КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Дія актів державного управління
Акти виконавчої влади діють у вимірах простору і часу, але їм передують опрацювання, видання, набрання чинності та дія з певними обов’язковими вимогами. Положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), є засадничими та вихідними щодо актів державного управління. Дія актів державного управління в просторово-часовій дійсності – це певний рух від початку ініціативи та опрацювання актів управління до їх втілення в життя. Він складається з таких стадій: 1) постановка питання про видання акта управління; 2) опрацювання проектів актів управління; 3) видання актів управління; 4) доведення актів управління до відома адресатів – суб’єктів адміністративно-правових відносин; 5) набрання чинності актами управління; 6) дія актів управління. Процедури опрацювання проектів, прийняття, набрання чинності та дія актів управління регулюються нормативними актами. Ініціатором видання акта управління може бути будь-який суб’єкт державного управління. Це такі суб’єкти, як органи виконавчої влади, державні підприємства, установи, державні службовці, громадські об’єднання, а також громадяни. Процес підготовки акта управління встановлюється, як правило, самим органом і закріплюється в його відповідному акті. Прикладом такого порядку проходження і опрацювання документа в структурних підрозділах Адміністрації Президента може бути витяг із тексту Положення про Адміністрацію Президента України від 19 лютого 1997 р.[5], в якому відповідно до п. 5 на виконання своїх завдань Адміністрація “забезпечує підготовку проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів України, що вносяться Президентом у Верховну Раду... в порядку законодавчої ініціативи». Положення запроваджує єдиний порядок проходження і опрацювання документації, забезпечує оприлюднення законів України, указів і розпоряджень Президента. Для здійснення функцій Адміністрація має право запитувати і одержувати у встановленому порядку необхідні для виконання своїх завдань матеріали від органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та посадових осіб; користуватися банками даних інших державних органів; використовувати державні, у тому числі урядові, системи зв’язку і комунікацій; залучати до виконання окремих робіт і завдань, до участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірних засадах, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади. Порядок внесення проектів рішень Кабінету Міністрів здійснюється на підставі Положення про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, затвердженого 8 липня 1993 p. У межах своєї компетенції опрацьовують проекти своїх рішень також міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцевої державної адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування, адміністрації підприємств, установ тощо. Проекти актів управління повинні бути узгоджені з іншими зацікавленими суб’єктами управлінських відносин. Важлива роль у підготовці та узгодженні проектів належить юридичній службі органів управління. Після закінчення опрацювання проекту та його обговорення приймається рішення, яке підписується відповідними посадовими особами: Прем’єр-міністром, міністром, директором і т. под. Наступна стадія – видання актів управління. Акти виконавчої влади видаються у певному порядку, з додержанням відповідних процесуальних правил. На цій стадії акт управління стає офіційним документом. Одні акти видаються колегіальними органами, інші – єдиноначальними. Доведення актів управління до відома адресатів– суб’єктів виконавчої влади здійснюється у різний спосіб: одні публікуються в пресі, інші просто доводяться до відома виконавців. Перший – це оприлюднення актів законодавства України, наприклад, в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України”, в якому публікуються закони України, укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, що мають нормативний характер, акти Конституційного Суду України, нормативно-правові акти Національного банку України, міжнародні договори України, що набрали чинності, нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, зареєстровані Міністерством юстиції України. Акти місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування публікуються у місцевих друкованих виданнях, вивішуються у громадських місцях, передаються по радіо та телебаченню. Другий спосіб доведення правових актів до відома адресатів – це розсилання текстів зацікавленим учасникам управлінських відносин. У разі прийняття актів індивідуального характеру зацікавленим особам надсилаються їх копії або вони ознайомлюються з ними під розписку. Набрання чинності актами управління – момент, коли акти управління набувають юридичної сили. Питання про час набрання актом чинності вирішується по-різному: а) акт управління набирає чинності з часу його опублікування або підписання акта єдиноначального органу компетентною посадовою особою; б) акт управління набирає чинності з моменту, вказаному в самому його тексті; в) в інших випадках – з моменту доведення його до виконавців. Строки введення в дію постанов Кабінету Міністрів визначені в їх тексті. У разі, якщо в постановах строк не вказаний, вони набирають чинності з часу їх прийняття. Розпорядження Кабінету Miністрів набирають чинності з моменту їх підписання. Акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих адміністрацій, їх відділів і управлінь, органів місцевого самоврядування набирають чинності, як правило, в строк, вказаний в їх тексті, a якщо строк не вказаний, то з моменту одержання акта виконавцем. Дія актів управління розрізняється в просторі, часі та за колом осіб. За територією дії акти виконавчої влади поділяються на акти, що діють в масштабі всієї держави, та акти, що діють в межах адміністративно-територіальних одиниць. Як правило, дія актів управління в просторі і часі здійснюється згідно з компетенцією відповідного органу виконавчої влади. Так, акти Кабінету Міністрів України поширюють свою дію на всю територію України, якщо інше не обумовлене в самому акті. Аналогічно вирішуються питання дії актів управління відповідних державних адміністрацій та актів виконавчої влади АРК. Що стосується актів управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, то їх дія поширюється за ознаками відомчої належності на відповідні органи управління, установи, підприємства. Окремі міністерства та інші центральні органи управління приймають акти, які є обов’язковими до виконання установами, підприємствами, організаціями незалежно від їх підпорядкування. Такі акти приймають, наприклад, міністерства охорони здоров’я, освіти, фінансів, внутрішніх справ та Служба безпеки України. Дія актів управління за колом осіб передбачає за мету конкретно визначити перелік уповноважених або зобов’язаних органів управління, громадських об’єднань, державних службовців, громадян. У таких актах управління вказується перелік суб’єктів, на яких поширюється їх дія (наприклад, на неповнолітніх, залізничників, працівників авіаліній України та ін.). Дія правових актів управління в часі є більш складною, оскільки вона передбачає неоднакові правила дії для актів управління. У вимірах часу акти управління діють від моменту набрання ними чинності до їх припинення, а саме: 1) закінчення строку, на який був прийнятий акт (нормативні акти); 2) припинення дії акта в зв’язку з виконанням його приписів (переважно індивідуальні акти); 3) прийняття нового акта з даного питання (наприклад, Указ Президента України від 14 грудня 1996 р. “Про Адміністрацію Президента України”, в п. 7 якого сказано, що втратив чинність Указ Президента України від 21 липня 1994 р. “Про реорганізацію Адміністрації Президента України”); 4) з часу скасування нормативного акта. Умовою для скасування акта управління можуть бути різні обставини, але найчастіше це застарілість акта або його незаконність. Анулює правовий акт як орган, що прийняв його, так і вищий орган. Зміни, зупинення та скасування актів управління відбуваються з різних підстав. Зміни застосовуються з метою забезпечення ефективності актів управління, внесення до них необхідних доповнень, змін, проведення додаткових заходів або видання їх у новій редакції. Прикладом цього може бути постанова Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1996 p. “Про доповнення порядку обчислення стажу державної служби”[6]. Зупинення дії актів управління (як тимчасовий захід) спрямоване, як правило, на забезпечення законності або доцільності в державному управлінні. Цей захід застосовується для захисту як державних і суспільних інтересів, так і громадян від неправомірних дій органів виконавчої влади, їх посадових осіб. Дія актів зупиняється, наприклад, у зв’язку з поданням скарги, принесенням протесту прокурором в справах про адміністративні правопорушення і т. ін. Скасування актів управління – визнання недійсності акта в цілому або окремих його положень. Відповідно до Конституції України скасовувати неправомірні акти може Президент України. Він скасовує акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів АРК. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства, можуть бути скасовані Президентом або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня. Особливе місце в системі визнання актів недійсними (правові акти або їх окремі положення) посідає Конституційний Суд України. До його повноважень належить вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради АРК (ст. 150 Конституції України). За рішенням Конституційного Суду України закони та інші правові акти визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (ст. 152 Конституції України). До чинних актів управління ставляться певні вимоги. Акті управління повинні обслуговувати сферу соціальних, духовних, політичних та економічних потреб. Вони мають бути оптимальними, доцільними, соціально справедливими та ефективними. Ефективність управлінських рішень – це результат, зіставлений з витратами на реалізацію цих рішень. Вона залежить від різних чинників: організації, мотивації, кваліфікації кадрів, забезпечення фінансами та матеріальними ресурсами тощо. Акти повинні передбачати безпосередні, так і соціальні наслідки в перспективі. Стосовно конкретної ситуації акти управління мають забезпечувати реалізацію норм Конституції, постійно переглядати попередні рішення в світлі виникнення нових проблем і нового підходу до них з урахуванням сучасних обставин. Акти управління мають відповідати певним обов’язковим юридичним вимогам: 1) нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; 2) органи виконавчої влади можуть видавати акти тільки з питань, віднесених до їх компетенції, і в межах своїх повноважень; 3) акти повинні відповідати меті, приписам та вимогам законодавчого акта, з приводу виконання якого вони прийняті; 4) акти мають видаватися у встановлених порядку і формі. Це свідчить про основну вимогу – законність акта управління, тобто відповідність його приписів, форми і порядку його видання обов’язковим вимогам Конституції та інших норм чинного законодавства України. Письмові акти повинні відповідати певним організаційно-технічним вимогам, а саме: ставити перед виконавцями завдання, сформульовані не в загальних фразах, а конкретно. Це передача підлеглим можливих настанов, що стосуються засобу виконання завдання, створення для виконавців мотиваційних ситуацій, а також умов для виконання завдання. Правові акти повинні бути видані у формі, передбаченій чинним законодавством. Такі форми є обов’язковими, якщо вони визначені у Конституції України, положеннях, кодексах, статутах, правилах, інструкціях. До організаційно-технічних належать вимоги щодо реквізитів актів управління. Вони повинні містити вказівки на виконавців (адресатів) та авторів акта (адресантів), дату прийняття акта та строки його виконання, відповідні підписи, штампи, печатки. Вимоги конституційного і лінгвістичного характеру полягають в тому, що акти повинні бути викладені державною мовою (ст. 10 Конституції України), грамотно, чітко, конкретно, ясно, зрозуміло для виконавців. Акти обов’язкові для виконання всіма, кому вони адресовані, з моменту набрання ними чинності. Акти управління, видані з порушенням вимог, які ставляться до них, є дефектними. Дефектні акти можуть бути нікчемними або заперечними. Нікчемні акти управління – це акти незаконні. Вони не породжують ніяких юридичних наслідків, не повинні виконуватися, їх юридична неспроможність є явною. Це підтверджується конституційним положенням про те, що ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст. 60). Заперечні акти – це такі, що містять певні недоліки, проте останні не позбавляють їх юридичної сили, але можуть бути оскаржені зацікавленими суб’єктами права. Після оскарження або опротестування акт може бути визнаний або правомірним, законним (після усунення недоліків), або нікчемним. За такої ситуації заперечні акти підлягають виконанню на відміну від нікчемних актів. [1] Див.: ЗПУ України. – 1996. – № 16. – Ст. 448. [2] Див.: Офіційний вісник України. – 1998. – № 17. – Ст. 618. [3] Див.: Уряд. кур’єр. – 1996. – № 181-182. – С. 7. [4] Див. ЗПУ України. – 1996. – № 16. – Ст. 440. [5] Див.: Уряд. кур’єр. – 1997. – № 36-37. – С. 7. [6] Див.: ЗПУ України. – 1996. – № 20. – Ст. 580.
Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 829; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |