ЛЕКЦІЯ № 5

План

Розробка програмного забезпечення

Та мереж

Ресторанне обслуговування

5.050120201 Обслуговування комп’ютерних систем

5.03051001 Товарознавство і комер­ційна діяльність

Дисципліна: «Культурологія»

Лекція 5

Лекція-презентація

Тема 5. Культурний простір та зв'язки

Навчальна мета: розкрити поняття етнічної, національної, світової культури, охарактеризувати значення ментальності та мови, розглянути типологію і класифікацію культур.

Виховна мета: формувати особистість високого рівня культури та інтелекту.

Розвивальна мета: спонукати студентів до вивчення дисципліни «Культурологія» шляхом обумовлення взаємозв’язку між історією культури та всесвітньою історією людства.

Методична мета: використання презентації на занятті як засобу активізації процесу навчання.

1. Культура як система цінностей.

2. Проблема соціокультурної динаміки в курсі культурологія.

3.Типологія і класифікація культур.

4.Поняття про національну та світову культури, їх єдність і взаємозалежність.

Технічні засоби навчання:

· Інтерактивна дошка

· Мультимедійний проектор

· Персональний комп’ютер

Наочність:

· Тематична презентація в Power Point.

· Опорний конспект до лекції №5.

Міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечувані: Всесвітня історія. Філософія. Соціологія. Світова література. Етика ділового спілкування.

Література

1. Піча В.М. Культурологія. - Львів: «Магнолія плюс», 2006.

2. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. - К., 2003.

3. Шейко В.М. Культурологія: навч. посіб. / В.М. Шейко, Ю.П. Богуцький, Е.В. Германова де Діас. - К.: Знання, 2012.

Викладач ___________ Мах О.Б.

1. Культура як система цінностей.

Категорія цінності утворюється в людській свідомості шляхом порівняння різних явищ. Осмислюючи світ, людина вирішує для себе, що в житті для нього є важливим, а що ні, що істотно, а що несуттєво, без чого він може обійтися, а без чого немає. Природно, що різні люди (і різні культури) визначають свій ціннісний світ по-своєму. Таким чином, цінність не є річ, а є ставлення до речі, явища і т.п. Будь-яка система цінностей динамічна і рухлива: вона змінюється в часі з віком, зміною життєвих обставин і т.п.

У людській свідомості існує одночасно безліч цінностей, тому ми говоримо про їх систему, так як вони, як правило, не хаотично співіснують, а певним чином впорядковані. Система цінностей звичайно являє собою ієрархію, в якій цінності розташовуються по наростаючій значущості. Є рівень верховних, або абсолютних цінностей, при втраті яких існування культури в даному виді абсолютно втрачає сенс. Таких цінностей небагато, а часто верховна цінність взагалі тільки одна. Нижче розташовуються цінності менш високої значимості і т.д. Можна, наприклад, запропонувати таку систему цінностей (розташованих в порядку спадання): сім'я, свобода, репутація, Бог, природа (зрозуміло, список не є вичерпним). Ці ж цінності можна розташувати і в інших ієрархічних послідовностях, наприклад: свобода, репутація, сім'я, природа, Бог чи боги, репутація, сім'я, природа, свобода. Можливі, природно, і інші варіанти, і інший набір цінностей.

Ієрархія цінностей в принципі достатньо динамічна: наприклад, при позбавленні людини якоїсь із нижчих цінностей вона може зайняти місце вищої. Припустимо, коли людину позбавляють свободи, тоді саме вона стає вищою цінністю, хоча раніше вона цілком могла не усвідомлюватися як така.

Зауважимо, що тут і далі ми будемо мати на увазі лише цінності ідеальні, духовні, а не матеріальні. Останні забезпечують людині фізичний комфорт (вода, їжа, здоров'я, наявність статевого партнера, багатство, гарні побутові умови тощо) і, таким чином, не мають прямого відношення до культурологічної проблематики: це цінності не культури, а цивілізації або ж природи. Культурний же комфорт забезпечують цінності духовні. Однак це не означає, що духовні цінності завжди будуть стояти вище матеріальних і визначати культуру.

Зовні цінності виступають як властивість предмета або явища. Проте цінності притаманні предмету або явищу не від природи, не просто через внутрішню структуру об'єкта самого по собі, а тому, що об'єкт втягнутий у сферу суспільного буття людини і стає носієм певних соціальних відносин. У ставленні до суб'єкта - людині цінності служать об'єктами її інтересів, а для її свідомості здійснюють роль повсякденних орієнтирів в предметній і соціальній, дійсності, визначення різноманітного практичного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ. Так, склянка, будучи інструментом для пиття, виявляє цю корисну властивість як споживча вартість, матеріальне добро. Будучи продуктом праці і предметом товарного обміну, склянка виступає уже як економічна цінність, вартість. Якщо ж склянка є предмет мистецтва, то наділяється ще й естетичною цінністю, красою. Всі властивості склянки визначають її різноманітні функції в системі людської життєдіяльності і виступають як предметні ознаки, символи певних суспільних відносин, в які вступає людина. Виходячи з необхідності мати житло або реалізації принципу - мій будинок - моя фортеця, можна побудувати будинок, а з престижних міркувань можна побудувати ще дачу, котедж тощо. Точнісінько так же повністю різні цінності, життєвий сенс можуть стояти за метою отримати диплом про вищу освіту та ін. Піднімаючись на світоглядний східець свого буття, людина ніби відволікається від самої себе і намагається увібрати в себе світ. І цей світ справді духовно входить в неї, збагачуючи людську особу. Тому світогляд, незважаючи на його, здавалось би, абстрактність, завжди сфокусовано на реальній людині. Підходячи до світогляду з міркою цінності, напевно, краще зіставляти місце, займане світоглядом, не з пріоритетами, а з ієрархією цінностей. Ієрархія - річ, існуюча не менш реальніша, аніж пріоритети. Більш того, ці дві категорії дуже подібні одна до одної: там і тут йдеться про якусь черговість. Нарешті, пріоритети і ієрархія нерідко просто співпадають у повсякденній свідомості. Для голодного вища цінність - хліб. Отут-то нібито йдеться про поглиблення мети, її ієрархію. Але це не так. Адже отут-то йдеться про цінності, що відрізняються від мети та інших станів свідомості, керуючих діяльністю функціонально, за своєю роллю, в управлінні діями.

2. Проблема соціокультурної динаміки в курсі культурологія.

Знайомство з історією культури показує, що її явища не є незмінними. Тому виникають питання про те, як і чому, під впливом яких чинників змінюється культура. Відповіді на ці питання прагне дати вчення про динаміку культури. Сам термін "динаміка" буквально означає “сила”, тобто вчення про сили і рухи, які ними викликані. Культурна динаміка досліджує соціокультурні зміни з позицій розрізнення типів культурного впливу і характеру культурних змін.

Коли мова йде про соціодинаміку, маються на увазі зміни, які відбуваються в культурі і людині під впливом зовнішніх і внутрішніх сил. Зміни - невід'ємна властивість культури. Поняття "зміна" включає в себе як внутрішню трансформацію культурних явищ (нетотожність самим собі у часі) так і зовнішні зміни (взаємодія між собою, пересування в просторі і т.п.).

Розкрити сутність і національні особливості культури можна на основі сучасної теорії культури, яку прийнято називати культурологією. Це порівняно молода наука, хоча своїми витоками вона сягає аж до античного світу. Серед перших дослідників, які користувались терміном “культурологія” при аналізі проблем культури, був американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975рр). Цей термін вийшов за академічні межі й набув значного поширення після публікації праць Л. Уайта, в яких була викладена загальна теорія культури і обґрунтована її об’єктивність.

Формування та розвиток культури — складний, суперечливий процес, зумовлений певними закономірностями. Передусім розвиток культури детермінований об'єктивними законами та умовами суспільного розвитку. Культура значною мірою віддзеркалює стан суспільного виробництва, соціальну структуру країни. Отже, вивчаючи, наприклад, середньовічну культуру, не можна абстрагуватися від рівня та особливостей феодального способу виробництва, інтересів феодалів та селян, відносин між ними, ролі релігії та ін.

3.Типологія і класифікація культур.

В історії світової культури можна чітко простежити такі основні типи систем культурного розвитку:
а) часовий, до якого належать певні системи культурних епох, які послідовно змінюють одна одну;
б) історико-культурний, який включає національні, зональні та регіональні системи культур, що діють на широкому географічному просторі одна біля одної.
Сучасні підходи до типологізації культури:
І. Світоглядний;
II. Формаційний;
III. Локальний;
IV. Перехідних епох.
В розвитку людства виділяють безкласове, класове і сучасне демократичне суспільства.

Найпоширенішою в сучасній культурології є така класифікація культурних регіонів: європейський, далекосхідний, індійський, арабо-мусульманський, тропічноафриканський, латиноамериканський. У свою чергу кожний з цих регіонів має свою внутрішню структуру. Наприклад, в межах європейського культурного регіону існують певні відмінності між культурами романських, германських, слов’янських, угро-фінських народів тощо.

Узагальнюючи історичний досвід людства, можна виділити такі етапи розвитку культурної ідентичності: родова, регіональна, соціально-економічна, національно-етнічна, цивілізаційна.

Основні варіанти типології: формаційна, цивілізаційна, релігійна, регіональна, парадигмальна та історична. Історична типологія. В основу цієї типології покладено хронологічний принцип. Для західної культури традиційною є періодизація: первісна культура, культура давніх цивілізацій, середньовічна, ренесансна, новоєвропейська, культура новітньої епохи.

ТЕМА: НАВАНТАЖЕННЯ ТА ВІДПОЧИНОК, ЯК КОМПОНЕНТИ ВИКОНАННЯ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ

ПЛАН

1. Загальна характеристика фізичного навантаження.

2. Внутрішня та зовнішня сторони фізичного навантаження. Регулювання фізичного навантаження.

3. Відпочинок, як чинник оптимізації тренувальних впливів.

Література

1. Матвеев Л. П. Теория и методика физического воспитания: учебн. для ин-тов физ. культуры / под. ред. Л. П. Матвеева, А. Д. Новикова. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Физкультура и спорт, 1976. – Т. 1. – 303 с.

2. Теория и методика физического воспитания: учебн. для студентов факультетов физ. культуры пед. Институтов / под. ред. Б. А. Ашмарина. –М.: Просвещение, 1990. – 287 с.

3. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2004. – Ч. 1. – 272 с.; Ч. 2. – 248 с.

4. Теорія і методика фізичного виховання: [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 т. / за ред. Т. Ю. Круцевич. – К.: Олімпійська література, 2008. – Т. 1. – 391 с.; Т. 2. – 366 с.

5. Боген М. М. Обучение двигательним действиям / М. М. Боген. – М. Физкультура и спорт, 1985. – 192 с.

Дата добавления: 2015-07-13