Козацькі війни наприкінці XVI ст

Першим керівником великих козацько-селянських повстань, що розпочалися в Україні наприкінці XVI ст., був Криштоф Косинський, гетьман українського козацтва. Родом із Підляшшя, виходець із середовища небагатих шляхтичів. Тривалий час жив на Запоріжжі і в нагороду за військові заслуги дістав від короля маєток і землю. Але один із князів Острозьких, білоцерківський староста, не допустив Косинського до володіння цією нагородою. Тоді Косинський розпочав боротьбу за встановлення справедливості, яка вилилася в козацько-селянське повстання проти польської влади взагалі. Скоро його військо досягло близько п’яти тисяч. Воно швидко поповнювалося за рахунок запорозьких, а також реєстрових козаків і втікачів із панських маєтків: селян та всякої шляхетської челяді, які не могли більше терпіти знущання своїх господарів. Повстання 1591-1593 рр. охопило Київщину, Брацлавщину і Волинь.

Підтримані місцевим населенням, повстанці в грудні 1591 року оволоділи фортецею й містом Біла Церква та замком у Богуславі, захопили там артилерію та військові припаси. Ще перед цим запорожці обрали Косинського своїм гетьманом. Відтак повстанці заволоділи Трипіллям і Переяславом. Польський король Сигізмунд ІІІ послав проти них військо на чолі з князем Язловецьким, однак той не зміг нічого вдіяти. Восени 1592 р. Косинський захопив Київський замок. Це серйозно сполошило польський уряд. Король оголосив збір шляхти Київщини, Волині та Поділля і долучив до них регулярні війська й угорських найманців. Похід очолив князь Костянтин Острозький, який добре знав козацьке бойове мистецтво. Під містом П’яткою 2-9 лютого 1593 р. відбулася жорстока битва між повстанцями і шляхетським військом. Стояли морози, завивала хуртовина, умови для бою були особливо важкими. Зазнавши великих утрат, обидві сторони після переговорів покинули поле битви.

Повернувшись на Запоріжжя, Косинський почав готувати нові сили для продовження повстання. Він звернувся за допомогою до Москви й отримав звідти гроші, зброю, боєприпаси. В травні 1593 р. 2-х тисячне козацьке військо вирушило із Січі й незабаром узяло в облогу Черкаси. Черкаський староста Олександр Вишневецький розробив підступний план. Він розпочав переговори з повстанцями. Косинський був запрошений до Черкас і там його по-зрадницькому вбили. Козаки змушені були відступити на Запорозьку Січ, на яку, скориставшись обставинами, напала орда Кримського хана.

Повстання під керівництвом Северина Наливайка (1594–1596 рр.). Северин (Семерій) Наливайко був родом із м.Гусятина на Поділлі (тепер Тернопільська обл.), його батько, ремісник-кушнір, був закатований слугами польського магната Калиновського. Мати разом із дітьми перебралася в Острог, де Северин та його брат Дем’ян (згодом відомий філософ і письменник) здобули освіту. Маючи лицарську вдачу та допитливий розум, кмітливий юнак подався на Запоріжжя, де вдосконалювався у військовій майстерності, не раз брав участь у походах на турків і татар.

Повернувшись до Острога, вступив на службу до князя Костянтина Острозького сотником надвірних козаків. За свідченням польського сучасника історика М. Бельського “Це була людина гарна зовні і незвичайних здібностей... до того ж славнозвісний пушкар”.

Наливайко сумлінно виконував свої обов’язки сотника, виконував усі накази князя і навіть боровся проти Косинського під П’яткою, але згодом став на сторону гноблених мас. Він підібрав собі відчайдушних кіннотників, зорганізував з них добре озброєне військо, готове йти на всяку небезпеку й у боротьбі з поляками знайшов підтримку запорожців, зокрема, гетьмана Григорія Лободи. Обидва ватажки на заклик Австрії у 1594 р. ходили у похід на турків у наддунайські землі. Повернувшись на Україну, Лобода осів на Київщині, а Наливайко спершу допомагав повсталим білоруським селянам, а потім перейшов на Волинь. Їх війська безоглядно нищили польські маєтки та католицькі центри. 16 жовтня 1594 р. повстанці при допомозі міщан визволили місто Брацлав. Наприкінці року повстанці здобули добре укріплений замок і місто Луцьк.

Навесні 1595 року Наливайко при допомозі білоруських повстанців громить литовських феодалів і визволяє міста Луцьк, Бобруйськ, Могильов, а повстанський загін на чолі з козаком Матвієм Шаулою оволодіває Пропойськом. Для литовсько-польського панування в Білорусії та в Україні утворилася серйозна загроза. Уряд Речі Посполитої кинув на придушення повстання трьохтисячне каральне військо під командуванням коронного гетьмана Станіслава Жолкевського.

Поблизу Білої Церкви війська Наливайка, Лободи і Шаули об’єдналися й нараховували приблизно 4 тис. чол. До приходу туди військ Жолкевського, вони розгромили гарнізон Білої Церкви й підпалили замок. Повстанські війська були приведені в бойовий порядок. Велика надія покладалася на артилерію, яка складалася з 20-30 легких гармат, на озброєнні повстанців були також гаківниці. Але великим тягарем для війська були козацькі жінки, діти та поранені, які шукали для себе тут захисту. Побачивши, що добре озброєному польському війську важко протистояти, повстанці вирішили перейти на лівий берег Дніпра. Війська поляків швидко наздоганяли їх. У квітні 1596 р. під Гострим Каменем, недалеко Трипілля, відбулася жорстока битва. Обидві сторони зазнали значних втрат. Поляки відступили до Білої Церкви, а козаки дійшли до Дніпра, переправилися човнами і стали в Переяславі. Тут вони намагалися укріпитися й надіялись, що польські війська облишать їх переслідувати. Але ті також переправилися через Дніпро і козацькому табору прийшлося відступати далі на південний схід у степи. Була надія, що польський полководець не схоче переслідувати їх у небезпечних бездорожніх місцях, але той вів погоню далі і поставив собі за мету знищити всіх повстанців.

Під Лубнами, над Солоницею, козаки були вимушені зупинитися, щоб перепочити й привести себе в порядок. Вони укріпилися на високому місці, із виглядом на всі боки. Почалася облога, що тривала два тижні.

У важких умовах спеки й відсутності води, повстанці хоробро оборонялися й робили часті вилазки. Але поляки оточили їх тісним кільцем, звужували його і постійно обстрілювали з гармат. В таборі не стало пашні для коней та їжі для людей. В тісному місці назбиралося багато трупів, які розкладалися й несли різні пошесті. Серед війська вибухнула незгода. За зрадницькі переговори з ворогом був убитий Лобода та обраний новий гетьман, але частина угодовськи настроєної старшини продовжувала переговори з польською стороною. Умови були дуже важкими. Повстанці були змушені видати старшину, віддати всі гармати, рушниці і амуніцію, також корогви і срібні труби, за це їм було обіцяно життя і вільний вихід із табору. Але 28 травня, коли Жолкевському були видані Наливайко і Шаула, недотримавшись умов перемир’я, польське військо накинулося на безборонних і вчинило над ними криваву розправу. Ніхто не був помилуваний. З багатотисячного табору втекло ледь півтори тисячі. Польський сейм наклав на козаків баніцію, тобто проголосив їх поза законом, конфіскував козацькі маєтки і наказав винищити козацтво взагалі. У квітні 1597р. після жорстоких тортур Наливайка привселюдно страчено у Варшаві.

3. Гетьман П.Сагайдачний та його доба.

Події перших двох десятиріч XVII ст. тісно пов’язані з діяльністю гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Його вважають найвидатнішою фігурою, яку висунуло козацтво до Б.Хмельницького. Він прославився не лише як полководець, але й як державний діяч, захисник української культури. Значною мірою цьому сприяло його навчання протягом кількох років в Острозькій академії.

Сагайдачний виступає в ролі керівника козаччини саме тоді, коли польський уряд, наляканий повстаннями 90-х років XVI ст. і зміцненням козацтва, намагається його приборкати. Враховуючи співвідношення сил і реально оцінивши ситуацію, гетьман не йде на відкриту конфронтацію з польською владою, балансуючи між інтересами Варшави і Запорозької Січі, опираючись при цьому на силу козацького війська. Гетьман провів військову реформу козацтва, перетворивши його з тимчасових “партизанських” формувань на регулярне військо, в якому був запроваджений порядок, міцна дисципліна. За гетьманування Сагайдачного кількість українського війська збільшилася до 50 тис. чол.

Українське козацтво розгорнуло справжню національно-визвольну війну проти турецько-татарської агресії. Гетьман розробив стратегію цієї боротьби. Він поставив завдання: наносити первинні удари по ворогу, випереджаючи його напади на Україну, знищити флот, зруйнувати найважливіші порти. Запорожці атакували одночасно кілька фортець, але основного удару завдавали якомусь найвпливовішому центру, серед яких були Стамбул, Трапезунд, Синоп та інші міста. Особливо успішними були походи в другому десятиріччі, коли козаки захопили Синоп (1614 р.). У наступному році вони загрожували самій столиці Османської імперії, спаливши дві пристані. Найвизначнішим був похід 1616 року, коли січовики взяли штурмом фортецю й спалили Кафу – головний ринок работоргівлі. Сила й значення українського флоту настільки зросли, що козаки майже повністю контролювали Чорне море.

У 1618 р. на прохання польського уряду 20 тис. козаків на чолі з Сагайдачним узяли участь у поході на Москву. Запорожці розбили військо князів Пожарського та Волконського, підійшли до царської столиці і розпочали облогу. Місту загрожувала страшна небезпека. Але у вирішальний момент гетьман наказав припинити штурм. Ймовірно, він не бажав зміцнення Речі Посполитої за рахунок московської держави, котра могла бути потенційним союзником у майбутньому.

У 1620 р. Сагайдачний провів дві політичні акції, що були спрямовані проти Польщі. З усім Військом Запорозьким він без дозволу короля вступив до Київського братства, яке виступало проти політики уряду Польщі, відіграючи одночасно роль культурного й наукового центру України. Тим самим, як стверджує О.Апанович, гетьман зробив безпрецедентний для свого часу історичний крок – “поставив зброю на охорону культури, освіти, тобто гуманізував зброю”. Вирішальну роль відіграло козацтво у відновленні вищої православної ієрархії на Україні, що була скасована 1596р. за Брестською унією. Уряд Речі Посполитої оцінив ці події як державний злочин і видав універсал про арешт православних ієрархів. Але на захист стало Запорозьке військо.

Хотинська війна. У 1620-1621 рр. козакам довелося воювати разом із польським військом проти Туреччини, яка вирішила завоювати Польщу і знищити козацтво. Козацька рада ухвалила виступити проти ворога, але обумовила свою згоду рядом вимог: визнання прав козацтва, збільшення реєстру, визнання вищої православної ієрархії, свободи віросповідання та ін.

Саме в Хотинській битві (1621 р.) найповнішою мірою проявився талант гетьмана як полководця, який на противагу стратегії пасивної оборони розвивав наступальну стратегію концентрованого раптового удару. Під Хотином Сагайдачний започаткував серію нічних рейдів, що завдавали великих втрат турецькій армії (25% від загальних втрат), викликали паніку та розгубленість серед ворогів.

Поряд з атаками і нічними рейдами, гетьман застосував новий тактичний прийом – залповий вогонь з мушкетів із максимально близької відстані. Внаслідок бойових дій ворог втратив близько 80 тис. чоловік і змушений був погодитись на укладання мирного договору. Вирішальна роль у цій перемозі належить саме козакам. Навіть представники польського табору відзначали, що козаки не тільки винесли на своїх плечах тягар війни, а й взагалі врятували Річ Посполиту від загибелі.

Але, не зважаючи на це, угода між Туреччиною й Польщею була спрямована проти козаків. Замість вдячності, польський уряд зобов’язався заборонити їм судноплавство по Дніпру й вихід у Чорне море.

Козаки першими пішли з-під Хотина, не задоволені умовами договору. Сагайдачний, поранений отруйною стрілою, через кілька місяців (10 квітня 1622р.) помер. Видатний історик Д.Яворницький писав, що “Петро Конашевич-Сагайдачний – найвидатніша особа козацтва протягом усього його історичного існування...”.

Дата добавления: 2014-01-03