Роботах таких учених, як М.В. Шульга, П.Ф. Кулинич. С.В. Гринько,

ПрАв нА землю

Постановка проблеми. В умовах проведення земельної рефор-

ми набуває особливого значення державна реєстрація прав на зем-

лю. Наголосимо, що у зв’язку з прийняттям 7 липня 2011 р. Зако-

ну України «Про державний земельний кадастр» [1] в Україні була

запроваджена так звана «дуальна система» ведення кадастру і реє-

страції прав. При цьому одна структура веде базу даних на земельні

ділянки, а інша – здійснює реєстрацію прав на них. Правова регла-

ментація земельних реєстраційних відносин, як слушно зазначають

провідні науковці, за своїм змістом є досить складною [2, с. 55].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вибір теми статті ви-

значено актуальністю порушеної в ній проблеми, яка розглядалася в

К.О. Настечко, О.О. Піфко [див.: 2 – 7; 9; 11] та ін.

Таким чином, правова природа реєстрації прав на землю була

предметом наукових досліджень низки сучасних науковців. Однак

більшість їх праць стосується висвітлення окремих її аспектів за ча-

сів дії колишнього законодавства у цій сфері.

Метою статті є вивчення низки питань державної реєстрації

прав на землю в умовах запровадження національної кадастрової

системи та нової системи державної реєстрації прав.

виклад основного матеріалу. Доречно погодитися з думкою

П.Ф. Кулинича, що державна реєстрація прав на землю є офіційним

визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, пере-

ходу або припинення прав власності, користування, зокрема права

оренди землі, їх обмежень, земельних сервітутів тощо, що супрово-

джуються внесенням даних про зареєстровані права до Державного

реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень [3, c. 311].

З погляду С.В. Гринька, реєстрація прав на землю – це юридично

визначена, поліфункціональна, вольова діяльність суб’єктів земель-

них реєстраційних правовідносин, спрямована на внесення передба-

чених законодавством належно отриманих даних у спеціально при-

значені для цього офіційні документи уповноваженими державою

органами за встановленою процедурою з метою виникнення, зміни

або припинення відповідних прав на землю у належних заінтересо-

ваних осіб, які її ініціюють, та утвердження останніх як суб’єктів за-

значених легалізованих прав [4, c. 24]. Поліфункціональна спрямо-

ваність реєстрації праві, на думку науковця, об’єктивується у таких

основних напрямках як: легалізаційний (правовстановлювальний),

екологічний, інформаційний, обліковий та статистичний [4, c. 24].

К.О. Настечко оформленням прав на земельні ділянки вважає

юридично визначену діяльність суб’єктів оформлення прав на зе-

мельні ділянки для видачі та отримання юридично-значимих та

правовстановлюючих документів на право власності, право ко-

ристування або на право осіб на земельну ділянку, яке виникає із

встановлення обтяжень або обмежень, їх державної реєстрації та

нотаріального оформлення у випадках, встановлених законом [5, c.

524 – 525]. Така діяльність, як зазначає дослідник, розпочинається

із подання передбаченого законодавством юридично-значимого до-

кумента до адресата (органу державної влади або самоврядування)

відповідно до встановленої законодавством процедури та завершу-

держава і рИНоК

ється видачею правовстановлюючого документа на земельну ділянку та його дер-

жавної реєстрації [5, с. 524 – 525]. Проте, на думку С.В. Гринька, застосування саме

терміну «оформлення» має певні недоліки, зокрема обмеженість у розкритті, пояс-

ненні правової природи реєстрації прав на землю, адже про обмеження можна вести

мову як у межах легалізаційної, так і у межах легітимаційної діяльності [4, с. 15].

Отже, допустимим застосуванням зазначеного терміну під час визначення реєстрації

прав на землю лише у випадках узаконення, тобто легалізації таких прав.

Сучасні науковці наголошують на притаманній оформленню прав на земельні ді-

лянки гарантуючій, екологічній та інформативній функції [6, c. 82]. П.Ф. Кулинич

справедливо зазначає, що державна реєстрація прав на нерухомість є складовою пра-

воохоронної функції держави [7, с. 31].

Акцентуємо увагу, що 1 липня 2004 р. Верховною Радою України було прийня-

то Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та

їх обтяжень» [8]. Тим самим, як доречно зазначає П.Ф. Кулинич, було зафіксоване

проходження важливого, рубіжного етапу на шляху формування в Україні нової, ци-

вілізованої системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно [9, с. 37].

Наголосимо, що зазначений Закон набув чинності лише 1 січня 2013 р. Відповідно

до положень зазначеного Закону виключно державна реєстрація прав тягне за собою

виникнення права власності та інших прав на земельну та іншу нерухомість. Згідно

зі ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного

користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної

реєстрації цих прав. За цим Законом державна реєстрація речових прав на нерухоме

майно – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу

Дата добавления: 2015-07-13