Фази регуляції секреторної функції підшлункової залози

Склад та властивості підшлункового соку.

Методи дослідження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози у людини. Склад і властивості підшлункового соку.

Серед методів дослідження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози виділяють гострі та хронічні.

У людини цю функцію досліджують такими методами:

- зондування;

- УЗД;

- томографія;

- визначення ферментів у крові та сечі;

- копрографія.

У людини виділяється 1,5 – 2 літри соку на добу. Кислотність його – 7,8 – 8,4.

Електроліти соку.

Основні аніони підшлункового соку – Cl^- та HCO₃^- , катіони – Na⁺ та K⁺. На відміну від слини, сік ізотонічний плазмі крові незалежно від ступеня стимуляції. Концентрація катіонів при стимуляції лишається сталою, аніонів – змінюється в протилежному напрямку. Карбонат утворюється в ацинусах у більш високій концентрації, а при проходженні через протоки частково обмінюється на хлор – тому при посиленні підшлункової секреції концентрація карбонату підвищується (не встигає відбуватися обмін йонів). Окрім цих йонів, в підшлунковому соці містяться також йони кальцію, магнію, цинку, сульфат та фосфат.

Ферменти підшлункового соку:

1. Протеолітичні

а)ендопептидази – розщеплюють внутрішні пептидні зв’язки у білковій молекулі – трипсин, хемотрипсин, еластаза.

б)екзопептидази – відщеплюють кінцеві амінокислоти: карбоксипептидази (відщеплює амінокислоти від СООН-кінця), амінопептидази (відщеплюють амінокислоти від NH₂ - кінця)

2. Амілолітичні: a-амілаза – розщеплює a-1,4-глікозидні зв’язки в полімерах глюкози.

3. Ліполітичні: ліпаза – розщеплює ефірні звязки в положеннях 1 і 3 тригліцеридів, фосфоліпаза А₂ – ефірні зв’язки в положенні 2 фосфоліпідів, холестеролаза – ефіри холестеролу.

4. Нуклеолітичні: рибонуклеаза – фосфодиефірні зв’язки між сусідніми нуклеотидами в рибонуклеїнових кислотах.

В регуляції секреції підшлункової залози виділяють 2 фази:

Перша фаза – складнорефлекторна (цефалічна).

Секреція підшлункового соку під час цієї фази пов’язана з реалізацією складнорефлекторних механізмів регуляції, тобто умовних рефлексів (вигляд, запах їжі) і з реалізацією безумовних рефлексів (подразнення їжею рецепторів ротової порожнини).

Для цієї фази характерні такі показники:

1.Короткий латентний період (1-2хв.);

2.Об’єм соку невеликий (20% від загального об’єму соку, який виділяється при їді);

3.Сік містить багато ферментів і має високу перетравлюючу силу;

4.Невелика тривалість секреції (1-2год.);

5. Переважають нервові механізми регуляції.

Друга фаза – нейрогуморальна (кишкова).

Ця фаза називається нейрогуморальною, тому що вона зв’язана з реалізацією вагальних безумовних рефлексів у відповідь на подразнення їжею чи хімусом механо- та хеморецепторів слизової оболонки шлунка та тонкого кишківника.

Метасимпатичні рефлекси під час цієї фази мають менше значення, ніж в регуляції шлункової секреції.

Схема нервової регуляції під час 2-ї фази:

Для реалізації 2-ї фази підшлункової секреції великого значення набувають гуморальні механізми регуляції (за допомогою шлунково-кишкових гормонів).

На початкових етапах травлення виділяються гормони, які стимулюють підшлункову секрецію, а на пізніх етапах навпаки – які її гальмують.

Гормони, що стимулюють підшлункову секрецію:

1. Секретин. Виділяється S-клітинами стінки дванадцятипалої кишки під впливом соляної кислоти, яка надійшла з шлунку разом з хімусом. Він викликає виділення великої кількості підшлункового соку, багатого бікарбонатами, але бідного на ферменти, так як основна його дія спрямована на протокові клітини, що виділяють бікарбонати і він майже не діє на клітини ацинусів, що секретують ферменти.

2. Холецистокінін-панкреозимін (ХЦК-ПЗ). Виділяється І-клітинами стінки дванадцятипалої кишки під впливом продуктів початкового гідролізу харчового білка та жиру, деякі амінокислоти, а також соляна кислота та вуглеводи. Він діє на ацинозні клітини, а тому стимулює виділення невеликої кількості підшлункового соку багатого на ферменти. Виділяючись одночасно ХЦК-ПЗ та секретин посилюють дію один одного. ХЦК-ПЗ також стимулює скорочення жовчного міхура та вихід жовчі в дванадцятипалу кишку.

3. Гастрин. Виділяється G-клітинами шлунка та проксимального відділу тонкої кишки. Окрім посилення секреції підшлункової залози, гастрин також посилює перистальтику тонкого кишківника та жовчного міхура.

4. Бомбезин. Виділяється Р-клітинами шлунка та проксимальних відділів тонкого кишківника. Стимулює секрецію ферментів підшлунковою залозою через стимуляцію вивільнення ХЦК-ПЗ.

5. Субстанція Р.

6. Серотонін.

7. Інсулін.

Гормони, що гальмують підшлункову секрецію:

1. Соматостатин. Виділяється D-клітинами дванадцятипалої кишки та паренхіми підшлункової залози за умови підвищення вмісту поживних речовин в крові. Спричиняє зниження виділення підшлункового соку через гальмування секреції шлунково-кишкових гормонів.

2. Нейротензин. Виділяється N-клітинами дистальних відділів тонкої кишки. Гальмує виділення соляної кислоти шлунком Ù зменшення, або повне припинення секреції секретину та ХЦК-ПЗ Ù відсутність стимулюючих гуморальних впливів на секреторні клітини підшлункової залози Ù пониження її секреторної діяльності. Посилює виділення глюкагону.

3. Глюкагон.

4. Енкефаліни.

5. Шлунковий інгібуючий пептид (ШІП).

6. Кальцитонін.

Характеристика секреції в 2-їй фазі:

1. латентний період довший, ніж в першій фазі;

2. об’єм соку = 80% від загального об’єму соку, що виділяється під час їжі;

3. до складу соку входить багато ферментів, води та бікарбонатів;

4. довготривалість секреції (декілька годин).

Дата добавления: 2017-01-14