Культура як процес

План

Розробка програмного забезпечення

Та мереж

Ресторанне обслуговування

5.050120201 Обслуговування комп’ютерних систем

5.03051001 Товарознавство і комер­ційна діяльність

Дисципліна: «Культурологія»

Лекція 2

Лекція-презентація

Тема 2. Культура та природа

Навчальна мета: ознайомити студентів із світосприйманням первісної людини, узагальнити єдність людини і природи.

Виховна мета: формувати особистість високого рівня культури та інтелекту.

Розвивальна мета: спонукати студентів до вивчення дисципліни «Культурологія» для підвищення рівня інтелекту та культури.

Методична мета: використання презентації на занятті як засобу активізації процесу навчання.

1.Природа і життя як передумови людського буття.

2. «Культурна єдність» людини і природи (фетишизм, ритуал, вірування, міфи).

3. Культура як процес.

4. Процес інтеграції культури, взаємозалежність і взаємодія вірувань, традицій, норм, форм виробництва і розподілу.

Технічні засоби навчання:

· Інтерактивна дошка

· Мультимедійний проектор

· Персональний комп’ютер

Наочність:

· Тематична презентація в Power Point.

· Опорний конспект до лекції №2.

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечувані: Всесвітня історія. Філософія. Етика ділового спілкування. Соціологія. Світова література.

Література

1. Бокань В.А. Культурологія. - К.: МАУП, 2000.

2.Піча В.М. Культурологія. - Львів: «Магнолія плюс», 2006.

3. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. - К., 2003.

Викладач ___________ Мах О.Б.

1. Природа і життя як передумови людського буття

Людина, суспільство безпосередньо пов'язані не з усією природою, а з певною її частиною — географічним середовищем, тобто з тією частиною природи (земна кора, атмосфера, вода, ґрунтовий покрив, рослинний та тваринний світ, клімат), яка залучена до виробничого процесу і використовується у матеріальному житті суспільства.

Ідея визначальної ролі природних умов у житті суспільства висувалася ще античними авторами (наприклад, Платон прагнув довести, що вирішальну роль у житті суспільства відіграє клімат), проте набула поширення лише в пері од становлення капіталізму.

Життєдіяльність людини залежала, з одного боку, від землі та ряду інших природних умов, з іншого - від колективів, які природно склалися. Людина тут "культурна" в міру своєї безпосередньої (не опосередкованої працею) єдності з нею, свого "включення" у природні умови виробництва. Невіддільна єдність природи й культури мала своє специфічне відображення у свідомості людини. Характерний для неї міфологіям, антропоморфізм у сприйнятті світу, намагання вплинути на природу в бажаному напрямі, використовуючи слово, ритуал, символ та магічні дії, - то все ознаки "розчинності" людини в природі. Фактично це було перенесення на природу форму впливу, що утвердилися в суспільстві та вражали свідомість своїми яскравими можливостями. Однак такий світогляд базується на невідокремлені культурного від природи. Він продовжував анімістичні уявлення про Всесвіт, у яких одухотворювалися явища та предмети природи

2. «Культурна єдність» людини і природи (фетишизм, ритуал, вірування, міфи)

Із найдавніших часів землеробства осілі мешканці були тісно пов’язані з природою, від стану якої залежало все їхнє існування. Створювався культ природи, явищ і речей, який набрав характеру первісного фетишизму. Так виникли міфи, міфологія.

Міфологія, становлячи духовну субстанцію людини, в основі своїй, у змісті виношує дуалізм добра і зла, світла і темряви, божественного і сатанинського, краси і потворності, щастя і горя, серед яких віра і надія все ж посідали панівне становище і породили релігію.

Фетишизм, анімізм і тотемізм стали системою вірувань і племінної організації, в основі яких лежить віра в походження роду від спільного рослинного чи тваринного предка.

До ранніх форм релігії належать: магія, фетишизм, тотемізм, рільницький культ, шаманство, анімізм та культ предків.

Магія (від давньогрецького – ворожба) – віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане. Іншими словами, це сукупність дій, об­рядів та церемоній, що пов’язані з вірою у надприродні сутності та з вірою у можливість впливати на ці сутності, а з їх допомогою – і на хід подій у реальному світі. Магія створює враження, що людина може змінити реальність не лише своєю працею, тобто природним способом, а й особливими символічними діями, обрядами й ритуалами, тобто надприродним шляхом.

Фетишизм (від португальського – річ для чаклунства; фетиш означає талісман, амулет) – віра в існування надприродних властивостей у матеріальних пре­дметів, поклоніння предметам найближчого оточення людини (як правило, неживим). До реальної користі предметів додаються їхні «потойбіч­ні» властивості бути помічниками й захисниками людей. Порів­няно з магією фетишизм є складнішою формою релігії. Якщо ма­гія посилювала віру в можливість впливу людини на природу, то фетишизм наділяв надприродними якостями ще й певні матері­альні об’єкти.

Тотемізм (мовою одного з індіанських племен «тотем» – його рід) – віра в надприродну спорідненість людських колективів із певними ви­дами тварин, рослин чи явищ. Тотемізм – це породження властивого міфологічній свідомості антропоморфізму, тобто олюднення оточуючого світу, наділення його людиноподібними рисами. Наш древній предок не виділяв себе з оточуючого світу, від відчував кровну спорідненість з ним. Головними об’єктами поклоніння були тотемні духи, їм приносили жертви, для них танцювали, співали, ушановували їхні зображення. Убивати і з’їдати тотем можна було лише за умови до­тримання певних релігійних процедур – ритуалів та обрядів. Тотемістичні елементи увійшли до складу всіх сучасних релі­гій; особливо відчутним є вплив тотемізму в індуїзмі.

Рільницький культ - поклоніння двійникам тих чинників природи, які впливають на врожаї.

Шаманство – віра у можливість спілкування людини з духом, яка доступна древнім професійнім служителям культу – шаманам, які здатні приводити себе в екстатичний стан (евенкійською мовою «шаман» означає «несамо­витий») і виступати нібито в ролі посередника між людиною і духами.

Анімізм (від лат. anima – душа) – віра в існування у матері­альних об’єктів і процесів надприродних двійників, тобто це віра в душу і духів людського тіла, тварин, знарядь праці, війни, хвороби тощо. Анімістичні уявлення передбачають існування душі як внутрішнього джерела діяльності всіх живих істот, своє­рідного внутрішнього двигуна. У багатьох народів голо­вними двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі померлих.

Від анімізму вже зовсім недалеко до віровчень епохи цивілізації. На цьому шляху у всіх народів був ще один ступінь – культ предків. Він складається на основі поховальних обрядів і віри в посмертне існування душ.

Будь-яка культура містить в собі елементи минулого, сьогодення і навіть деякі фрагменти (тенденції), які формують культуру майбутнього.

Культура минулого існує в культурі сьогодення особливим чином – як темпоральний (часовий) прошарок. Нове суспільство не забуває повністю того, що було в минулому. Так і культура минулого певним чином зберігається в історичній пам’яті людей, складає історичну основу змісту нової культури Культуру минулого в складі сьогодення можна умовно поділити на три складові: забуту, архівну і живу. Забуту культуру складають ті культурні риси, відомості про які або відсутні, або спотворені часом і викликають жваві дискусії щодо їх існування. Так звану архівну культуру складають ті культурні риси, які перестали функціонувати у звичайному для них вигляді, але зберігаються в формі пам’яток та соціальної інформації (археологічні знахідки, легенди, міфи, історичні документи тощо).

До живої культури належать ті культурні риси, які збереглися і мають актуальне значення для сьогодення (народні звичаї, традиції, знання, моральні та художні цінності тощо), та нові культурні риси, породжені соціокультурною творчістю.

Архівна та жива культури тісно пов’язані між собою як прошарки будь-якої культури сьогодення. Діалектика розвитку культури складна і суперечлива. Певні елементи живої культури безумовно відійдуть в минуле і будуть піддані критиці та переосмисленню. Мова йде не лише про художні стилі, смаки і норми поведінки, але й про технічні досягнення, світоглядні орієнтири та систему знань. Бувають часи, коли досвід минулих поколінь переосмислюється з погляду на нові знання та задачі, які вирішує суспільство. Загальновідома і неспростовна теза про те, що „нове – це добре забуте старе” підкреслює значущість для розвитку культури досвіду майбутніх поколінь. Людина, яка не знає і не цікавиться історією та здобутками культури не може вважатися по-справді освіченою та культурною. Їй буває важко об’єктивно визначити своє ставлення до протилежних тенденцій розвитку культури – беззастережних руйнацій старих форм життя та догматичного, некритичного консерватизму.

Надбанням культури визначено сім чудес світу.

Дата добавления: 2015-07-13