Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Питання для обговорення





Но

Замітка- найоперативніша і найпростіша усталена форма повідом­лення у ЗМІ про об'єктивно існуючі події, факти, явища реального життя з метою насамперед найелементарнішого пізнання навколиш­нього світу.

Замітка як елементарна частина повідомлення про події та факти являє собою самодостатню цінність різного значення, хоч нерідко використовується із певною, іноді не завжди чесною, метою. Наприклад, авторитарна, тоталітарна журналістика, зазвичай, користуються лише такими повідомленнями, які служать певним утилітарним, пропагандист­ським цілям.

Замітка як оперативно-новинний різновид інформаційного відображен­ня має свою структуру, є "чистим" видом інформування. Серцевиною за­мітки, її основою є подія, факт. Незалежно від обсягу, різновиду, вона, за­звичай, починається з повідомлення. Хронікальна заміткатаким повідом­ленням і вичерпується. Ось приклади: "Номінальні доходи населення України у січні-лютому цього року [йдеться про 2003. - В. 3.] на 15 відсот­ків більші, ніж торішні. Такі дані вчора оприлюднив Державний комітет статистики"; "Почесний ректор Київського національного університету культури і мистецтв, народний депутат України Михайло Поплавський пре­зентував свій Інтернет-сайт. Його адреса..."

Така хронікальна замітка або просто хронікавідповідає на запитання "Що відбулося?", "Де?", "Коли?". У ній немає жодних подробиць, подія не деталізується. Хронікальні повідомлення друкуються у газетах, зазвичай, без заголовків під певними рубриками, в інформаційних повідомленнях радіо, телебачення вони теж не виділяються, можуть бути частиною тематичних добірок.

Сьогодні типовішими є розширені замітки.Вони структуровані, скла­даються переважно з трьох частин: ліду, субліду, додаткової інформації. "У нас 12 мільйонів курців", - повідомляє у заголовку львівський "Експрес". І


далі виділений лід - головне повідомлення: "Нині українці - чи не найзатятіші курці в Європі. У нашій країні курить майже половина осіб працездатного віку - більше ніж 12 мільйонів".

У наступних двох абзацах подаються подробиці й деталі, тобто у сублі-ді розширюється саме повідомлення. Прес-служба Міністерства охорони здоров'я повідомила кореспондентові, що третина курців - це жінки, що серед жінок віком 20-29 років палить кожна третя-четверта. Палить 30 від­сотків дітей, більшість курців призвичаюється до цигарок, ще не маючи сімнадцяти.

І завершальний абзац подає додаткову, ширшу за характером інформа­цію: "За статистикою, щороку від захворювань, викликаних через куріння тютюну, у світі помирає близько 3 мільйонів осіб, у країнах СНД - майже 500 тисяч" .



Прийнято виділяти коментоване повідомлення.Приклад - замітка М. Савельєва "У Старому Самборі - нова мітла" . У замітці повідомляється про зміну керівництва району. Це повідомлення супроводжується роз'ясненням і коментарем. У коментованому повідомленні подають думки учасників події, короткі пояснення фахівця тощо.

У критичній і полемічній замітцінаявний уже елемент оцінки, навіть заперечення або викриття. Отже, набувають ваги елементи публіцистики, або, точніше, публіцистичності. А це вже вихід за межі "чистоти жанру". У західній журналістиці існує навіть такий термін, як замітка-"суміш".

Близьким до замітки є звіт.Це слово похідне від "звітувати", тобто роз­повідати про побачене та почуте. Традиційно під звітомприйнято розуміти оперативне, розширене повідомлення про актуальну подію, виражену вербально.Іншими словами, звіти пишуться чи передаються про різного роду засідання, від зборів до парламентських дебатів. В американській журналістиці такі розповіді називають репортажами. У практиці французької преси звіти прийнято вважати "інформаційним жанром, який потребує безпосередньої присутності журналіста на місці події". Наго­лошується, що звіт "фотографує", а не коментує подію.3 У цьому певна близькість до нашого трактування звіту. Таким вимогам відповідає вміще­ний як ілюстрація звіт одного з французьких видань про вето проти нового трансатлантичного ринку4. Різновидом звіту французькі журналісти називають також "свідчення", яке ми б скоріше назвали репортажем.

Жанр звіту, зауважимо, в тоталітарній пресі був одним з найнудніших, особливо у газетах. Звіти із партійних з'їздів, комсомольських конференцій,

1 Експрес. - 2003. - 3 - 10 квіт. " День. - 1997. - 6 черв.

Гід журналіста... - С.25. 4 Там само. - С.25 - 26.


 




засідань і симпозіумів за своєю безплідністю і нецікавістю могли рівнятися хіба що з передовими статтями у партійних газетах. Однак з настанням так званої перебудови звіт стає чи не найцікавішим, найпопулярнішим, найінтелектуальнішим за змістом жанром журналістики. Причини зрозумілі - стався вибух довго затискуваної розумової та емоційної енергії. Особливою популярністю користувалися прямі трансляції по радіо і телебаченню засідань Верховної Ради, численних багатолюдних мітингів, перейменованих в умовах України у віча. З часом відбулося перенасичення мітинговою риторикою. Звіт посів належне йому місце. Журналісту належить вибрати свіжі, оригінальні думки, співзвучні із завданнями дня.

Звіт повинен бути максимально точним, інформаційно насиченим, ціка­вим і повчальним. Хоч звіт за характером, призначенням далеко неодно­рідний. Прийнято виділяти декілька різновидів звіту. Найелементарнішим є короткий хронікальний звіт.Він мало чим відрізняється від розширеної замітки. На першому плані повідомлення про саму подію, яка стає лідом, нерідко виділеним у газеті певним шрифтом, а у живому мовленні - тоном чи голосом ведучого інформаційної програми. Далі йде додаткова інформація про те, хто і що говорив, на чому наголошував тощо. Типовими матеріалами такого типу є хронікальні звіти парламентських кореспондентів на екрані, в радіоефірі, на сторінках загальнополітичних газет, стислі повідомлення про засідання різних громадських організацій галузевих газет, скажімо, "Літературної України" про засідання президії ради Національної спілки письменників України тощо.

Близьким до хронікального є прямий інформаційний,або розгорну­тий, звіт.Він був характерним для тих часів, коли необхідно було якомога ширше поінформувати, що говорилося на з'їздах чи пленумах правлячої партії, сесіях Верховних Рад без будь-якого права втручання журналіста. Такі звіти, зазвичай, готувалися державними інформаційними агентствами з участю і під суворим контролем партійного апарату. Сьогодні такого типу звіти можуть з'являтись у виданнях відповідних партій, скажімо, органів КПУ - газеті "Комуніст".

Як уже зазначалось, дуже популярними були свого часу і досі залиши­лися прямі трансляції сесій Верховної Ради, сесій обласних рад. Сьогодні пряму трансляціюсесійних засідань Верховної Ради здійснює лише перший канал Українського радіо.

У сучасній українській журналістиці домінує аналітичний звіт.Він ви­різняється більшим чи менше втручанням автора у хід розповіді, намаган­ням не просто викласти у хронологічній послідовності інформацію, а від­повідно згрупувати, зіставити, оцінити і навіть проаналізувати, критично підійти до викладеного.

Аналітичний звіт прийнято поділяти на тематичнийі проблемний.У тематичному звіті автор відповідно групує інформацію, зосереджує увагу


на головній темі, концентруючи довкола неї інформацію, взяту з різних виступів, із документів. У проблемному звіті,яких у періодиці з'являється дедалі більше, на підставі почутого і побаченого, прочитаного, відчутого порушується певна проблема. Іноді для цього використовується додаткова інформація. Робота над таким звітом вимагає від автора ширшої ерудиції, здатності до аналітичного мислення й відповідного авторитету. Це той ви­падок, коли на інформаційній основі виростає аналітичний гібрид (сто­сується насамперед інтерв'ю, але й звіт дає такі можливості). Як приклад наведемо проблемний звіт Ганни Дениско "Осінь маразму нашого..."' Все, починаючи із назви і до кінцівки матеріалу, засвідчує: семінар у Полтаві і сказане на ньому аналізується, оцінюється гостро і недвозначно.

Газети і сьогодні знаходять ефективні форми безпосереднього викладу інформації, яка йде не стільки від редакції, як від запрошених відомих у країні особистостей. Маємо на увазі насамперед круглі столи аналізу і прог­нозування газети "Високий Замок", а також "прямі лінії"", які системно проводить "Молодь України".

Однак, без сумніву, найпоширенішим і найчитабельнішим сьогодні жанром є інтерв'юяк видрукуване, передане через Інтернет, так оприлюд­нене аудіовізуальними ЗМІ. Характерна ознака інтерв'ю - діалогічний характер. Саме слово інтерв'ю в науці й журналістській практиці прийнято вживати у двох значеннях: як метод збору інформації у журналістиці та соціології, психології і як жанр журналістики.

Перед пресою постійно стоїть завдання сказати ширшій громаді те, чого вона не знає, не розуміє. І тому інтерв'ю повинно прямо і безпосередньо виконувати саме цю функцію. Журналіст, окрім оперативного поточного інформування про події, повинен постійно шукати і спонукати розкритися тих людей, які знають більше, вміють робити свою справу краще, ефективніше, ніж інші.Вони, зазвичай, рідко беруться за перо, не рвуться до мікрофона. Допомогти їм поділитися з іншими своїми думками повинен журналіст, і найпершою формою цього процесу спілкування є інтерв'ю.

Інтерв'ю (від англ. іпіеп>іеп> - буквально зустріч, бесіда) - жанр журналістики, розмова журналіста з відомою або просто обізнаною у якійсь справі людиною переважно на значущу тему, призначена для оприлюднення у мас-медіа.

Матеріали, які ми називаємо інтерв'ю, відрізняються між собою не тіль­ки жанровими різновидами, але й за особливостями оприлюднення і фор­мами подачі. Друкована розмова за технологією подання й особливістю сприймання відрізняється від усної розмови на радіо чи особливо тієї, за

Дениско Ганна. Осінь маразму нашого.., або Хто прагне заборонити нам, українцям, обирати Президента прямими, чесними, демократичними виборами і з якої причини // Молодь України. -2003.-2жовт.


 




якою можна стежити з екрана телевізора. Радіо і телебачення несуть додаткову невербальну інформацію, яка закодована у голосі, інтонації, інших звукових чинниках, а на телебаченні і у тому, що прийнято називати зоровим рядом.

Суттєва відмінність між інтерв'ю, яке записується заздалегідь, мон­тується, та інтерв'ю, яке йде у прямий ефір, або офіційним інтерв'ю із прес-конференції. Та всі ці різновиди об'єднує універсальна ознака - вони будуються на діалозі. Це древня, характерна для європейської культури форма розвитку думки, вчення, що відрізняється від традицій візан­тійського монологічного мислення. Вона бере початок від Платона, від його знаменитих "Діалогів". Ніде так, як в інтерв'ю, не виявляється функція журналістики бути виразником не тільки громадської думки, а й демонст­рації, репрезентації інтелекту суспільства.

В літературі прийнято розрізняти інтерв'ю-монолог, інтерв'ю-звіт, інтерв'ю-діалог, інтерв'ю-анкету, інтерв'ю-полілог (круглий стіл), інтерв'ю-зарисовку, прес-конференцію. Така класифікація видається супе­речливою і невдалою. Можна, звичайно, вести мову про інтерв'ю у формі монологу, коли співрозмовник відповідає на одне запитання. Це власне записана розповідь, інформаційне повідомлення, але інтерв'ю-діалог -нонсенс, якщо виходити із визначення суті творів цього жанру як розмови журналіста з кимсь. Інтерв'ю-анкета справді практикується. Це той випадок, коли на заздалегідь підготовлені письмові запитання відповідає багато людей. Цей вид інтерв'ю, насправді соціологічного опитування, практикує "Літературна Україна", інші видання.

Нам видається доцільнішим поділяти інтерв'ю на різновиди за тим зав­данням, яке вони виконують за призначенням. З цього погляду всю су­купність творів цього жанру можна поділити на три групи: оперативно-інформаційні, цікаво-розважальні, пізнавально-аналітичні.Головне в оперативно-інформаційному інтерв'ю - оперативність, точність; у цікаво-розважальному - незвичність, інтригуюче-розважальне начало; у пізна­вально-аналітичному - оригінальність, глибина і значимість суджень. Зрозуміло, і тут маємо справу з умовністю і відносністю поділу, бо глибин­но-пошукові за змістом розмови теж можуть бути інтригуюче цікавими. Не зазначаємо вже про те, що інтерв'ю, яке ми зачисляємо до інформаційних жанрів, стрімко наближається до сфери журналістської аналітики, навіть художньо-публіцистичного мислення. Це засвідчує практика. Як підтверд­ження цього - інтерв'ю Богдана Залізняка "Даніеля, донька Італії". У ньо­му, крім дуже цікавого, публіцистичного цілеспрямованого діалогу з італій­кою Даніельою, яка під впливом відомого вченого Оксани Пахльовської студіює україністику, подано висловлювання О. Пахльовської про необхід-


ність утвердження України та її культури в сучасній Європі не словами, а конкретною дією1.

Сьогодні мало газет, які б не друкували пізнавально-розважальних інтерв'ю з відомими акторами, співаками, модельєрами, письменниками, мандрівниками й іншими знаменитостями. Деякі газети, наприклад, "Буль­вар" чи "Суботня пошта", без цього типу інтерв'ю важко уявити. "Киевские ведомости", "Дзеркало тижня", "День", зазвичай, друкують розлогі аналітичні розмови на теми політики, економіки, моралі, культури.

У практиці нерідко трапляються ґрунтовні розмови з цікавими людьми, які умовно називають інтерв'ю-нарисами.Це буває у тому випадку, коли мова про певну особу ведеться словами самої особи - героя розповіді. Це порівняно високий рівень журналістського пілотажу. Загальновизнаним майстром такого інтерв'ю є італійська журналістка Оріанна Фелачі. Блискучим автором інтерв'ю-портретів був Василь П'єсков і багато інших журналістів XX ст. Цілих вісім томів інтерв'ю з видатними діячами під назвою "Герой смутного времени" випустив Дмитро Гордон. Протягом багатьох років на сторінках львівської газети "Експрес" друкуються інтерв'ю Богдана Бондаренка із закордонними майстрами культури -знаменитими акторами, режисерами, модельєрами, співаками.

Широкі можливості щодо цього має телебачення. У цьому разі діє такий могутній чинник, як зоровий ряд, точніше, зорове сприйняття людини, ЇЇ поведінки, інтелектуального і духовного єства. Дуже промовистими були "Монологи" А. Борсюка на каналі "1 + 1", нині діючі на каналі УТ-1 "Імена" О. Марченко.

Звичайно, успіх інтерв'юера значною мірою залежить від самої можливості поспілкуватися із людиною популярною, розумною, до того ж дотепною. Та не менше значення має оволодіння поетикою діалогу, тонкою драматургією інтерв'ю, полемічним мистецтвом. Мають рацію ті дослідники, які вважають, що кращі зразки інтерв'ю-нарисів є ніби невеликими драматичними творами із своєю зав'язкою, кульмінацією і відповідними висновками. Якщо у них й нема розв'язків порушених конфліктних ситуацій, то намічені можливі версії. У цьому разі автор виступає у ролі не допитувача, як це буває в інформаційних, офіційних інтерв'ю, а зацікавленого співбесідника.

Інтерв'ю-діалог- це розмова на рівних, яка ініціюється інтерв'юером. Зрозуміло, для такої розмови журналіст чи людина, яка виступає у ролі інтерв'юера, мусить не просто бути готовим, а й мати відповідний авторитет. Зразком таких діалогів можуть бути публікації Федора Зубанича у газеті "Молодь України", видрукувані у книзі "Діалоги серед літа"2.


Молодь України. - 2003. - 12 серп. " Зубанич Федір. Діалоги серед літа. - К., 1982.




Діалогічний принцип лежить в основі телевізійних шоу "Подвійний доказ" та "Я так думаю" на каналі "1+1".

Популярність і перспективність інтерв'ю у всіх його різновидах пояс­нюється декількома причинами. По-перше, авторитетністю, змістовністю та свіжістю інформації із перших, та би мовити, рук. По-друге, діалогічністю самої форми спілкування двох чи більше осіб, яка лежить в основі європей­ських культур. По-третє, композиційною розкутістю, вільною будовою. Інтерв'ю за своєю структурою нагадує нічну сорочку, яка не тисне, не сковує тіла.

Дуже широкий жанровий діапазон репортажу. Саме це слово прийшло у нашу мову з французької (герогіа^е), яке, відповідно, походить від ла­тинського (герогШ§е - повідомляти). Репортаж може означати метод подачі подієвої інформації та поширений жанр. У європейській й особливо амери­канській практиці репортажем називають майже всі жанрові різновиди інформаційного відтворення, від замітки до власне репортажу. Може най­більш диференційовано підходять до визначення репортажу французькі дослідники. Вони наголошують на тому, що його мета донести всі вражен­ня від події за допомогою органів відчуття журналіста. Тому цей жанр вва­жається суб'єктивним, він відображає події, апелюючи саме до відчуттів.

У польському словнику літературних термінів репортаж визначається як журналістсько-письменницький жанр, своєрідний звіт про події, які безпосередньо спостерігав автор або був її учасником. Самі журналісти, письменники акцентують на тому, що репортаж повинен поєднувати строгу документальність, об'єктивність відображення, що робить його фак­тологічно-документальним та яскравим, емоційним, зримим. Репортажність має мало спільного з "могутнім агітатором фактами за комунізм", як це намагалися втовкмачувати у голови журналістів у тоталітарну епоху.

Можна у загальних рисах прийняти визначення репортажу, дане автора­ми підручника теорії і практики журналістики: репортаж - оперативний жанр преси, радіо, телебачення, в якому динамічно, з документальною точністю, яскраво й емоційно відтворюються картини дійсності у їх розвитку через безпосереднє сприйняття автора, що створює враження присутності самого читача, радіослухача, телеглядача на місці події.

Витоки репортажу дослідники шукають у древніх хроніках, літописах, у яких стисло зафіксовані події минулого. Та власне репортаж зародився у XIX ст. на вимоги великої преси Європи, Америки. Наприкінці XIX і на початку XX ст. він активно розвивається в російській пресі, в українській значно пізніше, зважаючи на утиски українського слова, відсутність українських газет, особливо щоденних. Порівняно активніше нарис


розвивається у Галичині, яка із середини XIX ст. належала до зони європейської культури. Зародки репортажу можна відшукати у "Зорі Галицькій". Повноцінні репортажі друкувалися у "Ділі" й інших щоденних газетах і тижневиках Галичини й Буковини. Зокрема, досить популярними на той час серед читачів були репортажі Романа Голіяна.

У 20-ті роки минулого століття, до запровадження сталінського дикта­ту, помітною була активізація репортажних тенденцій в українській пресі та літературі. Тоді ж з'являється й фоторепортаж. Певна заслуга у цьому Василя Блакитного. Активно працювали у цьому оперативному жанрі Борис Антоненко-Давидович, Майкл Йогансен, Микола Трублаїні, Павло Усенко та багато інших.

Репортаж стає домінуючим у ЗМІ у часи, насичені ваговими подіями. Війни, державні перевороти, катастрофи, численні конфлікти й екологічні лиха, зокрема Чорнобильське, неминуче породжують помітні творіння репортерів. Репортаж відповідає як загальним вимогам до інформації (новизна, стислість, достовірність, цікавість), так і специфічним вимогам (динамізм, стрімкість викладу, картинність, кінематографізм, ефект присутності репортера, його здатність використати подробиці, деталі).

Репортаж - фабульний, сюжетний твір. І цей сюжет творить саме життя. Як оперативні інформаційні, опубліковані у щоденних газетах, так і солідні художні репортажі фіксують поточні події історії такими, якими їх побачили свідки, їхні учасники. Від їхньої чесності, об'єктивності, муж­ності, а також літературної досконалості, вправності залежить, якими очима побачать ці події сучасники і наступні покоління громадян. Це засвідчує високу відповідальність репортера.

Своєрідність поетики репортажу в тому, що автор повинен вміти із плетива життєвих обставин і подій сконструювати відповідний конфлікт і послідовний сюжет. Яким би досконалим не було дослідження, вислу­ховування учасників і свідків подій, на підставі цього не можна одержати цілісної картини. Автор сам повинен створити причинно-наслідкову картину подій, стежити за тим, щоб лінія його розповіді ні на йоту не відхилялася від відомих йому фактів. Відомий майстер репортажу Егон Ервін Кіш називав це "логічною фантазією" репортера .

Наслідуючи логіку житейську, репортер будує сюжет із його складови­ми елементами від зав'язки до перипетій і розв'язки. В оперативному ре­портажі далеко не завжди буває розв'язка. Автор подає на суд громад­ськості свої спостереження, коли події продовжуються і передбачити роз­в'язку ще ніхто не в силах. Такими були, наприклад, оперативні репортажі "Комсомольской правдьі в Украине" з вулиці Мельникова під час відомої Драми із заложниками у Москві. Автори намагалися розгорнути сюжет


 


1 Техніка репортажу. - К., 2000. - С.7.

" Теорія і практика радянської журналістики... - С. 172.


Киш Згон Зрвин. Репортажи. - М., 1964. - С. 20-21.


трагедії у вигляді послідовних актів спектаклю "Норд-Ост" . Трагічної розв'язки глядачі ще очікували...

Технологічно репортаж може будуватися як особисті враження, на під­ставі побаченого, які, зазвичай, доповнюються розмовами, судженнями й оцінками інших людей. Такий, наприклад, репортаж Наталії Кондратенко "Чечня". Скориставшись правами кореспондента ГРТ, авторка, яку важко запідозрити в антипатіях до Росії, спромоглася вислизнути з-під інформаційного контролю і видати у газеті "День"2, а не на рідному телевізійному каналі, може, мимоволі правдивий, як нам здається, репортаж про цю трагічну точку на Землі.

Бувають випадки, коли журналіст не був і не міг бути очевидцем подій, які хоче образно, динамічно, по-репортерськи випукло відтворити і пере­дати сучасникам чи нащадкам. Тоді репортер веде дослідницьку роботу, користуючись найрізноманітнішими джерелами. Про цей метод так висловився відомий західноєвропейський репортер і теоретик так званої "нової журналістики": "Кожну подію треба зображувати так, щоб вона захоплювала, широко використовуючи факти. Ця подія повинна бути виразно конкретною чи символічною і емоційно вбудована більшою мірою, ніж раніше..." Такими були кращі репортажі українських журналістів і письменників про Чорнобильську трагедію, зокрема і самобутня та чесна документальна книга Юрія Щербака "Чорнобиль".

Притаманний репортажу динамізм досягається двома способами. Пер­ший, найбажаніший, коли рухається сам об'єкт дослідження. Другий, складніший, коли, умовно кажучи, об'єкт не може рухатися, але у динаміч­ному стані сам автор. Як приклад - репортаж Володимира Денисенка "Прогулянки Києвом разом з Ларисою Скорик" . Помітного і природного динамізму досягає автор, заздалегідь плануючи участь у тій чи іншій акції шляхом прихованої чи погодженої участі у ній. Досить часто подібного типу репортажі з'являються у газеті "Високий Замок", які є результатом праці молодого журналіста Дмитра Синяка. Він час від часу виступає то у ролі клієнта медвитверезника, то продавця чи торгівця на ринку в Польщі, або прикордонника чи просто співробітника міліцейської патрульної служби.

Широкий діапазон різновидів репортажу прийнято поділяти на подієві (прямі і непрямі) або інформаційні, коли автор відтворює певні події властивими для цього методу відображення методами опису фактів і особливо подій. Так званий проблемний репортажохоплює виділення нерозв'язаних питань, процесів. Такий репортаж може містити критику,


полеміку. Об'єктивне критичне відображення дійсності є передумовою для її зміни, але не самою зміною. Подані факти і розгортання описаних подій повинні лише сприяти цьому процесу.

Художні репортажіу літературній практиці нерідко називаються доку­ментальними повістями, документальними розповідями, художніми нари­сами. Ця сфера художньої журналістики давно стала предметом дослід­ження літературознавців .

Сплеск документальної прози був спричинений незадоволенням літера­тури її відірваністю від реалій життя. У 60-ті роки минулого століття ця творчість з легкої руки американських літераторів була йменована "новим журналізмом", увібравши кращі риси репортажу. її принцип - максимум правдивості не тільки щодо самого змісту, але й у всіх деталях розповіді, послідовності у документальності побудови окремих сцен, точності деталей, природності діалогів тощо.

Що ж стосується характерних особливостей журналістського репорта­жу, то він зазнав значних трансформацій щодо самого характеру та "місця постійного дислокування". Це зумовлено такими потужними чинниками XX ст., як виникнення і широкомасштабне функціонування радіо й особливо телебачення, а останнім часом ще й такого супероперативного засобу комунікації, як Інтернет. Репортаж із щоденної газети значною мірою перемістився на радіо і телебачення. Це пояснюється їхньою вищою оперативністю, а також значним збільшенням інформаційної насиченості завдяки звуковому та зоровому чинникам. В електронному різновиді репортажу порівняно із друкованим з'явилось ніби дві додаткові швидкості: звучання з усіма його багатими нюансами і зображення з його різноманіттям кольорів і відтінків. Це велика перевага радіо і телебачення у сфері подієвої інформації2.

Відповідно друкований і переданий за допомогою радіо і телебачення репортаж мають свої специфічні властивості, але в їх основі спільний принцип зображення: динамічне відтворення, а у прямих репортажах -синхронний показ актуальної події, швидкість зміни картин - "кінемато-графічність", увага до деталі, відповідний ритм розповіді, різноманітні способи зацікавлення аудиторії, вияв авторського "я". Все це вимагає доброї підготовки, чесності й мужності, досвіду, літературної вправності й організаційних зусиль.


 


1 Комсомольская правда в Украине. - 2002. - 25 окт.

2 Кондратюк Наталія. Чечня // День. - 2002. - 26 лип.

Цит. за: Методичні поради до роботи над репортажем (за матеріалами книги Й. Бех-Карлсена "Бути свідком: репортаж як метод і жанр"). -Львів, 1993. - С.53. 4 День.-2002. - 1,2жовт.


Див.: Здоровега В.Й. Збагнути день сущий... " Про це детальніше див.: Лизанчук Василь. Радіожурналістика. - Львів, 2001; Дмитровський Зенон. Телевізійна інформація: теорія і практика. - Львів, 2002.


 




1.Традиційні й сучасні підходи до інформаційних жанрів.

2. Замітка як найпопулярніший жанр журналістики.

3. Звіт і його особливості.

4. Інтерв'ю як жанр у сучасних мас-медіа.

5. Репортаж, його природа і поетика.





Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 1526; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.011 сек.