Правове регулювання на страховому ринку

Усі правовідносини в сфері страхування можна розділити на п'ять груп:

1) Цивільні правовідносини, що у свою чергу поділяються на:

- страхові правовідносини (між сторонами договору страхування чи перестрахування):

- посередницькі правовідносини (між сторонами страхового посередницького договору);

- інвестиційні правовідносини (між сторонами договорів, зв'язаних з розміщенням страхових резервів);

- правовідносини підряду (між сторонами договорів, спрямованих на виконання належним чином договору страхування, наприклад, договір про assistans);

- представницькі правовідносини (між сторонами договорів про представництво інтересів у суді, господарському суді чи у відносинах із третіми особами).

2) Адміністративні правовідносини (між страховими організаціями, страховими брокерами і державою в особі органу державного нагляду з питань ліцензування і контролю за діяльністю на страховому ринку, а також державних органів антимонопольного регулювання).

3) Фінансові правовідносини (між страховими організаціями, страховими посередниками і державою в особі державних фіскальних органів (ГНАУ, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Інноваційний фонд).

4) Трудові правовідносини (між страховими організаціями, страховими посередниками і працівниками таких організацій і фізичних осіб, що залучаються на умовах трудового договору як страхові агенти, аварійні комісари, актуарії, консультанти та ін.).

5) Правовідносини соціального забезпечення (визначаються при передачі державою страховим організаціям частини своїх соціальних зобов'язань перед громадянами на випадок стихійних чи екологічних нещасть, катастроф, збитків майну, шкоди життю, здоров'ю, працездатності, а також пенсійного забезпечення).

Виникнення, зміна і припинення правовідносин у сфері страхування відбувається за наявності чітко визначених правових норм чи умов юридичних фактів. Підставами виникнення таких правовідносин можуть бути:

- законодавчий акт (наприклад, при формуванні і розміщенні страхових резервів, проведенні видів обов'язкового страхування);

- адміністративний акт (наприклад, видача ліцензії на право здійснення страхової діяльності чи її відкликання);

- договір (наприклад, договір страхування чи перестрахування).

Основні джерела страхового права в Україні - Конституція, нормативно-правові акти Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, а також центральних органів державної влади.

Правове регулювання діяльності на страховому ринку - це нормативне упорядкування на страховому ринку. Правове регулювання діяльності на страховому ринку складається з двох частин: державно-правове регулювання та інституційно-правове регулювання.

Державно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої, виконавчої і судової влади, центральним елементом яких є Кабінет Міністрів України, а безпосереднім органом з питань нагляду за страховою діяльністю - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. До цієї системи входять:

• Національний банк України - здійснює валютне регулювання;

• Державна податкова адміністрація України - здійснює податкове регулювання;

• Антимонопольний комітет - антидемпінгова й антимонопольна політика;

• Державний комітет з питань регуляторної політики і підприємництва - регуляторна політика;

• Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку - здійснює нагляд за акціонерними товариствами;

• Фонд державного майна - здійснює керування частинами державного майна;

• Господарський суд - здійснює розгляд справ, пов'язаних із суперечками в сфері страхування.

Інституційно-правове регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється: Лігою страхових організацій України, Моторним (транспортним) страховим бюро України, Авіаційним страховим бюро України, Морським страховим бюро України, Ядерним страховим пулом та ін.

Державно-правове й інституційно-правове регулювання відносин у сфері страхування взаємно доповнюють одне одного, але пріоритет зберігається за першим: воно може делегувати деякі регулятивні повноваження інституційно-правовому регулюванню, але не навпаки. Крім цього, державно-правове регулювання є загальним, а інституційно-правове - конкретно-обов'язковим, тобто обов'язковим лише для членів цих об'єднань.

Дата добавления: 2015-08-31