Побудова функціонально-вартісних діаграм

Специфічною процедурою функціонально-вартісного аналізу є побу­дова функціонально-вартісних діаграм (ФВД), які є графічним зображен­ням співвідношення між значущістю функцій і затратами на їх реалізацію. Побудова ФВД здійснюється з метою виявлення невідповідності затрат у відношенні до корисності функції. ФВД будуються для групи функцій, що мають спільну вершину. В першому квадранті зображується корис­ність або значущість функцій, у другому — відносні затрати на функції (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Приклад функціонально-вартісної діаграми

Для одержання нормованих значень корисності або затрат користу­ються формулами:

де q_фі і Q_фі — відносне і абсолютне значення корисності i -ї функції;

s_фі і S _фі — відповідно відносні та абсолютні затрати на і-ту функцію;

S — загальні затрати на функцію, що є спільною вершиною для і-х функцій нижчого рівня ієрархії.

Співставлення витрат на одиницю корисності (значущості) дозволяє виявити недосконалі зони СФМ. Такими вважаються функції, для яких s _фі/q_фі>1. У наведеному на рисунку прикладі такими будуть функції Ф₂, Ф₃, Ф₅.

Аналіз внутрішньої функціональної організованості технічних чи виробничих систем, рівня виконання зовнішніх функцій поряд з функ­ціонально-вартісною діагностикою дає можливість комплексно оцінити якість системи, встановити напрямки підвищення її корисних властивос­тей. Результати аналітичного етапу ФВА дають необхідну інформацію для творчого етапу, на якому здійснюється пошук ідей вдосконалення систе­ми, формується вихід на множини можливих альтернативних варіантів і прийняття рішення.

Наявність аналітичної залежності корисності від часткових критері­їв, а також плати за корисність (затрат) від її складників створює необ­хідні передумови для кількісного порівняння альтернативних варіантів. Числові значення часткових (q_i) і узагальненого критеріїв корисності (Q), а також часткових (s_i) та загальних (С) затрат доцільно занести в матрицю оцінок (табл. 5.2).

У матриці оцінок часткові критерії корисності або затрат наводяться переважно з метою контролю дотримання додаткових умов і обмежень на їх величини, а рішення приймається за величиною двох узагальнених критеріїв Q і С.

Таплиця 5.2. Матриця оцінок варіантів ВМА

Варі­ анти	Критерії корисності	Критерії затрат
q1	q2	...	qm	Qi	s1	s2	...	sk	Ci
В 1	q11	q12	...	q1m	Q1	s11	s12	...	s1k	C1
В 2	q21	q22	...	q2m	Q2	s21	s22	...	q2k	C2
…	...	...	...	...		...	...	...	...	...
В	qn1	qn2	...	qnm	Qn	sn1	sn2	...	qnk	Cn

Існують різні процедури прийняття рішення за двома критеріями. Найбільш поширений підхід полягає у зведенні задачі до однокритеріаль- ної, коли або корисність, або затрати виступають у ролі обмеження. Роз­глянемо такі прийоми на графічному прикладі (рис. 5.3 а).

При ФВА мета може бути поставлена так: підвищити корисність сис­теми з корисністю Q₁ і затратами С₁ до рівня корисності Q₂ з мінімально можливими затратами. В цьому випадку можна вийти на варіант 11 або 12. Порівнюючи варіанти 11 і 12 за критерієм мінімуму затрат бачимо, що при Q₂=const варіантові 11 відповідають менші затрати (С₁₁<С₁₂). Отже, цей варіант повніше відповідає поставленій меті. Проте при проведенні ФВА часто виникають варіанти, що відрізняються один від одного величиною обох узагальнених критеріїв. Труднощі виникають, як правило, тоді, коли покращення одного критерію веде до погіршення іншого.

Рис. 5.3. Вибір раціонального варіанту в координатах критеріїв «корисність — затрати»:

а —вибір при зафіксованому значенні корисності Q₂;

б — вибір за принципом максимальної економії коштів.

Одна з процедур вибору раціонального рішення полягає в застосу­ванні принципу максимальної економії коштів. При цьому встановлюють граничні значення критеріїв, тобто мінімально допустиме значення ко­рисності Q_min і максимально допустимі затрати С_тах (рис. 5.3 б). З подаль­шого розгляду виключають варіанти, для яких Q _і < Q_min (на рисунку — 1, 2), а також ті, для яких С _і>С_тах (варіант 6). З варіантів що задовольняють вимогу щодо корисності (Q_і>Q_min), вибирають той, для якого сукупні за­трати будуть мінімальними. На рис. 5.3 б цій умові відповідає варіант 3.

Така процедура вибору може застосовуватись у випадках, коли наро­щування корисності за певними границями вже не дає відповідного росту кінцевого ефекту. Так, збільшення продуктивності МТА має значення для проведення робіт в задані агротехнічні строки. Проте якщо умова прове­дення робіт в оптимальні строки задовольняється, то дальше нарощуван­ня продуктивності не забезпечує відчутного впливу на врожайність.

У межах ВМА можна також застосовувати відносні критерії Q ₀/С₀ →тах або С₀/Q₀→min, тобто і в цьому випадку задача вибору зводиться до однокритеріальної.

Після прийняття рішення проводиться розрахунок ефективності ви­браного варіанту, яким закінчується дослідницький етап ФВА.

Дата добавления: 2015-07-13