Специфіка публічної монологічної мови

Специфіка публічної монологічної мови.

Публічний виступ і функціональні типии мовлення.

Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція. Типи доповіді:

1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

2. звітна доповідь – містить об”єктивні факти за певний період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений.

Монологічний текст – це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту – адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень)

письмова мова переважно монологічна

Монологічна мова не припускає обов'язкового безпосереднього контакту зі

слухаючими. Діалогічна мова неможлива без такого контакту. Для неї

характерна можливість і здійснення всякого роду перепопитів.

Монолог, монологічне мовлення (від моно і греч. lуgos - слово, мова), вид мови, зовсім або майже не пов'язаної (на відміну від діалогічної мови) з мовою співбесідника ні в змістовному, ні в структурному відношенні. Монологічне мовлення володіє набагато більшою мірою традиційності при виборі мовних, композиційних і інших засобів, має, як правило, складнішу синтаксичну побудову в порівнянні з репліками в діалозі. У побутовому спілкуванні монологічне мовлення зустрічається украй рідко, що дало підставу Л. У. Щербе припустити її похідна від діалогічної (у історичному плані). Основні комунікативні ситуації її вживання - сфера мистецтва, ораторського виступу, спілкування по телебаченню і радіо, ситуація навчання (мова вчителя в класі і т. п.). По своїй мовній і структурно-композиційній організації монологічне мовлення набагато складніше, ніж інші види мови; ці її особливості вивчає т.з. лінгвістика тексту (проблема складного синтаксичного цілого, абзацу і т. п.).
За межами художніх творів форму монологу приймають окремі різновиди усних висловів, таких, як мова оратора, лектора, виступ по радіо, телебаченню. Монологічне мовлення, що має зовнішнього адресата, характеризується такими загальними ознаками, як наявність в ній обігу, а також займенників і дієслів другої особи, дієслів наказового нахилу і інших форм волевиявлення. Мовні типи монологу обумовлені властивими монологу комунікативними функціями (розповідь про подію, міркування, сповідь, самохарактерістіка і т. п.). Так, для монологу оповідного типу характерне з'єднання дієслівних фраз, в яких співвідношенням видо-тимчасових форм дієслівних присудків виражена послідовність дій, рух подій. Для монологу-міркування типові синтаксичні побудови, які містять висновок, констатацію фактів, передають логічний зв'язок явищ (конструкції причинно-наслідкові, умовні, допустові, і ін.). Монолог-сповідь звичайно об'єднує в собі оповідні форми мови з формами міркувань. Орієнтуючись на усний вислів, монологи різних типів вільно допускають вживання розмовної і, експресивно забарвленої лексики, вигуків, розмовних і розмовно-експресивних синтаксичних побудов, в т.ч. і конструкцій діалогічної мови.
Особливим різновидом монологу є так званий внутрішній монолог, в якому імітується емоційно-розумова діяльність людини в її безпосередньому протіканні («потік свідомості»), Відповідно в монологічному мовленні цього типу часто уживаються переривисті, незавершені фрази, зовні не пов'язані один з одним синтаксичні побудови.
Сума втрат інформації при монологічному повідомленні може досягати 50%, а в деяких випадках і 80% від об'єму початкової інформації. Монологічність в спілкуванні виховує людей з малорухливою психікою, низьким творчим потенціалом. Дослідження ж показують, що найефективнішою формою спілкування є діалог.

62. Змістова організація основної частини публічного виступу(виклад матеріалу, доказ, спростування).

Основна частина може бути виражена в наступних видах повідомлення:-Виклад фактів-Експертні думки-Кросс-культурні порівняння-Анекдоти-Прогнози-Приклади-Оповідання-Порівняння-Зіставлення-Цитати-Статистика

Для кращого сприйняття матеріалу його необхідно впорядкувати. Способи впорядковування матеріалу:

1) тематичний порядок — він організовує основні положення мови по категоріях або розділяє їх за змістом. Це поширений спосіб. Категоризація може бути суб’єктивною і здійснюватися різними шляхами: від загального до приватного, від менш значущого до більш значущому;

2) часовий або хронологічний порядок — перерахування основних положень відповідно до послідовності ідей або подій, з концентрацією уваги на тому, що йде першим, що другим, третім;

3) логічний порядок — розміщення основних положень мови в такій послідовності, яка дозволяє переконати аудиторію повірити в що-небудь або поступити певним чином. Логічний порядок допомагає виявляти причинно-наслідкові зв’язки, визначати причину і результат дій або бездіяльності.

Оратори виділяють два види виступу: інформативний та переконливий. Інформативний виступ полягає в передачі відомостей і поясненні причинно-наслідкових зв’язків між подіями. Переконливий виступ — це процес, в ході якого оратор передає повідомлення, призначене для створення певної установки аудиторії, її зміни або спонукання слухачів до дії.

Дата добавления: 2017-01-14