Студопедия

КАТЕГОРИИ:



Мы поможем в написании ваших работ!

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мы поможем в написании ваших работ!

Ключові поняття і терміни. При вивченні матеріалу розділу слід





Лекція № 4, 5. Тема: «Оборотні кошти».

При вивченні матеріалу розділу слід

ЗАСВОЇТИ:

√ поняття «оборотні кошти», визначення термінів «оборотні виробничі фонди» та «фонди обігу»; поняття виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів;

√ поняття готової продукції;

√ поняття грошових коштів та коштів у розрахунках;

√ склад, структуру та класифікацію оборотних коштів;

√ джерела формування оборотних коштів;

√ поняття власних, залучених та позикових коштів;

√ поняття «нормування», «норма», «норматив оборотних коштів»;

√ сутності поточного, страхового, транспортного й технологічного запасу.

НАВЧИТИСЯ:

Ø аналізувати склад та структуру оборотних коштів;

Ø аналізувати джерела формування оборотних коштів;

Ø визначати норматив оборотних коштів у виробничих запасах, у витратах майбутніх періодів, у незавершеному виробництві, готовій продукції;

Ø проводити розрахунок показників використання оборотних коштів;

Ø обґрунтовувати шляхи прискорення оборотності оборотних коштів.

· Оборотні кошти

· Оборотні виробничі фонди

· Фонди обігу

· Виробничі запаси

· Незавершене виробництво

· Витрати майбутніх періодів

· Готова продукція

· Грошові кошти і кошти в розрахунках

· Склад оборотних коштів

· Структура оборотних коштів

· Елементи оборотних коштів

· Джерела формування оборотних коштів

· Власні кошти

· Залучені кошти

· Позикові кошти

· Нормування

· Норма

· Норматив оборотних коштів

· Поточний запас

· Страховий запас

· Транспортний запас

· Технологічний (підготовчий) запас

· Коефіцієнт оборотності

· Коефіцієнт завантаження

· Тривалість одного обороту оборотних коштів

· Абсолютне вивільнення оборотних коштів

· Відносне вивільнення оборотних коштів

2.2.1. Характеристика оборотних коштів та їх призначення

Для здійснення виробничо-господарської діяльності та реалізації продукції підприємство поряд з основними засобами повинно мати певну суму оборотних коштів, які є складовою частиною його майна.



Оборотні кошти – це сукупність коштів, авансованих для створення і використання оборотних виробничих фондів і фондів обігу, для забезпечення безупинного процесу виробництва і реалізації продукції.

Оборотні виробничі фонди – це сукупність коштів, що забезпечують поточні експлуатаційні потреби підприємства і включаються в основному у предмети праці, які повністю споживаються в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і переносять свою вартість на вартість готової продукції.

Одна частина предметів праці (сировина, основні матеріали, напівфабрикати) є матеріальною основою готової продукції, інша частина предметів праці (допоміжні матеріали, паливо, тара тощо) сприяє безперервності процесу виробництва і реалізації готової продукції.

Фонди обігу – це сукупність коштів, які функціонують у сфері обігу, обслуговуючи процес реалізації продукції та матеріально-технічне забезпечення процесу виробництва.

На відміну від оборотних виробничих фондів фонди обігу не споживаються у виробництві і не переносять свою вартість на готову продукцію. Їх функція полягає у тому, щоб за рахунок частини авансованих коштів здійснювати платіжно-розрахункове обслуговування руху товарно-матеріальних цінностей (запасів) та реалізації готової продукції.

У сфері виробництва із предметів праці створюється готова продукція, а у сфері обігу відбувається її реалізація споживачам.

Оборотні виробничі фонди і фонди обігу знаходяться в постійному русі й забезпечують безперервний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії), рис. 2.10.

На першій стадії кругообігу оборотні кошти витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію – виробничу. На цій стадії в процес виробництва включаються робітники, які одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції (на гірничих та гірничо-металургійних підприємствах до готової продукції відносяться вугілля, брикети, руда, концентрати та інше, які знаходяться на складах, у бункерах і залізничних вагонах (думпкарах), і ще не передані транспортним організаціям для відправлення споживачам). На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.

На кожній стадії час перебування оборотних коштів неоднаковий. Він залежить від споживчих і технологічних властивостей продукції, особливостей її виробництва і реалізації. Недостатня забезпеченість підприємства оборотними коштами паралізує його діяльність і приводить до погіршення фінансового стану.

Рис. 2.10. Схема кругообігу оборотних коштів

2.2.2. Класифікація, склад та структура оборотних коштів

Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості і залежить від типу виробництва, складу витрат на виробництво продукції, що виготовляється, матеріально-технічного постачання тощо.

Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Наприклад: особливість видобувних галузей полягає в тому, що видобуток корисних копалин ведеться з надр, які знаходяться у державній власності. Унаслідок цього в складі оборотних коштів кар'єрів, рудників, шахт сировина й основні матеріали практично відсутні. Однак ці елементи присутні в складі оборотних коштів гірничо-збагачувальних комбінатів на збагачувальних і брикетних фабриках; ремонтно-механічних майстерень і заводів; заводів гірничого машинобудування, що входять у структуру гірничодобувної галузі.

Структура оборотних коштів – це співвідношення окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу до їхньої загальної наявності, яке виражається у відсотках.



Структура оборотних коштів впливає на ефективність їх використання. Так кошти, вкладені у виробничі запаси, обертаються швидше, ніж кошти у витратах майбутніх періодів і т.д. Тому вивчення структури і закономірностей її зміни має велике значення для підвищення економічної ефективності використання оборотних коштів.

За розрахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72% (у тому числі на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу – 28% (з них близько 17% - вартість готової продукції, а 6% - грошові кошти). У залежності від визначальних факторів структура оборотних коштів гірничодобувних галузей промисловості має ряд особливостей.

Для визначення складу і структури оборотні кошти класифікуються за певними ознаками (рис. 2.11).

1. Виробничі запаси.

У складі виробничих запасів враховуються запаси сировини й основних матеріалів, допоміжних матеріалів, палива, тари і тарних матеріалів, запасних частин, малоцінних та швидкозношуваних предметів. Питома вага виробничих запасів у гірничодобувній промисловості вдвічі менше, ніж у цілому по промисловості; у виробничих запасах незначна частка основних матеріалів, що є характерним лише на підприємствах з переробки корисних копалин.

До сировини й основних матеріалів відносять предмети праці, що складають матеріальну основу готового продукту (вугілля – для коксу, руда – для чавуну, метал – для машин і т.д.).

Рис. 2.11. Склад і класифікація оборотних коштів

Запаси допоміжних матеріалів у гірничодобувній промисловості складають 20–30% від усіх виробничих запасів, що у 2–3 рази перевищує цю величину в цілому для промисловості. Це пояснюється великою витратою різного роду кріпильних матеріалів, вибухових речовин, бурової сталі та ін., що залежить від геологічних характеристик родовищ, які розроблюються, і гірничотехнічних умов виробництва. Допоміжні матеріали, на відміну від основних, речовинно не входять до складу видобутих корисних копалин, але їхня наявність необхідна для забезпечення процесу їх видобутку. Допоміжні матеріали (мастильні та обтиральні, запасні частини) споживаються засобами праці, служать для полегшення умов праці (вибухові матеріали і т.п.), створюють безпечні умови праці (лісові матеріали, спецодяг, спецвзуття). На гірничодобувних підприємствах використовується понад 3000 найменувань конкретних предметів, що відносяться до допоміжних матеріалів.

Паливо (газ, бензин і т.п.) – один з видів допоміжних матеріалів, однак унаслідок важливості їх для народного господарства вони виділені в окремий елемент оборотних коштів. У даній статті відображаються кошти, передбачені для створення запасів палива на виробничі і побутові потреби гірничих підприємств. Частка цього елемента оборотних коштів у виробничих запасах не перевищує 1–2%.

Тара і тарні матеріали – ємності, призначені для пакування продукції (бочки, мішки). Особливостями гірничодобувної промисловості є витрати на тару і тарні матеріали, у яких надходять різні матеріали від заводів-постачальників (інвентарні шухляди, кабельні котушки, вибухові речовини, і засоби проведення вибухів і т.п.), а відвантаження корисних копалин здійснюється без пакування.

Запасні частини призначені для заміни деталей машин і устаткування під час їхніх поточних ремонтів.

Малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та інші) – є засобами праці, які мають термін служби менший одного року або вартість меншу, ніж установлено підприємством для основних засобів.

2. Незавершене виробництво в гірничодобувній промисловості – це витрати на видобуток гірничої маси, яка внаслідок особливостей технологічного процесу протягом визначеного періоду часу не здатна стати готовою продукцією. Це характерно для збагачувальних, агломераційних фабрик та фабрик огрудкування, ремонтно-механічних і машинобудівних заводів, що знаходяться в системі гірничодобувної галузі.

3. Витрати майбутніх періодів – це витрати некапітального характеру великої одиночної вартості на виконання науково-дослідних, раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату тощо, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому. На гірничодобувних підприємствах – це витрати на проведення гірничопідготовчих і розкривних робіт, які не можуть бути списані на собівартість видобутку корисних копалин у поточному періоді. Вони списуються поступово, у міру їх використання під час видобувних робіт.

4. Готова продукція – це вартість виробленої продукції, що відповідає встановленим стандартам та призначена для продажу споживачам.

Наявність запасів готової продукції на складі підприємств обумовлено необхідністю накопичення мінімальних транспортних партій готової продукції, а також є наслідком можливих ускладнень зі збутом продукції й з організацією її транспортування споживачам.

Відвантажена продукція – це відправлена покупцю готова продукція, але не оплачена з різних причин: не минув термін надходження платежів, покупець не може оплатити її в термін (через відсутність у нього грошових коштів) чи відмовляється оплачувати отриману готову продукцію, тому що вона не відповідає встановленим стандартам, або з інших причин.

5. Грошові кошти та їх еквіваленти включають як реальні гроші, які перебувають у касі підприємства та на банківських рахунках у національній чи іноземній валюті, в дорозі, так і у формі грошових документів.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості, що виникає внаслідок взаємних розрахунків між підприємствами за надані їм послуги або здійснену поставку продукції, а також за розрахунками з бюджетом (у зв'язку з переплаченими податками, зборами та іншими платежами до бюджету), виданими авансами, нарахованими дивідендами, відсотками, роялті тощо.

Дебіторська заборгованість може бути представлена такими її видами: векселі одержані; заборгованість за товари, роботи, послуги; заборгованість за розрахунками. Векселі одержані – це заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію, яка забезпечується векселем. Вексель – це безумовне письмове зобов'язання сплатити певну суму протягом визначеного періоду чи у встановлений термін на користь пред'явника векселя. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги – це заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продукцію (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). Надання продукції в кредит сприяє зростанню обсягів реалізації, але водночас існує ризик її неповернення боржником, тобто можливе виникнення безнадійної дебіторської заборгованості.

За рівнем охоплення нормуванням оборотні кошти поділяють на нормовані і ненормовані. До нормованих належать ті елементи оборотних коштів, мінімальні запаси яких можуть бути розраховані з достатнім ступенем точності. До нормованих належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складі, витрати майбутніх періодів. До ненормованих оборотних коштів належать – продукція відвантажена, але ще не оплачена, кошти в розрахунках, кошти в касі підприємства і на рахунках в банку та ті елементи оборотних коштів, мінімальні запаси яких буває складно визначити.

За рівнем ліквідності розрізняють оборотні кошти: високоліквідні (грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції); швидколіквідні - ті, що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість та інші оборотні кошти); повільноліквідні – ті, що повільно реалізуються (запаси). Така класифікація застосовується при аналізі ліквідності балансу, який полягає у порівнянні ліквідних засобів із зобов'язаннями підприємства, згрупованими за термінами погашення. Ліквідність характеризує час, необхідний для перетворення окремих видів оборотних коштів у готівку. Чим швидше той чи інший вид може набути грошової форми, тим вища його ліквідність.

Залежно від ступеня ризику розрізняють такі групи оборотних коштів: перша – з мінімальним ризиком вкладень (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); друга – з малим ризиком вкладень (дебіторська заборгованість без урахування сумнівної, виробничі запаси, залишки готової продукції і товарів за винятком тих, що не користуються попитом); третя – з великим ризиком вкладень (сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом). Класифікація оборотних коштів підприємства не обмежується вищепереліченими ознаками, однак їх можна вважати найважливішими.

2.2.3. Джерела формування та поновлення оборотних коштів

Джерела формування оборотних коштів значною мірою визначають ефективність їх використання. Установлення оптимального співвідношення між власними і позиковими джерелами, обумовлене специфічними особливостями кругообігу оборотних коштів на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління оборотними коштами. Достатній мінімум власних і позикових коштів повинен забезпечити безперервність руху оборотних коштів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками. Провідну роль у складі джерел формування призначені відігравати власні оборотні кошти. Вони повинні забезпечувати майнову й оперативну самостійність підприємства, яка є необхідною для рентабельної підприємницької діяльності.

Першочергово, при створенні підприємства оборотні кошти формуються за рахунок його статутного фонду (капіталу). Вони спрямовуються на придбання виробничих запасів, які надходять у виробництво для виготовлення товарної продукції. Готова продукція надходить на склад і відвантажується споживачу. До моменту її оплати виробник відчуває потребу в грошових коштах. Величина цієї потреби залежить не лише від обсягу інвестованих коштів, але й від розміру майбутніх розрахунків, вона може коливатись протягом року за різними причинами. Тому підприємство використовує й інші джерела формування оборотних коштів. У міру зростання виробничої програми потреба в оборотних коштах зростає. У такому випадку джерелом їх поповнення є чистий прибуток підприємства. Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрями використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства.

До залучених коштів, прирівняних до власних, які юридично не належать підприємству, але постійно перебувають у його господарському обігу належать: мінімальна заборгованість із заробітної плати з відрахуваннями на соціальні потреби; мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, тобто витрати, що належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції; стійка перехідна заборгованість постачальникам; заборгованість бюджету і позабюджетним фондам.

До інших залучених коштів відносяться залишки фондів і резервів самого підприємства, які тимчасово не використовуються до зарахування їх на цільові рахунки. Позикові кошти включають короткострокові кредити, кредиторську заборгованість, у тому числі аванси, одержані від покупців та замовників, розрахунки за дивідендами, інші короткострокові пасиви. Залучення позикових коштів обумовлено характером виробництва, складними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю поповнення недостачі власних оборотних коштів та іншими об'єктивними причинами. Позикові кошти у вигляді кредитів використовуються більш ефективно, ніж власні оборотні кошти, тому що здійснюють більш швидкий кругообіг, мають цільове призначення, видаються на обумовлений термін та супроводжуються стягненням банківського відсотку. Ці причини примушують підприємство постійно слідкувати за рухом позикових коштів і результативністю їх використання. Економічно обґрунтоване співвідношення між власними, залученими і позиковими джерелами формування оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.

2.2.4. Нормування оборотних коштів

Проблема визначення потреби підприємства в оборотних коштах є важливою складовою частиною фінансового планування. Нестача оборотних коштів неминуче приводить до неможливості своєчасного забезпечення виробничого процесу необхідними матеріальними ресурсами, а їхній надлишок може приводити до фінансових втрат унаслідок «заморожування» частини оборотних коштів у зайвих запасах товарно-матеріальних цінностей.

Нормування – це процес обчислення нормованих оборотних коштів (запасів та затрат), які потрібні підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків на період до одержання перших коштів за виготовлену продукцію.

Основним завданням нормування є розроблення на кожному підприємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів оборотних коштів, які забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів. Відомо три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку – це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничими запасами, незавершеним виробництвом, витратами майбутніх періодів, залишками готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків використовуються здебільшого як допоміжні.

При розрахунку нормативу власних оборотних коштів необхідно виходити з виробничого напряму підприємства, планів виробництва та реалізації продукції, її собівартості, норм витрат і запасів товарно-матеріальних цінностей, передбачених у планах виробництва та матеріально-технічного забезпечення, умов розрахунків із заготівельниками та постачальниками, а також прискорення обігу коштів.

Норма оборотних коштів – мінімальна величина запасу і-го елемента оборотних коштів, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості.

За окремими видами оборотних коштів норма розраховується в натуральних величинах (м, м2, кг, т) або абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими – у відносних величинах (днях, відсотках). Розроблені норми діють протягом декількох років і переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що виробляється, умов матеріально-технічного забезпечення тощо.





Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 491; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.011 сек.