Meта цієї системи — створити умови для позитивної соціалізації молоді

Соціальні служби для молоді

Соціальна робота з молоддю – це певний комплекс правових, організаційних, матеріальних та кадрових умов, які в сукупності створюють для кожної молодої людини реальні можливості конкретної та необхідної допомоги та надають їй сприяння в основних сферах її життєдіяльності.

Соціальні служби для молоді – державні організації, що реалізують соціальну молодіжну політику шляхом надання різних видів допомоги та соціальних послуг дітям молоді та сім’ї.

Соціальні служби для молоді органічно доповнюють діяльність органів державної влади (що безпосередньо опікуються проблемами молоді) у загальному процесі здійснення державної молодіжної політики і становлять значну та організовану частину молодіжної інфраструктури. Вони є основною ланкою молодіжної інфраструктури, що здійснює соціальну роботу з різними категоріями дітей і молоді, зокрема надає їм соціальні послуги та необхідну допомогу, тобто перебуває з ними у безпосередньому контакті.

Соціальні служби молоді були створені в Україні на виконання ст. 6 Закону України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та постанови Кабінету Міністрів України № 648 від 13 серпня 1993 року „Про соціальні служби для молоді”.

Перші осередки соціальних служб почали створюватися з 1991 року у Харківській, Луганській, Дніпропетровській, Донецькій областях та Республіці Крим. Юридично систему соціальних служб для молоді було закріплено у „Декларації про загальні засади державної молодіжної політики в Україні” та Законі України „Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, типовому положенні, Постанова Кабінету Міністрів України від 21 січня 1998 р. № 63 „Про подальший розвиток мережі центрів соціальних служб для молоді та підвищення ефективності їх діяльності”.

Сьогодні в Україні створена система соціальних служб, що об’єднує близько 400 центрів: Український республіканський, обласні, міські та районні центри соціальних служб, в яких працюють тисячі психологів, соціальних педагогів, соціологів, юристів, лікарів-консультантів, інших спеціалістів з профілактичної, пропагандистської та виховної роботи.

Соціальна робота в мережі соціальних служб для молоді має чітко визначену адресність.

До уваги беруться такі фактори як:

• віковий показник осіб, яким надається соціальна допомога та підтримка;

• основні сфери життєдіяльності молоді (навчальні заклади, місця роботи проживання, відпочинку);

• основні категорії молоді (учні шкіл студенти навчальних закладів різного рівня акредитації працююча молодь, безробітна молодь, сироти особи з обмеженими функціональними можливостями тощо);

• типові соціальні та психологічні проблеми молоді.

Зміст роботи цих соціальних служб для молоді полягає у:

• наданні соціальної, психологічної, правової, освітньої та будь-якої іншої підтримки;

• допомозі здійснити право молоді на повноцінне життя;

• прищепленні навичок соціальне схвальної поведінки;

• навчанні адаптуватися правовими засобами до сучасного світу.

Пріоритетними напрямами діяльності центрів ССМ є:

• соціальна підтримка молодої сім’ї;

• соціальна робота з жіночою молоддю;

• соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків;

• профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі;

• сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді;

• соціальна підтримка дітей та молоді з особливими потребами;

• соціальна робота з допризовною та призовною молоддю, військовослужбовцями та членами їхніх сімей, службовцями за призовом, молодцю, яка звільняється з лав Збройних Сил України;

• служба "Телефон довіри".

Діяльність центрів соціальних служб молоді передбачає виконання низки завдань:

1) надання соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової Інформаційної матеріальної та інших видів соціальної допомоги;

2) розробка та здійснення системи заходів щодо створення умов, необхідних для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді;

3) здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді;

4) застосування комплексних заходів, спрямованих на подолання негативних явищ у молодіжному середовищі;

5) розробка та впровадження реабілітаційних програм, змістом яких є відновлення соціальних функцій, морального, психічного і фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до соціальних та сімейних умов життєдіяльності;

6) допомога дітям та молоді які зазнали від інших жорстокості та насильства чи потрапили в екстремальні ситуації;

7) сприяння дитячим, молодіжним організаціям у становленні та розвитку участі в суспільній діяльності;

8) здійснення міжнародного співробітництва вивчення і поширення міжнародного досвіду соціальної роботи з молоддю;

9) співпраця з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування установами та організаціями незалежно від форм власності і підпорядкування, громадськими організаціями, фізичними особами у вирішенні питань соціальної підтримки дітей та молоді.

Соціальні служби молоді реалізують ряд комплексних програм.

Основні програми соціальних служб для молоді:

• соціально-психологічне консультування, інформаційна допомога молоді;

• телефони довіри;

• соціальна опіка, допомога дітям-сиротам;

• соціальна підтримка дітей-інвалідів, молодих інвалідів;

• різноманітна робота з підлітками (профілактика правопорушень, організація відпочинку, допомога молодим людям у творчій діяльності, підвищення їх адаптивних можливостей);

• підтримка та сприяння молодіжному підприємництву;

• соціально-психологічна допомога сім’ї;

• сприяння молодіжній зайнятості;

• робота з жіночою молоддю;

• робота з молодим наркоманами, алкоголіками та їх сім’ями;

• правове навчання;

"Соціальна робота з молодою сім’єю";

"Соціальна адаптація жіночої молоді";

"Соціальна підтримка інвалідів";

"Соціальна підтримка сиріт";

"Профілактика наркотизації, правопорушень, захворювань на СНІД";

"Сприяння зайнятості молоді";

"Соціальна підтримка талановитої та обдарованої молоді";

"Соціально-психологічна адаптація і реабілітація молодої людини";

"Соціальна підтримка сільської молоді";

"Інформаційне забезпечення";

"Дозвілля і оздоровча робота";

"Телефон довіри".

Кожна з програм, над виконанням якої працює той чи інший центр, вимагає зусиль, як правило, в кількох напрямах. При реалізації різних програм деякі з напрямів, за якими вони здійснюються, нерідко збігаються.

Внаслідок цього формуються напрями роботи ЦССМ, які в систематизованому вигляді можна представити таким чином:

• участь у реалізації державної соціальної політики в Україні;

• координація діяльності інших соціальних служб, установ і організацій всіх форм власності, об’єднань громадян, окремих громадян у сфері соціальної роботи з дітьми і молоддю;

• організація та надання інформаційних, соціально-психологічних, соціально-педагогічних, юридичних та консультативних послуг дітям і молоді;

• організація надання соціальних послуг окремим категоріям дітей і молоді, зокрема інвалідам, дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, соціально-психологічної та педагогічної підтримки, сприяння їх соціальній реабілітації та адаптації;

• соціально-профілактична робота серед дітей і молоді, здійснення заходів щодо запобігання негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі;

• організація правового захисту конституційних прав дітей і молоді;

• здійснення соціальної інспекції, тобто системи заходів, спрямованих на забезпечення нагляду, аналізу, експертизи, контролю за реалізацією соціальних програм, проектів, забезпечення належних умов життєдіяльності, морального, психічного та фізичного стану дітей і молоді, захисту їхніх прав та свобод.

Для організації соціально-педагогічної роботи в межах цих програм при соціальних службах молоді створюються різноманітні спеціалізовані служби:

• кризові центри соціально-педагогічної допомоги різним категоріям сімей, дітей та молоді;

• центри соціальної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями;

• центри сім’ї "Родинний дім";

• клубні об’єднання за місцем проживання;

• лінія дистанційного консультування "Телефон довіри";

• консультпункти у РАГСах, військоматах, колоніях для неповнолітніх;

• консультативні пункти для ін’єкційних споживачів наркотиків;

• консультативні пункти для роботи з молоддю яка повернулася з місць позбавлення волі.

Варто додати, що економічне становище країни не дає ССМ можливості належним чином сприяти молоді в її соціальному становленні, тримати у сфері державної молодіжної політики всі її верстви.

Завдання, які були поставлені перед соціальними службами для молоді -"Дійти до кожної молодої людини", в умовах країни з перехідною економікою виявилися мало здійсненними. "Небажання погодитися з цим призводить до розпорошення зусиль держави, а часто - і до декларативного характеру її молодіжної політики, і, як наслідок, до зневіри молоді в державу та у справедливість суспільства".

В ситуації, коли Україна не може дозволити собі утримання за державний кошт адміністративного апарату соціальних служб для молоді, постає проблема розвитку молодіжних громадських об’єднань. Таких, які за відповідної законодавчої підтримки молодіжних ініціатив могли б самостійно створювати матеріально-технічну базу для своєї діяльності, зокрема, для реалізації соціальних програм.

Аналіз основних напрямів діяльності ЦССМ дає можливість зробити висновки стосовно реальних потреб молоді в соціальних послугах, встановити їх ієрархію.

В міру зниження потреби вони виглядають наступним чином:

• консультації спеціалістів центрів соціальних служб (психологів, юристів, наркологів, сексопатологів) – 81%;

• допомога у влаштуванні на роботу – 74%;

• консультування, патронаж та організація допомоги інвалідам, сиротам, колишнім воїнам-інтернаціоналістам, іншим категоріям соціально незахищеної молоді – 55%;

• організація та проведення масових культурних заходів для молоді (виставок, фестивалів, концертів, гулянь і т.п.) – 50%;

• створення клубів за інтересами, організація гуртків, секцій, інших закладів культури та об’єднань за інтересами – 48%;

• створення клубів знайомств – 37%;

• організація та проведення масових спортивних заходів – 36%;

• організація та проведення наукових конференцій, семінарів, "круглих столів" та ін. – 27%;

• спільна діяльність з молодіжними організаціями – 23%.

Перераховані послуги, їх важливість для молоді обумовлені, насамперед, актуальністю тих життєвих проблем молодих людей.

Виходячи з того, що мережа центрів ССМ розширюється, збільшується кількість програм та напрямів діяльності і відповідно збільшується кількість наданих послуг молоді, можна зробити висновок, що їх роль у процесі здійснення державної молодіжної політики зростає.

Особливе значення центрів полягає в тому, що юнаки і дівчата звертаються до них здебільшого в складні періоди свого соціального становлення. Позитивом є і те, що вирішення проблем молодих громадян відбувається безпосередньо на місцях, за місцем проживання.

Адже центри соціальних служб для молоді в основу своєї практичної діяльності поклали реалізацію регіональних цільових програм з найактуальніших питань соціального становлення та розвитку молоді. Розробка та практичне здійснення програм відбувається з урахуванням регіональних чинників, особливостей, тенденцій, з орієнтацією на прогнозовані результати. Тобто основним завданням центрів соціальних служб для молоді є здійснення, зокрема в молодіжному середовищі, соціальної роботи.

Розширення діяльності і ролі ЦССМ подекуди призводять до того, що соціальні служби для молоді розглядаються як організації, які надають допомогу в здійсненні соціальної роботи тим установам і закладам, які з якихось причин не можуть цього робити: наприклад, виховну роботу з школярами - замість педагогічного колективу шкіл і позашкільних закладів, роботу з профорієнтації - замість центрів зайнятості і педагогічних колективів шкіл, масові молодіжні заходи - замість органів культури, громадських організацій, роботу з дітьми-сиротами - замість органів опіки. При цьому робота, яка проводиться, не може розглядатися як безпосередньо соціальна, тому що основні її напрями мають масовий превентивний, а не індивідуальний або індивідуально-груповий характер.

Аналіз діяльності центрів соціальних служб для молоді вказує, що підвищення ефективності їхньої роботи здійснюється за такими напрямами:

• підтримка, узагальнення та поширення досвіду ЦССМ, які були найперші в Україні;

• всебічна підтримка щойно створених центрів та проведення необхідних заходів щодо формування нових.

Водночас, окреслюються причини, які знижують ефективність соціальної роботи з молоддю, зокрема, незадовільне фінансування, неповна укомплектованість кадрами, недостатня їхня кваліфікація, слабке методичне та матеріально-технічне забезпечення.

Центри ССМ у процесі реалізації регіональної державної молодіжної політики займають чільне місце і виглядають у своїй діяльності досить привабливо для молоді, що обумовлено важливістю і багатогранністю послуг та різних видів соціальної допомоги, яку вони надають. Робота управлінь (комітетів, відділів) у справах сім’ї та молоді на їхньому фоні виглядає більш декларативно.

Зважаючи на те, що і центри, і управління (комітети, відділи) у справах молоді займаються здійсненням державної молодіжної політики на місцях, деякі науковці вважають за доцільне об’єднати їх в одну структуру, з чим автор принципово не погоджується, вважаючи, що за центрами ССМ мають залишатися практичні аспекти соціальної роботи з молоддю, а за управліннями, комітетами, відділами - вироблення, і це головне, регіональної державної молодіжної політики та організація, перш за все координація, її здійснення тощо.

5. Позашкільні навчально-виховні заклади та заклади за місцем проживання

Мережа позашкільних навчально-виховних закладів та закладів, які працюють з дітьми та молоддю за місцем проживання, - найрозвиненіша складова частина молодіжної інфраструктури.

Ці заклади перебувають у підпорядкуванні Міністерства освіти, Державного комітету у справах сім’ї та молоді, Держкомспорту, управлінь комунального господарства, їх утримують підприємства тощо.

Фінансуються вони здебільшого з місцевих бюджетів. Незалежно від підпорядкування та джерел фінансування, в основі їхньої діяльності лежить принцип участі різновікових дитячих, підліткових, молодіжних груп.

Важливими складовими молодіжної інфрастуктури є заклади, установи з організації дозвілля молоді, клубні заклади. Ефективний їхній вплив на здійснення молодіжної політики на регіональному рівні добре видно там, де заклади молодіжної інфраструктури здійснюють свою роботу самостійно, на госпрозрахункових засадах.

Розрізняють 2 види позашкільних навчальних закладів:

1. Загальні (комплексні) - загальні позашкільні навчальні заклади ведуть роботу з дітьми в різних областях науки, культури, спорту.

2. Спеціальні (профільні) – по профілю.

Конституція України декларує рівний доступ до позашкільної освіти.

З 2006 року Верховна Рада України ухвалили Закон „Про внесення змін до Бюджетного кодексу України”, відповідно до якого повертався рядок про фінансування позашкільної освіти.

Координація роботи позашкільних навчально-виховних закладів та закладів за місцем проживання, їх методичне забезпечення в різних регіонах здійснюється по-різному. На Черкащині, наприклад, з 44 навчально-виховних підліткових закладів, де займається більше двох тисяч дітей та підлітків, в обласному центрі розташовані 32. Для координації їхньої роботи рішенням міськвиконкому від 27 квітня 1993 р. створено багатопрофільний молодіжний центр "Забава", якому були передані приміщення для проведення культурно-масової і спортивної роботи (кімнати школяра, дитячо-юнацькі клуби). На час вивчення його роботи він об’єднував 80 гуртків і секцій, де займалося близько 1,5 тисяч дітей та підлітків. У штаті багатопрофільного центру працювало 19 педагогів-організаторів, 9 керівників гуртків.

Діяльність здійснювалася за такими головними напрямами:

• секційна та гурткова робота;

• організація культурних, спортивних заходів у місті та змістовного дозвілля дітей і підлітків за місцем проживання;

• соціальна опіка дітей та підлітків, схильних до правопорушень;

• соціальна допомога дітям-інвалідам, дітям з малозабезпечених і багатодітних сімей, дітям-сиротам.

З 1993-1994 pp. із системи Держкомунгоспи в підпорядкування місцевим державним органам у справах молоді почали передаватися заклади, які працюють з дітьми та молоддю за місцем проживання.

Для організації навчально-виховного процесу це мало позитивне значення, але водночас, з’явилися деякі додаткові матеріальні та господарські проблеми. На 1 січня 2005 р. було передано понад 1,4 тис. підліткових та фізкультурно-спортивних клубів. Вони охоплювали 104 тисячі дітей та підлітків, з якими працювало 2,8 тис. педагогів-організаторів та керівників гуртків. У більшості регіонів у той час розширювалася мережа підліткових клубів за місцем проживання.

Управління у справах молоді і спорту для координації роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання створювали свої координуючі та управлінські органи. Так, управління у справах молоді і спорту Севастопольського міськвиконкому створило об’єднання, до якого входило 35 багатопрофільних клубів, що об’єднували дітей і підлітків різного віку.

З метою підвищення ефективності навчально-виховної роботи за місцем проживання на загальнодержавному рівні було прийнято ряд важливих документів, а саме:

• Постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 1992 р. "Про невідкладні питання діяльності дитячих навчально-виховних закладів",

• Декрет Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їхніх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається",

• Розпорядження Президента України від 29 грудня 1995 р. "Про заходи щодо запобігання перепрофілюванню дошкільних І середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладів".

Названі документи забороняють використовувати позашкільні навчально-виховні заклади не за призначанням.

За таких обставин, вочевидь, зростала роль керівників місцевих "молодіжних" органів державної влади в збереженні матеріальної бази виховних закладів за місцем проживання. Закономірно, що Мінмолодьспорт у той час покладав на них персональну відповідальність за кожний втрачений підлітковий заклад.

Основні форми роботи, які використовуються в навчально-виховних закладах за місцем проживання:

• спартакіади з різних видів спорту;

• походи вихідного дня;

• краєзнавча, пошукова діяльність;

• масові заходи із організації дозвілля;

• гурткова та індивідуальна робота тощо.

Менше використовувалися ті форми роботи, що є характерними для клубів, гуртків технічного та туристсько-краєзнавчого спрямування, і органи державної влади звертали увагу на необхідність їх розвитку. Адже, за статистикою того часу, із 3595 творчих об’єднань тільки близько 500 мали технічне або туристсько-краєзнавче спрямування.

Управління (комітети, відділи) у справах молоді з метою підвищення ефективності роботи виховних закладів для дітей та молоді за місцем проживання ввели в практику проведення оглядів-конкурсів на кращу організацію їхньої роботи, організовували і здійснювали роботу з підбору кадрів та підвищення кваліфікації педагогів-організаторів та керівників гуртків і творчих об’єднань, організації обміну досвідом роботи та забезпечення методичними матеріалами тощо.

На місцях органи державної влади безпосередньо або через створені ними відповідні організаційні структури, здійснюють як координацію роботи цих закладів, так і координацію їх взаємодії із зацікавленими установами.

Система позашкільної освіти унікальна, її треба зберегти.

Позашкільні навчально-виховні заклади покликані надавати дійову допомогу школі, а також виховувати національну свідомість, прививати любов до праці, розвивати всісторонні якості людини.

Література

1. Болтівець С. Чи потрібні нам школи соціальної реабілітації //Директор школи. – 2001. – № 10.

2. Бочарова В. Социальная служба: состояние и тенденции развития //Педагогика. – 1992. – № 3-4. – С. 20-27.

3. Всеукраїнський ярмарок соціальних проектів // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. –№ 4. – С. 37-43.

4. Головатый Н.Ф. Социология молодежи / Курс лекцій. – К.: МАУП, 1999, - 224 с.

5 а. Гуменюк Л. Потрібна розгалужена служба // Педагогічна газета. – 1995. – Листопад

5. Дика В.А. „Телефон довіри”: молодіжна лінія // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. –№ 3. – С. 11-14.

6. Діяльність системи центрів соціальних служб для молоді // Шкільний світ. – 1999. – № 24.

7. Діяльність центрів соціальних служб для молоді: сучасний стан і перспективи розвитку. – К.: Академпрес, 1999. – 112 с.

8. Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю // Сільська школа України. – 2001. – № 34.

9. Закон України „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю // Голос України. – 2001. – 27 липня.

10. Зверева И.Д. О проекте „Социальное образование в Украине” // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. – № 5. – С. 35-37.

11. Звєрєва І.Д. „Етичний кодекс соціальних працівників України”: від ідеї до впровадження // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 9-10. – С. 84-87.

12. Зверева И.Д. Проект „Социальное образование в Украине”: перспективы развития социальной работы (социальной педагогики) // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – № 5. – С. 20-22.

13. Зверева И.Д. Опыт организации социальной помощи подросткам за рубежом // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. –№ 2. – С. 40-43.

14. Зверева И.Д. Всемирный конгресс социальных работников // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. –№ 6-7. – С. 32.

15. Зверева И.Д. Международный форум социальных работников // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. –№ 6. – С. 46-47.

16. Зверева И.Д. Международный форум социальных работников // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. –№ 6. – С. 46-47.

17. Иванников В. Социальная служба помощи детям и молодежи // Воспитание школьников. – 1993. – № 4. – С. 9-12.

18. Клименко Н. Ю. Социально-педагогическая компетентность специалистов социальной сферы //Педагогика. – 2003. – № 2. – С. 24-28.

19. Коротка інформація щодо діяльності центрів соціальних служб для молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. – № 7. – С.33-43.

20. Коротка інформація щодо діяльності системи центрів соціальних служб для молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. –№7. – С. 43-47.

21. Кривоконь Н.І. Професія працівника соціального захисту населення: вимоги та типізація // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. –№ 4. – С. 43-45.

22. Міжнародна Федерація соціальних працівників // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. –№ 2. – С. 43.

23. Наказ Міністерства освіти і науки України „Про затвердження Типового положення про центри практичної психології і соціальної роботи” // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. –№ 6. – С. 40.

24. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). – К.: Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. – 242 с.

25. Словник термінів соціальної педагогіки та соціальної роботи / Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник, - К.: ІЗМН, 1997. – С. 112 – 133.

26. Смолинська О. До питання про методику соціально- педагогічної роботи з населенням // Шлях освіти. – 2002. – № 1. – С. 14-17.

27. Статут ліги соціальних працівників України // Шкільний світ. – 1999. – № 24.

28. Тутишинський В. Застосування нових інформаційних технологій у превентивному вихованні підлітків // Учитель. – 2000. – № 4-6. – С. 24-26.

29. Типове положення про центри практичної психології і соціальної роботи // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. –№ 4. – С. 41-43.

30. Українська асоціація соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. –№ 2. – С. 43.

31. Форум працівників центрів соціальних служб для молоді // Практична психологія та соціальна робота. – 1999. –№ 6. – С. 29-30.

32. Хаккет С. Стандарты социальной работы и программы подготовки специалистов социальной сферы: видение проблемы // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. – № 4. – С. 9-11.

33. Хід виконання Національної програми „Діти України”. Робота Українського державного центру соціальних служб для молоді (УД ЦССМ) // Практична психологія та соціальна робота. – 2000. –№ 2. – С. 30-32.

34. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. Пособие для студ. высш. пед. учебн. завед. / Под ред. В.А.Сластенина. – М.: Издательский центр „Академія”, 2001. – С. 52 – 71.

35. Школи соціальної реабілітації: сучасне становище і перспективи // Право України. – № 3. – С. 59-60.

Дата добавления: 2017-01-14