Організаційно-правові форми фірм

У розвиненій економіці відомі сім широко поширених форм економічної організації, кожна з яких має свої переваги і недоліки.

1. Фірма, що знаходиться в одноосібному володінні, – це таке комерційне підприємство, в якому одна особа є одночасно і єдиним претендентом на залишковий дохід, і єдиним суб'єктом ухвалення остаточних рішень. Тут власність не відокремлена від управління, тому не існує проблеми загальної власності і проблем що виникають із-за відділення власності від контролю - агентських відносин.

Основними недоліками таких індивідуальних фірм є:

1) проблема часового горизонту виникає із-за суперечності між часом отримання чистого доходу від здійснених власником інвестицій у фірму і бажаною для нього структурою споживання. Наприклад, якщо власник хоче швидко отримати бажаний дохід, то навіть рентабельні за критеріями ринку інвестиції можуть бути для нього неприйнятними. Або якщо віддача від інвестицій може бути отримана тоді, коли власник за віком відійде від справ;

2) проблема диверсифікації пов'язана з тим, що одноосібний власник часто вкладає у фірму всі свої ресурси, а таким чином, може нести відносно високі витрати в порівнянні з ситуацією диверсифікованого портфеля. Отже, одноосібний власник може уникати ризикованих інвестицій, які могли б підвищити вартість фірми. Таким фірмам важко залучити зовнішнє фінансування, нелегко отримати кредит.

Переваги індивідуальних фірм виявляються в маломасштабних видах діяльності, у виробництві продукції певної якості і т.ін.

2. Товариство (партнерство) – фірма, що належить двом або більш особам, які спільно нею володіють і управляють, отримуючи частину прибутку, і при цьому несуть необмежену відповідальність за діяльність фірми. Це визначення відноситься до повного товариства, але існують і командитні (з обмеженою відповідальністю) товариства, в яких повні партнери відповідають своїм майном за результати роботи фірми, а командитні (неповні) партнери обмежують свою участь певним внеском і отримують при цьому тільки встановлену частину доходу фірми. Аналіз індивідуальних фірм за деякими виключеннями застосовується і до товариств. Проте їх переваги пов'язані з об'єднанням ресурсів, що пом'якшує фінансові обмеження і дозволяє отримати економію на масштабі виробництва. Крім того, в товариствах знижуються витрати пов’язані з ризиком, оскільки кожен учасник може вкласти у фірму тільки частина своїх ресурсів, а фірма може провести диверсифікацію вироблюваних нею товарів. Функціонування товариств пов'язане і з певними проблемами.

· По-перше, це проблема загальної власності. Переваги у вигляді стимулів, які дає поєднання того, що партнери, – і претенденти на залишковий дохід, і головні суб'єкти ухвалення рішень, слабшають у міру збільшення числа партнерів. Тому товариства займають середні ніші ринку, з середніми обсягами збуту, за винятком професійних товариств – юридичних, рекламних, бухгалтерських і т. ін.

· По-друге, крупні професійні товариства стикаються з проблемами агентських відносин, пов'язаних з великими витратами. Проте успішно функціонуючі фірми покривають ці витрати вигодами великомасштабних операцій.

3. Закрита корпорація – фірма, звичайні акції якої не пропонуються для продажу на фондовому ринку, а розподіляються між обмеженим числом учасників.

Переваги закритої корпорації полягають в наступному:

а) учасники володіють обмеженою відповідальністю, що знижує витрати пов’язані з ризиком, які переносяться на зовнішніх боржників;

б) власність відокремлена від управління не повністю завдяки обмеженому вибору акціонерів і неформальним відносинам між ними, що пом'якшує проблему агентських відносин;

в) за рахунок об'єднання частково вирішуються фінансові проблеми.

Недоліки закритої корпорації зводяться до наступного:

а) в міру збільшення числа власників-керівників загострюється проблема загальної власності;

б) акції закритих корпорацій не оцінюються і не продаються на фондовому ринку, а таким чином, трансакційні витрати припинення прав власності якого-небудь учасника шляхом продажу своїх акцій можуть бути високими;

в) це може вплинути на інвестиційні рішення, а саме привести до недостатнього інвестування;

г) виникає неефективність, обумовлена ризиком втратити залишковий дохід. Закриті корпорації існують там, де ринки пов'язані з великим ризиком.

В цілому фірми перших трьох форм на відміну від трьох подальших зазвичай не слідують правилу ухвалення рішень на основі принципу підвищення ринкової вартості фірми.
4. Відкрита корпорація – організація, акції якої продаються і купуються на фондовому ринку, а тому можуть бути придбані будь-яким інвестором. Вона має певні переваги.

· Відкрита корпорація дозволяє мобілізувати шляхом випуску акцій значний обсяг грошових коштів в короткі терміни, що обумовлює її поширення у великосерійному виробництві.

· Зводяться до мінімуму суперечності між максимізацією корисності власниками-акціонерами і максимізацією ринкової вартості фірми, оскільки власники зацікавлені в максимізації вартості акцій.

· Обмежена відповідальність також сприяє зниженню витрат торгівлі акціями, оскільки не потрібно з'ясовувати фінансовий статус їх власників. Акціонери можуть диверсифікувати свої портфелі цінних паперів, знижувати витрати пов’язані з ризиком. Таким чином, схема прав на залишковий дохід сприяє великомасштабним ризикованим інвестиціям. Власність і управління тут повністю розділені. Відділення функції ухвалення рішень від функції прийняття ризику привело до розвитку ринку професійних менеджерів і ринку претензій на залишковий дохід.

Відкритій корпорації властиві і недоліки. Якщо фірма, прагнучи до економії на масштабі, укрупнюється, ростуть управлінські витрати і витрати внутрішніх агентських відносин, що знижує її ефективність. Виникає конфлікт інтересів власників і професійних менеджерів усередині корпорації і розосередженої системи контролю на всіх рівнях ієрархії. Дійсно, якщо не контролювати діяльність менеджерів і дати їм можливість одноосібно ухвалювати рішення, то корпорація починає діяти не на користь власників, а на користь групи менеджерів, що так чи інакше може привести до втрат фірми.

5. Фінансова компанія на взаємних началах – це форма організації, в якій клієнти одночасно є і претендентами на залишковий дохід. Іншими словами, коло споживачів послуг компаній жорстко обмежений їх членами. Прикладами можуть бути взаємні страхові компанії, взаємні фонди, взаємні ощадні банки і ін. Члени компаній вносять певні частки і на вимогу повинні отримувати грошові суми в розмірі, встановленому правилами. Компанії на взаємних началах є стійкими організаціями, а вилучення ресурсів власниками є форма часткового поглинання або часткової ліквідації фірми. Розглянемо недоліки цих компаній.

· По-перше, право виходу з компанії, тобто можливість у будь-який час забрати свою частку, жорстко обмежує сферу діяльності компаній і тип активів, в які вони можуть робити вкладення. Активи не повинні носити специфічного характеру і їх продаж не може бути пов'язаний з високими трансакційними витратами. Тому компанії ефективно діють у фінансовій сфері, оскільки їх діяльність однорідна і застрахована від ризику поглинання.

· По-друге, керівники відособлені від власників, а значить, проблема агентських відносин і контролю за діяльністю менеджерів для компаній на взаємних началах виявляється центральною.

6. Некомерційні організації частково фінансуються пожертвуваннями, виживають в умовах конкуренції, пропонуючи свій товар за меншою ціною і покриваючи свої витрати за рахунок доходів від пожертвувань і від продажу. Вони спеціалізуються на виробництві «гідних благ», тобто таких благ, споживання яких, на думку деяких людей, слід було б збільшити (класична музика, освітні програми, природоохоронні заходи, профілактика захворювань і т. ін.). Замовниками «гідних благ» можуть бути приватні особи і держава. У некомерційних організаціях не існує претензій на залишковий дохід, бо це означало б претензії на долю пожертвувань. Відсутність претендентів на залишковий дохід дозволяє уникнути проблем агентських відносин між спонсорами і претендентами, але не між спонсорами і менеджерами. Проблеми агентських відносин другого типу частково знімаються, оскільки спонсори беруть участь в роботі правлінь некомерційних організацій. Інвестиційні рішення некомерційних організацій за ринковими критеріями можуть виявитися ефективними, оскільки спонсори, маючи диверсифіковані портфелі, фінансують програми, що володіють високою ринковою цінністю, мінімізуючи ринкову вартість пожертвувань для некомерційної діяльності.

7. Політична, або публічна фірма (державна фірма) - різного рівня державні підприємства, які можуть функціонувати в різних секторах економіки. У більшості країн вони діють як муніципальні підприємства в комунальному господарстві. Часто такі фірми пов'язані із збитковою діяльністю і вимагають додаткового бюджетного фінансування.

4. Гібридна форма інституційних угод

Вертикально інтегрованою називається фірма, що включає більше однієї стадії виробництва кінцевої продукції, в протилежність неінтегрованій фірмі, що купує сировину і матеріали для виробництва товару. У економічній теорії розрізняють два типи вертикальної інтеграції:

• інтеграція «вперед» включає процес придбання фірмою підприємств, що відносяться до подальших стадій реалізації продукції;

• інтеграція «назад» припускає придбання фірмою підприємств–постачальників ресурсів.

Проте і неінтегрована фірма може укладати довгострокові контракти з своїми постачальниками і покупцями, в яких крім цін обмовляються особливі умови постачання і реалізації виробленої продукції, нормативи запасів, мінімальна або максимальна ціна перепродажу і т. ін. Такі типи контрактів називаються вертикальними обмеженнями.

Вертикально інтегрована фірма передбачає поєднання двох типів контролю: над власністю підприємств, що належать до різних стадій технологічного ланцюжка, і над їх поведінкою. Насправді ці види контролю можуть існувати відносно незалежно один від одного. У системі холдингу можливий вертикальний контроль над власністю фактично без контролю над поведінкою, а ринкова поведінка формальна самостійних підприємств, у свою чергу, може контролюватися у відсутність контролю над власністю. У останньому випадку говорять про вертикальну квазіінтеграцію, або вертикальний контроль, не закріплений відносинами власності.

Способи виникнення квазіінтегрованих об'єднань різні і залежать від конкретних особливостей економічної системи. У перехідній економіці контроль над постачаннями ресурсів і реалізацією продукції фірми може виявитися ефективнішим, ніж контроль над її власністю. Вертикальна квазіінтеграція виникає на багатьох монопсонических ринках проміжної продукції. Наприклад, контракти субпідряду, що підпорядковують політику дрібних виробників інтересам крупних покупців, забезпечують вертикальний контроль над поведінкою субпідрядників. До вертикальних обмежень відносяться контракти давальництва, або толлінгу, франчайзингу, а також всілякі альтернативні форми розрахунків.

Дата добавления: 2014-01-03