Студопедия

КАТЕГОРИИ:



Мы поможем в написании ваших работ!

Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Мы поможем в написании ваших работ!

Механізми та інструменти реалізації і екологічного менеджменту


Сучасна держава потребує обґрунтованої екологічної політики, системи управління країною і переходу на ринкові механізми економіки з урахуванням принципів сталого екологічного розвитку, реалізацію яких забезпечує механізм екологічного менеджменту.

Механізм екологічного менеджменту — сукупність засобів впливу на формування безпечних екологічних умов життєдіяльності людини та на екологічні наслідки діяльності суспільства.

Механізм реалізації управління екологічною безпекою діє на глобальному, регіональному, локальному рівнях.

Сутність глобального управління екологічною безпекою полягає в напрацюванні механізмів впливу на антропогенез, які забезпечать збалансованість біосфери за рахунок відновлення довкілля.

Функції управління глобальною екологічною безпекою сконцентровані в межах міжнародних організацій (ООН, ЮНЕСКО). Методи управління цього рівня охоплюють: затвердження міжнародних стандартів, норм і правил із питань захисту НПС; реалізацію спільних програм та проектів; створення міжнародних фондів та засобів для вирішення екологічних проблем тощо.

Прикладом вирішення глобальних екологічних проблем є заборона випробувань ядерної зброї, вивчення озонового шару, заборона використання фтор-хлорсполук (фреонів) та їх заміна речовинами, що не руйнують озоновий шар Землі та ін. Однак багато проблем потребують вирішення, зокрема потрібно напрацювати механізм реалізації проектів з транскордонного використання природних ресурсів в межах єдиної концепції сталого розвитку.

На регіональному рівні (географічні, економічні зони, території кількох держав) контроль і управління здійснюються на рівні керівництва держави та міждержавних зв'язків.

Об'єктом контролю, як правило, є окремі екосистеми (ландшафти, озера, ріки), транспортні системи, великі міста. Складовими регіональної системи управління є екологізація економіки країни, екотехнології, комплексний і збалансований підхід до природних ресурсів, сертифікація продукції, екоаудит та екоекспертиза, сертифікація системи менеджменту якості, сертифікація об'єктів довкілля.



На локальному рівні (окремі райони, міста, підприємства, контроль скидів, викидів тощо) екоменеджментом займаються громадськість, адміністрації міст, районів, підприємств, сільськогосподарських об'єктів, відповідні служби, що відповідають за природоохоронну діяльність та санітарний стан територій. Розв'язати проблему простіше на локальному рівні (в момент її виникнення, розвитку), ніж коли вона набуде статусу регіональної або глобальної.

На практиці механізм екологічного менеджменту реалізується за допомогою інструментів екоменеджменту.

Інструменти екологічного менеджменту — засоби впливу на соціально-економічні процеси, які дають змогу не допустити або мінімізувати негативні наслідки в результаті використання ресурсів природного середовища.

До інструментів екоменеджменту належать: екологічний аудит, стандартизація, сертифікація, екоекспертиза. Як важелі впливу на збереження і формування безпечного довкілля використовують також екологічний маркетинг та інжиніринг.

Сутність і функції екологічногоаудиту. Екологічні суб'єкти потребують постійного фінансового контролювання. Аудит (лат. auditus — слухання) — процедура, яка полягає у контролюванні фінансово-господарської діяльності підприємства. У розвинутих країнах наприкінці XX ст. виникло поняття «екологічний аудит». Так само як і фінансовий, екологічний аудит передбачає контролювання організації (підприємства), однак з точки зору екологічної безпеки, і є одним з основних інструментів екологічного менеджменту.

Екологічний аудит — інструмент менеджменту, що ґрунтується на системно-екологічному підході, за допомогою якого оцінюється еколого-економічна ефективність управління підприємствами, соціально-економічними системами, територіями з метою збереження навколишнього природного середовища та здійснюється підтримка їх інвестиційної привабливості, конкурентоспроможності, екологічної безпеки з розробленням рекомендацій, що носять конфіденційний характер.

В Україні екологічний аудит перебуває на етапі становлення. Діяльність екоаудиту регламентована стандартами серії ДСТУ ISO 14000, зокрема 14010, 14011, 14012, ДСТУ ISO 19011 та Законом України «Про екологічний аудит».

Екоаудит проводиться на договірних основах незалежними екологічними аудиторами, що мають відповідні ліцензії та сертифікати, за участю керівництва фірми, організації. Висновки та рекомендації екоаудиту мають рекомендаційний (не в усіх випадках) та конфіденційний характер для замовника і виконавця.

Критеріями екологічного аудиту є вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки; висновки державної екологічної експертизи, відповідно до яких аудитор з питань екології проводить аналіз доказів та готує висновок щодо об'єкта екологічного аудиту.

Докази екологічного аудиту — документально зафіксовані факти, перевірку яких можна провести в процесі екологічного аудиту.

Порівнявши результати зібраних доказів аудиту з критеріями аудиту, отримують дані (результати) екологічного аудиту.

Висновок екологічного аудиту — оцінка об'єкта екологічного аудиту, що ґрунтується на даних і доказах екологічного аудиту та є головною складовою еколого-аудиторського звіту.

Екологічний аудит ґрунтується на таких основних принципах: збалансованість економічних, екологічних, соціальних інтересів; врахування вимог екологічної безпеки; об'єктивність, достовірність, незалежність, конфіденційність, обґрунтованість.

Суб'єктами екологічного аудиту є замовники (громадяни, власники (керівники) господарюючих суб'єктів; органи влади) і виконавці (аудиторські організації з питань екології; аудитори з питань екології (які мають ліцензії на право проведення аудиту).

Аудитор (лат. auditor — слухач) — особа, яка має кваліфікацію для проведення екологічного аудиту на підприємстві, що підтверджено сертифікатом, ліцензією.



Варіфаєр — офіційно акредитована, незалежна від підприємства, незацікавлена в його діяльності особа, яка перевіряє та засвідчує вірогідність і відповідність діючому законодавству документів про екологічну політику підприємства, програми, системи управління навколишнім природним середовищем.

Сертифікація аудиторів — встановлення кваліфікаційної придатності аудитора (аудиторської організації) — проводиться підрозділами Мінприроди (Закон України «Про екологічний аудит») та незалежними міжнародними організаціями (наприклад, Бюро ВЕРІТАС щодо аудиторів систем менеджменту якості, систем екологічного менеджменту).

Предметом екоаудиту є специфічна екологічна діяльність, система екоменеджменту або інформація з цих чи інших питань.

Об'єктом аудиту можуть бути місцевість, підприємство, програма, предмет, рішення, проект, інвестиційні та приватизаційні пропозиції. Період часу, протягом якого проводиться аудит, називають циклом аналізу.

Наближеними до терміна «екологічний аудит» можна вважати такі технологічні процедури, як «екологічне обстеження» або «екологічний огляд».

Основне завдання екологічного аудиту — це збирання достовірної вихідної інформації про виробничу діяльність підприємства та формування на її основі висновків про реальний екологічний стан підприємства.

Екологічна експертиза.Науково-технічний прогрес, розвиток промисловості супроводжуються будівництвом і впровадженням в дію різноманітних виробничих об'єктів, функціонування яких масштабно впливає на окремі території, а іноді — на навколишнє середовище. Обсяги цього впливу необхідно визначати кількісно і якісно для подальшого його коригування.

Екологічна експертиза (лат. expertus — досвідчений, випробуваний) науково-практична діяльність спеціальних уповноважених органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізу ванні, оцінюванні передпроектних, проектних та інших матеріалів та об'єктів, реалізація і діяльність яких можуть негативно впливати або вже впливають на стан довкілля, і підготовці висновків про їх відповідність певним нормам і правилам.

Метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан довкілля, а також оцінювання ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об'єктах, прогнозування негативного впливу діяльності людини.

Завдання екоекспертизи полягають у:

1.визначенні ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійсненої діяльності;

2.організації комплексного науково обґрунтованого оцінювання об'єктів екоекспертизи;

3.встановленні відповідності об'єктів екологічної експертизи вимогам чинного екологічного законодавства, санітарним та будівельним нормам і правилам тощо;

4.оцінюванні впливу діяльності об'єктів екоекспертизи на стан довкілля і якість середовища;

5.оцінюванні ефективності, повноти, обґрунтованості, достатності заходів щодо охорони природного середовища;

6.підготовці об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екоекспертизи;

7.інформуванні населення, зацікавлених осіб про результати екоекспертизи.

Суб'єктами екологічної експертизи можуть бути: фізичні (особи без юридичного статусу) — громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи (організації, які мають статус юридичної особи) — Мін природи України, спеціальні установи, спеціалізовані організації, еколого-експертні підрозділи, Міністерство охорони здоров'я України та інші органи державної влади (за потребою), громадські та неурядові екологічні об'єднання.

До об'єктів екоекспертизи зараховують проекти законодавчих актів та нормативно-технічних документів, проектні матеріали на будівництво підприємств, проекти на створення матеріалів та речовин, державні інвестиційні програми, схеми районного та іншого планування, проекти нормативно-правових актів, проекти інструктивно-методичних документів, проекти створення нової техніки, проекти технологій та їх документації, матеріали екологічних обґрунтувань ліцензій і сертифікатів, матеріали із створення спільних з іноземними фірмами підприємств, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів, проекти на створення продукції, екологічні ситуації та інші об'єкти екоекспертизи. Змістом екоекспертизи є весь комплекс еколого-експертної діяльності, а саме до слідження, перевірка, аналізування, оцінювання, підготовка юридично значущого документа (висновків екоекспертизи). Отже, предметом екоекспертизи є економічні, технічні, юридичні та інші властивості об'єктів, які зафіксовані в «Заяві про екологічні наслідки діяльності».

Спеціальні підрозділи державних органів, громадських та інших еколого-експертних формувань займають ся організацією екоекспертизи, тобто забезпеченням про ведення дослідження, аналізу, оцінюванням об'єктів, які можуть негативно впливати на довкілля.

Екологічна експертиза ґрунтується на дотриманні таких принципів

1.гарантування безпечних для життя та здоров'я людей умов природного середовища;

2.збалансування екологічних, економічних, медико- біологічних, соціальних інтересів та врахування при цьому громадської думки;

3.наукової обґрунтованості, незалежної об'єктивності, комплексності, варіантності, гласності, законності;

4.екологічної безпеки та економічної доцільності реалізації об'єктів екоекспертизи;

5.державного регулювання.

Процедура здійснення екоекспертизи відбувається у визнаному законодавством порядку та регламентується статтями «Закону про екологічну експертизу».

Сертифікація. Складовою механізму системи екологічного менеджменту є екологічна сертифікація

Сертифікація (лат. sertum правильно і лат. facere робити) системна перевірка об'єкта сертифікації спеціально уповноваженим органом з метою підтвердження того, що виріб, послуга, процес тощо відповідають певним вимогам чи технічним умовам.

Здійснює сертифікацію експерт-аудитор (в галузі сертифікації) — особа, яка атестована на право проведення одного або декількох видів робіт в галузі сертифікації.

Відповідність вимогам сертифікації підтверджує ліцензія (лат. licentia — право) (в галузі сертифікації) — документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, за допомогою якого орган сертифікації надає особі або органу право застосовувати сертифікати або знаки відповідності для своєї продукції, процесів чи послуг згідно з правилами відповідної системи сертифікації.

Це право забезпечує сертифікат відповідності — документ, виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує на забезпечення необхідної впевненості в тому, що ідентифікована (сертифікована) продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Для цього ж призначений знак відповідності (в галузі сертифікації) — захищений в установленому порядку знак, використовуваний або виданий згідно з правилами системи сертифікації, який вказує, що забезпечується необхідна впевненість в то му, що продукція, процес чи послуга відповідають конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Сертифікацію поділяють на добровільну і обов'язкову.

Добровільна сертифікація — сертифікація на відповідність вимогам, не віднесеним нормативними документами до обов'язкових, яка проводиться на добровільних засадах

за ініціативою виробника, постачальника чи споживача продукції.

Обов'язкова сертифікація — сертифікація на відповідність вимогам, які віднесені нормативними документами до обов'язкових для виконання.

Найпоширенішими формами сертифікації є самосертифікація і сертифікація третьою стороною. Зміст самосертифікацїї полягає у тому, що виробник сам виконує всі функції і засвідчує такі дії спеціальним документом або знаком сертифікації. Сертифікація третьою стороною означає перевірку якості товарів, послуг, довкілля третьою (незалежною) стороною.

Отже, сертифікацію загалом можна пояснити як гарантію, що товар відповідає певним вимогам (екологічним) та наділений визначеною якістю на стадіях його виробництва, експлуатації, переробки або знешкодження.

Сертифікація є завершальною ланкою після проведення досліджень спеціально уповноважених органів екологічного аудиту і ґрунтується на незалежній оцінці якості продовольчої і промислової продукції, систем менеджменту якості, якості об'єктів довкілля тощо. Сертифікована продукція має значні переваги при реалізації на вітчизняному і закордонному ринках (конкурентні переваги, що особливо актуально на міжнародних ринках).

Стандартизація. Важливим інструментом екоменеджменту є стандартизація.

Стандартизація (англ. standard — норма, зразок, мірило) —діяльність, спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі через встановлення нормативів для обов'язкового загального і багатократного використання стосовно об'єктів, явищ, процесів тощо, реальних або перспективних завдань.

Специфікою екологічної стандартизації є напрацювання широкого спектра показників, з якими потрібно порівнювати фактичний стан окремих об'єктів, процесів, екосистем і територій. Таке порівняння допомагає приймати правильні управлінські рішення для стабілізації якості навколишнього середовища, економічних, спеціальних факторів і процесів населених пунктів, регіонів, країн і стійкого розвитку загалом.

Об'єктами стандартизації є продукція, норми, вимоги, методики вимірювань, позначення, правила, процеси, функції, наділені перспективою багаторазового використання в науці, техніці, виробництві, торгівлі, при контролюванні якості навколишнього природного середовища.

Роль суб'єктів стандартизації виконують органи, що займаються стандартизацією, визнані на національному чи міжнародному рівні, основними функціями яких є роз роблення, затвердження стандартів (наприклад, ISO, Держспоживстандарт).

Натепер стандартизація виконує такі функції:

1.економічну: інформування про продукцію та її якість, поширення інформації про нову техніку, матеріали, методики випробовувань, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, сприяння конкуренції на основі стандартизації, уніфікації і забезпечення взаємозамінності;

2.соціальну: встановлення такого рівня параметрів і показників продукції, що відповідає вимогам охорони здоров'я, санітарії і гігієни, забезпечує охорону навколишнього природного середовища і безпеку людей при виробництві і використанні продукції;

3.упорядкування: раціональне обмеження об'єктів

4.стандартизації;

5.охоронну: захист прав споживачів, суспільства, довкілля від неякісної продукції і техногенних впливів;

6.ресурсозберігаючу: сприяння розробленню законодавчих обмежень на використання ресурсів;

7.інформаційну: забезпечення всіх галузей виробництва, науки, техніки, навколишнього природного середовища нормативними документами та ін.;

8.комунікабельну: сприяння взаємодії підприємств і організацій, міжнародному співробітництву, утворенню бази для об'єктивізації різних видів сприйняття інформації споживачами (терміни, креслення, час тощо), які забезпечують взаєморозуміння;

9.гармонізації: узгодження національних, регіональних і міжнародних вимог до об'єктів стандартизації.

Менеджмент і маркетинг продукції тісно пов'язані, тому і екологічний менеджмент взаємодіє з екологічним маркетингом.

Екологічний маркетинг.Цей інноваційний інструмент спрямований на вивчення і удосконалення способів просування різноманітних товарів на ринок і збільшення обсягів їх продажу.

Екологічний маркетинг (англ. marketing збут) — ринково орієнтована управлінська діяльність, складова загальної системи маркетингу підприємства, спрямована на визначення, прогнозування і задоволення споживчих потреб у такий спосіб, щоб не порушувати екологічної рівноваги навколишнього природного середовища і не впливати на стан здоров'я суспільства.

Екологічний маркетинг повинен забезпечити формування попиту і стимулювання збуту, планування бізнесу з урахуванням екологічних аспектів, що й об'єднує його з екологічним менеджментом.

Завданнями екологічного маркетингу загалом є створення умов для раціонального використання і збереження навколишнього природного середовища, пристосування виробництва до вимог ринку, випуск та сертифікація екологічно чистої продукції, яка має високу конкурентоспро можність, а також інтенсифікація її збуту й отримання додаткового прибутку за рахунок екологізації виробництва. У виробничій сфері екологічний маркетинг розв'язує такі завдання: вивчення попиту на екологічно чисту продукцію, планування збуту і торговельні операції, екологічне ціноутворення, планування модернізації виробництва на основі висновків і рекомендацій аудиту, обслуговування споживача на відповідному рівні, екологічне маркування продукції.

У системі природокористування екологічний маркетинг передбачає: раціональне і бережливе освоєння природних ресурсів, запобігання понадлімітному забрудненню довкілля, виробництво екологічно чистих товарів і по слуг із встановленням для них відповідних цін та плате жів, залучення іноземних інвесторів тощо. Як свідчить міжнародний досвід, продукція екологічного виробництва користується більшим попитом та споживається і використовується з більшою довірою. Тому сертифікація продукції за міжнародними стандартами ISO 9000 «Управління якістю», а також за вимогами УкрСЕПРО (структурний під розділ Держспоживстандарту, що займається сертифікацією продукції, послуг) набуває усе більшого поширення.

Екологічний маркетинг не можна розглядати ізольовано. Він може бути результативним лише за ефективної дії цілісної системи маркетингу.

Екологічний інжиніринг.Інженерно-економічне об ґрунтування комплексу заходів із екологічної модернізації виробництва, технологічних досліджень, впровадження екологічних технологій, експлуатації природоохоронного устаткування здійснюється за допомогою екологічного інжинірингу.

Екологічний інжиніринг (франц. ingenieurengin винахідництво) складова еколого-економічного механізму, взаємопов'язана з інженерно-економічною діяльністю з обґрунтування рекомендацій екологічного аудиту, експертизи, еколого-економічних рішень та екологічних програм, проектів.

Екологічний інжиніринг в системі екологічної модернізації виробництва є проміжним етапом між екологічним аудитом і реалізацією програми екологічної модернізації. Він охоплює методи зменшення відходів виробництва; підвищення екологічної безпеки; вивчення, ознайомлення з сучасними технологіями; використання рекомендацій аудиту; обґрунтування пропозицій з покращення екологічної обстановки; технологічні дослідження, випробування новітніх технологій; розроблення техніко-економічного обґрунтування.

 

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Средства обучения ИЯ | Характеристика обязательств банка

Дата добавления: 2014-01-03; Просмотров: 4001; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2021) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.011 сек.