Аналіз і оцінка ефективності використання основних засобів

Економічна ефективність функціонування підприємства (фірми) значною мірою залежить від раціонального використання задіяного капіталу і насамперед основних засобів, які становлять особливо вагому його частку. Це спонукає підприємства систематично аналізувати величину і стан основних засобів, давати оцінку ефективності їх віддачі. На практиці таку роботу проводять у декількох напрямках, а саме:

1. Розглядають динаміку величини основних засобів з урахуванням інфляції.

2. Аналізують структуру основних засобів, в тому числі:

· технологічну структуру, яка показує співвідношення між активною та пасивною частинами основних засобів;

· вікову структуру, що характеризує основні засоби за їх терміном використання.

3. Проводять аналіз оновлення, вибуття і зношування основних засобів. Для оцінки стану основних засобів і їх використання застосовують відповідні показники, які за своїм призначенням поділяються на узагальнюючі і часткові.

Узагальнюючі показники характеризують стан і ефективність використання всіх основних засобів підприємства в цілому.

Так, для оцінки динаміки їх складу і структури застосовують коефіцієнт оновлення (К_онов) і коефіцієнт вибуття (К_виб) основних засобів.

(К_онов)=Ф_введ/Ф_к×100; (К_виб)=Ф_вив/Ф_п×100,

де К_онов, К_виб – коефіцієнти оновлення і вибуття, %;

Ф_введ, Ф_вив – вартість введених та виведених основних фондів за рік, грн..;

Ф_к, Ф_п – вартість основних фондів на початок і на кінець року, грн.

Для визначення ефективності використання основних засобів в цілому застосовується ряд показників, зокрема:

Коефіцієнт віддачі активів (фондовіддача) – визначається по підприємству як відношення вартості товарної, валової або чистої продукції до середньорічної вартості основних виробничих засобів. Фондовіддача визначає частку вартості продукції на одиницю вартості основних фондів.

К_в=N/Ф_ср.р,

де N – обсяг товарної (валової) продукції, грн.;

Ф_ср.р – середньорічна вартість основних фондів, грн.

Ф_ср.р=(Ф_о.п.+Ф_о.к)/2+SФ_оі/12,

де Ф_о.п., Ф_о.к., – вартість о. з. на початок і на кінець року, грн.

Ф_введ., Ф_оі – вартість о. з. на початок і-го місяця (і=2,3…12), грн.

Фондомісткість визначає частку вартості основних фондів на одиницю вартості продукції.

Коефіцієнт місткості активів (фондомісткість) – це величина, обернена до показників фондовіддачі.

К_м=Ф_ср/N

Фондовіддача та фондомісткість є узагальнюючими показниками оцінки ефективності використання основних засобів.

Фондомісткість визначає частку вартості основних фондів на одиницю вартості продукції.

Часткові показники характеризують рівень використання окремих видів основних засобів залежно від впливу факторів, наприклад часу, продуктивності обладнання тощо.

Оренда основних засобів (лізинг)

Лізинг – довгострокова оренда рухомого та нерухомого майна, яка здійснюється на основі договору і полягає в наданні лізингодавцем права користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Ключовим при цьому визначенні є передача права користування активами, тому будь-яке передавання активу, яке не передбачає права користування ним, не є лізингом.

Відповідно до особливостей здійснення лізингових операцій лізинг буває двох видів: фінансовий та операційний. Залежно від форми здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо (рис.1). Поділ лізингу на фінансовий та операційний базується на тому, у який спосіб ризики та вигода, пов’язані з правом власності на актив, розподіляються між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

При цьому під ризиками розуміють можливі збитки від простоїв обладнання або використання застарілої технології та неотримання очікуваних доходів унаслідок зміни економічних умов.

Під вигодами розуміють очікувану прибутковість від використання активів протягом терміну їх експлуатації, прибуток від зростання вартості активів (до оцінка) або надходження від реалізації активів за ліквідаційною вартістю.

Рис. 1. Види та форми лізингу

Розглянемо види лізингу згідно з чинним законодавством.

Фінансовий лізинг (оренда) – це договір лізингу (оренди), в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця майно, придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов’язані з правом користування та володіння об’єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо договір містить одну з таких умов:

· об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості, та лізингоодержувач зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною в такому лізинговому договорі;

· сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує вартість об’єкта лізингу;

· майно, що передається у фінансовий лізинг, є виготовленим на замовлення лізингоотримувача та після закінчення дії договору не може бути використано іншими особами, крім лізингоотримувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Операційний лізинг – це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку повної амортизації об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Після закінчення строку договору операційного лізингу він може бути продовжений або переданий у к4ористування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Особливість фінансового лізингу полягає в тому, що він передбачає передачу всіх ризиків і вигід, пов’язаних з правом користування та володіння активом.

З точки зору лізингодавця лізинг поділяють на два види:

1) прямий фінансовий лізинг;

2) лізинг типу продажу.

Суть прямого фінансового лізингу полягає в тому, що лізингодавець (лізингова компанія чи банк) за дорученням підприємства-клієнта купує за власний рахунок чи за рахунок кредиту об’єкт лізингу у певного постачальника, а потім здає його в оренду підприємству-користувачеві (рис. 2).

Відносини лізингової компанії з постачальником устаткування оформляють договором купівлі-продажу, а з підприємством-користувачем-договором оренди.

Рис. 2. Схема прямого фінансового лізингу

Лізинг типу продажу означає реалізацію устаткування (або іншого об’єкта лізингу) підприємством-виробником шляхом передачі його в довгострокову оренду, що фактично означає реалізацію в кредит з відтер мінуванням платежу (рис. 3).

Рис. 3. Схема лізингу типу продажу

Зворотний лізинг – це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг.

Відносини сторін в умовах зворотного лізингу зображені на рис. 4.

Рис. 4. Схема зворотного лізингу

Крім того, лізинг може бути у формі пайового лізингу та міжнародного лізингу.

Пайовий лізинг – це здійснення лізингу за участю об’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або декількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу.

Міжнародний лізинг – це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Договір лізингу укладається у формі багатосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Істотними умовами договору лізингу є:

· найменування сторін;

· склад, вартість, умови та терміни поставки майна, що здається в оренду;

· розмір, склад та графік сплати лізингових платежів;

· умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача чи в разі закінчення дії договору;

· умови страхування об’єкта лізингу;

· умови дострокового розірвання договору лізингу;

· інші.

Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг.

При тому об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю лізингодавця.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження об’єкта фінансового лізингу несе лізингоодержувач, а об’єкта операційного лізингу – лізингодавець, якщо інше не передбачено договором лізингу.

З метою забезпечення інтересів суб’єктів лізингу майно, яке є об’єктом лізингу, доцільно застрахувати.

Лізингоодержувач за користування об’єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж, встановлюється договором лізингу і може бути нерівномірною.

Висновки

Необоротні активи підприємства – це матеріальні цінності, які використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, що перевищує 1 рік.

Необоротні активи поділяються на групи, найбільшою з яких є основні засоби.

Облік і оцінка необоротних активів проводиться за первісною, справедливою та балансовою (залишковою) вартостями.

У процесі виробництва основні засоби піддаються фізичному і моральному зношуванню. У свою чергу моральне зношення буває 1-го і 2-го роду.

Систематичний розподіл необоротних активів називається амортизацією.

Величина амортизаційних відрахувань визначається на основі норм амортизації. Аналіз ефективності використання основних засобів здійснюється з використанням багатьох показників, основні з яких коефіцієнт віддачі активів та коефіцієнт місткості активів.

Довгострокова оренда основних засобів називається лізингом, який поділяється на фінансовий і операційний.

Дата добавления: 2015-07-13