Огляд творчості сучасних митців

Юрій Андрухович – прозаїк, есеїст, перекладач, колишній віце-президент Асоціації українських письменників. Творчість Юрія Андруховича – це протест проти сірості, одноманітності, бездуховності, затуманеності, бездіяння... і ще багато всіляких “без...”

Поетичні збірки “Небо і площі” (1985), “Середмістя” (1989), “Екзотичні птахи і рослини” (1991). Домінантою поетичної картини поета в усі періоди його творчості видається напружене шукання “духовної вертикалі буття”. Звідси – стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна “ліричного героя” щоразу новою “маскою”.

З прозових творів Андруховича найперше був опублікований цикл оповідань “Зліва, де серце” (1989) – майже фактографія служби автора у війську, своєрідна “захалявна книжечка”, що поставала під час чергувань у вартівні. 1991 р. з’являється друком оповідання “Самійло з Немирова, прекрасний розбишака». Романи “Рекреація” (1992), “Московіада” (1993) та “Перверзія” (1996) являють собою доволі відчутну жанрово-стилістичну суміш (сповідь, “чорний реалізм”, трилер, готика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у “Рекреаціях”, один день у “Московіаді”, п’ять днів і ночей у “Первезії”. “Московіада” – зразок постмодерного твору. Це історія ще досить молодого українського поета Отто фон Ф., який навчається в Москві, у Літературному інституті, вищі курси якого на початку 90-х закінчив і сам автор роману. На титульній сторінці книжки жанр роману визначений як “роман жахів”, що досить виразно характеризує сам текст. Використання буфонади в творі дало привід для порівняння “Московіади” з “Енеїдою” Котляревського.

Збірки есе «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Моя Європа» (2000), «Диявол ховається в сирі» (2006). Переклав «Гамлета» Шекспіра, американську поезію 60-70 років. У 2003 році виходить роман “Дванадцять обручів”, у 2007 – автобіографічний роман у формі інтерв’ю “Таємниця. Замість роману”. Твори Андруховича перекладено і видано у багатьох країнах. Ю. Андрухович – лауреат літературної премії Благовіст (1993), премії Рея Лапіки (1996), Міжнародної премії ім. Гердера (Німеччина) за 2000 р., одержав спеціальну премію в рамках нагородження Премією Світу ім. Еріха-Марії Ремарка від німецького міста Оснабрюк (2005), «За європейське взаєморозуміння» (Лейпциг, 2006).

Оксана Забужко -українська поетеса, письменниця, літературознавець, публіцист. У своїй творчості письменниця приділяє багато уваги осмисленню української ідентичності, часто користується методологією фемінізму та пост колоніалізму Кандидат філософських наук, працювала викладачем у Київській державній консерваторії ім. П.Чайковського, а також у Гарвардському, Єльському, Колумбійському, Піттсбурзькому університетах; як письменниця читала україністику в університеті Пенн-Стейт. Починаючи з 1989 р. Забужко є старшим науковим співробітником Інституту філософії НАН України. У творчому доробку письменниці книги поезій «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Kingdom of Fallen Statues» (1996), «Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980-1998» (2000), «Друга спроба: Вибране» (2005). В Україні Забужко від 1996 р. (публікація роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором.

Дата добавления: 2015-07-13