Довгастий мозок

Сіра речовина довгастого мозку утворює скупчення — ядра черепних нервів (V - трійчастий; VII - лицевий; VIII - присінково-завитковий; IX - язикоглотковий; X - блукаючий; XI - додатковий; XII - під'язиковий). Ці ядра і нерви, що відходять від них, частково зберігають сегментарну будову довгастого мозку, властиву спинному мозку.

Функції довгастого мозку. У довгастому мозку розміщені найважливіші автономні й соматичні центри, завдяки яким він виконує три основні функції — провідникову, рефлекторну і тонічну. Провідникова функція полягає в тому, що він з'єднує головний мозок зі спинним і проводить сигнали від одного відділу до іншого в обидва боки. Рефлекторна функція – участь у рефлекторній регуляції основних автономних (вегетативних) функцій (слиновиділення, смоктання, ковтання, чхання, кашель а також дихання та судинорухові реакції). Тонічна функція – підтримання певних груп нейронів чи відділів ЦНС у стані постійного збудження.

4. Задній мозок представлений — мостом і мозочком.

Міст (вароліїв) розміщений між довгастим і середнім мозком, займає у людини передню частину заднього мозку і складається з двох структурно-функціональних утворів: основної частини і покриву моста. В основній частині моста проходять кірково-спинномозкові шляхи, між якими розміщуються власні нервові волокна моста, що прямують до мозочка. З основи моста виходять нерви, які зв'язують його певні зони з корою великого мозку. У ділянці покриву моста розміщені ядра сітчастого утвору, а також частково присінково-завиткового нерва. У ділянці покриву також розміщені рухові ядра трійчастого, лицевого та язико-глоткового нервів. Вони іннервують м'язи лиця, глотки.

Рефлекси заднього мозку. У задньому мозку замикаються дуги багатьох вегетативних і соматичних рефлексів. Його функції найтісніше пов'язані з функцією присінкового апарату.

До вегетативних належать рефлекси, що регулюють за допомогою парасимпатичних ядер лицевого і язикоглоткового нервів функцію слинних залоз. Крім того, ядра моста беруть участь у регуляції сльозо-і потовиділення, координації актів жування і ковтання, кліпання очима тощо. Парасимпатичне ядро блукаючого нерва входить до системи рефлекторної регуляції дихання і кровообігу.

Соматичні рефлекси заднього мозку поділяють на ланцюгові й тонічні. В здійсненні соматичних ланцюгових рефлексів беруть участь структури заднього мозку, зокрема нейрони ядер трійчастого і лицевого нервів. Тонічні, (постуральні) рефлекси спрямовані на підтримання певного положення тіла (пози) чи його частини у просторі. Присінкові (вестибулярні) рефлекси забезпечують підтримання пози й рівноваги тіла при змінах його положення у просторі, або у разі зміни швидкості руху.

Мозочок складається з трьох відділів: правої та лівої півкуль, і розміщеного між ними черв'яка. Зв'язок мозочка з іншими структурами мозку здійснюється за допомогою трьох пар ніжок. Сіра речовина — кора мозочка має три шари: поверхневий молекулярний шар, шар грушоподібних нейронів (клітин Пуркіньє) і нижній шар — зернистий. Крім кори в глибині мозочка серед білої речовини є скупчення нервових клітин, які утворюють його підкіркові парні ядра. Поверхня мозочка має велику кількість борозен, якими поділяється на окремі частки.

Функції мозочка. Мозочок впливає на функцію деяких автономних центрів, проте головна його роль — це забезпечення узгодженої рухової активності. Мозочок — головний керівний орган рухової системи, який здійснює координацію і контроль усіх видів рухів — від простих рухових актів до складних форм поведінкової рухової активності.

3. Середній мозок.

Середній мозок — це порівняно невелика частина стовбура головного мозку, що розміщена між заднім (мостом) і проміжним мозком та поділяється на дві частини: покрівлю середнього мозку, яка називається чотиригорбковою пластинкою, і ніжки мозку.

Передні горбки чотиригорбкової пластинки середнього мозку за допомогою окорухового нерва координують рухові реакції, пов'язані із зоровою функцією. Задні горбки чотиригорбкової пластинки відповідають за рухові реакції, необхідні для нормального сприймання звуку і визначення його напрямку. Усі ці орієнтовні реакції об'єднують під спільною назвою чотиригорбкового рефлексу.

У ділянці покриву середнього мозку містяться червоне ядро, ядра деяких черепних нервів. Червоне ядро — це скупчення нейронів зі специфічною пігментацією. Воно відіграє важливу роль у регуляції автоматичних рухів, м'язового тонусу. У ніжках середнього мозку розміщена чорна речовина, руйнування якої є причиною порушень рухової функції, що виявляється у формі паркінсонізму.

4. Сітчастий утвір.

Сітчастий утвір (ретикулярна формація) — це особливе скупчення нейронів; починається у спинному мозку, проходить через увесь стовбур головного мозку, має зв'язки з проміжним мозком, а також з корою великого мозку. Нейрони сітчастого утвору мають по 1-6 довгих розгалужених дендритів і аксон, дві гілки якого утворюють: одна — еферентні сітчасто-спинномозкові шляхи, а інша — висхідні шляхи.

Функція сітчастого утвору – здатність до підтримання стійкої тонічної активності. Сітчастий утвір має сітчасті ядра, які мають відношення до складних поведінкових реакцій, навчання, пам'яті, регуляції процесів активації та деяких вегетативних функцій. Сітчастий утвір тісно пов'язаний з гіпоталамусом і структурами лімбічної системи, які відіграють важливу роль в емоційно-мотиваційних реакціях.

5. Проміжний мозок. Включає епіталамус, метаталамус, таламус, гіпоталамус і III шлуночок. Епіталамус є підкорковим центром нюху, а одна з його структур – епіфіз є залозою внутрішньої секреції. Метаталамус є підкірковим центром слуху, та одним із підкіркових центрів зору. Таламус налічує близько 40 різноманітних ядер, об'єднаних у цілісний морфофункціональний комплекс, який складним чином взаємодіє з корою великого мозку, основними ядрами, структурами лімбічної системи. Таламус є осередком, в якому сходяться майже всі сигнали від зовнішнього світу і, видозмінюючись тут, прямують до підкіркових і кіркових центрів. Водночас таламус, як надсегментарний центр рефлекторної діяльності, має зв'язки з гіпоталамусом, де зосереджені головні автономні центри.

Гіпоталамус є вищим інтегративним центром вегетативних та ендокринних функцій. У гіпоталамусі виділяють кілька десятків ядер, які топографічно поділяють на п'ять груп: передзорова, передня, середня, зовнішня та задня групи.

Так, передзорові й передні ядра утворюють гіпофізотропну ділянку, нейрони якої продукують рилізинг-гормони (ліберини і статини), що регулюють функцію аденогіпофіза, а через механізм нейросекреції — нейрогіпофіза. Там також знаходяться нейрони, які реагують на температуру тіла, — центральні терморецептори. Середня група ядер належить до присередньої зони гіпоталамуса (медіального гіпоталамуса), де знаходяться нейрони-датчики, що реагують на зміни внутрішнього середовища організму (водно-електролітний склад плазми крові, вміст гормонів у крові тощо). Присередня зона гіпоталамуса, де міститься центр насичення, регулює активність травної системи і харчову поведінку. Бічна зона гіпоталамуса (латеральний гіпоталамус) містить нейрони, що забезпечують регуляцію функції травної системи.

Отже, гіпоталамус забезпечує регуляцію функції майже всіх внутрішніх органів і насамперед серцево-судинної системи та органів травлення. Гіпоталамус підтримує гомеостаз організму, регулюючи загальний обмін речовин, водно-сольовий обмін, сечовиділення, температуру тіла, ендокринні функції. Він бере активну участь у формуванні пристосовної поведінки завдяки наявності складних взаємозв'язків з корою великого мозку та підкірковими ядрами.

6. Кінцевий мозок контролює функції всієї нервової системи. До великого мозку належать дві півкулі, в яких виділяють кору (плащ), білу речовину, основні підкіркові (базальні) ядра, бічні шлуночки та нюховий мозок.

Мозок можна поділити на три частини: стародавній мозок (стовбур мозку, проміжний мозок і основні ядра), який контролює стереотипні природжені пове-дінкові реакції, необхідні для виживання; давній мозок (структури лімбічної системи), що забезпечує внутрішній гомеостаз і видоспецифічні реакції, і новий мозок, який складається з нової кори, де відбувається складна трансформація сигналів із зовнішнього середовища і від внутрішніх органів.

До лімбічної системи (лат. limbus — край) відносять ті зони кори, які розміщені у вигляді двостороннього кільця на межі з новою корою (неокортексом) та відокремлюють її від стовбура мозку й гіпоталамуса, і вважається, що всі вони є цілісним комплексом, який відповідає за емоційну поведінку.

Основні (підкіркові, базальні) ядра — це сукупність структур і ядер, розміщених у білій речовині півкуль великого мозку. Основні ядра, як і мозочок, передають відповідну інформацію до кори великого мозку, де формується програма рухових реакцій.

V. Фізіологія автономної (вегетативної) нервової системи.

Автономна (вегетативна) нервова система (АНС) — це комплекс центральних і периферичних структур, які підтримують рівень гомеостазу, необхідний для адекватної реакції організму на впливи зовнішнього і внутрішнього середовищ. Автономна нервова система регулює ріст організму, його розмноження, обмін речовин, функції внутрішніх органів, забезпечує процеси адаптації організму до умов навколишнього середовища. Вона є функціонально автономною, тобто здійснює свої функції незалежно від нашої волі й свідомості.

Будова автономної нервової системи. Анатомічно і функціонально АНС поділяється на симпатичний та парасимпатичний відділи. Особливістю будови автономної нервової системи є те, що еферентний шлях від ЦНС до органів-мішеней переривається у нервових вузлах (ganglion), утворених сукупністю останніх нейронів автономних рефлекторних дуг. Нервові волокла до автономних вузлів називають передвузловими (прегангліонарними), а ті, які виходять з вузлів, — післявузловими (постгангліонарними); вони прямують до виконавчих органів.

Симпатична частина автономної нервової системи (симпатична нервова система) складається з двох відділів: центрального і периферичного. Центральний розміщений у бічних рогах сірої речовини спинного мозку (бічнопроміжне ядро), починаючи від 8-го шийного до 3-го поперекового сегментів. Периферичний відділ складається з парного симпатичного стовбура і нервів, що відходять від нього, проміжних вузлів і сплетень, що прямують на периферію до виконавчих органів.

Парасимпатична частина автономної нервової системи (парасимпатична нервова система) також має центральний і периферичний відділи. Центри знаходяться в середньому мозку, в дорсальній частині моста, у довгастому мозку, в сірій речовині 2-4-го крижових сегментів спинного мозку. Периферичний відділ — це передвузлові волокна, що йдуть у складі окорухового, лицевого, язикоглоткового і блукаючого нервів, вузли (війкові, крило-піднебінні, вушні, під'язикові, піднижньощелепні), тазові нутрощеві (вісцеральні) нерви, вузли та їхні зв'язки. Розрізняють дві частини парасимпатичної нервової системи: черепну і тазову.

Синоптична передача. Збудження в автономній системі передається з нейрона на нейрон чи на іннервовану тканину за допомогою медіаторів. За характером виділюваних медіаторів волокна поділяють на холінергічні — нервові закінчення виділяють медіатор ацетилхолін — та адренергічні — норадреналін. Холінєргічна передача здійснюється за допомогою н-(нікотинових) і м-(мускаринових) холінорецепторів, адренергічна — через α - і β-адренорецептори, розміщені в серцевому м'язі, гладких м'язах кровоносних судин і внутрішніх органів.

Функції АНС. Автономна нервова система здійснює два види рефлекторних впливів — функціональний і трофічний. Функціональний вплив на органи полягає в тому, що подразнення автономних нервів або стимулює їх функцію, або гальмує її, трофічний — у зміні обміну речовин у виконавчих органах, чим визначається рівень їхньої функції. Цей ефект називають адаптаційно-трофічним впливом.

Симпатична нервова система загалом сприяє інтенсивній діяльності організму в стресових ситуаціях, тоді як парасимпатична забезпечує відновлення тих ресурсів, які було витрачено організмом унаслідок його напруженої діяльності.

Дата добавления: 2014-01-03