Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Предмет і метод конституційного права в зарубіжних країнах





План

1. Поняття терміну «конституційне право зарубіжних країн»

2. Предмет і метод конституційного права в зарубіжних країнах

3. Система галузі конституційного права в зарубіжних країнах

4. Форми (джерела) конституційного права в зарубіжних країнах

1. Поняття терміну «конституційне право зарубіжних країн»

Словосполучення "конституційне право зарубіжних країн" у правознавстві використовується для позначення від­повідної галузі права іноземних держав в узагальненому пла­ні, однойменної науки та навчальної дисципліни в системі вищої юридичної освіти.

Використання терміну конституційне право зарубіжних країн у плані характеристики галузі діючого права не означає наявності особливої інтегруючої галузі права - такої галузі не­має. Існує конституційне право кожної окремої країни - авст­рійське, індійське, російське та ін. Незважаючи на те, що у різ­них країнах обсяг конституційно-правового регулювання та конкретний зміст його може помітно різнитися, все ж структу­ра цієї галузі, її інститути в принципі однакові, подібні, анало­гічні. Саме це дозволяє аналізувати, вивчати у порівняльному плані основи конституційного права багатьох держав.

Певний інтерес викликає використання в літературі тер­мінів "конституційне право" і "державне право". Нерідко під­креслюється при цьому, що ці терміни практично майже іден­тичні , що вони є синонімами. Свідчення такого підходу - ви­користання деякими авторами словосполучення "конститу­ційне (державне) право зарубіжних країн". Можливо, таке твердження і близьке до реалії Німеччини, германомовної Швейцарії або Скандинавських країн, в яких еволюція дер­жавного права як галузі і як наука у цілому призвела до того, що існуюча у минулому відмінність між поняттями консти­туційне право і державне право втратила колишнє значен­ня. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну від­мінність між відповідними поняттями.

Деякі автори пояснюють вибір того чи іншого терміна на­ціональною традицією слововживання. Якщо, на їх думку, анг­лосаксонська і романська правові системи традиційно користу­ються терміном конституційне право, то для германської сис­теми характерним є вживання терміну державне право.

У літературі можна зустріти й інше розуміння відмінності між конституційним і державним правом. Так, німецький кон­ституціоналіст К.Хессе вважає, що остільки конституція не об­межується встановленням державного ладу, а охоплює також засади недержавного життя (шлюб, власність та ін.), оскільки конституційне право більш об'ємніше, ніж право державне, яке за значенням і змістом означає тільки право держави. З ін­шого боку, конституційне право обмежене порівняно з дер­жавним у тому плані, що державне право містить у собі, на­приклад, адміністративне і процесуальне право..."



До недавнього часу навчальний курс (і галузь) конститу­ційного права зарубіжних країн у російськомовній літературі іменувалася державним правом зарубіжних країн. Тепер, ко­ли у постсоціалістичних країнах іде процес розбудови держа­вного ладу на справжніх демократичних засадах, коли у но­вих державах змінилося співвідношення двох головних скла­дових конституційного права - людини, її прав і свобод, з од­ного боку, і держави та здійснення публічної влади, з іншого, однією з формальних ознак цього процесу виступає перейме­нування галузі державного на конституційне. До того ж сьогодні тільки невелика група країн користується терміном державне право, а їх більшість позначає провідну галузь свого національного права терміном конституційне право. Використання ж терміну державне право правомірне, коли мова йде про вивчення конкретної галузі права тих країн сві­ту (ФРН, Скандинавські країни та ін.), де її офіційна назва продовжує залишатися державне право.

 

Автономність і самостійність конституційного права у правовій системі будь-якої країни зумовлюється передусім його особливим предметом регулювання. Ще у дореволюцій­ні часи у вітчизняній літературі, яка базувалась на вивченні конституційного права західних країн, сфера регулювання га­лузі обмежувалась традиціями, що склалися. Провідні державознавці визначали предмет конституційного права через по­няття свободи, порядку (впорядкування), правової держави, парламентаризму. Зокрема, М.І.Свєшников писав, що основ­ний зміст конституційного права (він вживав термін держав­не право) - це "юридичні відносини, які визначають основні засади, на яких ґрунтується порядок і свобода у даному полі­тичному союзі". І далі він указував, що предмет державного права - це держава, а право розглядає її з юридичної точки зору, хоча не виключаються економічні, політичні і моральні аспекти. Пізніше у наукових працях, підготовлених російсь­кими вченими, до предмета регулювання державного права віднесли питання прав особи.

У зарубіжних країнах окреслились два підходи до визна­чення предмета конституційного права: традиційний і но­вий. У першій половині XX ст. у розвинутих країнах Заходу домінував традиційний підхід. Так, у Великобританії зміст навчальних курсів із конституційного права зводився до ана­лізу систем державних органів, їх взаємовідносин, правового становища особи. У США предмет конституційного права складали гарантії "забезпечення в суспільстві" фундамента­льної свободи", яка передбачає розмежування сфер індивіда і меж дії державної влади. Для французьких учених предмет конституційного права - це, насамперед, політична влада. Зо­крема, М.Прело писав: "Діючі в нашій країні норми, що сто­суються встановлення, передавання та здійснення політичної влади, складають предмет нашого національного конститу­ційного права".

Але останнім часом окреслився новий і більш широкий підхід щодо визначення предмета конституційного права. Ан­глійські вчені Д. Дальтон, Р.Декстєр та інші відносять до ньо­го вивчення головних функцій держави (законодавства, управління та захисту держави від зовнішніх і внутрішніх во­рогів). А у виданому в США "Букварі з конституційного пра­ва" закріплена теза про те, що конституційне право має спра­ву з "цінностями... суспільства". Такі відомі французькі вче­ні, як Б.Шантебу, К.Леклєрк, Б.Жанно, Ф.Ардан роблять ста­вку на політичний режим, причому вони відносять до цього поняття багатьох інститутів суспільства, зокрема політичні партії, громадську думку, пропаганду, пресу, групи тиску то­що. Аналогічних поглядів дотримуються іспанські та італійські вчені-конституціоналісти. Натомість для мусульмансь­ких юристів предмет конституційного права пов'язаний, зок­рема, з відносинами Аллаха й окремих мусульман, з відноси­нами у мусульманській громаді.

Повертаючись до питання про визначення предмета кон­ституційного права у вітчизняній літературі, видається най­більш сприйнятною позиція проф. В.М.Шаповала, який вказує, що предметом конституційного права мають бути тільки ті від­носини безпосередньо політичного характеру, які виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв'язків між людиною, суспільством і державою (їх ще інколи називають державно-політичними відносинами владарювання). Ці відно­сини поділяються на три групи: 1) відносини, безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства; 2) ті, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів; 3) ті, що характеризують ос­нови взаємозв'язків держави та особи.

Отже, конституційне право має свій особливий пред­мет, яким виступають насамперед і переважно суспільно-політичні відносини, які складаються в ході взаємодії індивіда, колективу або суспільства у цілому з державою, з публіч­ною владою.

Конституційне право відрізняється від інших галузей права і методом впливу на своїх суб'єктів. Ідеться про сукуп­ність способів впливу норм галузі на поведінку людей, на регу­льовані суспільні відносини. Завдяки їх застосуванню консти­туційно-правові відносини впорядковуються, розвиваються.

На відміну від галузей приватного права, де використо­вується, як правило, диспозитивний метод регулювання (сто­ронам надається можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки), у конституційному праві домінує імперативний (владний, наказовий) метод. Переважна більшість норм кон­ституційного права, будучи пов'язаними з владними відноси­нами, мають характер приписів, побудованих на заборонах, зобов'язаннях і дозволениях.

Передусім у конституційно-правовому регулюванні сус­пільних відносин чи не найчастіше застосовується метод зо­бов'язання. Наприклад, Основний закон ФРН у ч. З ст. 39 по­кладає на голову Бундестагу обов'язок скликати його "на ви­могу третини членів Бундестагу, Федерального президента або Федерального канцлера". А ст. 85 Конституції Куби 1978р. мі­стить припис: "Усі органи і державні підприємства зобов'язані сприяти депутатам у виконанні ними своїх обов'язків".

Конституційному праву притаманний і метод дозволення, який застосовується у першу чергу при регулюванні ста­тусу людини та громадянина, що само собою зрозуміло, але також іноді при визначенні повноважень державних органів. Наприклад, ч.І ст. 44 Конституції Болгарії проголошує: "Громадяни можуть вільно утворювати об'єднання", "Кабінет може прийняти рішення про скликання надзвичайної сесії Парламенту" (ст. 53 Конституції Японії).

У конституційно-правовому регулюванні нерідко засто­совується і метод заборони. Так, у ч. 5 ст. 13 Конституції Ро­сійської Федерації сказано: "Забороняється створення і діяль­ність громадських об'єднань, цілі та дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації, підрив безпеки держави, створення збройних формувань, розпалювання соціального, расового, національного та релігійного розбрату", "Цензуру заборонено" (ст. 38 Конституції Хорватії). Приписи у даному випадку забороняють суб'єктам конституційного права здій­снювати названі дії.

Водночас у конституційному праві, хоча і рідко, засто­совується і диспозитивний метод регулювання суспільних відносин. Наприклад, ст. 94 Конституції Італії 1947 р. устано­влює, що кожна палата парламенту може висловити довіру урядові або відмовити в ній шляхом поіменного голосування. В останньому випадку президент республіки може відправи­ти уряд у відставку або розпустити парламент із призначен­ням дати нових виборів, тобто вирішення питання про колізії парламенту та уряду віддається на розсуд виборців. Застосо­вуючи названі методи регулювання, конституційне право за­безпечує здійснення народовладдя, нормальне функціонуван­ня інститутів державної влади, а також гарантує основні пра­ва і свободи людини та громадянина.

 





Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 4158; Нарушение авторских прав?


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2020) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.