Лекція на тему: Предмет і методологічні основи курсу “Історія української культури”

Метод політичної економії.

Пізнання певного предмету дослідження відбувається за допомогою методу дослідження, тобто системи способів, прийомів, підходів, за допомогою яких здійснюється теоретичний аналіз даної науки. “Метод” (грецьке) – шлях дослідження.

Метод політекономії – це метод сходження від абстрактного до конкретного. Найбільш повно він був використаний в “Капіталі” Маркса.

На основі найбільш загальних, абстрактних понять науки, які розкривають найбільш глибоку сутність економічних процесів, здійснюється пояснення всього багатства і різноманітності конкретних господарських явищ.

Так в “Капіталі” Маркса досліджується “економічна клітина” капіталістичної системи господарства – товарна форма продукту праці та притаманне їй протиріччя, – що дало можливість пояснити сутність грошей, капіталу, конкретних форм капіталу та доходів, що вони приносять власникам, роль праці найманих робітників у створенні доходів членів капіталістичного суспільства. Таким чином була створена економічна теорія, яка відображає зв’язки між причинами та наслідками у системі капіталістичних виробничих відносин.

В політекономії, мікроекономіці, макроекономіці здійснюють позитивний і нормативний аналіз. Ще Адам Сміт розрізнював ці два аспекти аналізу в економічній теорії – в політичній економії.

Пояснення та прогнозування економічних явищ є позитивним аналізом, він відповідає на питання — що є в економіці? Він досліджує фактичний стан економіки, має справу з узагальненнями, економічними поняттями, досліджує принципи і закони у відповідності з якими функціонує економіка.

Нормативний аналіз відповідає на питання — що повинно бути? Тут йдеться про суб’єктивні оціночні судження різних авторів стосовно покращення економічної ситуації, про конкретні рекомендації фірмам, уряду. Ці різновиди аналізу доповнюють один одного. Вони мають велике значення для менеджменту, маркетингу, розробки економічної політики держави.

План

1. Предмет і завдання курсу.

2. Методологічні принципи вивчення культури.

3. Періодизація розвитку української культури.

4. Джерела вивчення культури України.

1. Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.

Культура, як термін походить від лат. сultura – обробіток освіта, розвиток.

Культуру поділяють на матеріальну і духовну:

Матеріальна культура – це сукупність матеріальних благ, створених людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.

Духовна культура (духовність) – це рівень інтелектуального, морального, естетичного та емоційного розвитку суспільства.

Історія культури України вивчає культурні та мистецькі надбання народів, що проживали і проживають на території нинішньої України. Об’єктом дослідження і вивчення є пам’ятки духовної і матеріальної культури, створені в продовж століть і зафіксовані в тих чи інших формах. Історія культури вивчає пам’ятки духовної культури в усній формі: казки, міфи, легенди, пісні, думки, прислів’я, тощо. Серед визначених об’єктів матеріальна культура – пам’ятки, трипільської, черняхівної, скіфської культур, Київської Русі, козацької доби та ближчих до нас часів. Сюди входять пам’ятки архітектури, хатнє начиння, одяг, сільськогосподарський реманент, твори декоративного мистецтва тощо. Отже, цей предмет охоплює широкий спектр людської діяльності, пов’язаної духовною і матеріальною спадщиною та набутками сучасників.

2. Методологічні принципи полягають в тому, щоб показати логіку розвитку духовної культури впродовж століть.

Важливе значення має принцип історичного матеріалізму, який є визначальним для проблеми самосвідомості нації. При вивченні даного курсу слід опиратися на метрологічні принципи, які маємо в працях Т.Шевченка, М.Драгоманова, І.Франка, М.Грушевського, Б.Лепкого, Л.Курбаса, О.Гончара, М.Рильського ат ін., для яких характерним є принцип соціально-економічної зумовленості розвитку культури.

При аналізі розвитку культури не можна обійтися без принципу історизму, тобто об’єктивного дослідження витоків художнього витвору, мистецької течії, духовності та їх місця в суспільстві.

До конкретних методів дослідження слід віднести порівняльно-історичний метод, до якого входять:

- діагностичний (при зіставленні різних за жанром хронологічних джерел, н-д, билин, дум та літописів);

- син хронологічний (коли виділяється певна проблема і розглядається не в історичному, а в змістовому зіставленні).

У вивченні культури слід застосовувати метод структурно-функціонального аналізу, коли досліджуваний об’єкт немовби розкладається на складові частини, виявляються співвідношення між цими частинами, правила їх поєднання в групи (при співвідношенні культури і суспільних процесів первинні складові к-ри етнічні нац. вторинні соціальні, класові).

Дата добавления: 2015-07-13