Я-концепція у старості

Особливості Я-концепції і розвитку особистості в період старості

У період старості Я-концепція особистості обумовлює її психічне здоров'я, функціонування і розвиток. На цьому етапі уявлення людини про себе не є таким цілісним, як у період зрілої дорослості, воно перебудовується у зв'язку зі зміною системи життєдіяльності.

У період старості Я-концепція людини є складним утворенням, яке містить інформацію про множину Я-образів, що виникають у результаті самосприйняття і самоуявлення протягом усього життя. Уявлення про себе літньої людини пов'язане з вибірковою пам'яттю, яка, відображаючи події, намагається не порушити основні особистісні позиції та стратегії.

Людина прагне збагнути переживання, які свідчать про її позитивне функціонування («Я реалізував себе», «Я приймаю цінності свого життя», «У моїй душі мир і радість», «Я не боюся смерті», «Я правильно прожив життя», «Я досяг основних цілей», «Я продовжив себе в дітях і онуках», «Я зберіг своє здоров'я і в мене немає фізичних недуг», «Моя старість спокійна і забезпечена»), уникає переживань, що шкодять функціонуванню її Я та порушують душевну рівновагу («Я обрав помилковий план і стратегію життя», «Я не реалізував себе у житті», «У моїй душі неспокій, немає радості», «Я не досягнув своїх цілей», «Я не продовжив себе в своїх дітях і онуках», «У мене багато фізичних недуг», «Я не забезпечив собі спокійної старості», «Я боюся смерті», «Я не люблю світ і життя»). Результатом таких переживань є узгодження чи неузгодження особистісного життєвого досвіду з Я-концепцією.

На етапі старості змінюються основні функції Я-концепції. Оскільки особистісний досвід уже не збагачується, то не доводиться інтерпретувати його та інтегрувати в нього нові аспекти. Як правило, Я-концепція вже не є активним джерелом нових життєвих очікувань, знижується її роль в дотриманні стратегії життя та поведінки, бо ця стратегія давно визначена і, як правило, реалізована.

Якщо у період зрілої дорослості в самооцінці домінував когнітивний (інтелектуально-аналітичний) компонент, то на етапі старості активізується емоційний (емоційне оцінювання своєї поведінки, стану здоров'я, здібностей) компонент.

Однією зі складових Я-концепції людини на етапі старості є віра в Бога, в трансцендентне, з допомогою якої вона осягає проблеми страждання, смерті, вічності, життя, любові.

Гармонійність Я-концепції в цьому віці залежить від інтегрованості особистості в соціальне оточення, безперервності її досвіду як індивідуальності, суб'єкта діяльності. Однак на етапі старості можливі різні відхилення у розвитку особистості. Якщо вона усвідомлює невідповідність Я-концепції своїм актуальним переживанням, це може загрожувати її психічному здоров'ю. За звичайних умов загрозливі для Я-концепції переживання не допускаються у свідомість, оскільки можуть зруйнувати єдність внутрішнього світу. Наприклад, якщо людина вважає себе чесною, але здійснює випадково негідний учинок, вона захищає своє Я. Та якщо між Я і актуальними переживаннями є значна невідповідність, то захист Я може стати неефективним. У такому разі переживання фіксуються свідомістю і витісняються у підсвідоме, а Я-концепція руйнується, наслідком чого є особистісні розлади, неврози, психопатії.

Поширеними у старості функціональними нервово-психічними розладами є неврози таких видів:

а) неврастенія. Виникає внаслідок перенапруження, виснаження нервової системи і перевтоми. Клінічними її проявами є синдром подразливої слабкості (слабка опірність сильним подразникам, пригнічений настрій тощо), неуважність, легка втомлюваність, поганий сон, головні болі;

б) невроз страху. Причиною його є гострі, тривалі психічні травми (вимушена самотність, хвороба чи смерть близьких, власна безпомічність, захворювання). У старості страх найчастіше проявляється як стан підвищеної тривожності;

в) невроз нав'язливих станів. Проявляється у людей, яким з дитинства властиві тривожність, підвищена ригідність (нездатність змінювати свої уявлення про оточення відповідно до змін у ньому), невпевненість у собі, навіюваність. Симптомами цього неврозу є нав'язливі думки, спогади, рухи і дії.

На особливості Я-концепції старої людини впливає усвідомлення нею таких життєвих завдань:

- передавання молодшим поколінням вічних цінностей, життєвої мудрості, досвіду;

- складання заповіту для нащадків;

- піклування про власне здоров'я, відновлення сил, лікування, адаптація до фізичних недуг тощо;

- чуйність у подружніх стосунках, турбота про шлюбного партнера;

- забезпечення активного і змістовного дозвілля (екскурсії, подорожі, читання, відвідування театру, виставок, громадських заходів тощо);

- орієнтування на творчість;

- переживання, узагальнення, написання спогадів дитинства, юності, дорослого життя;

- психологічна підготовка до можливих фізичних недуг і хвороб, самотності й гідного прийняття смерті.

Позитивна і дієва Я-концепція (впевненість у собі, у реалізованості життєвих планів, життєвий оптимізм) забезпечує продовження особистісного розвитку та оптимістичний підхід до життя, уповільнює фізичне старіння, додає наснаги для самоактуалізації.

Отже, Я-концепцію в старості визначає прагнення людини інтегрувати своє минуле, теперішнє і майбутнє, зрозуміти зв'язки між подіями власного життя. Реалізації цього прагнення сприяють успішне розв'язання індивідом вікових криз і конфліктів, вироблення ним адаптивних особистісних властивостей (уміння вчитися на власних помилках і невдачах, здатність акумулювати енергетичний потенціал попередніх стадій свого життя).

Завдання розвитку у старості. Одним з головних завдань старості є збереження власної ідентичності, яка є синтетичним уявленням людини про свої фізичні, психологічні, соціальні та духовні якості. Підтримання відносної постійності ідентичності передбачає асимілювання (лат. assimilatio — уподібнення) подій та обставин в Я-концепцію людини, а також акомодацію (лат. accomodatio — пристосовую) чи зміну Я-концепції внаслідок важливих подій у житті людини, виникнення загрози її самосприйняттю. Така загроза фізичним, психологічним, соціальним і духовним аспектам Я-концепції настає, наприклад, у разі важкої хронічної хвороби, що вимагає суттєвої перебудови Я-концепції.

Старим людям дуже важливо підтримувати рівновагу між пристосуванням і змінами. Відмова від пристосування може означати заперечення реально існуючих фактів. У такому разі людина займає оборонну позицію і з усіх сил опирається змінам або звинувачує інших людей у змінах, які насправді відбуваються з нею. Це може бути зумовлене тим, що їй просто не вистачає розуміння реального стану речей. Та якщо стара людина надто легко і з неабияким бажанням вдається до пристосування, це може спричинити непередбачуваність її поведінки. Як правило, такий індивід стає істеричним, імпульсивним чи надміру чутливим . Тому в цьому віці важливо підтримувати рівновагу між постійною ідентичністю і відкритістю новому досвіду, змінам у житті.

Багатьом літнім людям не вдається уникнути конфлікту між цілісністю Я і відчаєм, оскільки вони часто розмірковують над тим, чи виправдало життя їхні сподівання. Висновок, що життя мало сенс, зумовлює відчуття власної цілісності. Тих, хто бачить у минулому лише помилки і втрачені можливості, охоплює відчай. Оптимальне розв'язання цього конфлікту зумовлює відчуття цілісності свого Я та свого життя, забарвлене легким реалістичним відчаєм. Це свідчить про мудрість людини, завдяки якій вона зберігає гідність і цілісність Я, попри погіршення фізичного стану.

Властиві для раннього і зрілого дорослого віку продуктивні прагнення не покидають багатьох людей і в старості, виявляючись у таких типах особистісної активності:

а) «прометеї». Для таких людей життя є безперервним полем бою. У старості вони продовжують боротися з новими труднощами — хворобами, прагнучи не тільки зберегти, а й розширити суб'єктивний простір свого життя. За необхідності вони можуть скористатися сторонньою допомогою, але тільки заслуженою ними;

б) «продуктивно-автономні». Активно ставлячись до життя, вони орієнтуються на високі досягнення, успіх, забезпечуючи їх різними стратегіями. У їхньому Я-образі домінують позитивні елементи. Такі люди самостійні, критично ставляться до соціальних стереотипів і загальноприйнятих норм.

Своєрідно відбувається старіння видатних творчих особистостей, які до глибокої старості продовжують своє креативне життя. Часто їх життєвий шлях є поєднанням щастя і страждань, чергуванням моментів утрати і набуття сенсу життя. їх незадоволення собою іноді може бути зумовлене завершенням накресленої раніше життєвої програми, розбіжністю між масштабом творчих здібностей і їх реалізацією.

Духовна діяльність літніх людей може бути особливо багатою, якщо вона спрямована на утвердження моральних цінностей (добра, справедливості, істини, любові, краси). Цілісна особистість реалізує себе шляхом безумовного утвердження моральних цінностей, однак іноді трапляється, що індивід, прагнучи досягнути високого рівня морального розвитку, своїми діями переступає норми моральності.

Трапляються і прояви безжалісності, недовіри до світу, неприйняття навіть близьких людей, відсутність потреби турбуватись про інших, недовіра до нової інформації та її джерел, відчуження від соціальної дійсності, агресивність, використання психологічних захистів.

Оптимальному переживанню старості сприяють гуманістична спрямованість особистості, віра, самоактуалізація духовно-морального потенціалу Я, позитивного життєвого досвіду, життєвої мудрості, орієнтація на творчість у взаємодії з молодшим поколінням, у побуті, організації свого дозвілля, в переживанні спогадів та складанні заповіту. Егоїстична спрямованість особистості, нерозвиненість самостійності, песимізм, відсутність віри у добро, любов, ізоляція від людей зумовлюють різноманітні негативні прояви у внутрішньому житті і в соціальній взаємодії особистості на схилі її літ.

Дата добавления: 2015-07-13