Основні види прогнозування

Прогнозування в аграрній інженерії

ЛЕКЦІЯ 14

План

1. Основні види прогнозування.

2. Характерні задачі і методи прогнозування у сфері машиновикористання.

Цілеспрямований розвиток виробництва, розробку перспективних, річних і навіть короткострокових планів доцільно здійснювати на основі наукових прогнозів. Це особливо важливо в даний час, коли в сільсько­му господарстві здійснюються структурні зміни, зміни форм власності на землю і засоби виробництва. Зокрема, у функції інженерно-технічного супроводу сільськогосподарського виробництва входить розробка і впро­вадження науково-технічної політики в АПК, прогнозування та розвиток ринку сільськогосподарської техніки, а також енергоринку. Ці завдання потребують відповідного науково-методичного забезпечення та інстру­ментарію. Розглянемо основні види прогнозування.

Прогноз — це науково обґрунтоване передбачення можливих станів об’єкту в майбутньому або альтернативних способів і строків досягнення певного стану. Вплив випадкових факторів на розвиток систем обумов­лює імовірнісний характер прогнозів, а тому потрібно забезпечити їх пев­ну достовірність.

Якщо достовірність прогнозу є поввою, то він має властивості завба­чення (пророкування). Прогноз-завбачення відповідає формулі: буде так і тільки так.

Прогноз-передбачення полягає у виявленні можливих варіантів розви­тку системи при відповідних умовах. Він відповідає логічній формулі: буде так за таких умов.

Прогноз-план визначає не тільки можливі стани системи (результати діяльності), але й способи досягнення поставленої мети. Він здійснюється за логічною формулою: якщо потрібно оце, то треба зробити так.

Прогноз і план є результатами інтелектуальної діяльності фахівців і засобами керування виробництвом. Проте прогноз виступає як інстру­мент пізнання найбільш імовірних шляхів розвитку системи, а план — як засіб регулювання відносин для досягнення поставленої мети. Тісний взаємозв’язок прогнозування і планування обумовив поділ прогнозів на оперативні, короткострокові та перспективні (середньо- і довгостроко­ві), Стосовно до специфіки сільськогосподарського виробництва доціль­но виділити оперативні прогнози на строк до одного місяця, коротко­строкові — на кампанію (сівба, збирання), сезон і рік, перспективні — на строк більше року.

Розрізняють два підходи до прогнозування:

1) Перший — прогнозування від існуючого стану до майбутнього, яке називають пошуковим.

2) Другий — від поставленої мети і орієнтирів у майбутньому до даного часу, розробля­ючи способи досягнення мети. Цей підхід називають нормативно-цільо­вим прогнозуванням.

Так, визначення залишкового ресурсу деталей або складових частин машин за результатами діагностування технічного стану відноситься до пошукового прогнозування. Прикладом нормативно-цільового прогнозу­вання може бути знаходження ефективних шляхів досягнення наперед за­даного рівня автоматизації виробничих процесів.

Різноманітність методів і прийомів наукового прогнозування можна по­ділити на три основні групи: експертна оцінка, екстраполяція та аналіз при­чинних зв’язків.

Експертна оцінка як метод прогнозування полягає у виявленні уза­гальненої думки авторитетних спеціалістів на основі незалежних міркувань з даної проблеми. Метод вимагає участі в експертизі багатьох вчених і фа­хівців різного профілю, що створює значні труднощі, особливо стосовно до специфіки сільськогосподарського виробництва.

Екстраполяція — це продовження у майбутнє тих тенденцій, що склалися в минулому. Переважно екстраполяція здійснюється на пері­од, що не перевищує того періоду в минулому, для якого зібрана досто­вірна інформація. При виявленні тенденцій важливо встановити такі характеристики системи (показники), які будуть надійними індикато­рами її розвитку в майбутньому. Помилковий вибір прогностичних параметрів веде до помилкового прогнозу і, як наслідок, до великих втрат ресурсів.

Компонентний метод прогнозування передбачає розчленування сис­теми (об’єкту) на складові частини, розробку незалежного прогнозу для розвитку кожної з них і наступне узагальнення прогнозу для системи в цілому. Цей метод застосовується тоді, коли взаємодія складових частин системи не відіграє суттєвої ролі для цілі загального прогнозу.

Наприклад, роботоздатність трактора в цілому можна прогнозувати за результатами діагностування його окремих агрегатів і систем.

Метод моделювання передбачає складання прогнозу на основі результа­тів дослідження моделей систем. Для цього можна використовувати натур­ні моделі (типове господарство, виробнича ділянка, технічний засіб тощо), фізичні моделі, що побудовані на основі теорії подібності, а також матема­тичні моделі.

Побудова динамічних моделей дозволяє дослідити процеси і явища в часі, виявити часові закономірності та тенденції, а тому має велике зна­чення в прогнозуванні.

Рис. 14.1. Графік спрацювання деталей:

I — тривалість припрацювання;

II — час нормальної роботоздатності;

III — аварійне спрацювання

Дата добавления: 2015-07-13