Трансперсональная психотерапія С. Грофа

Цілі і методи характерологічного аналізу

Згідно концепції К. Горні, мета психотерапії — допомогти пацієнту подолати пригнічені внутрішні конструктивні сили зростання і розвитку. Психотерапевтичний процес є процесом навчання, коли пацієнт дізнається, що невротик, який нібито прагне до людей, приховує ворожість і себелюбство під бажанням догоджати іншим, а невротик, який рухається проти людей, насправді не усвідомлює своєї безпорадності тощо.

Під час проведення психотерапевтичних сеансів психотерапевт повинен допомогти невротику усвідомити свій ідеалізований образ, показати, що цей образ є істотною причиною внутрішніх конфліктів, котрі, у свою чергу, гальмують його особисте зростання. В процесі аналітичної роботи пацієнту необхідно допомогти переорієнтовувати установки і життєві плани з метою справжньої реалізації його як особистості.

Процес психотерапії будується з використанням психоаналітичної техніки, включаючи інтерпретацію снів і перенесення.

Аналітичну роботу, згідно К. Горні, доповнює психосинтез, пробудження у пацієнта конструктивних сил, прагнення до саморозвитку і самореалізації, тобто готовності до переживання справжніх бажань і відчуттів, знаходження свого призначення в житті і прийнятті відповідальності як за себе, так і за інших людей, а також до встановлення дружніх, емоційно забарвлених адекватних міжособових зв'язків.

В цілому характерологічна психотерапія спрямована на усунення розриву між реальним "Я" людини і його ідеалізованим "Я", що утворюється в результаті невротичного розвитку особи.

Заслуга К. Горні полягає також у тому, що вона остаточно перенесла проблематику психологічної допомоги в соціум, тобто її поняття "невротик" носить не медичний, а соціально-психологічний, особисто-орієнтований характер.

Висновки до 1-го питання

Отже: Базальний конфлікт — одне з головних понять, що розглядаються К. Горні. За К. Горні невротичне прагнення до безпеки досягається гіпертрофією одного з трьох типів захисних реакцій: безпорадності, агресивності, відчуженості.

Процес психотерапії будується з використанням психоаналітичної техніки, включаючи інтерпретацію снів і перенесення.

В цілому характерологічна психотерапія спрямована на усунення розриву між реальним "Я" людини і його ідеалізованим "Я", що утворюється в результаті невротичного розвитку особи.

ІІ питання: Трансперсональна психокорекція С. Грофа.

Терміни "трансперсональна психологія" і "трансперсональна психотерапія" запропонував в 60-х роках XX в. Станіслав Гроф. Учений вважав, що структура несвідомого в психоаналітичному розумінні не вичерпується тільки біографічним рівнем (певними подіями життя людини), який використовував 3. Фройд, а включає також перинатальний рівень (історію народження людини) і власне трансперсональний рівень, зміст якого визначається всією людською культурою, історією і навіть процесами і закономірностями неживої природи.

Трансперсональная психотерапія базується на емпіричному досвіді нетрадиційних і езотеричних учень, що акцентують увагу на так званих феноменах зміненого стану свідомості (таких як "містичний досвід", "космічна свідомість", "екстаз", медитативні стани), а також на теоретичних уявленнях, традиційних для західноєвропейської психотерапії психоаналітичної орієнтації.

Трансперсональная психотерапія грунтується на уявленні про можливість використання глибинного потенціалу трансперсонального рівня психіки для особистого зростання і оздоровлення за рахунок реалізації незадоволених і нереалізованих «заборонених» бажань людини, подолання негативних наслідків перинатального періоду життя, психотравмуючих подій, звільнення глибинних потенціалів.

Практично всі варіанти трансперсональної терапії припускають наступні основні етапи:

1. Обговорення з клієнтом трансперсональних феноменів і їх значущості в житті конкретної людини з метою знецінення її проблем, зниження гостроти актуальних переживань, досягнення іншого способу розуміння ситуації шляхом перемикання фокусу уваги на вищі, духовні категорії.

2. Використання різних технічних прийомів, що забезпечують виникнення змінених станів свідомості, з метою переживання специфічних, "трансперсональних" феноменів.

3. Усвідомлення проблем на основі трансперсонального досвіду, отриманого на перших двох етапах трансперсональної психотерапії, і вибір нових зразків поведінки. Цей етап трансперсональної психотерапії реалізується в процесі спілкування з психотерапевтом або у взаємодіях групи клієнтів, що одночасно проходять трансперсональну психотерапію.

4. Вирішення проблем через усвідомлення в трансперсональній терапії істотно відрізняється від процесу усвідомлення в динамічній психотерапії. Поняттю "усвідомлення" тут відповідає поняття "відкриття", де мають на увазі відкриття клієнтом суті і сенсу його призначення, обговорення наявних проблем на більш високому рівні, аніж звичайна аналітична інтерпретація.

Слід також відзначити, що С. Гроф застосовував такі технічні прийоми зміни свідомості, як ЛСД-терапія, а після заборони на експерименти з ЛСД і його аналогами використовував так звану голотропну терапію — особливі дихальні прийоми, що викликають зміну свідомості.

Трансперсональний психотерапевтичний підхід до середини 80-их років XX ст. порівняно був мало знаний фахівцям в області психотерапії і культивувався вузьким колом психотерапевтів при явному неприйнятті офіційної науки. Трансперсональні явища розцінювалися більшістю психологів і психіатрів або як психопатологічні розлади, або як специфічні явища духовної практики в рамках езотеричних релігійних учень (наприклад, в буддизмі, даосизмі), що не мають відношення до медицини.

У вітчизняній психотерапії досвід використання трансперсональної психотерапії невеликий і грунтується переважно на застосуванні голотропної психотерапії з кінця 80-х років XX в. Крім того, А. Гриненко і М. Крупницький створили метод афектної контратрибуції, що застосовується в комплексному лікуванні алкоголізму. Цей метод грунтується на здатності хімічного препарату кетамина викликати сильні психоделічні (галлюцинаторні) переживання, як особово забарвлені, так і глобального (трансперсонального) характеру. Такі переживання обумовлюють згодом особливе катарсистичне відчуття вирішення особистих проблем, а також психологічне неприйняття алкогольного способу життя, тверду установку на тверезість.

Висновки до 2-го питання

Отже: Трансперсональная психотерапія грунтується на уявленні про можливість використання глибинного потенціалу трансперсонального рівня психіки для особистого зростання і оздоровлення за рахунок реалізації незадоволених і нереалізованих «заборонених» бажань людини, подолання негативних наслідків перинатального періоду життя, психотравмуючих подій, звільнення глибинних потенціалів.

ІІІ питання: Трансактний аналіз Е. Берна.

Е. Берн створив популярну концепцію, коріння якої йде в психоаналіз. Проте концепція Берна увібрала в себе ідеї і поняття як психодинамічного, так і біхевіоріального підходу, зробивши акцент на визначенні і виявленні когнітивних схем поведінки, які програмують міжособистісну взаємодію та взагалі взаємодію з іншими.

Спочатку техніка використовувалася для роботи з важкими підлітками. Ширше застосування дана техніка знайшла в роботі з ув'язненими, з військовими, там, де необхідне короткострокове психологічне втручання. Сфера пропозицій сучасної реальнісної терапії вельми широка: від суїцидологічних центрів і військових госпіталів до шкіл і центрів психологічної допомоги.

Сучасний трансактний аналіз включає в себе теорію особистості, теорію комунікацій, аналіз складних систем і організацій, теорію дитячого розвитку. У практичному застосуванні він є системою корекції як окремих людей, так і подружніх пар, сімей і різних груп.

Структура особистості, за Берном, характеризується наявністю трьох станів «Я», або его-станів; «Батьки», «Дитина», «Дорослий».

«Батьки» — его-стан з інтеріоризованими раціональними нормами повинності, вимог і заборон. «Батьки» — це інформація, одержана в дитинстві від батьків і інших авторитетних осіб: правила поведінки, соціальні норми, заборони, норми того, як можна або необхідно поводитися в тій або іншій ситуації. Є два основні батьківські впливи на людину: прямий, який проводиться під девізом: «Роби як я!» і непрямий, який реалізується під девізом: «Роби не так як я роблю, а так як я велю робити!».

Стан «Батьки» може бути контролюючим (заборони, санкції) і таким, що опікується. Для «Батьків» характерні директивні вислови типу: «Можна»; «Мусиш»; «Ні за що»; «Отже, запам'ятай»; «Яка дурниця»; «Бідолаха»...

У тих умовах, коли «батьківський» стан повністю блокований і не функціонує, людина позбавлена етики, моральних засад і принципів.

«Дитина» — емотивне начало в людині, яке виявляється в двох видах:

1. «Природна дитина» — припускає всі імпульси, властиві дитині: довірливість, безпосередність, захоплення, винахідливість; додає людині чарівливість і теплоту. Але при цьому вона капризна, образлива, легкодумна, егоцентрична, уперта і агресивна.

2. «Адаптована дитина» — припускає поведінку, відповідну очікуванням і вимогам батьків. Для «адаптованої дитини» характерна підвищена конформність, невпевненість, боязкість, сором’язливість. Різновидом «адаптованої дитини» є «бунтуюча проти «Батьків» «Дитина».

Для «Дитини» характерні вислови типу: «Я хочу»; «Я боюся»; «Я ненавиджу»; «Мені немає до цього діла».

Дорослий «Я-стан» — здатність людини об'єктивно оцінювати дійсність за інформацією, отриманою в результаті власного досвіду і на основі цього приймати незалежні, адекватні до ситуації, рішення. Дорослий стан здатний розвиватися протягом всього життя людини. Словник «Дорослого» побудований без упередження до реальності і складається з понять, за допомогою яких можна об'єктивно зміряти, оцінити і виразити об'єктивну і суб'єктивну реальність. Людина з переважаючим станом «Дорослого» є раціональною, об'єктивною, здатною здійснювати найбільш адаптивну поведінку.

Якщо «Дорослий» стан блокований і не функціонує, то така людина живе у минулому, вона не здатна усвідомити світ, що змінюється, і її поведінка коливається між поведінкою «Дитини» і «Дорослого».

Якщо «Батько» — це вкладена концепція життя, «Дитина» — концепція життя через відчуття, то «Дорослий» — це концепція життя через мислення, заснована на зборі і обробці інформації. «Дорослий» у Берна виконує роль арбітра між «Батьком» і «Дитиною». Він аналізує інформацію, записану в «Дорослому» і «Дитині», і вибирає, яка поведінка найбільш відповідає даним обставинам, від яких стереотипів необхідно відмовитися, а які бажано включити. Тому корекція повинна бути спрямована на вироблення постійної дорослої поведінки, її мету: «Будь завжди дорослим!».

Для Берна характерна спеціальна термінологія, яка позначає події, що відбуваються між людьми в спілкуванні.

Гра — фіксований і неусвідомлюваний стереотип поведінки, в якому особа прагне уникнути близькості (тобто повноцінного контакту) шляхом маніпулятивної поведінки. Близкість— це вільний від ігор, щирий обмін відчуттями, без експлуатації, що виключає вигоду. Під іграми розуміється тривалий ряд дій, що містять слабкість, пастку, відповідь, удар, розплату, винагороду. Кожна дія супроводжується певними відчуттями. Ради отримання відчуттів часто і скоюються дії гри. Кожна дія гри супроводжується погладжуванням, яких на початку гри більше, ніж ударів. Чим далі розвертається гра, тим інтенсивніші стають погладжування і удари, досягаючи максимуму в кінці гри.

Виділяють три рівні ігор: ігри 1-го рівня прийняті в суспільстві, вони не ховаються і не призводять до важких наслідків; ігри 2-го рівня приховуються, не вітаються суспільством і приводять до втрат, котрі не можна назвати непоправними; ігри 3-й рівні приховуються, засужуються, ведуть до непоправних збитків і втрат для того, хто програв.

Ігри можуть розігруватися людиною з самою собою, часто – двома гравцями (при цьому кожен гравець може виконувати декілька ролей), і іноді гравець влаштовує гру з організацією.

Психологічна гра є серією таких, що слідують одна за одною трансакцій з чітко визначеним і передбаченим результатом, з прихованою мотивацією. Як виграш виступає який-небудь певний емоційний стан, якого гравець несвідомо прагне.

«Погладжування і удари» — акти взаємодії, спрямовані на передачу позитивних або негативних відчуттів. Ці акти взаємодії можуть бути:

· позитивними: «Ви мені симпатичні», «Яка ви мила»;

· негативними: «Ти мені неприємний», «Ти сьогодні погано виглядаєш»;

· умовними (торкаються того, що людина робить і підкреслюють результат): «Ви добре це зробили», «Ти б мені більше подобався, якби,..»;

· безумовними (пов'язані з тим, ким людина є): «Ви фахівець вищого класу», «Я приймаю тебе такою, якою ти є»;

· фальшивими (зовні вони виглядають як позитивні, а насправді виявляються ударами): «Вам, звичайно ж, зрозуміло, що я вам говорю, хоча ви і справляєте враження недалекої людини», «Вам дуже пасує цей костюм, зазвичай костюми на вас висять мішками».

Будь-яка взаємодія людей містить погладжування і удари, вони складають банк погладжувань і ударів людини, які багато в чому визначають самооцінку і самоповагу. Кожна людина потребує погладжувань, особливо гостро цю потребу відчувають підлітки, діти і люди похилого віку. Чим менше фізичних погладжувань одержує людина, тим більше вона налаштована на психологічні погладжування, які з віком стають більш диференційованими і витонченими. Погладжування і удари знаходяться в зворотній залежності: чим більше людина приймає позитивних погладжувань, тим менше віддає ударів, і чим більше людина приймає ударів, тим менше вона віддає погладжувань.

Трансакції — всі взаємодії з іншими людьми з позиції тієї або іншої ролі: «Дорослого», «Батька», «Дитини». Розрізняють доповнюючі, перехресні і приховані трансакції. Доповнюючими називаються трансакції, що відповідають очікуванням взаємодіючих людей і відповідають здоровим людським стосункам. Такі взаємодії неконфліктогенні і можуть продовжуватися необмежений час. Перехресні трансакції починаються взаємними докорами, їдкими репліками і закінчуються лясканням дверима. В цьому випадку на стимул дається реакція, що активізує невідповідні «его-стан». Приховані трансакції включають більше двох «его-станів», повідомлення в них маскується під соціально прийнятним стимулом, але у відповідь реакція очікується з боку ефекту прихованого повідомлення, що складає суть психологічних ігор.

«Здирництво» — спосіб поведінки, за допомогою якого люди реалізують звичні установки, викликаючи у себе негативні відчуття, як би вимагаючи своєю поведінкою, щоб їх заспокоювали. Здирництво — це звично те, що одержує ініціатор наприкінці гри. Так, наприклад, рясні скарги клієнта спрямовані на отримання емоційної і психологічної підтримки з боку оточуючих.

Заборони і ранні рішення — одне з ключових понять, що означає послання, що передається в дитинстві від батьків до дітей з «его-стану» «Дитина» у зв'язку з тривогами, турботами і переживаннями батьків. Ці заборони можна порівняти із стійкими матрицями поведінки. У відповідь на ці послання дитина приймає те, що називається «ранніми рішеннями», тобто формули поведінки, що витікають із заборон. Наприклад, не «висовуватися, треба бути непомітним, а інакше буде погано». — «А я буду висовуватися».

Життєвий сценарій — це життєвий план, що нагадує виставу, яку особа вимушена грати. Він включає:

· батьківські послання (соціальні норми, заборони, правила поведінки). Діти одержують від батьків вербальні сценарні повідомлення як загального життєвого плану, так і життя людини, що стосуються різних сторін: професійний сценарій, сценарій одруження-заміжжя, освітній, релігійний тощо. При цьому батьківські сценарії можуть бути: конструктивними, деструктівними і непродуктивними:

· ранні рішення (відповіді на батьківські послання);

· ігри, які реалізують ранні рішення;

· здирства, якими виправдовуються ранні рішення;

· очікування і припущення того, чим закінчиться п’єса життя.

Психологічна позиція або основна життєва настанова — сукупність основних, базових уявлень про себе, значущих інших, навколишній світ, що дають підставу для головних рішень і поведінки людини. Виділяють наступні основні життєві позиції:

· «Я благополучний — ти благополучний».

· «Я неблагополучний — ти неблагополучний».

· «Я неблагополучний — ти благополучний».

· «Я благополучний — ти неблагополучний».

1. «Я благополучний— ти благополучний» — це позиція повного достатку і схвалення інших. Людина знаходить себе і своє оточення благополучним. Ця позиція вдалої, здорової особи. Така людина підтримує добрі стосунки з оточуючими, прийнята іншими людьми, чуйна, викликає довіру, довіряє іншим і упевнена в собі. Така людина уміє жити в світі, що змінюється, внутрішньо вільна, уникає конфліктів і не витрачає час на боротьбу з самою собою або з кимось із оточуючих. Людина з такою позицією вважає, що життя кожної людини вартує того, щоб жити і бути щасливим.

2. «Я неблагополучний — ти неблагополучний». Якщо людина була оточена увагою, теплом і турботою, а потім через якісь життєві обставини відношення до неї радикально міняється, то вона починає відчувати себе неблагополучною. Оточення також сприймається в негативному ключі.

Ця позиція безнадійного відчаю, коли життя сприймається даремним і повним розчарувань. Така позиція може складатися у дитини, позбавленої уваги – покинутої, коли оточуючі байдужі до неї. У дорослого, який поніс велику втрату і не має ресурсів для власного відновлення, коли оточуючі відвернулися від нього і він позбавлений підтримки. Деякі люди з установкою «Я неблагополучний — ти неблагополучний» проводять велику частину життя в наркологічних, психіатричних і соматичних стаціонарах, в місцях позбавлення волі. Для них типові всі порушення здоров’я, викликані саморуйнуючою поведінкою: непомірне паління, зловживання алкоголем і наркотичними речовинами. Людина з такою установкою вважає, що і її життя і життя інших людей взагалі нічого не вартує.

3. «Я неблагополучний — ти благополучний». Людина з негативним образом власного «Я» обтяжена подіями, що відбуваються, і приймає на себе провину за них. Вона недостатньо упевнена в собі, не претендує на успіх, низько оцінює свою працю, відмовляється брати на себе ініціативу та відповідальність. Вона відчуває себе повністю залежною від оточуючих, котрі уявляються їй величезними, всесильними, благополучними фігурами. Людина з такою позицією вважає, що її життя вартує небагато у порівнянні з життям інших, благополучних людей.

4. «Я благополучний — ти неблагополучний». Ця установка гордовитої переваги. Дана фіксована емоційна установка може сформуватися як в ранньому дитинстві, так і в зрілішому віці. Формування установки в дитинстві може складатися за двома механізмами: в одному випадку сім'я всіляко підкреслює перевагу дитини над іншими її членами і оточуючими. Така дитина росте в атмосфері шанування, всепрощення і приниження оточуючих. Інший механізм розвитку установки спрацьовує, якщо дитина постійно перебуває в умовах, загрозливих її здоров'ю або життю (наприклад, при поганому поводженні з дитиною), і коли вона відновлюється після чергового приниження (або для того, щоб просто вижити), віна стверджує: «Я благополучний» — щоб звільнитися від своїх кривдників і тих, хто не захистив її: «Ти неблагополучний». Людина з такою установкою вважає своє життя вельми цінним і не цінує життя іншої людини.

Трансактний аналіз включає:

· Структурний аналіз — аналіз структури особистості.

· Аналіз трансакцій — вербальних і невербальних взаємодій між людьми.

· Аналіз психологічних ігор, прихованих трансакцій, що приводять до бажаного кінцевого результату— виграшу.

· Аналіз сценарію (скрипт-аналіз) індивідуального життєвого сценарію, якому людина мимоволі слідує.

В основі корекційної взаємодії лежить структурний аналіз «его-позиції», який припускає демонстрацію взаємодії за допомогою техніки рольових ігор. Особливо виділяються дві проблеми:

1) контамінації, коли змішуються два різні его-стани.

2) виключення коли его-стани жорстко відмежовані один від одного.

У трансактному аналізі використовується принцип відкритої комунікації. Це означає, що психолог і клієнт розмовляють на простій мові, звичними словами (це значить, що клієнт може читати літературу по трансактному аналізу).

Цілі корекції. Головна мета — допомога клієнту в усвідомленні своїх ігор, життєвого сценарію, его-станів і при необхідності прйняття нових рішень, що відносяться до поведінки з наміром певного способу побудови життя. Суть корекції полягає в тому, щоб звільнити людину від виконання нав'язаних програм поведінки і допомогти їй стати незалежною, спонтанною, здатною до повноцінних стосунків і близькості.

Метою також є досягнення клієнтом незалежності і автономії, звільнення від примусу, включеність в справжні, вільні від ігор взаємодії, що припускають відвертість і близькість.

Кінцева мета — досягнення автономії особи, визначення своєї власної долі, прйняття відповідальності за свої вчинки і відчуття.

Позиція психолога. Основна задача психолога — забезпечити необхідний інсайт. А звідси вимога до його позиції: партнерство, прийняття клієнта, поєднання позиції вчителя і експерта. При цьому психолог звертається до его-стану «Дорослий» в клієнті, не потурає капризам «Дитини» і не заспокоює одного із розгніваних «Батьків» в клієнті.

Коли психолог використовує надмірно багато термінології, незрозумілої клієнту, вважається, що цим він намагається захиститися від власної невпевненості та від проблем.

Вимоги до клієнта і очікування щодо нього: Основною умовою роботи у трансактному аналізі є підписання контракту.

У контракті чітко обумовлюються: цілі, які клієнт ставить перед собою; шляхи, якими ці цілі будуть досягатися; пропозиції психолога по взаємодії; список вимог до клієнта, який той зобов'язується виконувати.

Клієнт вирішує, які переконання, емоції, стереотипи поведінки він повинен змінити в собі, щоб досягти намічених цілей. Після перегляду ранніх рішень клиєнти починають думати, поводитися і відчувати по-іншому, прагнучи набути автономії. Наявність контракту передбачає взаємну відповідальність обох сторін: психолога і клієнта.

Дата добавления: 2017-01-14