Кочові народи та античні міста-держави північного Причорномор’я і Криму

Скотарські племена, що з’явилися на території сучасної України у II-I тисячоліттях до н.е., вели напівосілий спосіб життя. В добу міді та бронзи між 1500 та 1000 рр. до н.е. в Північному Причорномор’ї з’являються кіммерійці. Вони заселяли степ від гирла Дунаю до Кубані і першими опанували мистецтво їзди на конях та виробництво зброї із заліза. У них були царі і військова знать, використовувалась праця рабів. Кіммерійці – перший народ, засвідчений у письмових джерелах (Гомер та ін.).

Скіфи заселяли у VІІ-ІІІ ст. до н.е. землі від Дону до Дністра. Поділялися на скіфів-орачів, скіфів-скотарів, царських скіфів. Останні жили між Дніпром і Доном і зосередили у своїх руках усю політичну владу, заснували державу Скіфію. Скіфи вели жваву торгівлю з античними колоніями Північного Причорномор’я. Близько 514 р. до н.е. на скіфів напав перський цар Дарій. Застосувавши стратегію “спаленої землі”, вони змусили його відступити. Наприкінці V- на поч. ІV ст. до н.е. скіфи підкорили фракійців. У цей період скіфська держава досягла найвищої могутності. За царя Атея (V- початок IV ст. до н.е.) скіфи карбували власну монету. У 339 р. до н.е. кочівникам завдав поразки Філіп Македонський і цим була підірвана їх могутність. Більшу частину Скіфії завоювали сармати. Частина скіфських племен – алани – стали союзниками нових кочівників, інші відійшли у Крим, де вони проживали до ІІІ ст. н.е., заснувавши там нову столицю - Неаполь (поблизу сучасного Сімферополя).

Найповнішу розповідь про скіфів залишив нам із V ст. до н. е. “батько історії” – Геродот. Про мистецтво, зокрема, про так званий “звіриний стиль”, та про вірування і

міфи цього народу відомо також із скіфських курганів (Чортомлик, Куль-оба, Гайманова Могила, Товста Могила, Солоха та ін.). У кургані Товста Могила археолог Борис Мозолевський у 1971 р. розкопав найвидатнішу пам’ятку скіфської доби – золоту пектораль.

Сармати – іраномовний народ, який прийшов з Поволжя у ІІІ ст. до н.е., їх панування у Причорноморських степах продовжувалось до ІІ-III ст. н.е. Сармати частково асимілювали скіфів. Як і інші кочівники, вони складались із союзу племен, найбільшими серед яких були язиги, роксолани та алани. Сармати не знали хліборобства, жили на возах. Велику роль у їхньому суспільстві відігравали жінки. Сармати торгували з грецькими містами-колоніями, робили напади на сусідні народи.

Античні міста–держави Причорномор’я й Криму. У VІІІ-VІІ ст. до н.е. почалась “велика грецька колонізація”. Поступово у Північному Причорномор’ї були створені античні поліси: Борисфеніда та Ольвія в пониззі Південного Бугу, Тіра й Нікосій в гирлі Дністра, Херсонес і Керкінітіда у західному Криму, Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Горгіппія, Гермонасса, Тірітака, Кіммерік на сході Кримського півострова та інші.

Грецькі колонії складалися з центрального поселення та розташованих навколо нього селищ, хуторів, окремих садиб. Міста були чітко сплановані. Поруч із полісом знаходився цвинтар – некрополь. Міста мали спеціальні гідросистеми.

Керівництво полісами здійснювали демократично обрана рада та народне віче. Виконавча влада належала колегії архонтів на чолі з першим архонтом. Молодь, отримуючи громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам.

Греки-колоністи займались землеробством, скотарством, виноградництвом, рибним промислом, добуванням солі. Були розвинені різноманітні ремесла: металургія, ковальство, лучництво, ткацтво, кушнірство, гончарство та ін., які обслуговували не тільки місцевих жителів, але й сусідні кочові народи. Торговельні шляхи пов’язували античні міста-колонії з Європою й Азією. Експортували пшеницю, рибу, сіль, шкіри, бурштин, рабів та ін. Найвищого розвитку поліси досягли у V-ІІІ ст. до н.е. Розпочинаючи з ІІІ ст. до н.е., Грецію і сусідні держави охоплює криза, викликана розкладом рабовласництва, війнами, неврожайними роками, нападами сусідніх кочівників. На Північне Причорномор’я стала претендувати Македонська держава, згодом ця територія потрапляє під владу Римської імперії. Наприкінці ІІІ - у IV ст. н.е. колонії фактично перестали існувати.

Дата добавления: 2014-01-03