Суть депозитаної системи

1.1. Корпоративні цінні папери як об'єктдепозитарного регулювання

Якщо випуск цінних паперів здійснюється у документарній формі, то емітент повинен виготовити сертифікати, які випускають­ся з урахуванням вимог, визначених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. При цьому сертифікати мають бути з визначеною атрибутикою і з певними ступенями захисту. Сертифікати, як правило, зберігаються на руках інвесторів, якщо вони того бажають. Значна кількість акціонерних товариств, особливо тих, які здійснили випуск акцій до 1997 р. (до прийняття Закону "Про націо­нальну депозитарну систему та особливості електронного обігу цін­них паперів в Україні"), випустили акції в так званій "безпаперовій" формі. Тобто сертифікати таких акцій не були зроблені у вигляді реальних документів, і акціонери не отримали на руки такі сертифі­кати. На сьогодні підтвердженням власності на акції є в одному випадку виписки з реєстрів, які ведуть незалежні реєстратори, а в іншому — папери, видані правліннями акціонерних товариств та посвідчені їх печаткою.

Згідно з регуляторною базою всі емітенти повинні були привести випуски цінних паперів до вимог щодо визначення документарної або бездокументарної форм. У цілому емітентам надано право ви­бору, проте розвиток депозитарної системи для функціонування без­документарної форми проходив досить важко. Депозитарії виника­ють в Україні повільно, ще кілька років тому не було жодного, тоді як система незалежних реєстраторів, вже склалась і була відпрацьована. Одним з перших депозитаріїв в Україні був Міжрегіональний фондовий союз. Слід констатувати, що наприкінці 90-х років простежувалась нестача конкуренції серед депозитаріїв, а це було до­сить небезпечно, оскільки оплата за послуги встановлювалась ними самостійно і тільки верхня межа обмежувалась Комісією з цінних паперів і фондового ринку та Антимонопольним комітетом. Залежність емітентів від зберігачів депозитаріїв та реєстраторів є великою, і це несприятливо позначається на їх стосунках щодо цінових рівнів послуг.

Сьогодні між прихильниками системи незалежних реєстраторів (як пропагандистами документарної форми випуску) та прибічниками депозитаріїв і зберігачів (прихильників бездокументарної форми випуску) продовжуються дискусії в плані переваг і недоліків тієї чи іншої форми. Логіка доказів і з того і з іншого боку є, вона обгрунтована щодо збільшення мобільності купівлі-продажу акцій при запровадженні бездокументарної форми, проте документарна форма є більш звичною і прийнятною для населення, тому цілком правильно було б мати всі форми, щоб вони самі знаходили своїх прибічників і вільно розвивались.

У випадках, коли емісія цінних паперів здійснюється у бездокументарній формі, емітент оформляє глобальний сертифікат, що відповідає загальному обсягу зареєстрованого випуску, і передає його на зберігання в обраний ним депозитарій. На період підписки на певний випуск (емісію) цінних паперів емітент оформляє тимчасовий глобальний сертифікат, який підлягає заміні на постійний після державної реєстрації цього випуску Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку або анулюється в разі визнання випуску таким, що не відбувся.

Глобальний сертифікат, оформлений після державної реєстрації та визнання випуску таким, що відбувся, зберігається в депозитарії протягом усього періоду існування цінних паперів у бездокумен-тарній формі.

Вимоги до оформлення і ведення обліку глобальних сертифікатівта їх реквізити встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

1.2. Структура депозитарної системи України

Депозитарна діяльність визначається як надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від форми і'х випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах, обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента по випущених ним цінних паперах.

Верхній рівень депозитарної системи являє собою Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.

Нижній рівень — це зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів. У цілому в депозитарній системі діє кілька суб'єктів корпоративного управління. До них належать прямі й опосередковані учасники. Прямими учасниками вважаються депозитарії, зберігачі та реєстратори власників цінних паперів. Опосередкованими — емітенти, організатори торгівлі цінними паперами, торгівці цінними паперами, банки.

Депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів тільки у разі отримання відповідного дозволу. Проте слід мати на увазі, що ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключною діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. Тому створення таких фірм має бути спрямоване лише на таку діяльність. Проведення якихось інших господарських опе­рацій тягне за собою можливість позбавлення дозволу на проведен­ня депозитарної діяльності. Крім того, є й інші обмеження. Наприклад, працівникам прямих учасників Національної депозитарної системи та державних органів, які здійснюють контроль за діяльністю Національної депозитарної системи, забороняється здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів, бути засновниками або учасниками юридичних осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, виконувати будь-яку оплачувану роботу для цих осіб, крім викладацької. Працівникам прямих учасників Національної депозитарної системи та державних органів, які здійснюють контроль за діяльністю Національної депозитарної системи, забороняється використовувати інформацію щодо цінних па­перів, до якої вони мають доступ, для укладання угод щодо цінних паперів у власних інтересах. Існують також інші законодавчі приписи щодо обмеження діяльності у сфері депозитарної діяльності.

Контроль за діяльністю Національної депозитарної системи здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, а також у межах повноважень, визначених законодавством України, Національний банк України, Міністерство фінансів України та інші державні органи. Порядок і умови здійснення депозитарної діяльності учасниками Національної депозитарної системи встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Для здійснення кожного з видів депозитарної діяльності учасникам Національної депозитарної системи видається окремий дозвіл Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Дозвіл на здійснення депозитарної діяльності комерційним бан­кам надається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України.

У системі корпоративного управління депозитарна система здійснює ряд напрямів діяльності, серед яких:

— стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;

— уніфікація документообороту щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно зміжнародними стандартами;

— відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в бездокументарній формах;

— реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;

— акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат з погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;

— регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

— надання послуг щодо виконання обов'язків номінальногоутримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

— встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн, укладання як двосторонніх, так і багатосторонніх угод про пряме членство або кореспондентськівідносини для обслуговування міжнародних операцій з ціннимипаперами учасників Національної депозитарної системи, контрольза їх кореспондентськими відносинами з депозитарними установами інших країн;

— розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов'язаних з банківськими та/або зіншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.

Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарно­го обліку у формі відкритого акціонерного товариства створюється Національний депозитарій. Особливістю такого АТ є вимога, що його учасником повинна бути не менш як два роки держава в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Після цього частка держави у статутному фонді Національного депозитарію може бути відчужена іншим акціонерам.

Дата добавления: 2014-01-03