Види психокорекції

Вступ

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

Перш ніж приступити безпосередньо до вивченнятеоретичних основ, методів та технік психокорекції, необхідно з′ясувати що конкретно розуміють в науковій психології під терміном психотерапія, зрозуміти структуру цієї дисципліни, історію її становлення, а також функції, які призначена виконувати психотерапія як вид психологічної практики, як і хто може визначати ефективність психотерапевтичної роботи, її види, специфічні риси, мету та задачі. Без з’ясування предмету дисципліни, її місця серед інших дисциплін, специфічного предмету та об’єкту важко вивчати і будь-яку іншу дисципліну. Що ж стосується психотерапії, то беручи до уваги неоднозначність трактування самого терміну «психотерапція», дуже різні уявлення про цілі, методи та техніки психокорекції у представників різних шкіл та напрямків, це завдання набуває особливої актуальності. Якщо ще врахувати те, що предмет психокорекції є однією з ключових дисциплін у підготовці психолога, то необхідність засвоєння матеріалу нашої теми зростає.

І питання: Предмет, місце серед інших дисциплін, функції, види та основні віхи розвитку психотерапіії.

У житті досить часто доводиться зустрічатися з проблемами і питаннями, що відносяться до області психології. Людина влаштована таким чином, що їй властиво прагнути до внутрішньої рівноваги, гармонії, фізичного і психічного здоров'я. Проте, реалізовуючи на практиці це прагнення, людина часто опиняється в складних ситуаціях, наодинці з проблемами, самостійно здолати які вона не може. Психологія — наука про душу, про внутрішній, психічний світ людини, і саме та її частина, яка називається практичною, покликана допомогти людині розв'язати життєво важливі для неї проблеми. На жаль, в нашому суспільстві недостатньо розвинена психологічна культура, володіння якої дозволяє людині краще розібратися в своїх проблемах і відносинах з іншими людьми.

Психологічна культура — це турбота про своє психічне здоров'я, уміння виходити з психологічних криз самому і допомагати близьким людям. У психологічній культурі виділяють три основні компоненти:

1. Самопізнання і самооцінка.

2. Пізнання інших людей.

3. Уміння управляти своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням.

Оволодіння психологічною культурою саме по собі несе великий психотерапевтичний заряд. Багато проблем людина може вирішувати самостійно, використовуючи рекомендації фахівців — психологів. Кожна людина може бути самою для себе інтуїтивним психологом, оцінювати свої психічні стани, особливості поведінки і прояви емоцій. Проте бувають ситуації, коли людина не може самостійно здолати складні проблеми, які зустрічаються на її життєвому шляху, і потребує психологічної допомоги.

Психологічна допомога включає: психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію і ін. Залежно від віку, особливості життєвої ситуації людини, стану здоров'я, наявності або відсутності певного життєвого і соціального досвіду тощо, таку допомогу традиційно вважалося можуть надати:

психолог — фахівець з базовою психологічною освітою, який володіє методами оцінки психічних явищ і умінням їх коректувати;

психотерапевт — лікар за освітою, який надає людині допомогу у вирішенні проблем, пов'язаних з психічним здоров'ям, але не з психопатологією. За наявності психопатології необхідно звернутися по допомогу до лікаря-психіатра.

Проте останнім часом, після широкого визнання сімейної психотерапії, а особливо після революції в психотерапії 70-80-х років, все частіше визнається право проводити психотерапію соціальним працівником та педагогом. Правда тепер у світі загально прийнятою стає тенденція, що крім наявності диплома про вищу освіту за вказаними спеціальностями, необхідно ще пройти спеціальне навчання і отримати сертифікат про право надання послуг психотерапії за певним видом психотерапії. Ці сертифікати зазвичай видаються певними спілками психотерапевтів, які несуть за роботу сертифікованих ними психотерапевтів.

Достатньо дискусійним і по теперішній час є питання про розділення двох сфер психологічної допомоги — психологічної корекції і психотерапії. Як у психокорекції, так і в психотерапії пред'являються схожі вимоги до особи клієнта і фахівця, що надає допомогу; до рівня його професійної підготовки, кваліфікації і професійних навиків; використовуються однакові процедури і методи; пред'являються однакові вимоги; допомога виявляється в результаті специфічної взаємодії між клієнтом і фахівцем.

На думку Р.С. Немова, різниця між поняттями «психотерапія» і «психокорекція» полягає в наступному: (С6) пси хотерапія — це система медико-психологічних засобів, вживаних лікарем для лікування різних захворювань, психокорекція — сукупність психологічних прийомів, використовуваних психологом для виправлення недоліків психології або поведінки психічно здорової людини.

На думку Ю.Е. Альошиної, відмінність термінів «психокорекція» і «психотерапія» виникла не у зв'язку з особливостями роботи, а з укоріненою думкою, що психотерапією можуть займатися люди, що мають спеціальну медичну освіту. Крім того, термін «психотерапія» є міжнародним і в багатьох країнах світу однозначно використовується по відношенню до методів роботи, здійснюваною професійними психологами. Існують певні труднощі в розмежуванні на практиці понять «психологічна корекція» і «психотерапія».

В західній традиції психотерапію, психокорекцію і психологічне консультування розрізняють за глибиною впливу та тривалістю втручання. За тривалістю: психологічне консультування триває від однієї до п’яти зустрічей, психокорекція ─ від п’яти зустрічей до п’ятнадцяти, психотерапія може сягати кількох років з частотою зустрічей один, чи навіть два рази на тиждень. В психотерапію приходять люди різних спеціальностей та різного рівня підготовки. Перш за все психологи, переважна більшість яких отримали освіту в області клінічної та консультативної психології, психіатрії або клінічної соціальної роботи. Сьогодні, пройшовши відповідне навчання, право займатись психотерапією одержують велика кількість консультантів в області сім’ї та шлюбу, психічного здоров’я, середній медперсонал в психіатричних закладах та вихователі. Те, як люди різних професій починають займатись психотерапією, якого роду підготовку вони проходять та який вплив на їх життя чинить вибраний ними шлях, аналізує цілий ряд авторів (Guy, 1987; Guy & Liaboe? 1986; Henry, Sims & Spray, 1971, 1973; Kottler, 1993 та інші.) Суспільству та спеціалістам в області психічного здоров’я необхідно усвідомити, що психотерапією повинні займатись тільки ті, хто має відповідну кваліфікацію[1].

Термін “психокорекція”, виник не так давно і пов’язаний з розвитком нової галузі психологічної науки – практичної психології. Він набув поширення на початку 70-х років на піку першої хвилі модернізаційних тенденцій пов`язаних з виникненням гуманістичного напрямку у наданні психологічної допомоги та використовується у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі на позначення специфічного виду діяльності психолога-практика, спрямованої на коректування дисфункцій психіки. У більшості вітчизняних психологічних словників подається стисле визначення поняття психокорекції, яке часто підмінюється поняттям психотерапії. Вказується також на тотожність термінів “психокорекція” і “психологічне втручання”. Останнє вживається в зарубіжній літературі як синонім психокорекції. Психологічна корекція у психотерапії – це “спрямований психологічний вплив на певні психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування індивіда” [Психотерапевтическая энциклопедия. – 2-е дополненное и переработанное изщдание / Под ред. Б. Д. Карвасарского. – Санкт-Петербург. – «Питер». – 2002. – С.592 – 593., с. 592 – 593 ]; у спеціальній педагогіці – “ виправлення (часткове чи повне) вад психічного або фізичного розвитку в дітей, порушення тієї чи іншої психічної функції у дорослих” [Український педагогічний словник / Укладач С. Гончаренко. – Київ, “Либідь”, 1997. – С.149, с. 149]; у практичній діяльності психолога – “діяльність з виправлення (коректування) тих особливостей психічного розвитку, які за усталеною системою критеріїв не відповідають “оптимальній” моделі” [Словарь практического психолога / Сост. С. Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – С.246, с. 246].

Проблема бере свій початок в часи другої хвилі модернізації надання психологічної допомоги, котра проходила під прапором боротьби з психіатричними підходами до проблем здорових людей і була започаткована прихильниками гуманістичної, а потім і сімейної психотерапії як бунт проти медичної моделі мислення, спроба оптимістичного погляду на людину характерну для гуманістичної школи, яка тоді тільки зароджувалася та впливу культури “хіппі”, що була близькою більшості бунтарів від психотерапії ще з пори їх юності. “Для них сімейна терапія була не просто новим підходом, який вимагав просторішого приміщення та більшої кількості крісел для роботи. Це був “широкоформатний” проект, котрий мав би дати панорамне бачення людських проблем через стосунки, та обіцяв не тільки в основі змінити працю психотерапевтів, але й надати нового змісту тому, що робили школи, лікрні, суди – всьому та всім.” [ Саймон Р.Один к одному: Беседы с создателями семейной терапии/ Пер с англ. ─: Независимая фирма «Класс», 1996, с.8 ]. Власне, щоб відділити ці ідеї психотерапіївід ненависних їм тоді доктрин психоаналізу, котрі визріли в рамках тогочасної психіатрії, засновники сімейної психотерапії почали називати свій підхід психокорекцією[ Саймон Р.Один к одному: Беседы с создателями семейной терапии/ Пер с англ. ─: Независимая фирма «Класс», ]. В силу того, що теоретичні дебати, які точилися довкола модернізації процесу психотерапевтичної допомоги велися представниками психологічних шкіл, оголошених на теренах СРСР псевдонауковими, до представників радянської школи вони доходили схематизовано та спотворено, що і призвело до такої жорсткої фіксації поняття психотерапія до медичного втручання лікарем. А якщо зважити, що ознакою останнього етапу модернізації психологічної практики, який став природнім розвитком цих ідей, є тенденція доведення техніки психокорекції до алгоритму, за яким можуть працювати і соціальні працівники після нетривалої підготовки і не дуже досвідчені психологи [ Чепмен А, Чепмен-Сантана М. Проблемно-ориентированная психотерапия. ─ СПб.: Питер, 2001(Серия «Практикум по психотерапии»)], то стане зрозумілим трактування поняття психокорекції як будь-якого психологічного впливу, здійснюваного не лікарем.

Проте, в сучасній світовій практиці існують доволі стійкі традиції стосовно відмежування понять психокорекція та психотерапія як видів психологічної допомоги, що надається саме психологом.

Трактування суті поняття психокорекція, його особливості, співвіднесення з іншими видами психологічної допомоги тощо пройшло цілий ряд трансформацій, проте до сьогодні є доволі дискусійним та розглядається по-різному представниками різних психологічних шкіл та напрямків. Однак є загальновизнаним, що психокорекція є як ключовим видом діяльності психолога так і невід’ємною складовою його підготовки.

На ранніх етапах психокорекція розглядалася як усунення окремих симптомів та труднощів пацієнта, переважно на когнітивному рівні. Ще одним сучасним аспектом є така ознака психокорекції як глибинність. Згідно з психодинамічною теорією, важливий цілісний підхід до психокорекції, яка є процесуальною та спрямована на виявлення глибинних передумов особистісної проблеми, оскільки психіка – усистематизоване, динамічне утворення з свідомим і несвідомим аспектами, які перебувають у тісному взаємозв’язку. Вони схожі, тотожні – лиш різноспрямовані, що відображено у “Моделі внутрішньої динаміки психіки”, створеної академіком АПН України Т. Яценко. Свідоме та несвідоме кожного суб’єкта співіснують, уживаються за рахунок суб’єктивної зінтегрованості психіки. Обов’язкова ж з точки зору процесів модернізації всієї психології, і психокорекції зокрема, гуманістична складова полягає у відновленні та розвитку потенціалу людського “Я” як показника ефективності втручання. А тому сучасна психокорекція спирається на теорії інтегративних елементів психіки. Однією із сучасних тенденцій є точка зору, що психокорекція покликана вирішувати завдання психопрофілактики з метою запобігання психічним диструкціям у кризових ситуаціях, полегшенню гострих психотравматичних реакцій.

У вітчизняній радянській школі склалася традиція дотримуватися терміну психокорекції, визначення якої подає у своїй праці «Основи психокорекции» А. А. Осипова, посилаючись на визначення П. С. Немова.

За А.А.Осиповою термін «корекція» буквально означає «виправлення».

Проте у А. А. Осипової доволі плутано подаються особливості психокорекції, які відповідають як ранній вітчизняній традиції, так і сучасній зарубіжній традиції розрізнення понять психотерапії та психокорекції. При цьому суть власне сучасної західної тенденції у розрізненні цих понять не артикулюється. Тому, з моєї точки зору, позиція представлена цим автором не дуже послідовна, а тому дещо плутана. Як подає А. А. Осипова:

Психокорекція — це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічної дії.

Насправді в західній вже доволі давно встановилася традиція розрізняти ці два поняття за тривалістю взаємодії, за глибиною втручання та за допустимістю використання методів різних шкіл еклектично у роботі з одним клієнтом, а не за освітою того, хто її проводить. За цією традицією:

Психокорекція триває за різними авторами від 3-5 до 15 зустрічей. Психокорекції підлягають недоліки, що не мають органічної о снови і не є такими стійкими якостями, які формуються досить рано і надалі практично не змінюються.

Психокорекції підлягають окремі недоліки, які піддаються відносно швидкому впливу та виправленню, а психотерапії більш узагальненні всеохопні сторони особистості, для зміни яких потрібна перебудова особистості вцілому.

Тому психотерапія будується на психологічних теоріях і використовує переважно методи впливу характерні для тої чи іншої школи, а психокорекція хоча теж опирається на психологічні теорії використовує радше психотерапевтичні техніки і допускає еклектичне їх використання. Психокорекція може розглядатися як складова психотерапії, або як її попередня стадія. Коли певні недоліки перешкоджають приступити до перебудови особистості.

Основна відмінність психокорекції від дій, спрямованих на психологічний розвиток людини, полягає у тому, що психокорекція має справу з уже сформованими якостями особи або видами поведінки і направлена на їх переробку, тоді як основна задача розвитку полягає в тому, щоб за відсутності або недостатньому розвитку сформувати у людини потрібні психологічні якості.

За вітчизняною школою відмінність між психотерапією і психокоррекцією полягає у тому, що психотерапія має справу з різного роду порушеннями у людей, котрі страждають різними видами соматичних або психічних захворювань (розладів). Багато аномалій психіки і поведінки людей, які виявляються у захворюваннях, схожі на ті, з якими має справу психолог, що займається психокорекцією. Проте людей, що звертаються по допомогу до психотерапевта, звичайно називають хворими або пацієнтами, а тих, хто має потребу тільки в корекційній допомозі, іменують клієнтами. А. А. Осіпова наводить таке визначення:

Клієнт— це нормальна, фізично і психічно здорова людина, у якого в житті виникли проблеми психологічного або поведінкового характеру. Він не здатний самостійно вирішити їх і тому потребує сторонньої допомоги.

Крім того вона вважає, що:

Як об'єкти корекційної дії можуть виступати особа, сім'я або група.

До функцій психокорекції відносять наступні:

· розвиток,

· лікування,

· реабілітацію,

· рефреймінг (перебудова).

Виходячи з певних критеріїв, психокорекційні заходи можна класифікувати.

1. За характером спрямованості виділяють корекцію:

> симптоматичну;

> каузальну.

Симптоматична корекція (корекція симптомів), як правило, припускає короткочасну дію з метою зняття гострих симптомів відхилень в розвитку, які заважають перейти до корекції каузального типу.

Каузальна (причинна) корекція спрямована на джерела і причини відхилень. Даний вид корекції більш тривалий за часом, вимагає значних зусиль, проте більш ефективний в порівнянні з симптоматичною корекцією, оскільки одні і ті ж симптоми відхилень можуть мати абсолютно різну природу, причини і психологічну структуру порушень.

2. За змістом розрізняють корекцію:

> пізнавальної сфери;

> особи;

> афектно-вольової сфери;

> поведінкових аспектів;

> міжособових стосунків:

- внутрішньогрупових взаємостосунків (сімейних, подружніх, колективних);

- дитинно-батьківських стосунків.

3. За формою роботи з клієнтом розрізняють корекцію:

> індивідуальну;

> групову:

—у закритій природній групі (сім'я, клас, співпрацівники і т.д.);

—у відкритій групі для клієнтів із схожими проблемами;

- змішану форму (індивідуально-групову).

4.За наявностю програм:

> програмовану;

> імпровізовану.

5. За характером управління коригуючими діями:

> директивну;

> недирективну.

6. За тривалістю :

> надкоротку (надшвидку):

> коротку (швидку);

> тривалу;

> надтривалу.

Надкоротка психокорекція триває хвилини або години і спрямована на вирішення актуальних ізольованих проблем і конфліктів. Її ефект може бути нестійким.

Коротка психокорекція триває декілька годин і днів. Застосовується для вирішення актуальної проблеми, як би «запускає» процес зміни, який продовжується і після завершення зустрічей.

Тривала психокорекція продовжується місяці, в центрі уваги — особовий зміст проблем. Під час корекції опрацьовується безліч деталей, ефект розвивається поволі і носить стійкий характер.

Надтривала психокорекція може продовжуватися роки і зачіпає сфери свідомого і несвідомого. Багато часу приділяється досягненню розуміння суті переживань. Ефект розвивається поступово, носить тривалий характер.

7. За масштабом вирішуваних задач розрізняють психокорекцію:

> загальну;

> типову;

> спеціальну.

Під загальною корекцією маються на увазі заходи загальнокорекційного порядку, що нормалізують спеціальне мікросередовище клієнта, регулюють психофізичне, емоційне навантаження у відповідності з віковими і індивідуальними можливостями, оптимізують процеси дозрівання психічних властивостей у особи, що саме по собі може сприяти ліквідації психічних порушень і гармонізації особи в подальшому розвитку.

Під типовою психокорекцією розуміють набір психолого-педагогічних дій, що є адаптованими для дитячого і підліткового віку психокорекційними прийомами і методиками, використовуваними в роботі з дорослими, а також спеціально розробленими системами психокорекційних заходів, заснованих на онтогенетичних формах діяльності, що є ведучими для певного віку онтогенетичних форм діяльності, рівнів спілкування, способів мислення і саморегуляції.

Кожен прийом має, як правило, декілька напрямів психокорекційної дії.

Типова психокорекція озброює фахівця арсеналом засобів психологічної дії, якими він насичує програму групової або індивідуальної роботи.

Спеціальна психокорекція — це комплекс прийомів, методик і організаційних форм роботи з клієнтом або групою клієнтів одного віку, що є найефективнішими для досягнення конкретних задач формування особистості, окремих її властивостей або психічних функцій, що виявляються в поведінці, яка відхиляється, і утрудненій адаптації (соромливість, агресивність, невпевненість, наднормативність або асоціальність, невміння діяти за правилами і утримувати узяту на себе роль, чітко висловлювати свої думки, боязкість, аутичність, схильність до стереотипії, конфліктність, завищена самооцінка і т.д.).

Спеціальна психокорекція, таким чином, покликана виправляти наслідки неправильного виховання, що порушило гармонійний розвиток, соціалізацію особи. Негативні аспекти можуть бути обумовлені як суб'єктивними, так і об'єктивними чинниками.

Особливий випадок представляють умови дитячих будинків, виправних установ для неповнолітніх, виховання в яких невіддільно від корекції. У цих випадках первинним чинником, що порушує психічний онтогенез, є психогенія, і психокорекція направлена на подолання результатів неправильного виховання.

Висновки до 1-го питання

Отже: Психотерапія відноситься до психологічної допомоги, котра включає: психодіагностику, психокорекцію, психотерапію, психологічне консультування, профорієнтацію і ін.

Існує кілька підходів до визначення понять психотерапії та психокореції. Зокрема запозичена з радянською вітчизняна традиція за якою ці два види психологічної допомоги розрізняють за тим, спеціаліст з якою освітою її надає і західна, за якою ці поняття розрізняють за тривалістю, глибиною втручання та допустимістю еклектичного використання методів, розроблених у різних школах психотерапії. За цією традицією психокорекції підлягають окремі недоліки, які піддаються відносно швидкому впливу та виправленню, а психотерапії більш узагальненні всеохопні сторони особистості, для зміни яких потрібна перебудова особистості вцілому.

ІІ питання: Специфічні риси, мета і критерії оцінки психотерапії за А. А. Осиповою.

Дата добавления: 2017-01-14