Об’єкти промислової власності

Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь-якій сфері технології, вирішення технічного завдання в певній галузі народного господарства, що характеризується істотною новизною, наявністю винахідницького рівня та промисловою придатністю (практична корисність).

Винаходом може бути конкретний продукт або спосіб (процеси виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою інших матеріальних об'єктів).

Корисна модель - це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частин, придатне для промислового виготовлення.

Промисловим зразком називається результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. За своєю сутністю – це нове художньо-конструкторське вирішення виробів, у якому досягається єдність технічних та естетичних властивостей.

Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим.

Торговельні марки (знаки для товарів і послуг ) - будь-яке оригінальне позначення або будь-яка комбінація позначень, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Головне завдання торговельної марки полягає в ідентифікації товару чи послуги та його виробника на ринку. Вона виконує одночасно дві функції:

1) рекламує товар чи послугу;

2) гарантує їх якість.

Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з упровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Географічне позначення походження товару — це назва географічного місця, яка вживається в найменуванні товару, що походить із цього географічного місця. Може бути двох видів: просте та кваліфіковане.

Просте зазначення походження товару дає лише загальне уявлення про дійсне місце походження товару. Кваліфіковане зазначення походження товару виокремлює з-поміж великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, особливі якості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тобто воно вказує на безпосередню залежність властивостей товару від місця його походження.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку поряд із географічним позначенням товару виробника тільки на підставі договору.

Комерційне (фірмове) найменування — це стале позначення підприємства або громадянина-підприємця, від імені якого здійснюється виробнича та інша діяльність. Воно використовується для ідентифікації суб'єктів господарювання і виділення їх серед інших, а також для загальної характеристики їхньої репутації на ринку. Громадянин-підприємець має право заявити у якості комерційного найменування своє прізвище або ім'я.

Способи захисту від недобросовісної конкуренції — будь-яких дій у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією вважаються дії, пов'язані з:

1) неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання;

2) створенням перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

3) неправомірним вивідуванням, розголошенням та використанням комерційної таємниці.

Об'єкти, що охороняються авторським правом.

Твори у галузі науки, літератури і мистецтва у таких формах:

· письмовій (рукопис, машинопис, нотний запис тощо);

· усній (оприлюднені виступи, лекції, промови, проповіді тощо);

· образотворчій (ілюстрації, картини, схеми, кіно-, фотокадри тощо);

· об'ємно-просторовій (скульптури, архітектурні форми тощо);

· в інших формах.

Комп'ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, що виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Компіляція даних (база даних) — сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, у тому числі — електронній, підбір і розташування окремих частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці і складові частини якої можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.

Топології інтегральних мікросхем — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

Суміжні права - це права, які примикають (прилягають) до авторського права, є похідними від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об'єктів і поділяються на три види:

1) права виконавців;

2) права виробників фонограм;

3) права організацій мовлення.

Результати творчої діяльності людини, які не належать до об'єктів промислової власності та об'єктів, що охороняються авторським і суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності. До них належить:

- раціоналізаторська пропозиція — технічне рішення щодо вдосконалення використання техніки, матеріалів, технології, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Економічне значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень виробництва на підприємстві;

- "ноу-хау" (у перекладі з англійської — "знати, як зробити") — досвід підприємства в науково-технічній, виробничій, управлінській, комерційній, фінансовій та інших сферах діяльності, які можуть бути практично використані в наукових дослідженнях і розробках або в процесі виготовлення та реалізації продукції. До "ноу-хау" відносять також незапатентовані з різних причин винаходи.

"Ноу-хау" має конфіденційний характер, не захищається охоронними документами, але і не оприлюднюється; є власністю підприємства;

- комерційна таємниця — це інформація, безпосередньо пов'язана з діяльністю підприємства, яка не є державною таємницею, але розголошення якої може завдати шкоди інтересам підприємства. Комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення якої може призвести до негативних фінансових результатів.

2.4.2. Нематеріальні активи і забезпечення захисту об’єктів інтелектуальної власності

Нематеріальні ресурси, які застосовуються в діяльності підприємства, мають бути створені або придбані підприємством. Водночас нематеріальні ресурси відрізняються від матеріальних певними характеристиками, пов'язаними з їхньою природою і способами практичного використання. Наприклад, нові знання як результат творчої діяльності людини, по суті, є суспільним благом і ними може користуватися не лише якийсь один суб'єкт господарювання, а й решта. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора. Отже, доступ до таких знань захищено правами, що самі по собі і є нематеріальними активами.

Нематеріальні активи - це категорія, яка виникає внаслідок володіння правами на об'єкти інтелектуальної власності та їхнього використання в господарській діяль­ності з отриманням доходу. У більшості випадків нематеріальні активи є легалізацією прав власників або підтримкою переваг, які випливають із прав власності.

Відповідно до П(С)БО 8 нематеріальний актив визначається як немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) і знаходитися на підприємстві з метою використання протягом періоду більше як одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях або надання в оренду іншим особам.

Відповідно до П(С)БО 19 нематеріальні активи - усі активи, крім грошових коштів, їхніх еквівалентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей.

Основними ознаками нематеріальних активів є:

· відсутність матеріально-речової структури;

· використання протягом тривалого часу (понад один рік);

· здатність бути корисними підприємству;

· високий ступінь невизначеності розмірів можливого у майбутньому прибутку завдяки їх використанню.

Класифікація та облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об'єкта за такими групами:

1) права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

2) право користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);

3) права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

4) права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові знаки, сорти рослин, породи тварин, "ноу-хау", захист від недобросовісної конкуренції тощо);

5) авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);

6) гудвіл — це перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'язань на дату придбання. Іншими словами, гудвіл — це різниця між ринковою та балансовою вартостями підприємства. Дата придбання — дата, на яку контроль за чистими активами і діяльністю підприємства, що купується, переходить до покупця. Позитивний гудвіл означає, що вартість підприємства перевищує сукупну вартість його активів та зобов'язань, а негативний вказує на занижену ціну підприємства;

7) інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Принцип юридичного захисту об'єктів інтелектуальної власності досить простий: забороняється використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника, або їхня підробка. Проте форми правового захисту дуже різняться між собою залежно від типу активів.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

У разі порушення прав патентовласника, він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, зазначення похо­дження товару та фірмового найменування здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстрований знак для товарів і послуг (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет. Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком поперед­жувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Виникнення і здійснення авторського права не потребує виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Авторське право може бути зареєстровано в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Виникнення та здійснення суміжних прав також не потребують виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери К у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми.

«Ноу-хау», раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Порядок їхнього захисту визначається керівництвом підприємства. За розголошення інформації про «ноу-хау» та комерційні таємниці передбачається сувора (навіть, кримінальна) відповідальність.

2.4.3. Оцінка й амортизація нематеріальних активів підприємства

У практиці підприємницької діяльності виникають проблеми, пов'язані з оцінкою вартості нематеріальних активів. Названа оцінка, зокрема, необхідна за таких обставин:

· приватизація або відчуження нематеріальних активів державою;

· включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного фонду;

· визначення майнових частин у статутному фонді за злиття або поділу організацій;

· оцінка та переоцінка нематеріальних активів з метою повного обліку всіх активів підприємства;

· розв'язання питань щодо купівлі (продажу) прав на об'єкти інтелектуальної власності;

· здійснення фінансової звітності підприємств;

· оцінка застави під отримуваний кредит;

· визначення збитків від порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності;

· організація франчайзингу тощо.

При визначенні вартості окремих об'єктів інтелектуальної власності та нематеріальних активів у цілому використовують три основні підходи: витратний, прибутковий (дохідний) і ринковий. У межах кожного з цих підходів, у свою чергу, можна виділити кілька конкретних методів оцінки вартості нематеріальних активів.

Дуже поширеним на практиці є витратний підхід, до якого відносять методи розрахунку первісної вартості, вартості заміщення та відновної вартості.

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, яка складається із:

· ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок);

· мита;

· непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню;

· інших витрат, безпосередньо пов'язаних із його придбанням та доведенням до стану, у якому вік придатний для використання за призначенням.

До первісної вартості нематеріального активу, створеного підприємством, входять:

1) прямі витрати на оплату праці;

2) прямі матеріальні витрати;

3) інші витрати, безпосередньо пов'язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо).

Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов'язаних з удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їхніх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигід.

Витрати, що здійснюються для підтримки об'єкта у придатному для використання стані та одержання первісно визначеного розміру майбутньої економічної вигоди від його використання, входять до складу витрат звітного періоду.

Ідея методу вартості заміщення полягає в тому, що максимальна вартість певного нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку необхідно заплатити за придбання активу аналогічної корисності або аналогічної споживчої вартості.

Найбільш прийнятним способом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів є метод відновної вартості. Відновна вартість активу визначається як сума витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного активу. Звичайно, розрахунки таких витрат мають ґрунтуватися на сучасних цінах на сировину, матеріали, комплектуючі вироби та на середньогалузеву вартість робочої сили відповідної кваліфікації.

Прибутковий (дохідний) підхід виходить із передбачення, що економічна цінність конкретного активу на поточний момент обумовлена розміром доходів, які сподіваються отримати з цього активу в майбутньому. Інакше кажучи, вартість об'єкта може бути визначена як його здатність давати прибуток у майбутньому. Прибутковий підхід реалізується за допомогою методів: капіталізації прибутків, дисконтування майбутніх грошових прибутків, залишкових прибутків.

Процедура оцінки вартості нематеріального активу за методом капіталізації прибутків складається з таких етапів:

· виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, що його дає відповідний актив;

· визначення ставки капіталізації чистого прибутку;

· розрахунок вартості активу діленням чистого прибутку на ставку капіталізації:

(2.135)

де ЧП_ср – прогнозна величина середньорічного чистого прибутку від використання нематеріального активу, грн.;

і – ставка капіталізації (норма дохідності капіталу), частка одиниці.

Реалізація методу дисконтування майбутніх грошових потоків передбачає:

· оцінку майбутніх грошових потоків, що становлять чистий прибуток від використання об'єкта інтелектуальної власності і величину амортизації цього об'єкта;

· визначення ставки дисконтування;

· розрахунки сумарної поточної вартості майбутніх грошових потоків:

(2.136)

де Т – строк корисного використання об’єкта, років;

АВ_t – амортизаційні відрахування t -го періоду, грн.;

ЧП_t – чистий прибуток від використання об’єкта в t -му періоді, грн.

Ринковий підхід до оцінки вартості нематеріальних активів реалізується за допомогою методу порівняльного аналізу продажу та методу звільнення від роялті.

Метод порівняльного аналізу продажу передбачає порівняння об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, з вартістю аналогічних об'єктів, які були реалізовані на ринку. За використання методу порівняльного аналізу продажу:

· збирають інформацію стосовно угод з реалізації аналогічних об'єктів інтелектуальної власності;

· визначають перелік показників, за якими порівнюють об'єкти інтелектуальної власності;

· коригують фактичні ціни угод щодо об'єктів інтелектуальної власності з урахуванням значень показників порівняння;

· визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, що оцінюється, на підставі скоригованих фактичних даних за реальними угодами.

Підприємство може здійснювати таким методом оцінку вартості тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок. Активний ринок - це ринок, якому властиві такі умови: предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними; у будь-якийчас можна знайти зацікавлених продавців і покупців; інформація про ринкові ціни є загальнодоступною. Однорідними об'єктами нематеріальних активів є однотипні за призначенням і умовами використання нематеріальні активи.

Вартість активу згідно з методом звільнення від роялті визначається на підставі умовного припущення, що вся інтелектуальна власність, яка використовується підприємством, йому не належить. Тоді частину виручки підприємство мало було б виплачувати у вигляді винагороди (роялті) власникам цієї інтелектуальної власності. Насправді підприємство залишає її в себе. Цю частину виручки і вважають додатковим прибутком, який створюється даним нематеріальним активом. Вартість грошових потоків, сформованих на підставі цього прибутку, беруть за ринкову вартість оцінюваного активу.

Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягомстроку їхнього корисного використання, який установлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс ), але не більше як 20 років.

При визначенні строку корисного використання об'єкта нематеріальних активів слід враховувати:

· строки корисного використання подібних активів;

· моральний знос, що передбачається;

· правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Метод нарахування амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутньої економічної вигоди. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби".

Річна сума амортизації нематеріального активу:

(2.137)

де С_л – ліквідаційна вартість нематеріального активу в кінці строку його корисного використання, грн.

Під час розрахунку вартості, яка амортизується, ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків:

· коли існує невідмовне зобов'язання іншої особи щодо придбання цього об'єкта наприкінці строку його корисного використання;

· коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації наявного активного ринку й очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання цього об'єкта.

Нарахування амортизації починається з місяця, що настає за місяцем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання і припиняється, починаючи з місяця, що настає за місяцем вибуття нематеріального активу.

Термін корисного використання нематеріального активу та метод його амортизації переглядаються в кінці звітного року, якщо в наступному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу або зміни умов отримання майбутньої економічної вигоди.

Амортизація нематеріального активу нараховується, виходячи з нового методу нарахування амортизації і строку використання, починаючи з місяця, що настає за місяцем змін.

Нематеріальний актив списується з балансу в разі його вибуття або внаслідок продажу, безоплатної передачі або неможливості отримання підприємством надалі економічної вигоди від його використання.

Фінансовий результат від вибуття об'єктів нематеріальних активів визначається як різниця між доходом від вибуття (за вирахуванням непрямих податків і витрат, пов'язаних із вибуттям) та їхньою залишковоювартістю.

2.4.4. Реалізація права власності на нематеріальні ресурси

Реалізація права власності на нематеріальні ресурси можлива або через їхнє використання самим власником, або наданням з його дозволу такого права іншій зацікавленій стороні. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду. Ліцензійна угода — це договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі тощо (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки тощо.

Передача права власності може бути застережена різними умовами щодо терміну та обсягу використання, повноти інформації, котра передається, тощо. Відповідно до цього існують кілька видів ліцензій.

Залежно від підстави видачі дозволу на використання технічного досягнення, ліцензії поділяють на добровільні та примусові. За добровільною ліцензією ліцензіар передає дозвіл використати об'єкт права ліцензіату на підставі договору, в якому регламентуються обов'язки кожної сторони, обсяг користування, строк, розміри і порядок виплати винагороди. Примусова ліцензія видається на підставі рішення компетентного державного органу проти волі патентовласника. У цьому разі розміри винагороди встановлює цей державний орган. На практиці примусові ліцензії видають дуже рідко.

Залежно від обсягу прав на використання розрізняють звичайні, виключні та повні ліцензії. Звичайна ліцензія залишає ліцензіарові право особистої експлуатації технічного рішення і можливість укладати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами. Виключна ліцензія передає ліцензіатові права виключного користування об'єктом ліцензії, але зберігає за ліцензіаром право користування технічним рішенням. Повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата всіх прав, які випливають з патенту. Унаслідок такої угоди ліцензіар сам позбавляється права користування об'єктом ліцензії протягом зазначеного в договорі періоду.

Залежно від характеру об'єкта, який передається за договором, ліцензії поділяються на патентні та безпатентні. Об'єктом патентної ліцензії є технічне досягнення, захищене патентом. Умови ліцензійної угоди відносно обсягу прав і строку дії в цьому разі визначаються правилами, які регулюють експлуатацію патенту. Нині все більшого поширення набувають безпатентні ліцензії, об'єктом яких є незахищені патентами технічні досягнення, «ноу-хау», виробничий досвід тощо.

Ліцензійні угоди можуть передбачати комплексну передачу кількох патентів та пов'язаних з ними «ноу-хау». Така угода включає, як правило, надання ліцензіаром інженерно-консультаційних послуг щодо організації ліцензійного виробництва, а також супровідні поставки сировини, обладнання, комплектуючих. Нині до ліцензійної угоди все частіше включають зобов'язання ліцензіара надавати ліцензіату інформацію щодо вдосконалення ліцензійної технології протягом терміну дії угоди.

За використання об'єкта ліцензійної угоди ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. На практиці використовують кілька видів розрахунків за ліцензії. Найбільш поширено періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди та одноразові виплати. Періодичні відрахування (роялті) встановлюються у вигляді фінансових ставок до обсягу чистого продажу, до собівартості виробництва або в розрахунку на одиницю ліцензійної продукції. Одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди називається пашуальною виплатою. Пашуальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Він здійснюється одноразово та не залежить від майбутніх обсягів виробництва або збуту ліцензійної продукції.

Розрахунки за ліцензії можуть також проводитись передачею ліцензіару частки цінних паперів (акцій, облігацій) ліцензіата. Має місце і такий вид розрахунків, як зустрічна передача технічної документації, яка передбачає взаємний обмін ліцензіями, технологічними знаннями, досвідом. На практиці часто трапляються різні комбінації названих форм винагороди (наприклад, за реалізації франчайзингових угод).

Кожне підприємство, спрямовуючи свої кошти в нематеріальні активи, планує отримати додатковий прибуток від їхнього використання.

Ефект від придбання підприємством права використання запатентованого виробничого досвіду та знань, а також "ноу-хау" (незапатентованого досвіду), може бути визначений тільки за результатами реалізації підприємством продукції, виготовленої з використанням ліцензії, "ноу-хау". Однак, обсяг продажу залежить від множини інших факторів (ціни, попиту, якості товару), і виявити дію кожного з них не просто.

Крім того, складність визначення ефекту від упровадження нематеріальних активів обумовлюється спільною одночасною дією не тільки декількох їхніх видів, а й дії разом з іншими виробничими ресурсами.

Ефективність використання нематеріальних активів визначається так, як і використання основних засобів: показниками дохідності, фондовіддачі та фондомісткості.

Кінцевий ефект від використання нематеріальних активів виражається у загальних результатах господарської діяльності підприємства.

Дата добавления: 2014-01-03