Юридичний конфлікт як підстава для захисту прав пацієнтів

ЗАХИСТ ПРАВ ПАЦІЄНТІВ

§ 1. Юридичний конфлікт як підстава для захисту прав пацієнтів.

§ 2. Досудовий рівень захисту прав пацієнтів.

§ 3. Судовий рівень захисту прав пацієнтів.

Під юридичним конфліктом у сфері медичної діяльності слід розуміти відкрите протистояння суб'єктів медичних правовідносин, пов'язане з реалізацією ними інтересів взаємовиключного характеру.

Суб'єктами юридичного конфлікту в сфері медичної діяльності можуть виступати фізичні (пацієнт, лікар, що займається приватною практикою) і юридичні особи (лікувальна установа, орган управління охорони здоров'я).

За ступенем суспільного значення необхідно виділяти медичні проступки й злочини, а за ступенем вини - винні й невинні діяння.

Класифікацію юридичних конфліктів у сфері медичної діяльності необхідно провести за декількома критеріями. Залежно від предмета правового регулювання юридичні конфлікти можуть бути:

— адміністративно-правові;

— кримінально-правові;

— цивільно-правові й ін.

За тривалістю юридичні конфлікти в сфері медичної діяльності бувають:

— короткочасні;

— довгострокові.

Залежно від теоретичних особливостей юридичного конфлікту й практики надання медичної допомоги розрізняють два види юридичних конфліктів:

— ті, які виникають із правовідносин при наданні медичної допомоги;

— ті, які виникають із правопорушень при наданні медичної допомоги.

Типові стадії розвитку юридичного конфлікту в сфері медичної діяльності.:

1. поява мотиву юридичного характеру в пацієнта, невдоволе- ного якістю наданої йому медичної допомоги;
2. юридично значима дія однієї зі сторін (наприклад, подача пацієнтом позовної заяви в суд);
3. розгляд конфлікту, який виник, відповідною юридичною інстанцією;
4. видання правозастосовного акту, що завершує конфлікт у сфері медичної діяльності.

Одна з важливих обставин, яку необхідно враховувати при аналізі юридичних конфліктів у галузі охорони здоров'я, - різне праворозуміння суб'єктами конфлікту, що призводить до різних суджень, висновків та дій. Наприклад, незадоволений проведеним лікуванням пацієнт стаціонару під час чергового обходу висловив своє побажання завідувачеві відділення про проведення консиліуму фахівців щодо його стану здоров'я й ефективності лікування. Однак завідувач заявив, що повністю підтримує свого колегу-підлеглого (лікуючого лікаря зазначеного хворого) і не вважає за необхідне організовувати запрошення консиліуму інших медиків. Посилання хворого на положення нормативно-правової бази охорони здоров'я (ст. 287 Цивільного кодексу України передбачає право пацієнта на допуск до нього інших медичних працівників) були завідувачем відкинуті через відсутність, на його думку, статті закону, де був би визначений обов'язок медичного працівника організовувати проведення консиліуму. Хворому у зв'язку з його незгодою з методами лікування було запропоновано від нього офіційно відмовитися (письмово, як того вимагає норма Основ законодавства України про охорону здоров'я). Як бачимо, це варіант назріваючого юридичного конфлікту через різне праворозуміння останнього з боку пацієнта й представника лікувальної установи. Завідувач відділення, неправильно усвідомлюючи кореспондуючий обов'язок медиків з реалізації прав пацієнтів, сприяв виникненню відкритого протистояння з пацієнтом стаціонару.

Правовий статус пацієнта — це сукупність закріплених у законодавстві про охорону здоров'я прав й обов'язків пацієнта.

Відповідно до загальноприйнятого поділу правового статусу (загальний, спеціальний та індивідуальний) правовий статус пацієнта належить до спеціального статусу, оскільки відображає особливості становища окремих категорій громадян (що звернулися за медичною допомогою).

Надання медичної допомоги й медична послуга - це процеси, які характеризуються відсутністю заздалегідь прогнозованого результату, тобто мова йде про надання самої послуги, здійснення певних заходів, спрямованих на лікування людини. Оскільки права й законні інтереси пацієнтів можуть постраждати як у випадках невідповідності результату лікування очікуванням пацієнта, так і при дефектах надання медичної допомоги, важливо вказати методи й способи захисту порушених прав громадян, що одержували медичну допомогу.

Нормативно-правову базу системи захисту прав пацієнтів становлять:

— Конституція України;

— Цивільний кодекс України;

— Кримінальний кодекс України;

— Основи законодавства України про охорону здоров'я;

— Закон України "Про захист прав споживачів".

Захист прав пацієнта може здійснюватися в неюрисдикційній (самозахист своїх прав і законних інтересів) і юрисдикційній (у спеціальному, адміністративному порядку або, за загальним правилом, у судовому порядку) формах.

Рівні захисту прав пацієнтів:

— досудовий;

— судовий.

Дата добавления: 2014-01-03