Основні компоненти професійної готовності до психокорекційної роботи

Вступ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Минулої лекції ми з’ясували, що існує кілька підходів до визначення предмету психокорекції. Ми будемо дотримуватися визначення даного А. А. Осиповою ─п сихокорекція — це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічної дії. Ми вважатимемо, у відповідності до західної моделі, що психокорекції підлягають окремі недоліки, які піддаються відносно швидкому впливу та виправленню, а психотерапії більш узагальненні всеохопні сторони особистості, для зміни яких потрібна перебудова особистості вцілому. Психологічна корекція відноситься до психологічної допомоги, котра включає: психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію тощо. Психокорекція орієнтована на клінічно здорових осіб, що мають в повсякденному житті психологічні труднощі, проблеми, скарги невротичного характеру, а також на людей, що почуваються добре, проте охочих змінити своє життя або таких, що ставлять перед собою мету розвитку особистості.

А також, що ефективність психокорекційного впливу може оцінюватися порізному людьми, котрі відіграють різні ролі як в самому психокорекційному процесі, так і в його ініціації.

Власне тому, щоб питання визначення ефективності психокорекції є доволі суперечливим, а і психолог і клієнт мусять бути впевненими, що допомога надається кваліфіковано, існують ще додаткові вимоги до психолога, котрий здійснює психокорекцію, а також висуваються вимоги до розроблення психокорекційної програми, з детально обумовленими критеріями ефективності. Крім цього існує стандартна процедура індивідуальної психокорекції та розроблені принципи як проведення психокорекційних заходів взагалі, так і побудови психокорекційних програм зокрема.

Все це ми і розглянемо сьогодні. Для початку з‘ясуємо які вимоги висуваються до психолога.

І питання: Вимоги до психолога.

Проведення корекційної роботи вимагає від фахівця, який її здійснює певної підготовки.

Теоретичний компонент: знаннятеоретичних основ корекційної роботи, способів корекції тощо.

Практичний компонент: володіння конкретними методами і методиками корекції.

Особистісна готовність: психологічна опрацьованість у психолога власних проблем в тих сферах, які він буде коректувати у клієнта.

Психолог, що самостійно здійснює корекційну роботу, повинен мати базову фундаментальну підготовку у області психології і спеціальну підготовку у області конкретних методів корекційної дії.

Теоретичний компонент вимагає: наявність знань про загальні закономірності психічного розвитку в онтогенезі; знання про періодизації психічного розвитку; знання про проблеми співвідношення навчання і розвитку; уявлення про основні теорії, моделі і типи особистості; знання про соціально-психологічні особливості групи; знання умов, що забезпечують особистісне зростання і творчий розвиток.

У загальній професійній підготовці можливі три основні підходи: прихильність однієї теорії, одномого підходу; еклектизм — прихильність багатьом підходам; загальний континуальний підхід.

Прихильність одному підходу дозволяє глибше проникнути в предмет, одержати вичерпні знання теорії і практики, але в той же час накладає певні обмеження, пов'язані якраз з можливостями одного підходу, одного методу.

Еклектизм веде до того, що фахівець знає дещо вибірково з різних теорій і практик. Робота такого фахівця може бути ефективною (особливо на початкових етапах), проте скоро він зіткнеться з недоліками поверхневої підготовки, з відсутністю основних, стрижньових, базових уявлень. Дуже часто такий фахівець не надійно забезпечує дотримання принципу «не нашкодь».

Загальний континуальний підхід— це професійний підхід, при якому фахівець спочатку є послідовником однієї теорії і вивчає все, що відоме в даній галузі, а потім, придбавши професійний фундамент і професійний досвід, починає виходити за межі базової для нього теорії і освоює теоретичні основи та методи інших психологічних шкіл, збагачуючи ними свій арсенал методів впливу. Такий професіонал може використовувати концептуальні уявлення одних теорій, а техніки і практичні підходи — інших.

Практичний компонент підготовки полягає в оволодінні конкретними методами і методиками корекції. Насьогодні, важається коректним використання технік при роботі з клієнтом тільки у тому разі, коли спеціаліст спробував ці техніки на собі під керівництвом сертифікваного наставника і отримав документ про оволодіння цими методами. За сучасною науковою парадигмю, навчання методам певної психологічної школи обов’язково включає теоретичну підготовку, власний досвід та досвід роботи цим методом під керівництвом супервізора. Глибоке оволодіння конкретними методами і методиками дозволяє уникнути як непрофесіоналізму, так і професійної деформації особи. До останніх можна віднести «синдром фахового вигорання».

«Синдром вигорання» зустрічається у фахівців різного профілю, які працюють з людьми і використовують в своїй роботі ресурси власної особистості. Характеризується він емоційним, когнітивним і фізичним виснаженням, що викликане гіперстимуляцією в роботі і професійним перевантаженням. До появи такого синдрому призводять:

· невирішені конфлікти власної особистості;

· низький рівень підтримки і високий рівень критичності колег;

· індивідуальна і групова робота з невмотивованими і мало мотивованими клієнтами;

· низька результативність роботи;

· заборона на інновації і творче самовираження, що носить найчастіше адміністративний характер;

· прагнення зберегти свої професійні секрети і боязкість бути викритим, коли дані секрети не містять декларованих методів;

· відсутність можливостей навчатися і удосконалюватися;

· відсутність можливості і бажання узагальнювати і передавати свій досвід.

Профілактика розвитку вказаного синдрому полягає в прийнятті на себе відповідальності за свою роботу, свій професійний результат і в делегуванні частини відповідальності клієнтам, в умінні не поспішати і давати собі час для досягнень в роботі і в житті. Велике значення має реалістична оцінка своїх можливостей і уміння програвати без самоприниження, оскільки професійні спади і навіть безвихідь — це природні етапи професійного розвитку справжнього фахівця.

У кожного фахівця може бути свій набір загальних і спеціальних варіантів, усвідомлено або неусвідомлено використовуваних для відновлення і розвитку професійних сил. До загальних відноситься наступне:

· можливість вільно виражати свої відчуття і емоції. Кожен психолог може одержувати від своїх клієнтів негативні відчуття, які мають властивості накопичення і витіснення. Тому такий важливий вільний вираз відчуттів;

· можливість виконувати тільки свої бажання. Багато психологів живуть в світі, де править «необхідно» і «треба». Відновленню сприяє можливість виконувати свої бажання, де одне з найчастіших бажання побути наодинці, у спокої.

Зупинимося детальніше на особистій готовності до корекційної роботи.

Якщо психолог афективний, він не може продуктивно працювати з клієнтами, що мають проблеми афективної сфери, до тих пір, поки не з'ясує причини і особливості власної афективності.

Якщо психолог володіє слабкими вольовими зусиллями, його корекція вольової активності інших носитиме формальний характер.

Якщо дорослий відчуває себе нелюбленим і самотнім, йому буде важко виховати щасливих і люблячих дітей або надавати допомогу при депресіях у дорослих.

Особистісна непідготовленість може виявитися у вигляді психологічних бар'єрів до вимог коректувального спілкування. Якщо психолога в дитинстві строго карали або карали фізично і він пережив травму особистого приниження, то корекційна вимога — не принижувати клієнта (дитини), якого також карають фізично і який знаходиться в стані депресії, таким психологом може ігноруватися. Дорослий може вважати цю вимогу необов'язковою: «Мене били в дитинстві, а я виріс гідною людиною». В результаті між психологом і клієнтом виникає емоційний резонанс.

Аналогічні емоційні стани у психолога і клієнта (наприклад, стресова реакція в схожих ситуаціях) можуть підсилювати одне одного і заважати коректувальному процесу.

Особливості особових проблем, емоційно-вольового складу дорослого репродукуються в зростаючих об'ємах в особі вихованця чи клієнта. Відбувається нав'язування їм вже самим психологом прийнятих стереотипів. Особові проблеми психолога збільшують його суб'єктивізм і упередженість в оцінці особи клієнта. Відбувається своєрідна екстраполяція упередженої оцінки в майбутнє клієнта-дитини: «Якщо ти зараз так робиш, то що з тобою буде, коли ти виростеш?» Словесні і невербальні негативні посилання сприймаються клієнтами, запам'ятовуються і відтворюються ними у теперішньому і в майбутньому.

У романі «Герой нашего времени» М.Ю. Лермонтов пише: «Так, така моя доля з самого дитинства! Всі читали на моєму обличчі ознаки поганих властивостей, яких не було; але їх припускали — і вони народилися. Я був скромний — мене обвинувачували в лукавстві: я став скритним. Я глибоко відчував добро і зло; ніхто мене не пестив, всі ображали: я став злопам'ятним; я був похмурим, — інші діти — веселі і балакучі; я відчував себе вищим за них, — мене ставили нижче. Я зробився заздрісний. Я був готовий любити весь світ — мене ніхто не зрозумів: я вивчився ненавидіти. Я говорив правду— мені не вірили: я почав обдурювати».

Даний уривок ілюструє ефект приписування. Дорослий може міркувати таким чином: «Ця дитина з неповної сім'ї, отже, у нього присутні дефекти розвитку особи» або «Ця дитина з неповної сім'ї, я сам теж з неповної сім'ї — я знаю, що з ним може бути, а чого— не може».

Опрацьованість особистих проблем дозволяє психологу вибрати адекватну позицію по відношенню до клієнта. Наприклад, у виборі підстав для проведення корекційних заходів може бути присутнім мотив: «Ця дитина дуже галаслива, вертка, а ця — вередлива, цей клієнт — загальмований і дратує мене, отже, їх поведінку слід коректувати». В даному випадку це позиція, центрована на психологу, — клієнт піддається змінам виходячи з потреб психолога чи замовника психологічних послуг (дорослого, начальства, родичів).

Особистісна готовність здійснювати корекцію припускає наявність у психолога потреби йти не від себе, а від клієнта і його проблем.

Може існувати варіант центрації на моделі особи, коли корекційна дія здійснюється після співвідношення особливостей переживання і поведінки людини з певним зразком (віковим, статевим, культурним, національним і т.д.). В даному випадку психолог займе ніби нейтральну позицію по відношенню до клієнта, але способи дії знову ж таки залежатимуть від особливості його уявлень про те, якою має бути зразкова поведінка чи людина. В процесі природного спілкування психолога і клієнта повинна постійно здійснюватися взаємокорекція, тобто психолог повинен проявляти гнучкість, неупереджено відноситися до реакцій клієнта в процесі взаємодії і постійно пропонувати їй різноманітні варіанти реагування, проводити роботу над собою.

Висновки до 1-го питання

Отже існує три компоненти готовності практичного психолога до проведення психокорекційного впливу: теоретична підготовка, оволодіння на власному досвіді під керівництвом сертифікованого в певній галузі фахівця техніками і методиками та особистісна готовність, опрацьованість більшості своїх особистих проблем і усвідомлення власних обмежень. Важливою складовою є адекватна центрація та глибинне органічне засвоєння етичних норм.

ІІ питання: Програма психологічної корекції.

Дата добавления: 2017-01-14