорядкованості. Вертикальні виникають між суб'єктами, для яких характерні відносини володарювання й підпорядкування. На особливому місці — адміністративно-процесуальні правовідносини, в яких однією стороною є представник державної влади, а іншою — громадянин.

7. Склад адміністративно-процесуальних відносин

Відповідно до положень теорії юридичного процесу доцільно виділити поняття складу адміністративно-процесуальних правовідносин. Це поняття включає в себе такі елементи: суб'єкти правовідносин, об'єкти правовідносин, зміст правовідносин, юридичні факти і юридичні стани.

Вище йшлося про численність і розмаїтість суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, їх можна розділити на кілька груп. Насамперед, це так звані лідируючі суб'єкти, тобто суб'єкти, які виконують функції ведення процесу; суб'єкти, які беруть участь у процесі з метою реалізації або захисту своїх прав і законних інтересів; а також суб'єкти, які сприяють веденню процесу. Особливе місце серед суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин посідає прокурор.

У широкому сенсі під об'єктом адміністративно-процесуальних правовідносин слід розуміти те, з приводу чого складаються ці правовідносини. Загалом це різні матеріальні й нематеріальні блага, на які спрямовано дії суб'єкта. У реальному житті правові відносини можуть виникати з різних приводів. Конкретизуючи коло об’єктів адміністративно-процесуальних відносин, можна виділити:

1) поведінка суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин;

2) результати поведінки суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин;

3) предмети матеріального світу — речі, матеріальні цінності тощо;

4) інтелектуальна власність;

5) інші нематеріальні блага.

Зміст адміністративно-процесуальних правовідносин включає суб'єктивні права і юридичні обов'язки їх суб'єктів. Правам і обов'язкам суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин значною мірою притаманний взаємокореспондуючий характер. Іншими словами, як правило, процесуальним правам одного суб'єкта правовідносин відповідає певний обов'язок іншого. Наприклад, праву особи бути присутнім при розгляді справи відповідає обов'язок органу (посадової особи), який розглядає справу, сповістити про час і місце її розгляду.

Доцільним здається й віднесення до числа елементів складу процесуальних правовідносин юридичних фактів. Вони відіграють в адміністративно-процесуальних правовідносинах важливу роль поряд із такими загальноприйнятими елементами, як зміст правовідносин, суб'єкти й об'єкти, оскільки якщо процесуальні правовідносини виникають на підставі певних матеріальних правовідносин, то змінюються і припиняються вони на підставі юридичних фактів — подій і дій.

Відзначимо, що поняття юридичного стану (наприклад, громадянство, шлюб) має в плані адміністративно-процесуальних правовідносин важливе самостійне значення. Юридичний стан являє собою певну обставину, яка існує тривалий час, безперервно або періодично, і породжує юридичні наслідки. Наприклад, стан громадянства є важливим фактором при реалізації адміністративно-процесуальних правовідносин, пов'язаних із притягненням до адміністративної відповідальності.

Экономика – это наука, которая изучает хозяйственную, производственную жизнь общества, поведение людей в процессе производства и распределения благ.

Блага – все то, что удовлетворяет потребности людей, отвечает их целям и устремлениям.

Блага бывают:

- естественные (земля, леса)

- экономические (продукты производимые человеком).

Экономика

хозяйствонаука

прикладная экономическая

э кономикатеория

Экономика рассматривает 2 раздела:

1. Микроэкономика – часть экономики, которая изучает деятельность одного предприятия, одной отрасли, а так же деятельность финансового или товарного рынка, то есть отдельной экономической единицы.

2. Макроэкономика – часть экономической теории, которая изучает деятельность экономики в целом.

Дата добавления: 2014-01-03