Роль колористики у творенні нового значення рослинних символів

Символічне значення кольорів є одним з важливих чинників, які творять суть поезій Б.-І. Антонича. Н. Г. Колтакова зачіпала вже цей аспект у визначенні «антиномічної колористики в жанрі книги віршів. Аналізуючи збірку «Книга Лева», вона визначила домінуючі кольори і їх глибинне значення у творенні змістового компоненту не лише окремих віршів, а й збірки в цілому. Дослідження такого плану дозволяють зробити висновок про вагомість символіки кольорів у створенні художнього світу поезій Антонича.

Наше дослідження стосується виявлення символічного значення рослин у творенні міфосвіту лемківського поета. Про важливе значення символіки кольору для тлумачення міфологічного образу рослини пише Л. І. Михайлюк, який, порівнюючи назви квітів і їх асоціативні ознаки у поезіях О. Олеся і Б.‑І. Антонича, вказує на те, що «колір має власну символічну парадигму, яка є певною мірою визначальною при зіставленні з символічною парадигмою назв квітів» [41]. Але літературознавець мав на меті довести відмінність у творенні художніх образів, які базуються на символіці квітів, у двох поетів. Саме тому він побіжно і вибірково розглядає деякі образи квітів (троянда, лілія, мак тощо), беручи для аналізу декілька віршів з різних збірок.

Однією з антиномічних пар кольорів є світлий (переважно пов’язаний із сонцем) і темний («нічний колір»). Антонич постійно наділяє героя-поета ознакоми світлими, сонячними: «осот <…> екстазу сонця й блискавок погоні» [2, с. 124], «світлом ситий» [2, с. 131], «майстре сяєв» [2, с. 141] тощо. Творчість, наче «світло ллється із розщілин», її огортають «тераси світла» [2, с. 129], «мініатюри сонця – яблуко натхнення» [2, с. 139].

А з іншого боку, творчість для ліричного героя пов'язана із темним кольором: «Мистецтво – що ж? <…> в дно дня, дно дна сягати словом, / в ядро ціляти світла темне» [2, с. 139]. Чорний символізує ніч, як період найвищої поетичної активності: «стоїть мільйоннолітня ніч, / в прадавньому хаосі землі й води всуміш» [2, с. 128], «і місяць – цар червоний чорної країни півсну» [2, с. 132], «в саду тривожний жду – ніч палить ‑ / тебе, далека зоре, Єво!» [2, с. 134], «Натхнення темне, музо вічна! / Б’є ніч у тіней чорні дзвони» [2, с. 135]. Чорний колір – один з наскрізних для даної збірки. Значення його нерозривно пов’язане з сірим, «сонячним», і червоним кольором.

Складність тлумачення чорного кольору помітив ще О. Потебня: «Чорний колір наближується з одного боку до вогню, з іншого – до назв інших кольорів, відповідно зі світлом» [2, с. 40]. Це означає, що для правильного розуміння значення цього кольору, необхідно звертати увагу на контекст, а також на значення контрастного йому кольору.

Важливим є розкриття символіки цих кольорів у збірці. Н. Г. Колтакова, посилаючись на А. Бєлого, робить висновки про те, що сірий колір, яким Антонич забарвлює «безсиле» слово («сірість слова», «слово, наче квіт без змісту й барви сірий», «слова на порох стерті» тощо) ‑ перехідна стадія від небуття (чорного кольору) у буття (світлий сяючий сонячний колір).

Виникнення червоного кольору у цьому символічному ряді А. Бєлий пояснює так: «… білий, блискучий промінь сонця, затемнений сірим, видається вогняно червоним» [6, с. 201]. Тобто поет, намагаючись передати словами невимовну красу світу, живе сонячне проміння, натикається на невиразність, «сірість» слів.

У результаті цих намагань з’являється «відбиток» творчої уяви на предметах міфосвіту: «душі мамонтів бредуть червоним снігом» [2, c. 147], «друге сонце з дна <…>, / згубивши зміст червоний – життєтворний жар, / лежить в могилі водяній…» [2, с. 126], «червоні куби мурів» [2, с. 141], «басейни, мов дзеркала нерухомі в куряві червоній» [2, с. 141] тощо.

У цьому випадку краса природи і дійсності (зміст), яку намагається передати за допомогою слова (форми) автор, забарвлюється у червоний колір. А червоний колір зосереджує у собі «жах вогню й терни страждань» [6, с. 205].

Подібне значення червоного кольору подає і О. Ф. Лосєв: «Через червоне скло добре освітлена місцевість малюється у страшному світлі. Такий тон мав би розстелятися по землі і небу в Судний день» [36, с. 62]. Таке тлумачення підштовхує нас до синтезу даної колористики з рослинним образом терену, з мотивами обраності і порівняння долі Христа з долею поета.

Перейдемо тепер до тлумачення образу «чорного лавру», який гармонійно вплітається у наведену вище кольорову схему. Ліричний герой увінчує свої творчі успіхи таким чином: «Відкрий чоло під чорні лаври ночі, що єдині / вінчатимуть твої поразки» [2, с. 133].

Обряд нагородження переможців лавровими вінками виник у давніх греків, адже за легендою лавр пов’язаний із Аполоном, богом мистецтв. Вічнозеленый, він шанувався давніми греками и римлянами, наділявся багатьма символічними значеннями. Лавр був «емблемою перемоги, тріумфа, слави, миру, захисту, очищення, таємних знань и безсмертя» [68].

Однак у міфосвіті Антонича зелений лавр має значення «дешевої» слави: «дешеві лаври», «лавр сумнівний і двозначний», «… солодкий после муз із листям, що подібне лезам, / твоя міцна, безсмертна зелень, о зеленолезий». Символічний образ «лаврів поразки» відрізняється від «чорних лаврів» ліричного героя.

Повніше допомагає розкрити цю відмінність вірш «Зорелев, або сузір’я Лева» [2, с. 142], де поет зображує міфологічний часопростір і події у ньому (згадки про героїв давніх часів і Трою) як «музеї ночі», які більше ніхто не «вбирає в лавр поразки», «не будить метушливий галас». Мається на увазі «затертість образів античної міфології» поетами різних часів.

Ця пора знецінення «сірими» словами міфу вже минула, і тепер «Княжна екстази – ніч веде слова камінним гаєм / між лаври, де з листків пливе музика таємниче…». Отже «чорні лаври» і «лаври ночі» виступають синонімами і виражають значення небуття, яке можна подалати не просто звичними словами, а кров’ю (мукою творчою, душевним стражданням): «Ні, не чорнила – треба крові!» [2, с. 139].

Чому ж «зелені лаври» не влаштовують поета? Відповідь ховається у символіці цього кольору, особливості якого схарактеризував О. Ф. Лосєв: «На зеленому кольорі ми отримуємо задоволення і зітхаємо. Не хочеш йти далі і не можеш йти далі» [36, с. 63]. Але поет, на думку Антонича, мусить йти далі, крізь страждання, бо інакше не може виразитись його творча сутність.

Зелений колір як символ спочинку зображується у рядках: «… Білий янгол / на лопуха зеленій плахті» [2, с. 149]. Білий колір у Антонича має значення смерті, пор.: «лежу <…>, під папороті квіттям, / і стигну, і холону, й твердну в білий камінь» [2, с. 146]. Смерть і спокій у нього зливаються в одне явище.

Народження нового дня, наприклад, починається зі сходження «стозерної дині» на «лопуха зелений лист» [2, с. 151], а оживає новий день лише у русі – «диню сонця зсуне вітер», і серце поета, прагнучи «дива дня», також потребує руху, «тріпочеться і з листям рвійним».

Ще один рослинний символ при відмінності кольорів має відмінні значення. Зазвичай, мох має зелений колір, який символізує спокій (подібний смерті). Таке значення відбивається у рядках: «В сувоях тиші сплять долини, / де мох задуми й мох імли» [2, с. 151].

Однак у вірші «Шлюб» [2, с. 133], що звучить піднесено, як гімн життю, творчості і шаленій красі природи, зустрічаємо «мох вогню» поруч із яким «вітру ясний галас» і «буря світла». Тобто зелений колір спокою протистоїть червоному неспокійному, первісно-дикому кольору.

Червоний колір також має значення молодості, а квіти, які асоціюються з весною, з розквітом, неодмінно мають у Антонича полум’яне забарвлення: «В крові з троянд умивши руки…» [2, с. 134], «гвоздика електрична» [2, с. 135], «півоній молодість червона» [2, с. 135], «червоне золото тюльпанів» [2, с. 136] тощо. Але така конотація червоного і золотого кольорів характерна не для всіх рослинних образів.

Вірш «Терен співає» [2, с. 131] має на меті підкреслити священну роль «сірого» і «буденного» терену, який зазнав «найвищої із ласк» ‑ «чоло вінчати Боже». Йому протиставляється велич і слава інших рослин: дуб, що у нього «в кроні осені – пурпурі – листя», оливний кущ, що рясніє «зеленим золотом», а також «безсмертна зелень лавра». Золото і пурпур тут виступають як атрибути величі, знатності, відомості. А сірий терен мусить через ритуал змочення своїх шипів у кров Христа довести свою «обраність». Простежується аналогія до образу ліричного героя-поета, який буденні слова напуває «кров’ю свого серця».

Наведемо ще один зразок сполучення символіки квітки і кольору – «чорні лілеї», що зустрічаємо у вірші «Пісенька до сну» [2, c. 137]: «Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні…». Значення, яке несе у собі символ лілеї досить суперечливе. Цей рослинний образ набуває символічного значення величі життя і його тлінності одночасно, адже період цвітіння у лілеї досить короткий.

Ф. Х. фон Хохберг, поет епохи бароко, ще у 1675 році порівняв ніжну квітку з людиною: «Біла лілея розкішшю і величчю / Перевершує багато квітів, але зберігається недовго. / Так і людина має постаріти і щезнути, від чого її не врятують Божа милість і догляд» [69].

Грунтуючись на значенні неминучої загибелі квітки, у деяких народів виникає уявлення про зв’язок лілеї з потойбічним світом. Так, наприклад, у давнину люди вірили, що іноді у вигляді лілій смертним з’являються душі померлих (цей образ міг з’являтися у сні чи у маренні, коли людина на межі між буттям і небуттям).

Вірш «Пісенька до сну» набуває трагічного звучання. Необхідно звернути увагу на лексичні засоби, які несуть у собі конотацію прощання з життям, тяжких, сумних спогадів, скорботи тощо:

Не думай! Спи! Думки – отрута щастю.

Цвітуть дві тіні – дві лілеї чорні.

Не думай! Спи! До всіх скорбот причасний,

і так усього в думці не огорнеш.

Прощаючись із спомином останнім,

що тінню вихиливсь з-за яви краю,

в солодкім марнотратстві почуваннів

кохання вицвіле знов прикликаєш … [2, с. 137].

Експресивного і напруженого звучання надають вигуки: два рази повторюється заклик «Не думай! Спи!». Ліричний герой ніби змушує себе підкоритися неминучому, розпач звучить у цьому заклику, адже для людини не думати – означає померти.

Довершує усю композицію рядок, який відокремлений від усіх (тобто йому передує довга пауза): «Засни! Чи то життя, чи лампа гасне?» [2, с. 137]. Отже герой у нічних мареннях викликає перед своєю уявою дві чорні тіні – лілеї, символи «кохання вицвілого». Чорний колір підсилює семантику квітки, яка нагадує про смерть. Окрім того, важливою є кількість квітів – дві. Зазвичай, дві квітки несуть на кладовище, вшановуючи мертвих.

Сполучення чорного кольору і символів квітів у збірці «Книга Лева» є домінуючим. Перед очима виникає безліч переосмислених автором образів (особливо якщо брати до уваги зв’язок чорної квітки із небуттям, хаосом і, водночас, з красою і гармонією природи; зі смертю і життям; із процесом поетичної творчості тощо): «умерлих квітів царство – спить пустеля», «настурцій ніч і ніч конвалій», «на чорнім тлі <…>, півоній молодість червона», «дві лілеї чорні», «о квітко звуків в чорнім шовку сяєв!», «крізь чорну скриньку <…> душі квітів світлом світять», «дивись у яму мертвих квітів», «світла з квітів вечір повен», «вугіль з наших тіл цвістиме чорним квіттям».

Поет всі душевні сили покладає на те, щоб досягти нових вершин творчості, вразити неповторною красою, змусити дивитись на реч інакше, але слова, які функціонують вже не одне століття, які вже «затерлися», не дозволяють задовольнити жагу творчої досконалості. Слово має певні рамки, а хіба можна умістити в тісні рамки красу, не втративши усю її повноту: «Хрещу новим найменням кожен квіт найменший / і кожен убиваю необачно» [2, c. 130].

Б.-І. Антонич створює власний міфосвіт, у якому кожна деталь має значення, адже з кольорів, звуків і навіть з найменших порухів душі твориться нова поетична реальність, яка вражає своєю свіжістю і глибиною почуттів. І турбує митця питання: «Хто вилускає зерно захвату з лушпиння метафор, хто дасть нам ізнов свіжість та безпосередність чуття..?» [2, c. 380]. Замість штампованої поезії Антонич хоче створити невичерпне джерело, у якому щоразу можна буде відкривати все нові і нові глибини.

О. Ф. Лосєв зазначав, що ми сприймаємо предмет у його цілісності. Як є об’єктивним сам предмет, так об’єктивним є і його колір, який впливає на психічний стан людини, на її настрій і самопочуття. Колір змушує читача доторкатися до живої тканини поезій Антонича, відчувати те саме, що відчував митець у хвилини найбільшого творчого напруження ‑ тривогу, смуток, відчай, віру, захват тощо.

Отже, кольорова гама, сполучена із символікою рослинних образів створює специфічний пейзаж-марення, який вражає своєю багатоплановістю, а також справляє на читача сугестивний вплив, змушуючи кожного разу, вкупі з автором сягати «у надро слова і у надро сонця!».

Образи в Антонича виникають не стільки у зв’язку із зачаруванням перлинами народної творчості і навіть не у наслідок певного мистецького завдання у вигляді асоціативного ряду. «Це цілісний світогляд, у якому всі елементи тісно пов’язані між собою і, в той же час, протиставляються один одному» [2, с. 126]. Наше завдання полягає розгадати значення цих елементів у їх тісній взаємодії.

Міфосвіт Б.-І. Антонича – це багатошаровий «дивовижний духовно-естетичний простір» [23], який потребує всебічного розгляду. Поет шукає ключ до розуміння всесвіту у сивій давнині, серед першопочатків усього.

Художня уява майстра поєднала і перевтілила у собі християнське і язичницьке бачення світу, створивши специфічну, можливо, до кінця незбагненну, але високохудожню картину поетичного світу Ми ж, відшукуємо «ключ» до розуміння його творчості, перебираючи, ніби перли, краплини міфологічної свідомості, на якій ґрунтується поетичний світ митця.

.

ВИСНОВКИ

Міфологічна картина світу являє собою цілісну організовану систему, яка знаходить втілення у поетичній уяві митців. Цій проблемі присвячений перший розділ наукової роботи, «Міфологічна картина світу та її компоненти». Щоб зрозуміти шляхи творення авторського міфосвіту, ми просувалися у ході дослідження від загального (системи міфологічних уявлень давніх людей взагалі) до конкретного (виявлення системи міфологічних образів у певному творі або збірці). У художньому творі компоненти міфосвіту взаємодіють між собою і потребують детального і систематичного вивчення, оскільки це є важливим чинником тлумачення символічних образів, створених мистецькою уявою.

У процесі ознайомлення з матеріалами до питання про компоненти міфологічного світу ми зіткнулися з проблемою відображення їх у контексті творчості різних письменників. Таке спостереження лише підтверджує тезу про те, що міфологічний підхід до творчості деяких письменників є виправданим і плідним. Треба перш за все зважати на ступінь відбиття народних уявлень і вірувань у творчості окремого митця, а також на специфіку авторського міфосвіту, яку можна виявити, беручи за точку відліку будь який компонент міфологічної картини світу прадавніх людей.

Авторський міфосвіт трансформує міфи в залежності від ідеї твору, мистецької уяви, художньої мети, але майже завжди можна знайти у контексті мотиви прадавніх вірувань. Без розуміння міфічного підґрунтя поетичного світу не можливо вповні осягнути естетичну і художню вартість твору мистецтва. Отже, перший розділ покликаний розв’язати саме цю проблему.

Одним з важливих компонентів міфологічного світу є уявлення про рослинний світ. У другому розділі, «Міфологічний рослинний світ давніх слов’ян. Специфіка впливу християнської традиції», ми простежили шляхи творення у наших предків вірувань, які засновані на тлумаченні образів рослинного походження. У ході дослідження виявлений тісний зв'язок між язичницькими і християнськими тлумаченнями символів рослин, який відбився у міфологічному світі Б.-І. Антонича.

Значимість отриманих у цьому розділі результатів полягає у тому, що вони накреслюють перспективу розгляду міфологічних уявлень народних і компонентів авторського художнього світу у тісному взаємозв’язку відбиття у них синкретизму язичництва і християнства, як особливості, що притаманна представникам слов’янської народності.

У третьому розділі, «Міфологічні символи рослинного світу у збірці Богдана-Ігоря Антонича «Книга Лева»», розглянуто два аспекти авторського творення міфологічних образів рослин (шляхи виникнення образності і роль колористики у її сприйнятті).

У першому підпункті, «Переосмислення християнських і язичницьких образів рослин», акцентується увага на авторському баченні змісту рослинної символіки, який тісно пов'язаний як з християнськими уявленнями, так і з язичницькими. Ці уявлення гармонійно переплітаються і створюють оригінальні і довершені образи, які втілюють задум поета.

Окрему увагу ми приділили рослинній символіці, переосмисленій Антоничем в контексті подій сучасності, у віршах, присвячених війні. За допомогою контрастності, заснованій на символіці квітів, автор підкреслює неприродність цього явища.

Другий підпункт, «Роль колористики у творенні нового значення рослинних символів», допомагає повніше зрозуміти символіку рослинного світу, адже у Б.-І. Антонича вона нерозривно пов'язана з кольорами, які властиві не лише окремим рослинним образам, а й творять загальне тло збірки «Книга Лева».

Отже, кольорова гама, сполучена із символікою рослинних образів створює специфічний пейзаж-марення, який вражає своєю багатоплановістю, а також справляє на читача сугестивний вплив, змушуючи кожного разу поринати у дивовижний міфосвіт авторської уяви.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Агапкина, Т. А. Южнославянские поверья и обряды, связанные с плодовими деревьями, в общеславянской перспективе / Т. А. Агапкина // Славянский и балканський фольклор: Верования. Текст. Ритуал. – М.: Наука, 1994. – С. 84 ‑ 111.

2. Антонич, Б.-І. Зелена Євангелія / Упорядник Д. В. Павличко. – К.: Веселка, 2009. – 463 с.

3. Афанасьєв, А. Н. Поэтические воззрения славян на природу / А. Н. Афанасьев. – М.: Современный писатель, 1995. – Т. 1. – 413 с.

4. Афанасьев, А. Н. Поэтические воззрения славян на природу / А. Н. Афанасьев. – М.: Современный списатель, 1995. – Т. 2. – 397 с.

5. Бахтин, М. М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поетике / М. М. Бахтин // Вопросы литературы и естетики. – М.: Худож. лит., 1975. – С. 234 ‑ 407.

6. Белый, А. Символизм как миропонимание / А. Белый. − М.: Республика, 1994. – 528 с.

7. Білик, В. Деякі міфологічні образи й мотиви поезії Б.-І. Антонича / В. Білик // Вісник Львівського ун-ту. Серія філологічна. – 1999. – Вип. 27. – С. 126-132.

8. Бондаренко, А. Словесні маски «дитини буття» в художньому мово мисленні Б.-І. Антонича / А. Бондаренко // Слово і час. ‑ 2001. ‑ №12. – С. 43 ‑ 48.

9. Борейко, В. Е. Лесной фольклор. Древа жизни и священные рощи / В. Е. Борейко. ‑ К.: КЭКЦ, 2003. ‑ 224 с.

10.

11. Буряк, О. У дно, у суть, у корінь речі… / О. Буряк // Слово і час. – 2000. ‑ №11. – С. 44 ‑ 47.

12. Бэкон. Ф. О мудрости древних / Ф. Бэкон // Сочинения в двух томах. – М: Мысль, 1977. – Т. 2. ‑ С. 233-300.

13. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія / Укладена Я. Ф. Головацьким. – Київ: Довіра, 1991. – 94 с.

14. Вико Джамбаттиста. Основания новой науки об общей природе. / Джамбаттиста Вико. ‑ Л., 1940. ‑ 354 с.

15. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.

16. Время мифическое // Мифы народов мира. Энциклопедия (в 2-х томах). / Гл. ред. С. А. Токарев. – М.: Советская Энциклопедия, 1980. – Т. 1. – 672 с.

17. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры / А. Я. Гуревич. – М.: Искусство, 1984. – 350 с.

18. Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору / В. Ф. Давидюк. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. – 310 с.

19. Даниленко І. Молитва в ліриці Богдана-Ігоря Антонича / І. Даниленко // Слово і час. – 2008. ‑ №8. – С. 22-29.

20. Дерево // Шапарова Н. С. Краткая энциклопедия славянской мифологии: Около 1000 статей / Н. С. Шапарова. ‑ М.: ООО «Изда- тельство АСТ»: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Русские словари», 2001. – С. 228-229.

21. Деревья // Грушко Е. А., Медведев Ю. М. Словарь славянской мифологии. – Н. Новгород: «Русский купец», «Братья славяне», 1995. – С. 68-72.

22. Древо мировое // Мифы народов мира. Энциклопедия (в 2-х томах) / Гл. ред. С.А. Токарев. – М.: Советская Энциклопедия, 1980. – Т. 1. – 672 с.

23. Есенин С. А. Избранное / С. А. Есенин. – Донецк: «Донеччина», 2007. – 320 с.

24. Завадська В. 100 найвідоміших образів української міфології / В. Завадська, Я. Музиченко, О. Таланчук. — К.: Орфей, 2002. — 448 с.

25. Зеленин Д. К. Тотемы-деревья в сказаниях и обрядах европейских народов / Д. К. Зеленин // Труды института антропологи, археологи, этнографии. Этнографическая серия № 5. – Москва-Ленинград.: Изд-во академии наук СССР, 1937. – Т. ХV. – Вып. 2. – С. 3-78.

26. Земляк В. С. Лебедина зграя: роман / В. С. Земляк; Передм. М. Слабошпицький. – К.: Махаон – Україна, 2002. – 335 с.

27. Знойко О. Міфи Київської землі та події стародавні / О. Знойко // Наук.-попул. ст., розвідки: Для ст. шк. в. / Передм. В. Р. Коломійця. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.

28. Колтакова Н. Антиномічна колористика в жанрі «книги віршів» у Б. І. Антонича / Н. Колтакова // Питання літературознавства. – 2012. – Вип. 85. – С. 77-84.

29. Кононенко О. А. Українська міфологія та культурна спадщина: міфологічні уявлення, вірування, обряди, легенди… / О. А. Кононенко. – Харків: Фоліо, 2011. – 713 с.

30. Космогонические мифы // Мифы народов мира. Энциклопедия (в 2-х томах) / Гл. ред. С.А. Токарев. – М.: Советская Энциклопедия, 1980. – Т.2. – 720с.

31. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія / М. І. Костомаров // Упор. І. П. Бетко. – К.: Либідь, 1994. – 384 с.

32. Левкиевская Е. Мифы руського народа / Е. Левкиевская. – М.: ООО «Астрель»; ООО «АСТ», 2000. – 528 с.

33. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: Академія, 2007. — 752 с.

34. Лозко Г. С. Українське народознавство / Г. С. Лозко. ‑ К.: Артек, 2004. — 472 с.

35. Лосев А. Ф. Диалектика мифа / А. Ф. Лосев. – М.: Правда, 1990. – 148 с.

36. Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф / А. Ф. Лосев. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1982. – 480 с.

37. Мартьянова Л. Легенды и мифы о растениях. Легенды Древнего Востока, языческие мифы, античне предания, библейские истории / Л. Мартьянова. – М.: Центрополиграф, 2014. – 511 с.

38. Мелетинський Е. М. Поэтика мифа / Е. М. Мелетинський. – М.: Наука, 1976. – 407 с.

39. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу / Іларіон Митрополит. – К.: Обереги, 1992. – 424 с.

40. Міфи України. За кн.. Георгія Булашева «Український народ у своїх легендах, реліг. поглядах та віруваннях. / Пер. Ю. Буряка. – К.: Довіра, 2003. – 383 с.

41. Міфологізм // Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Т. Гром’яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К,: ВЦ «Академія», 2007. — 752 с.

42. Мифология // Мифы народов мира. Энциклопедия (в 2-х томах)./ Гл. ред. С. А. Токарев. – М.: Советская Энциклопедия, 1980. – Т.1. – 672с.

43. Мифология / [пер. с англ. О. Епимахова; под ред. А. Сигала]. — М.: РИПОЛ классик, 2013. — 160 с.

44. Мовчун Л. Символіка межових рослин / Л. Мовчун // Культура слова: зб. наук. праць. – К., 2005. ‑ Вип. 65. – С. 42-45.

45. Модель мира // Мифы народов мира. Энциклопедия (в 2-х томах) / Гл. ред. С. А. Токарев. – М.: Советская Энциклопедия, 1980. – Т. 2. – 720 с.

46. Моклиця М. Вступ до літературознавства. Посібник для студентів філологічних факультетів / М. Моклиця. Луцьк, 2011. ‑ 468 с.

47. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу / І. Нечуй-Левицький // Ескіз української міфології. – К.: АТ «Обереги», 1992. – 88 с.

48. Новикова М. Міфосвіт Антонича / М. Новикова // Семенюк Г., Ткачук М.. Срібний Птах. Хрестоматія з української літератури для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів Ч. І: Навчальний посібник. – К.: Освіта, 2005.‑ С. 329-404.

49. Павленко Ю. В. Дохристиянські вірування давнього населення України: Монографія / Ю. В. Павленко. — К.: Либідь, 2000. — 328 с.

50. Павличко Д. Незгасний перстень життя / Д. Павличко // Антонич Б.-І. Зелена Євангелія / Упорядник Д. В. Павличко. – К.: Веселка, 2009. – 463 с.

51. Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології / С. П Плачинда. – К.: Укр. письменник, 1993. – 63 с.

52. Поліщук Я. О. Естетика міфу і міфологічний горизонт раннього українського модернізму: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд.. філол.. наук (10.01.06) / Нац. акад. наук України; Ін-т л-ри ім.. Т. Г. Шевченка. – К., 2000.– 38 с.

53. Пономаренко О. Астральна символіка в поезії Б.-І. Антонича (децентралізовані образи світил) / О. Пономаренко // Слово і час. – 2004. ‑ № 5. – С.30-37.

54. Семенчук В. В. Символіка рослин в українській народнопісенній творчості / В. В. Семенчук // Психолого-педагогічніипроблеми сільської школи: зб. наук. праць Уманського держ. пед. ун-ту ім. П. Тичини. – К.: Наук. світ, 2002. – Вип. 10. – С. 205-212.

55. Стаценко Н. Рослини й тварини в народній уяві / Н. Стеценко // Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, 1993. – С. 227-237.

56. Тейлор Э. Б. Первобытная культура / Э. Б. Тейлор. М., 1989 – 290 с.

57. Токмань Г. Збірка Б.-І. Антонича «Велика гармонія» у діалозі з екзистенціальним богослов’ям / Г. Токмань // Слово і час. – 2002. ‑ № 12. – С.41-53.

58. Товстуха Є. С. Фітоетнологія українців / Є. С. Товстуха. – К.: Українська академія оригінальних ідей, 2002. – 352 с.

59. Українські замовляння / Упор. Н. М. Москаленко; автор передмови та коментаря М. О. Новикова. – К.: Дніпро, 1993. – 309 с.

60. Усачёва В. В. Магия слова и действия в нар. культуре славян / В. В. Усачёв. – М.: Институт славяноведения РАН, 2008. – 368 с.

61. Фет А. А. Собрание починений и писем. Стихотворения и поэмы 1839-1863 г. / А. А. Фет // Под ред. Г. Д. Асланова. ‑ СПб: Академический проект, 2002. – 552 с.

62. Фрейденберг О. М. Миф и література древности / О. М. Фрейденберг – М.: Наука, 1978. – 603 с.

63. Шахнович М. И. Первобытная мифология и философия / М. И. Шахнович. – Л.: Наука, Ленингр. отд-е, 1971. – 240 с.

64. Шуляк С. А. Міфосвіт рослинних символів у текстах українських замовлянь / С. А. Шуляк // Філологічні студії: Наук. вісник Криворізького нац. ун-ту: зб. наук. праць. – Кривий Ріг, 2013. ‑ Вип. 9. – С. 643-649.

65. Элиаде М. Избранные сочинения: Миф о вечном возвращении; Образы и символы; Священное и мирское / М. Элиаде // Перев. с фр. — М.: Ладомир, 2000. — 414 с.

66. Бродский Иосиф. И вечній бой… [Электоронный ресурс] / Иосиф Бродский – Режим доступа: http://www.world-art.ru/lyric/lyric.php?id=7311. – (Дата обращения: 10.05.2015).

67. Дроздовський Д. Міфосвіт Антонича – вічне повернення [Електронний ресурс] / Д. Дроздовський. – Режим доступу: http://litakcent.com/2008/11/18/dmytro-drozdovskyj-mifosvit-antonycha-%E2%80%93-vichne-povernennja/">ЛітАкцент</a>. – (Дата звернення: 12.01.2015).

68. Лавр [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://myfhology.info/planta/lavr.html. ‑ (Дата обращения: 07.02.2015).

69. Лилии цветы [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://myfhology.info/planta/liliya.html. ‑ (Дата обращения: 07.02.2015).

70. Михайлюк Л. І. Назва квітів та їх асоціативні ознаки у поетичному тексті (на матеріалі творів О. Олеся та Б.-І. Антонича) [Электронний ресурс] / Л. І. Михайлюк. – Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/user/e8lab.html. ‑ (Дата звернення: 29.01.2015).

71. Роза [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://myfhology.info/planta/roza.html. ‑ (Дата обращения: 07.02.2015).

72. Фиалка [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://myfhology.info/planta/fialka.html. ‑(Дата обращения: 07.02.2015).

Дата добавления: 2015-07-13